Ухвала

від 15.07.2021 по справі 50/280 (759/9603/19)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

15.07.2021Справа № 50/280 (759/9603/19)

За позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Вест"

про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об`єкта будівництва в межах справи № 50/280

Суддя Пасько М.В.

Представники: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об`єкта будівництва в межах справи № 50/280.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 передано справу № 759/9603/19 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 50/280 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Вест".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі № 50/280 (759/9603/19) у спрощеному провадженні (без виклику сторін).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 призначено розгляд позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Вест" про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об`єкта будівництва в межах справи № 50/280 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 відкладено підготовче засідання на 25.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.06.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 відкладено судове засідання на 15.07.2021.

У судовому засіданні розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В поданій позовній заяві ОСОБА_1 (надалі - позивач) просить суд визнати за ним майнові права на частку об`єкті незавершеного будівництва у розмірі про інвестованого офісного приміщення № 4-Д загальною площею 145, 40 кв.м. в будинку № 1 за адресою м. Київ, Святошинська площа № 1, а також визнати за ним майнове (речове) право на отримання в натурі об`єкта інвестування офісного приміщення № 4-Д загальною площею 145, 40 кв.м. в будинку № 1 за адресою м. Київ, Святошинська площа № 1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Вест" (надалі - відповідач) 16.07.2003 р. було укладено договір інвестування будівництва за № 013-НФ. Зазначений договір укладений для досягнення спільної мети - будівництва офісного приміщення № 4-Д, загальною площею 145,40 кв.м. за адресою м. Київ, Святошинська площа № 1, за умови сплати ним повної вартості такого приміщення.

Після укладення Договору, приватний підприємець Корзун О.О. відповідно до пункту 2.2. сплатив 100% вартості офісного приміщення в розмірі вартості офісного приміщення 575.000,00 грн., ПДВ 115.000, 00 грн., загалом 690.000,00 грн. і став інвестором з визначеними правами і обов`язками, передбаченими Договором про що свідчить довідка від 30.07.2003 р. № 30-07 про внесення 100% вартості офісного приміщення згідно Договору інвестування будівництва № 013-НФ від 16.07.2003 р.

Відповідач в порушення вимог Договору цього не зробив, будівництво призупинено, будинок з вини Відповідача до здачі не готується, документи про право власності позивача на офісне приміщення не оформлені та не передані йому, право власності на вказане приміщення за Позивачем не зареєстровано.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Перевіряючи обставини у справі, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 16.07.2003 р. був укладений договір інвестування будівництва № 013-НФ.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошові кошти тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторони взяли на себе зобов`язання спільно діяти для досягнення спільної господарської мети: будівництва офісного приміщення та введення його в експлуатацію.

Позивач зобов`язався в якості внеску в спільну діяльність внести поетапно грошовий внесок в загальному розмірі 100% вартості офісного приміщення в розмірі вартості офісного приміщення 575.000,00 грн., ПДВ 115.000, 00 грн., загалом 690.000,00 грн.

В свою чергу відповідач зобов`язався, в якості свого внеску, своїми силами з залученням власних трудових ресурсів, механізмів, обладнання тощо завершити будівництво нежитлового приміщення у відповідності до проекту та вимогам ДБН, передати позивачу його долю в натурі - у вигляді офісного приміщення № 4-Д загальною площею 145,40 кв.м. в будинку за адресою м. Київ, Святошинська площа № 1.

За умовами договору запланований строк закінчення будівництва об`єкта - у третьому кварталі 2005р.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання та перерахував грошові кошти у розмірі 690.000,00 грн. відповідачу, що підтверджується копіями платіжними дорученнями № 1 від 30.07.2003 р., №2 від 08.08.2003 р. та Довідкою за вих. № 30-07 від 30.07.2003 р., виданої директором ТОВ "Науково-виробнича фірма "ВЕСТ" щодо сплати позивачем 100% вартості згідно Договору інвестування будівництва № 013-НФ від 16.07.2003 р.

Встановлено, що на день розгляду справи, в порушення взятих на себе зобов`язань, відповідачем об`єкт не введено в експлуатацію.

Під час розгляду справи доказів, які б свідчили про належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань не отримано, а також не надано доказів того, що в порушення взятих на себе зобов`язань, відповідачем об`єкт не введено в експлуатацію.

З правовідносин, які склалися між сторонами, можливо зробити висновок, що такі правовідносини регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.

Згідно до ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь - яке майно, а також майнові права.

Відповідно до положень ст. 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з положень 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна), як це встановлено ч. 3 ст. 331 ЦК України, особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

За положеннями п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р., прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 19-50-2309 від 22.06.2007 р. квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва про інвестованого об`єкта нерухомого майна (квартири) та прийняття його до експлуатації інвестору належать майнові права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до завершення будівництва проінвестованого позивачем об`єкту нерухомості - офісного приміщення № 4-Д, загальною площею 145,40 кв.м. за адресою: м. Київ, Святошинська площа № 1 і прийняття його в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об`єкт.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання майнових прав не підлягають задоволенню.

Щодо визнання права на отримання в натурі даного нежитлового приміщення, то суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що на момент розгляду справи чинним законодавством України не передбачено вирішення спорів на майбутнє, вимога позивача щодо визнання за ним права на отримання офісного приміщення в натурі задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Відмовити в задоволенні позову повністю.

2.Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько