Рішення

від 27.07.2021 по справі 908/1320/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/69/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2021 Справа № 908/1320/21

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи:

за позовом Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

до відповідача приватного підприємства ВЛАДІС (69095, м. Запоріжжя, вул. Козача, буд. 35)

про стягнення грошових коштів.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом з позовом до приватного підприємства «ВЛАДІС» про стягнення 188.849,30 грн.

В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної поставки продукції в рамках договору №215(5)20УК/53-121-01-20-09400 від 29.05.2020. Внаслідок прострочення строків поставки позивач, враховуючи п. 7.1 договору та приписи діючого законодавства, нарахував до стягнення пеню у розмірі 188.849,30 грн. за період прострочення з 18.12.2020 по 05.04.2021.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1320/21, присвоєно справі номер провадження 28/69/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 18.06.2021.

17.06.2021 на адресу суду від ПП Владіс надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що прострочення виконання зобов`язання сталося внаслідок введення на території України карантинних обмежень, які включають переведення підприємств на дистанційну форму організації праці та така форма не прийнята при видобування щебеню, через що було зупинено виробництво на кар`єрі. Звертав увагу суду, що у зв`язку з епідеміологічною ситуацією в країні та неможливістю виконання зобов`язань за договором відповідач довгий час намагався узгодити з позивачем інші строки поставки товару, втім лише після тривалого листування з позивачем між сторонами була укладена додаткова угода до договору, відповідно до якої змінено виробника матеріалів (щебеню). Також зазначено, що зобов`язання за договором №215(5)20УК від 29.05.2020 виконані на 80%.

Позивач не скористався своїм правом та не надав суду відповіді на відзив.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 27.07.2021, оскільки матеріали справи достатні для прийняття рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (Покупець, позивач у справі) та приватне підприємство Владіс (Постачальник, відповідач у справі) уклали Договір поставки продукції № 215(5)20УК/53-121-01-20-09400 від 18.05.2020 (підписаний сторонами 29.05.2020) (надалі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти й оплатити продукцію, визначену п. 1.1 Договору на загальну суму 2.284.797,29 грн. (в т.ч. ПДВ 380.799,55 грн.).

Відповідно до п. 1.2 Договору, строк поставки продукції: червень-серпень 2020.

28.08.2020 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою погоджено п. 1.2 Договору у наступній редакції Строк поставки: червень - жовтень 2020 року .

Додатковою угодою №2 до договору від 30.03.2021 (підписана сторонами 14.04.2021), сторони погодили пункт 1.1 договору викласти у новій редакції. Пункт 4.1 договору викласти у наступній редакції: Поставка товару здійснюється на умовах DDP м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад), вантажоодержувач ЗВ ВП Складське господарство ДП НАЕК Енергоатом м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад), відповідно до правил Інкотермс 2010 .

Відповідач зобов`язання щодо поставки товару в обумовлені договором строки виконав частково, а саме 06.04.2021 згідно видаткової накладної №2 поставив на адресу позивача товар вартістю 692.541,48 грн., 29.04.2021 згідно видаткових накладних №3 та №4 поставив позивачу товар на суму 290.062,08 грн. та на суму 436.487,04 грн. внаслідок чого невиконаними залишилися зобов`язання щодо поставки товару на суму 869.706,69 грн.

Порушення відповідачем строків поставки товару стало підставою для застосування позивачем штрафних санкцій та звернення з позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні приписи зазначені в ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як вже зазначалося судом вище, сторонами в додатковій угоді №1 від 28.08.2020 були погоджені строки поставки щебеню, а саме: червень-жовтень 2020 року.

З огляду на викладене граничний строк поставки відповідачем обумовленого договором товару спливає 30.10.2020.

Матеріали справи підтверджують факт прострочення виконання постачальником зобов`язань за договором.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо їх виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної та повної поставки товару, не виконав, факт порушення відповідачем умов договору, доведений позивачем та не заперечується відповідачем.

За неналежне виконання умов договору, враховуючи п. 7.2 договору, позивач нарахував до стягнення пеню за період прострочення з 18.12.2020 по 30.04.2021 (134 дні) у розмірі 188.849,30 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2 договору за порушення вказаних строків поставки або недопоставку продукції постачальник зобов`язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості продукції по якій допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, а за прострочення більше 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості. Нарахування штрафних санкцій не обмежується шестимісячним строком та здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання по день його фактичного виконання.

Відповідно до розрахунку позивача до стягнення заявлена пеня за період з 18.12.2020 по 05.04.2021 (109 днів прострочення, нараховану на суму непоставленого товару 2.284.797,29 грн.) у розмірі 149.042,90 грн. та за період з 06.04.2020 по 30.04.2021 (25 днів нараховану на суму непоставленого товару 1.592.255,81 грн.) у розмірі 39.806,40 грн.

Втім, суду надані докази поставки 29.04.2021 відповідачем щебеню в рамках договору №215(5)20УК від 18.05.2020 за видатковими накладними № 3 на суму 290.062,08 грн. та №4 на суму 436.487,04 грн.

Також матеріали справи містять докази реєстрації наведених вище видаткових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та направлення їх на адресу позивача засобами електронного зв`язку, як то передбачено п. 4.4 договору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставне нарахування позивачем пені на суму невиконаного зобов`язання у розмірі 1.592.255,81 грн. за період прострочення з 06.04.2021 по 30.04.2021. У зв`язку з чим вимоги про стягнення пені у розмірі 39.806,40 грн. не підлягають задоволенню.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені за період прострочення поставки товару (на суму 2.284.797,29 грн.) з 18.12.2020 по 05.04.2021 у розмірі 149.042,90 грн.

Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума пені за вказаний позивачем період прострочення з18.12.2020 по 05.04.2021 складає 249.042,90 грн. (2.284.797,29 грн. х 0,1% х 109 днів)

За період з 06.04.2020 по 29.09.2021 складає 20.872,96 грн. (869.706,69 грн. х 01% х 24 дні).

Оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж перераховано судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача 188.849.30 грн. пені за період з 18.12.2020 по 29.04.2021 підлягають задоволенню.

Стосовно посилань відповідача на неможливість своєчасно виконати умови договору, оскільки Указом Президента України №87/2020 від 13.03.2020 було введено карантин на території України, а потім вирішувалося питання з покупцем про зміну виробника продукції, суд зазначає наступне.

Договір поставки продукції № 215(5)20УК/53-121-01-20-09400 від 18.05.2020 підписаний сторонами 29.05.2020, тобто в період дії карантину, через 2.5 місяці після його введення на території України.

Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (в редакції від 22.07.2020), встановлено з 12.03.2020 до 31.08.2020 на усій території України карантин.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 р. №530-IX до переліку форс-мажорних обставин, визначених у ст. 14 -1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні було включено карантин.

З огляду положення ч. 1 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, очевидним є те, що саме по собі включення до переліку форс-мажорних обставин карантину, не свідчить про те, що карантин автоматично звільняє сторону зобов`язання від відповідальності за невиконання її обов`язку. Така сторона повинна довести в кожному випадку наявність причинно-наслідкового зв`язку між карантином та невиконанням нею зобов`язань.

З зазначеного слідує, що на момент укладання договору поставки відповідач був обізнаний про введення карантину та обмеження дій деяких господарчих підприємств та свідомо зобов`язався виконати поставку товару на умовах, взаємно визначених учасниками правочину.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі № 911/737/18.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, внаслідок їх недоведеності.

Суд звертає увагу відповідача, що у разі наявності належних та допустимих доказів прострочення виконання відповідачем зобов`язань за вказаним у позові правочином з вини третіх осіб, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з винної особи завданих йому збитків.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір на сторони пропорційно задоволених вимог, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2.235,64 грн. Решта судового збору у розмірі 597,10 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція до відповідача приватного підприємства Владіс про стягнення 188.849,30 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства ВЛАДІС (69095, м. Запоріжжя, вул. Козача, буд. 35, ідентифікаційний код 31312734) на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код 19355964) 149.042,90 грн. (сто сорок дев`ять тисяч сорок дві грн. 90 коп.) пені, 2235,64 грн. (дві тисячі двісті тридцять п`ять грн. 64 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в частині стягнення пені у розмірі 39.806,40 грн.

4. Судовий збір у розмірі 597,10 грн. покласти на позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2021 року.

Суддя О.В. Федорова