Постанова

від 26.07.2021 по справі 915/712/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/712/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "Наталі-4"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021

по справі №915/712/21

за позовом за позовом: Фермерського господарства "Наталі-4"

до відповідача : Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5 ;

6) ОСОБА_6 ;

7) ОСОБА_7 ;

8) ОСОБА_8 ;

9) ОСОБА_9 ;

10) ОСОБА_10 ;

11) ОСОБА_11 ;

12) ОСОБА_12 ;

13) ОСОБА_13 ;

14) ОСОБА_14 ;

15) ОСОБА_15

про визнання протиправним наказу про припинення права постійного користування, визнання недійсними наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, визнання права постійного користування земельною ділянкою,

(суддя першої інстанції: Ржепецький В.О., дата та місце ухвалення рішення: 04.06.2021, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 позовну заяву Фермерського господарства "Наталі-4" (далі - ФГ Наталі-4 ) від 04.06.2021 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним наказу про припинення права постійного користування, визнання недійсними наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, визнання права постійного користування земельною ділянкою, з доданими до неї документами повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ФГ Наталі-4 звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити позовну заяву ФГ Наталі-4 до Господарського суду Миколаївської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі та продовження розгляду по суті.

Апелянт не погоджується з ухвалою місцевого господарського суду, вважає її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявник апеляційної скарги зазначив, що суд в оскаржуваній ухвалі дійшов висновків про об`єднання позивачем в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що на думку апелянта, є помилковим.

Апелянт вказує, що з огляду на зміст оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вважає вірно визначеною підсудність вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2020 №3122/0/14-20 Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення , однак аналогічні за змістом вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 01.03.2021 №1115-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення , про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.04.2021 №2717-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення та скасування відповідних записів вважає невірно визначеними, що вочевидь суперечить нормам процесуального права.

На думку апелянта, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали у повному обсязі не з`ясував обставин, викладених у позовній заяві, не врахував, що оскаржувані накази є взаємопов`язаними і розгляд позовних вимог в одному провадженні є доцільним, обґрунтованим та виправданим.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що позовні вимоги заявлені позивачем, поєднані між собою поданими доказами, якими обґрунтовані ці вимоги. Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 по даній справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Наталі-4" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, вирішено розглянути апеляційну скаргу ФГ "Наталі-4" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

07.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

На думку відповідача, суд першої інстанції в ухвалі дійшов вірного висновку щодо об`єднання у позовній заяві декількох позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що є підставою для повернення позову.

Відповідно до ч.1 ст.271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм чинного процесуального законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Фермерського господарства "Наталі-4" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 задоволенню не підлягає, а ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2021 позивачем подано до Господарського суду Миколаївської області позов до відповідача, в якому просить суд:

1) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 року №9861/0/14-19-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";

2) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2020 року №3122/0/14-20 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення";

3) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 01.03.2021 року №1115-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення";

4) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.04.2021 року №2717-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення";

5) визнати за Фермерським господарством "Наталі-4" право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, Державний акт на право постійного користування землею серія МК №180 від 29.12.2001, який зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею №180 для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер земельної ділянки: 4821480400:01:000:0595, площею 50,00 га, що розташована на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області;

6) скасувати записи про державну реєстрацію земельних ділянок, які було зареєстровано шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 4821480400:01:000:0595), а саме: наступну кадастрові номери: 4821480400:01:000:0608; 4821480400:01:000:0609; 4821480400:01:000:0610; 4821480400:01:000:0611; 4821480400:01:000:0612; 4821480400:01:000:0613; 4821480400:01:000:0614; 4821480400:01:000:0615; 4821480400:01:000:0616; 4821480400:01:000:0617; 4821480400:01:000:0618; 4821480400:01:000:0619; 4821480400:01:000:0620; 4821480400:01:000:0621; 4821480400:01:000:0622; 4821480400:01:000:0624; 4821480400:01:000:0625; 4821480400:01:000:0626; 4821480400:01:000:0627; 4821480400:01:000:0628; 4821480400:01:000:0668; 4821480400:01:000:0669.

Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 позовну заяву ФГ Наталі-4 від 04.06.2021 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправним наказу про припинення права постійного користування, визнання недійсними наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, визнання права постійного користування земельною ділянкою, з доданими до неї документами повернуто позивачу.

В оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд зазначив, що з оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 01.03.2021 року №1115-СГ та від 22.04.2021 року №2717-СГ, враховуючи суб`єктний склад сторін відповідних правовідносин, витікає набуття фізичними особами права цивільного. Похідними від цих вимог є вимоги про скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, які було зареєстровано шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, які також стосуються прав, набутих фізичними особами.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір в цій частині підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим позивачем у позовній заяві об`єднано кілька позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їхня справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також ст.ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Судова колегія звертає увагу, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року в адміністративній справі № 816/1920/17 викладено правову позицію, що у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

За загальним правилом, передбаченим у п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

При цьому, судова колегія зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що позивачем вірно визначено підсудність позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.11.2019 року №9861/0/14-19-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" та про визнання за Фермерським господарством "Наталі-4" права постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га.

Разом з тим, позивачем допущено помилку у визначенні підсудності позову в частині позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2020 року №3122/0/14-20 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення", визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 01.03.2021 року №1115-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення", про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.04.2021 року №2717-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення" та скасування відповідних записів, оскільки вказаними наказами земельні ділянки передані у власність фізичним особам. Також помилковим є і визначення підсудності стосовно спору про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок за вказаними фізичними особами.

З аналізу ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) можна зробити висновок, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності (надання земельних ділянок у користування, укладення, зміни, розірвання договорів оренди земельної ділянки) діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи вступають із юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Цивільні відносини, відповідно до частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже рівність учасників є одним із принципів цивільних правовідносин.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах приватноправового характеру, які виникають із земельних відносин, за відповідності складу сторін спору статті 4 ЦПК України, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. (правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №485/1472/17).

Також, у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 587/2121/18 (провадження №14-595цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про приватноправовий характер таких спорів та необхідність розгляду справи у порядку цивільного судочинства.

Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року в адміністративній справі № 816/1920/17 викладено правову позицію, що у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

За таких обставин, враховуючи норми чинного законодавства України та наведену судову практику, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що з оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2020 року №3122/0/14-20, від 01.03.2021 року №1115-СГ та від 22.04.2021 року №2717-СГ, враховуючи суб`єктний склад сторін відповідних правовідносин, витікає набуття фізичною особою права цивільного. Крім того, похідними від цих вимог є вимоги про скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок, які було зареєстровано шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, які також стосуються прав, набутих фізичними особами.

Таким чином, спір в цій частині підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, з наявних матеріалів вбачається, що позивачем у позовній заяві об`єднано кілька позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Зміст положень ст. 4 та п. 4 ч.3 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту.

Водночас, аналіз положень ст. 5 та п. 4 ч.3 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що суд позбавлений можливості в будь-якій формі відмовити у прийнятті до розгляду позовної заяви лише в частині, в якій позовні вимоги заявлено в порядку іншого судочинства.

Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України унормовано об`єднання і роз`єднання позовів.

Так, у ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства; розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2021 у справі № 908/2107/20.

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на правові позиції, викладені Верховним Судом у справах №914/2191/16, 902/434/19, 922/1359/19, оскільки у вказаних справах висловлено позицію щодо об`єднання позовних вимог, які належить розглядати в межах одного судочинства, а саме - господарського. Також суд відхиляє посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати ВС у справі №911/1431/18, з огляду на те, що зазначена постанова не містить висновків, на які посилається апелянт, проте в ній зазначено, що порушення правил об`єднання позовних вимог є підставою для повернення позовної заяви на підставі п.2 ч.5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Також, як вбачається зі змісту вищенаведених процесуальних норм та практики їх застосування судом касаційної інстанції, можливість роз`єднання позовних вимог судом з власної ініціативи передбачено виключно для вимог, заявлених у порядку одного судочинства.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині необхідності повернення позовної заяви заявнику, а доводи апелянта не спростовують віного висновку місцевого господарського суду в цій частині.

Судова колегія погоджується з доводами апелянта стосовно помилковості наявних в оскаржуваній ухвалі висновків щодо вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 14.02.2020 року №3122/0/14-20 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення, яка також стосуться набуття фізичними особами права цивільного. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана обставина не впливає на правильність висновку місцевого господарського суду про повернення позовної заяви на підставі п.2 ч.5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/21031/20 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Колегія суддів також зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду іншої юрисдикції з тими вимогами, які згідно з чинним законодавством належать до відповідної юрисдикції.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-271, 273, 275, 280-284, 287 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Наталі-4" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2021 по справі №915/712/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст.287-288 ГПК України.

Головуючий суддя Н.М. Принцевська

Судді: А.І. Ярош

Г.І. Діброва