Постанова

від 21.07.2021 по справі 640/12494/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12494/20 Головуючий у І інстанції - Амельохін В.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Кондраток А.В.,

представників позивача Артюшенка В.В., Коржа М.В.,

представника відповідача Пущука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТОВА ЛТД до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВІТОВА ЛТД звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.03.2020 №00002960502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 194 206, 00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 796 137, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 398 069, 00 грн., №00002970502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 180 919, 00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 739 279, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 369 640, 00 грн, та №00002980502, яким за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 796 137,00 грн. застосовано до нього штраф у розмірі 398 069, 00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинами справи, отже, винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними, а тому підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Свої доводи обґрунтовує тим, що витрати по операціях позивача з ФОП ОСОБА_1 мають визнаватись активом (модернізацією, поліпшенням активу) та не підлягають включенню до витрат поточного періоду, тобто підприємством було завищено собівартість реалізованої продукції. Апелянт зазначає, що всі звіти по виконанню контракту були складені в місті Києві, а акт прийому-передач послуг фактично був підписаний на території України без виїзду Артющенка В.В. за межі території України, тобто місце постачання є м.Київ, а не м.Пекін, отже позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Крім того, позивачем безпідставно в 2017 році було включено до складу показника Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрати на заробітну плату.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представники позивача проти цього заперечувала, просила судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як установлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 06.02.2019 №139/26-15-05-02-05 та №140/26-15-05-02-05, відповідно до п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі наказу від 28.01.2020 №945 проведено перевірку ТОВ ВІТОВА ЛТД , за результатами якої 19.02.2020 складено акт №112/26-15-05-02-05/14348712.

Актом перевірки встановлено порушення п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1. ст. 134 ПК України, п. 7 П(С)БО 16 Витрати , п. 7 П(С)БО 8 Нематеріальні активи , в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 739 279, 00 грн., в тому числі по періодах: за 2017 рік на суму 463 879, 00 грн., за 2018 рік на суму 221 400, 00 грн., за три квартали 2019 року на суму 54 000, 00 грн.; порушення п. 185.1 ст. 185, п.п. 186.2.3 ст. 186 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 796 137, 00 грн., у тому числі по періодах: жовтень 2017 року - 727 668, 00 грн. та березень 2018 року на суму 68 469, 00 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 16.03.2020 прийняті податкові повідомлення - рішення №00002960502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1 194 206, 00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 796 137, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 398 069, 00 грн., №00002970502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 180 919, 00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями у розмірі 739 279, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 369 640, 00 грн. та №00002980502, яким за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 796 137, 00 грн. застосовано до позивача штраф у розмірі 398 069, 00 грн.

В порядку адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішення від 16.03.2020 №00002960502, №00002970502, №00002980502 залишені без змін.

Не погоджуючись із рішеннями контролюючого органу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки, і не довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Так, відповідно до п.п. 186.2.3 статті 186 ПК України місцем постачання послуг є місце фактичного надання послуг у сфері науки.

З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2011 позивачем укладено Контракт №11 GWKJ116-5Y-BD-18 з Китайською Промисловою Корпорацією Велика Стіна (яка зареєстрована та знаходиться у м. Пекін), щодо розробки, виготовлення і поставки продукції у відповідності до умов Контракту по науково-дослідницькій роботі Оцінка надійності і методи оцінки ресурсу зварних конструкцій із алюмінієвого сплаву , згідно Технічного завдання.

За результатами виконаних робіт по темі 1.2. Контракту №11 GWK.1116-5У-ВБ-18 від 20.04.2011 складені звіти:

- звіт з науково-технічної роботи (1 етап) Класифікація основних дефектів і методи оцінки їх впливу , виконано в Києві в 2013 році;

- звіт з науково-технічної робота (1-2 етапи) Класифікація основних дефектів і методи оцінки їх впливу , виконано в Києві в 2014 році;

- звіт з науково-технічної роботи (3 етап) Розрахункові алгоритми оцінки ймовірності руйнування в зоні дефектів зварних з`єднань алюмінієвих конструкцій , виконано в Києві в 2017 року.

- звіт з науково-технічної роботи (4 етап) Випробування при статистичних і циклічних навантаженнях відповідних зразків з матеріалу АМгб, зварених при конкретних умовах зварювання, для уточнення параметрів використаних критеріальних залежностей , виконано в Києві в 2017 році.

На підставі вищенаведених звітів складено Акт кінцевого приймання-передачі послуг від 17.10.2017 по темі 1.2 Додаток 3 до Контракту №11 GWKJ116-5Y-BD-18 від 20.04.2011.

Акт кінцевого приймання-передачі послуг підписаний 17.10.2017 в м. Пекін, Китай, від Виконавця ТОВ БІТОВА ЛТД директором Артюшенко В.В. , від Замовника Китайської Промислової Корпорації Велика Стіна директор департаменту Ван Пін.

В подальшому позивач кошти в сумі 4 776 822, 00 грн, отримані від Китайської Промислової Корпорації Велика Стіна по Контракту №11GWKJ116-5Y-BD-18 від 20.04.2011, відобразив у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2017 року від 17.11.2017 №9243161330, рядок 5 Операції, що не є об`єктом оподаткування (ст. 196 розділу V ПК України), операції з постачання послуг за межами митної території України та послуг, місце постачання яких визначено відповідно до п. 186.2, 186.3 ст. 186 розділу V ПК України за межами митної території України, операції, які звільнені від оподаткування (ст. 197 розділу V ПК України, підрозділ 2 розділу XX ПК України, міжнародні договори (угоди) .

На думку перевіряючих, враховуючи те, що відповідно до основного виду діяльності ТОВ БІТОВА ЛТД та умов, виконаних робіт по темі 1.2. Додатка №3 до Контракту №11 GWKJ116-5Y-BD-18 від 20.04.2011 є наукові дослідження, результатами роботи яких є відповідні наукові звіти, дані послуги повинні класифікуватись як послуги надані у сфері науки.

Відповідно до ст. 14.1.185 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Отже, у разі, якщо постачання послуг у сфері освіти, науки, або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, організації, облаштування та обслуговування експозиційних стендів, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів здійснюється на митній території України, то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою. У разі постачання вищевказаних послуг за межами митної території України - такі послуги не підпадають під об`єкт оподаткування ПДВ.

З позиції ст. 14.1.185 ПК України, місце надання ТОВ ВІТОВА ЛТД цих послуг, знаходиться за межами України, оскільки замовник (Китайська компанія) на території України:

- не отримує права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи;

- не отримує інші майнові права стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності;

- не отримує послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до умов Контракту, результатами цієї роботи є технічна документація у вигляді згаданих вище звітів, тому саме передача документації (відповідно до умов Контракту - засобами зв`язку DAP - адреса Замовника у відповідності до INCOTRMS 2010, до моменту отримання документації на території Китаю, Замовник навіть не має фізичної можливості розглянути послугу, що є предметом Контракту), презентація і захист фахівцями Виконавця отриманих результатів, в тому числі навчання представників Замовника, на підприємстві Замовника з використанням його обладнання та матеріалів (в тому числі конструкції), які закінчуються підписанням акту здачі-приймання наданих послуг, генерують майнові права Замовника на споживання результатів наданих послуг (технічної документації та програмного забезпечення).

Крім того, в контракті п.10.5 окремо визначено, що Право собственности на Продукцию Контракта Переходит от Исполнителя к Заказчику после подписания Акта сдачи приемки услуг по каждой теме, отправки Прибора и поступления 100% оплаты стоимости Услуг и Прибора на счет Исполнителя , а це можливо лише коли вся інформація передана в Китай, та представники китайської компанії отримали навчання своїх спеціалістів.

Колегія суддів вважає слушними доводи позивача про те, що саме на території Китаю, під час виникнення відповідних прав для Замовника та споживання послуги в процесі вчинення певної дії (в даному випадку навчання китайських спеціалістів), відбувається факт постачання послуг ТОВ БІТОВА ЛТД , отже ця операція не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Як зауважує позивач, на території України були виконані підготовчі роботи, при цьому, в момент оформлення будь-яких фінансових або технічних документів в Україні, ці результати отримує ТОВ ВІТОВА ЛТД (Виконавець за зовнішньоекономічним контрактом), в свою чергу Замовник (за зовнішньоекономічним контрактом - Китайська компанія) не отримує будь-яких нових прав, знань, вигод, тощо, та нічого не споживає в цьому процесі, тобто, не існує жодних фактів отримання таких послуг нерезидентом на території України.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що директор ТОВ БІТОВА ЛТД не виїздив за межі України для підписання акту приймання-передачі виконаних робіт з огляду на те, що в самому акті місце його складання зазначено - Пекін, Китай, при цьому, послуги вважаються виконаними після підписання акту Замовником, який, в свою чергу, поставив підпис на цьому документі, знаходячись в Китаї.

Також, колегія суддів вважає слушними доводи позивача, що конструкція, щодо якої проводяться дослідження, знаходиться на території Китаю. Замовник, Виконавець, або будь-яка третя особа не мають у своєму розпорядженні в Україні такої конструкції. Використання вказаних послуг можливе тільки в місці розташування об`єкта досліджень і не є придатним для будь-якого іншого використання.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що місцем постачання послуг є місце фактичного надання послуг, тобто не митна територія України, а відтак такі послуги не є об`єктом оподаткування ПДВ, а тому висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм ст. 120 1 . п.185.1 ст. 185. п.п. 186.2.3 ст. 186 ПК України є необґрунтованими та такими, що матеріалами справи не підтвердженні.

Крім того, в акті перевірки визначено, що ТОВ ВІТОВА ЛТД до складу витрат (по рахунку 840) на підставі актів виконаних робіт віднесено, зокрема, вартість послуг в сфері інформатизації на розробки систем управління установками для електронно-променевого зварювання, придбаних у ФОП ОСОБА_1 , в загальній сумі 1 530 000, 00 грн., у тому числі у 2018 році - 1 230 000, 00 грн., у 1 кварталі 2019 року - 300 000, 000 грн.

Так, між позивачем та ФОП ОСОБА_1 було укладено ряд договорів про надання послуг у сфері інформатизації щодо розробки та наладки систем управління живленням установок КЛ-196, КЛ-198, КЛ-200, КЛ-212 та КЛ-215 з метою автоматизації технологічних зварювальних процесів, відповідно до яких Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договорами, виконати послуги в сфері інформатизації та здати їх Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти ці роботи (послуги) та оплатити їх у відповідності з умовами цього договору.

На виконання умов вказаних вище договорів між сторонами складені наступні акти здавання - прийняття робіт:

- від 01.08.2017 №б/н та від 21.09.2017 №б/н на загальну суму 922 500, 00 грн.;

- від 28.03.2018 №б/н, від 20.06.2018 №б/н та від 20.07.2018 №б/н на загальну суму 810 000, 00 грн.;

- від 31.08.2018 №б/н, від 31.10.2018 №б/н та від 28.12.2018 №б/н на загальну суму 810 000, 00 грн.;

- від 30.11.2018 №б/н, від 20.02.2018 №б/н та від 12.03.2018 №б/н на загальну суму 960 000, 00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом кожного контракту на поставку установок електронно-променевого зварювання є етап індивідуальної розробки проекту (п.1.1 Договорів), згідно технічного завдання (Додаток 2 до Договорів) з подальшим його затвердженням замовником (Протокол погодження проекту).

При цьому, заслуговують на увагу доводи позивача щодо неможливості використання ідентичного програмного забезпечення в інших, навіть, в достатньо близьких за характеристиками установках електронно-променевого зварювання різним замовникам у тому самому вигляді, яким воно було для попереднього устаткування, оскільки, постачальники обладнання (комплектуючих), з якого складаються (збираються) установки електронно-променевого зварювання, постійно змінюють технічні характеристики та удосконалюють програмне забезпечення комплектуючих.

Тобто, кожен новий виріб, навіть тієї самої моделі завжди потребує нового програмного забезпечення. Причому модернізація існуючого програмного забезпечення може бути або абсолютно неможливим у зв`язку зі зміною лінійки комплектуючого обладнання, або значно дорожчою, ніж розробка нового, а тому є абсолютно недоцільним.

При цьому, при перевірці та ідентифікації активів позивача контролюючим органом не було враховано, що інформаційні послуги з розробки програмного забезпечення є невід`ємною частиною установки електронно-променевого зварювання різних модифікацій та не є самостійним об`єктом, здатним для експлуатації окремо від самої установки.

Отже, якщо програмне забезпечення (система управління живленням) є невід`ємною (невіддільною) частиною пов`язаної з ним установки зварювання, то таке програмне забезпечення розглядають як основний засіб. Відповідно вартість такого програмного забезпечення бере безпосередню участь у формуванні первісної вартості об`єкта основних засобів - комп`ютера системи управління установки і відображається на субрахунку 104 Машини та обладнання до рахунку 10 Основні засоби

Враховуючи, що установки призначені для продажу та не відповідають критеріям основного засобу, вартість програмного забезпечення належить обліковувати на рахунку 23 Виробництво з наступним віднесенням її на собівартість реалізованої установки.

Щодо завищення позивачем витрат на суму заробітної плати за 2 півріччя 2017 року у розмірі 2 577 103, 00 грн., яка зарахована співробітникам, які були задіяні для виконання Контракту від 20.04.2011, колегія суддів зазначає наступне.

Так, висновки акту перевірки в цій частині обґрунтовано тим, що Акт окончательной сдачи приемки... від 17.10.2017 до контракту фактично був підписаний на території України без виїзду Артющенка В.В. за її межі та не надано жодних підтверджуючих документів щодо накопичення витрат по виконаному Контракту від 20.04.2011.

Дані висновки контролюючого органу ґрунтувались виключно на пояснювальній записці головного бухгалтера Заводської С.А. , сформовані з заробітної плати за період 2013-2017 року, яка була нарахована працівникам, що були задіяні для виконання контракту щодо науково-технічної роботи за Контрактом від 20.04.2011 №11GWKJ116-5Y-BD-18.

Разом з тим, позивач зазначає, що вказані в листі головного бухгалтера витрати на оплату праці за період до 2017 року дійсно мали місце, але були віднесені до складу витрат попередніх періодів, коли були визнані доходи за попередніми етапами виконання того ж самого контракту, тобто витрати на оплату праці в звіті про фінансові результати за 2017 рік враховані тільки за підсумками лише 2017 року.

Відповідно до п.23 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку П(С)БО 16 Витрати до складу елемента Витрати на оплату праці включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Тобто будь-які витрати на оплату праці осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником, включаються до витрат на оплату праці, навіть матеріальна допомога та компенсаційні виплати.

Витрати по заробітній платі співробітникам, що були задіяні у виконанні Контракту від 20.04.2011 є прямими витратами підприємства, відтак відображення витрат по заробітній платі співробітникам, що були задіяні у виконанні Контракту від 20.04.2011 у складі витрат підприємства відповідає нормам п. 16, 23 П(С)БО 16 Витрати .

Чинне законодавство передбачає включення до собівартості продукції (в даному випадку послуг) також вартість загальновиробничих витрат (П(С)БО 16, п.11):

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до П(С)БО 16, п.16. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і

змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об`єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Розподіл загально виробничих витрат повністю віднесено до компетенції підприємства, тому до складу витрат на оплату праці у другому півріччі 2017 року, згідно діючого законодавства, було включено, як прямі витрати, так і розподілені загально виробничі витрати в межах їх фактичної величини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновки контролюючого органу про неправомірне включення позивачем в 2 півріччя 2017 року до складу витрат витрати на оплат праці на загальну суму 2 577 103, 00 грн. є також необґрунтованим.

З огляду на викладене, рішення судом першої інстанції прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 234, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена року 26.07.2021.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

А.Г. Степанюк