Рішення

від 16.07.2021 по справі 946/3274/20

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 946/3274/20

Провадження № 2/946/978/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2021 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Смокіної Г.І.,

за участю секретаря судового засідання - Іванової Л.П.,

позивачки - ОСОБА_1 , представників відповідача - Пилипак Г.С , Димченка К.Г. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громади володарів приватних квартир Пенати-2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

04.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та просила поновити її на роботі на посаді прибиральниці приміщень до Громади володарів приватних квартир Пенати-2 , стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 4400,40 грн та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 11.02.2020 року працювала у відповідача на 0,5 ставки, фактично виконувала обсяг роботи на 1,5 ставки, при цьому відповідач не забезпечував відповідні умови праці. 04.05.2020 року була звільнена з посади за ст. 40 КЗпП України, у трудовій книжці не вказано, за яким пунктом її звільнено. Повідомлення про звільнення отримала поштою 06.05.2020 року. На час звільнення перебувала на лікарняному. 30.04.2020 року про погане самопочуття та звернення до медичного закладу за допомогою повідомляла керівництво. Крім того, звільнення відбулось під час дії карантину.

07.07.2021 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила поновити її на роботі на посаді прибиральниці приміщень до Громади володарів приватних квартир Пенати-2 на 1,5 ставки, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 26400 грн, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Рух справи

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.06.2020 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 10).

30.07.2020 року надійшов відзив на позов (а.с. 12-53).

07.07.2021 року надійшла уточнена позовна заява (а.с. 125)

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.07.2021 року зупинено провадження у справі для вирішення питання про відвід судді (а.с. 128).

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.07.2021 року у задоволенні заяви про відвід судді відмовлено (а.с.131).

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2021 року поновлено провадження у справі (а.с. 133).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.07.2021 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 07.07.2021 року прийнято в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, у прийнятті уточненої позовної заяви в частині стягнення моральної шкоди відмовлено.

Аргументи учасників справи

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала в повному обсязі, додатково пояснила, що була оформлена на роботу на 0,5 ставки (20 годин на тиждень), хоча фактично відпрацьовувала норму на 1,5 ставки. За усною домовленістю мала виходити на роботу три рази на тиждень (понеділок, середа, п`ятниця), проте іноді за усною домовленістю її просили вийти в інший день, в тому числі вихідний. Після звернення до відповідача з вимогою підвищити заробітну плату почався конфлікт з керівництвом. Відповідач не забезпечував її належними умовами праці, психологічно тиснув та примушував до звільнення за власним бажанням. Звільнення відбулось у період її тимчасової непрацездатності. У вказані в актах дні виходити на роботу не мала. Акти для ознайомлення їй не надавались та від їх ознайомлення вона не відмовлялась, акти складені заднім числом. Табель обліку робочого часу не вівся, графіка виходу на роботу немає, з посадовою інструкцією фактично ознайомлена 13.04.2020 року. Із наказом про звільнення ознайомлена не була, трудову книжку не видано в день звільнення. Просила поновити її на посаді на 1,5 ставки, які відпрацьовувала фактично, та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували в повному обсязі та пояснили, що відповідачка не виконувала належним чином своїх посадових обов`язків, на неї постійно надходили скарги від мешканців на якість роботи та неадекватну поведінку. 09.04.2020 року та 25.04.2020 року позивачка не вийшла на роботу, що підтверджено витягом з журналу виходу на роботу, про що складено відповідні акти, які надані позивачці на ознайомлення та від підпису яких остання відмовилась. Законність видачі листка непрацездатності не доведена. Позовна вимога про поновлення на роботі є необґрунтованою та не підлягаючою задоволенню. У зв`язку з цим не підлягає задоволенню і похідна вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 11.02.2020 року ОСОБА_1 на підставі наказу від 07.02.2020 року № 4 працювала на посаді прибиральниці приміщень Громади володарів приватних квартир Пенати-2 на 0,5 ставки, що підтверджено копією трудової книжки, заявою від 11.01.2020 року та сторонами не заперечувалось (а.с. 4).

Наказом відповідача від 30.04.2020 року № 5 ОСОБА_1 звільнена з посади прибиральниці з 04.05.2020 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 38).

09.04.2020 року складено акт № 1 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 18).

10.04.2020 року складено акт про відмову позивачки від надання пояснень (а.с. 19).

25.04.2020 року складено акт № 2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 22).

27.04.2020 року складено акт про відмову позивачки від надання пояснень (а.с. 23).

Згідно витягу з журналу виходу на роботу (а.с. 59), наданого представником відповідача, позивачка виходила на роботу 08.04.2020 року (середа), 10.04.2020 року (п`ятниця), 14.04.2020 року (вівторок), 15.04.2020 року (середа), 18.04.2020 року (субота), 21.04.2020 року (вівторок), 23.04.2020 року (четвер), 27.04.2020 року (понеділок), 30.04.2020 року (четвер), 09.04.2020 року - не прийшла (а.с.59).

Згідно листка непрацездатності серії АДЖ в„– 652578 ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 04.05.2020 року до 14.05.2020 року (а.с. 93).

Позиція суду

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вислухавши позивачку, представників відповідача, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Щодо вимоги про поновлення на роботі

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Прогул є дисциплінарним проступком. До звільнення з цієї підстави застосовується положення ст. 147, 148, 149 КЗпП України. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України). До застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17.

Згідно п. а ст. 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої постановою ВР № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача виходили з того, що позивачка була відсутня на роботі 09.04.2020 та 25.04.2020 року, надавши в якості доказу витяг з журналу (зошиту) виходу на роботу, в якому в довільній формі зазначені дати виходу працівника на роботу та обсяг виконаних ним робіт, кількість відпрацьованих годин не вказана.

Представниками відповідача не надано обґрунтованих пояснень та жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обов`язку виходу позивачки на роботу 09.04.2020 року (четвер) та 25.04.2020 року (субота), в тому числі графіку роботи, з яким позивачку ознайомлено.

Таким чином, відповідачем факту прогулу позивачки у відповідні дні не доведено, а отже підстав для звільнення останньої за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не було.

Крім того, в актах про відсутність на робочому місці не вказано часу відсутності, акт про відмову працівника від ознайомлення та підпису в акті № 1 від 09.04.2020 року не складався, в акті № 2 від 25.04.2020 року відсутній підпис працівника та запис про відмову від ознайомлення та підпису, дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни не проводилось, у наказі про звільнення не зазначено мотиви застосування стягнення, із наказом про звільнення працівника не ознайомлено.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 - мешканка квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 - мешканка кв. АДРЕСА_2 та ОСОБА_6 - мешканка кв. АДРЕСА_3 , які підписали акт № 2 від 25.04.2020 року та акт про відмову від надання пояснень від 27.04.2020 року, пояснили, що позивачка не виконувала свої обов`язки належним чином, часто не виходила на роботу, чітких пояснень щодо обставин відсутності позивачки на робочому місці 25.04.2020 року та відмови останньої від надання письмових пояснень 27.04.2020 року не надали.

З огляду на недоведеність обов`язку позивачки вийти на роботу у зазначені в актах дні пояснення свідків в якості належного доказу суд не приймає.

Згідно ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці.

Судом встановлено, що позивачку звільнено на підставі наказувід 30.04.2020 року № 5 з 04.05.2020 року.

Згідно листка непрацездатності серії АДЖ № 652578, позивачка перебувала на амбулаторному лікуванні з 04.05.2020 року до 14.05.2020 року.

Згідно із довідкою Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльський міський центр первинної медико-санітарної допомоги від 11.11.2020 року № 872, ОСОБА_1 зверталась до КНП ІМР Ізмаїльський міський центр первинної медико-санітарної допомоги за медичною допомогою з приводу діагнозу ГРВІ та перебувала на лікарняному з 04.05.2020 по 18.05.2020 року, № лікарняного листка - 652578 (а.с. 79).

Таким чином, позивачку у порушення ч. 3 ст. 40 КЗпП України звільнено у період її тимчасової непрацездатності.

Виходячи з встановлених судом обставин, оцінивши надані сторонами докази за вимогами допустимості, належності та достатності, суд дійшов висновку, що звільнення позивачки є незаконним та вимога про поновлення на роботі є обґрунтованою та підлягаючою задоволенню, проте не підлягає задоволенню вимога про поновлення на роботі на 1,5 ставки, оскільки суд поновлює працівника на умовах раніше укладеного трудового договору.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку середнього заробітку, наданого у позовній заяві, середньоденна заробітна плата позивачки становить 146,68 грн, яка визначена шляхом ділення заробітної плати за березень, квітень 2020 року на кількість фактично відпрацьованих днів - 35 днів (2567+2567)/35).

Розмір заробітної плати позивачки у березні та квітні 2020 року підтверджений довідкою від 04.05.2020 року № 2 (а.с. 7).

З огляду на те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження кількості фактично відпрацьованих позивачкою днів у березні та квітні 2020 року та розрахунок середнього заробітку не спростований, суд виходить з кількості відпрацьованих днів - 35 днів та погоджується з розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим позивачкою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути обчислений за період з 05.05.2020 року по день ухвалення рішення суду та становить 44150,68 (301 робочий день х 146,68 грн) грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення вимог позивачки про поновлення на роботі, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44150,68 грн.

Судові витрати

Згідно ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 4 Закону України Про судовий збір , за подання до суду позовної заяви фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1,6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позовні вимоги про поновлення та стягнення середнього заробітку задоволено, відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Громади володарів приватних квартир Пенати-2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським РВ ГУДМС України в Одеській області 21 травня 2013 року) на посаду прибиральниці приміщень Громади володарів приватних квартир Пенати-2 .

Стягнути з Громади володарів приватних квартир Пенати-2 (ЄДРПОУ - 24536389, адреса: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, 9) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським РВ ГУДМС України в Одеській області 21 травня 2013 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44150,68 грн.

Стягнути з Громади володарів приватних квартир Пенати-2 (ЄДРПОУ - 24536389, адреса: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Івана Франка, 9), в дохід держави судові витрати (судовий збір) в сумі 840,80 грн, зарахувавши до спеціального фонду Державного бюджету України.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Суддя: Г.І.Смокіна