Постанова

від 23.07.2021 по справі 507/1246/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2170/21

Номер справи місцевого суду: 507/1246/19

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Рибачук О.І.,

розглянувши у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське - Пілюка Руслана Валерійовича на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське про визнання недійсним договору оренди землі та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ Виробничо-наукова фірма Зеленогірське про визнання недійсним договору оренди землі, в якому в обґрунтування якого зазначив, що йому належить земельна ділянка площею 2,53 га, яка розташована на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області. Його земельну ділянку орендує відповідач, але договору оренди землі він не підписував, а тому просив визнати недійсним договір оренди землі від 15 грудня 2010 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське , який зареєстровано у відділі Держкомзему у Любашівському районі Одеської області 12 березня 2012 року за № 512330004000855 (а.с.25).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське позов не визнало, представник відповідача звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі дійсним, обґрунтовуючи тим, що ТОВ ВНФ Зеленогірське виконувало договір, а ОСОБА_1 приймав виконання договору, а отже в силу ч. 2 ст. 218 ЦК України є підстави для визнання договору оренди землі дійсним (а.с.76).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області (головуючий - суддя Дармакука Т.П.) від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське про визнання недійсним договору оренди землі задоволено. А саме визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське , який зареєстровано у відділі Держкомзему у Любашівському районі Одеської області 12 березня 2012 року за № 512330004000855. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 7698 грн 60 коп. В задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі відмовлено (а.с. 168-169).

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське - Пілюк Руслан Валерійович 04.08.2020 року подав апеляційну скаргу. В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки строку позовної давності в порушення вимог ст. 267 ЦК України. Тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 179-180).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

В судове засідання 08 липня 2021 року учасники справи не з`явилися, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховував, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору належної йому земельної ділянки із ТОВ Виробничо-наукова фірма Зеленогірське від 15 січня 2010 року відсутнє, оспорюваний договір він не підписував, що встановлено висновком експерта № 1840/1841/20-21 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 24 квітня 2020 року, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Суд першої інстанції зазначив, що доказів, які б спростовували зазначений висновок експерта, відповідач суду не надав, отже позивач не укладав з відповідачем оспорюваного договору оренди та сторони не погоджували істотних умов договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, розміром 2,53 га, яка розташована та території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серія ОД №068680, кадастровий номер 5123381400:01:005:0178 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 30-31 зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, 12 березня 2012 року у відділі Держкомзему в Любашівському районі за № 512330004000855 зареєстровано договір оренди землі від 15 грудня 2010 року (а.с. 148 зворот).

Відповідно до даного договору ОСОБА_1 надав ТОВ Виробничо-наукова фірма Зеленогірське в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Гвоздавської сільської ради в масиві № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення товарного сільського господарського виробництва строком на 10 років (а.с. 147-148).

Оскільки ОСОБА_1 заперечував стосовно того, що ним було укладено вище зазначений договір та підпису в даному договорі він не ставив, ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 25 лютого 2020 року було призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с. 127).

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1840/1841/20-21 від 24 квітня 2020 року, підпис у графі Орендодавець перед Богопольський в примірнику договору від 15 грудня 2010 року про оренду земельної ділянки виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 137 зворот).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Двостороннім чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тобто, суд першої інстанції, встановивши, що позивач договір не підписував, відповідно істотні умови даного договору не погоджував, зробив правильний висновок про відсутність волевиявлення зі сторони ОСОБА_1 на укладення спірного договору.

Разом з тим, відповідно до постанови Великої Палата Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 385/344/16-ц для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що спірний договір оренди землі не є недійсним, а є неукладеним, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Однак, апеляційний суд вважає за потрібне роз`яснити позивачеві його право на звернення до суду з позовом, заявивши вимогу про усунення перешкод у користуванні належним його майном, а відповідачу про пред`явлення позову щодо визначення наслідків неукладеного правочину.

Стосовно вимоги відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідач в даній заяві вказує, що позивач знав про спірний договір протягом 9 років і приймав виконання за ним (а.с. 156). В апеляційній скарзі з даного приводу відповідач зазначає, що прийняття виконання за таким правочином свідчить про те, що особа знала про виникнення правовідносин на підставі такого правочину, тобто знала або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, таким чином початок строку позовної давності щодо недійсності правочину починається від дня, коли почалося його виконання (а.с. 180).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16 застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та встановив обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Відповідно до положень Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року Про судове рішення в цивільній справі встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, оскільки при розгляді справи встановлено, що договір оренди землі між сторонами є неукладеним, з огляду на що у задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог відмовлено, то апеляційний суд вважає, що строки позовної давності в даному випадку не підлягають застосуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року, з відповідача на користь позивача стягнуто судові витрати у розмірі 7698,6 грн (а.с. 169 зворот).

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське про визнання недійсним договору оренди землі не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені позивачем також не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське , то рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним, стягнення судових витрат з відповідача підлягає скасуванню з постановленням в цих частинах нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та стягненню судових витрат з відповідача на користь позивача.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське - Пілюка Руслана Валерійовича - частково задовольнити.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 червня 2020 року в частині визнання договору недійсним, стягнення судових витрат з відповідача - скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-наукова фірма Зеленогірське про визнання недійсним договору оренди землі та стягнення судових витрат - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік