Ухвала

від 22.07.2021 по справі 626/370/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №: 626/370/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №: 11-кп/818/2355/21 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 185, 357 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , без участі обвинуваченого ОСОБА_7 , та без участі потерпілого ОСОБА_8 , належним чином повідомлених про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 25 03 2021 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хрестище Красноградського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 та ч.1 ст. 357 КК України з призначенням покарання:

-за ч.2 ст. 185 КК України у виді трьох років обмеження волі;

-за ч.3 ст. 185 КК України у виді трьох років трьох місяців позбавлення волі;

-за ч.1 ст. 357 КК України у виді двох років обмеження волі.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 70, 72 КК України визначено ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді трьох років трьох місяців позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання вироком чинності не обрано, а після набрання вироком чинності в порядку виконання вироку ухвалено обрати у виді тримання під вартою та направити його до установи виконання покарань для відбування покарання.

Строк тримання під вартою ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 14 07 2020 року близько 20-00 години, по особистим справам прийшов до домоволодіння ОСОБА_8 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього, не заставши власника домоволодіння вдома, ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом відшукання ключа від замку вхідних дверей, який зберігався на шафі перед входом до житла, проник всередину до житлового будинку за вищевказаною адресою, звідки з виявленого на трельяжі гаманця вчинив крадіжку 800 гривень, чим завдав майнової шкоди ОСОБА_8 на вказану суму. В подальшому ОСОБА_7 розпорядився викраденими коштами на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_7 14 07 2020 року близько 20-00 години, за аналогічних викладеним обставин, проник всередину до житлового будинку за вищевказаною адресою, звідки з виявленого на трельяжі гаманця вчинив крадіжку банківської картки ОСОБА_8 з № НОМЕР_1 , емітованої АТ «Райффайзен Банк Аваль», яка є офіційним платіжним документом, після чого розпорядився нею на власний розсуд.

Окрім цього, ОСОБА_7 цього ж дня 14 07 2020 року близько 23-00 години, після крадіжки банківської картки ОСОБА_8 з № НОМЕР_1 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, користуючись послугами таксі прибув до банкомату АТ КБ «ПриватБанк» по вул.Полтавській у м.Красноград Харківської області, де володіючи інформацією про PIN-код до викраденої банківської картки, через вказаний банкомат зняв грошові кошти в сумі 10,600 грн., чим завдав майнової шкоди ОСОБА_8 на вказану суму. В подальшому ОСОБА_7 розпорядився викраденими коштами на власний розсуд.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом першої інстанції за ч.3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у житло, вчинена повторно, за ч.1 ст. 357 КК України, тобто заволодіння офіційним документом шляхом викрадення, вчинене з корисливих мотивів та за ч.2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить про зміну вироку в частині пом`якшення йому покарання, призначивши покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, вказує, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення йому покарання не врахував обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття, сприяння досудовому слідству та визнання провини.

Крім того, апелянт просить врахувати його особистісні характеристики, а саме: перебування впродовж останніх 5 місяців у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_9 ; неофіційне працевлаштування з грудня 2020 року фасувальником вугілля; відсутність в силу ст. 89 КК України судимостей; відсутність цивільного позову (а.с.51).

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор не вбачала підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Будь-яких заяв, які б перешкоджали розгляду справи до апеляційного суду не надавали.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 404КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно дост. 94 КПК Українислідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та фактичні обставини їх вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, докази щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень у суді першої інстанції, з урахуванням положень ч.3 ст.349 КПК України не досліджувалися, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Що стосується апеляційних вимог обвинуваченого щодо пом`якшення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням, то відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер , а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_7 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце мешкання, де характеризується посередньо, не працює, обставину, що пом`якшує покарання повне визнання провини.

При цьому, обставин, які б відповідно до ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Навівши зазначені обставини суд визначив обвинуваченому саме такий реальний строк покарання в межах санкцій статей, застосувавши при цьому положення ст. 70,72 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначені обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не є максимальними, що передбачені санкціями інкримінованих йому статей.

Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачений наголошує на наявності обставин, що можна визнати пом`якшуючими при призначенні покарання.

Проте, як вбачається з оскаржуваного рішення, таку обставини, як визнання ним своєї провини вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання та визнано обставиною, що його пом`якшує.

Як на підставу пом`якшення покарання обвинувачений посилається на наявність у його діях активного сприяння розкриттю злочину.

Так, активне сприяння розкриттю злочину припускає надання особою органам досудового розслідування будь якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.

З обвинувального акту вбачається, що орган досудового розслідування не визнав обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що свідчить про те, що ОСОБА_7 не надавав органам досудового розслідування будь - якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи.

Водночас слід зазначити, що в апеляційній скарзі обвинувачений не зазначив, які саме дії обвинуваченого слід розцінити як активне сприяння розкриттю злочину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у діях ОСОБА_7 відсутні ознаки активного сприяння розкриттю злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 357 КК України, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги щодо необхідності визнання такої обставини, пом`якшуючою при призначенні обвинуваченому покарання є необґрунтованими та позбавленими правових підстав.

Такі обставини, про які зазначає в своїй апеляційній скарзі апелянт в якості пом`якшуючих покарання, - як неофіційне працевлаштування та перебування у незареєстрованому шлюбі, за своєю суттю та соціальною вагомістю не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим умисних кримінальних правопорушень. Їх наявність сама по собі за відсутності інших суттєвих обставин, що пом`якшують покарання, не може бути безумовною підставою застосування ст. 75 КК України. Враховуючи до того ж відсутність доказів на їх підтвердження.

Усі іншідоводи апеляційноїскарги неможуть бутиприйняті доуваги,оскільки яксвідчить оскаржуванийвирок,зазначені обставинибули врахованісудом першоїінстанції,на підставічого зроблено обґрунтований висновок про те, що інші альтернативні види покарань, окрім позбавлення волі, у даному випадку не будуть дієвими для досягнення такої мети як виправлення обвинуваченого.

Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 та ступень тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому покарання в повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого.

З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).

Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.

З урахуванням викладеного, підстав для зміни вироку та призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Вирок Красноградськогорайонного судуХарківської областівід 25032021 рокущодо обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без змін.

Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьохмісяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3