Постанова

від 28.07.2021 по справі 930/896/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/896/20

Провадження № 22-ц/801/1153/2021

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 рокуСправа № 930/896/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Кузьменко Б. І.

За участю: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горбатюка В. В.; представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Примакової В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 24 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Райгородської сільської ради, яка є правонаступником Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про скасування рішення

Рішення ухвалив суддя Науменко С. М.

Рішення ухвалено об 11:49 год у м. Немирів Вінницької області

Повний текст рішення складено 30 березня 2021 року,

Встановив:

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Мельниківської сільської ради Немирівського району, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про скасування рішення, мотивуючи свої вимоги тим, що його мати ОСОБА_3 і баба ОСОБА_4 проживали в житловому будинку по АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,60 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Він постійно проживав разом із матір`ю та бабою, в тому числі і на час відкриття спадщини.

Після смерті ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України (в редакції 1963 року), прийняв спадщину, у тому числі і щодо права користування земельною ділянкою площею 0,60 га, що по АДРЕСА_1 .

До останнього часу він і члени його сім`ї використовували цю земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.

На початку 2019 року він довідався, що третя особа по справі ОСОБА_2 самовільно став використовувати частину земельної ділянки, що перебувала в його користуванні орієнтовною площею 0,20 га.

На його звернення відповідач повідомив, що рішенням Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0523085600:03:001:0295), а також передано ОСОБА_2 у приватну власність дану земельну ділянку та зареєстровано речове право на вказану земельну ділянку.

Позивач вважає дане рішення сільської ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га, незаконним, оскільки відповідач в порушення вимог частини 3 статті 116 ЗК України, прийняв 26 травня 2017 року незаконне рішення щодо земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, чим порушив його права і законні інтереси.

Крім цього рішенням Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1349 га ( АДРЕСА_2 ), площею 0,5351 га ( АДРЕСА_3 ), площею 0,3707 га ( АДРЕСА_3 ), площею 0,2093 га ( АДРЕСА_1 ), тобто відповідач своїм рішенням незаконно передав ОСОБА_2 безоплатно у власність чотири земельні ділянки для одного виду використання - ведення особистого селянського господарства, що є порушенням вимог частини 4 статті 116 ЗК України, у зв`язку з чим рішення Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки є незаконним та підлягає скасуванню.

З урахуванням таких обставин позивач просив скасувати рішення Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 0523085600:03:001:0295); щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та реєстрації речового права на вказану земельну ділянку та стягнути з відповідача на його користь документально підтверджені судові витрати.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 24 березня 2021 року позов задоволено.

Скасовано рішення Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області № 18 від 26 травня 2017 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 0523085600:03:001:0295) щодо передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та реєстрації речового права на вказану земельну ділянку.

Стягнуто з Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та не обґрунтованим і таким, що порушує його інтереси. При винесенні рішення судом не взято до уваги всіх обставин справи, неповністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не надано належної правової оцінки доказам, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, тому дійшов помилкового висновку про скасування рішення сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що згідно інформації із погосподарської книги № 3 за 1971-1973 роки за домогосподарством по АДРЕСА_1 , яке є батьківщиною ОСОБА_1 , в 1971 році рахувалася земельна ділянка орієнтовною площею 0,60 га, на 1973 рік рахувалася земельна ділянка орієнтовною площею 0,40 га. На даний час за ОСОБА_1 будь-яке право власності на будинок і на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстроване. Заявник своїм правом на оформлення спадщини не скористався.

Йому, ОСОБА_2 , рішенням 9 сесії 22 скликання Мельниківської сільської ради від 11 серпня 1997 року у приватну власність передана земельна ділянка площею 0,25 га для ведення особистого підсобного господарства, яка на протязі понад двадцяти років перебувала у користуванні його матері ОСОБА_5 . Земельна ділянка 0,25 га надана йому Мельниківською сільською радою на законних підставах.

Задовольняючи позов, суд не встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , оскільки факт проживання ОСОБА_1 із мамою і бабою нічим не доведений, згідно виписок погосподарської книги в будинку він зареєстрованим не був, спадщини він не приймав, доказів прийняття спадщини немає, так як спадкової справи не було витребувано і судом дані обставини не встановлені. Водночас як вбачається із виписки із погосподарської книги, особовий рахунок № НОМЕР_1 , у будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 , а згідно довідки виконкому Райгородської сільської ради за № 182 від 07 квітня 2021 року, виданої на підставі відомостей погосподарських книг за 1981-1990 роки в АДРЕСА_3 . Дружби погосподарський номер за ОСОБА_1 не рахується, із чого слідує, що позивач немає ніяких прав до земельної ділянки площею 0,25 га призначеної для ведення особистого підсобного господарства, переданої йому у приватну власність.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Горбатюк В. В. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи її безпідставною й необґрунтованою, а ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права рішення суду - без змін, вказавши, що згідно інформації, наданої відповідачем у листі № 02-20-312 від 20 червня 2019 року, у 2001 році згідно особового рахунку № НОМЕР_2 в погосподарській книзі № 2 за ОСОБА_1 рахується 0,25 га, а згідно погосподарської книги № 2 за 1983-1985 роки за домогосподарством по АДРЕСА_1 , яке являється батьківщиною ОСОБА_1 , після смерті його матері ОСОБА_3 і бабусі ОСОБА_4 , рахується 0,40 га земельної ділянки. Відповідач в порушення вимог частини 3 статті 116 ЗК України 26 травня 2017 року прийняв рішення без погодження із позивачем, який користувався земельною ділянкою, чим порушив його права і законні інтереси, у зв`язку з чим оспорюване позивачем рішення є незаконним.

Відповідач рішення суду не оскаржив і відзив на апеляційну скаргу не надіслав.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Примакова В. В. підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити судове рішення без змін, вважаючи, що судом першої інстанції ухвалено законне і справедливе рішення.

Представник відповідача Райгородської сільської ради, яка є правонаступником Мельниківської сільської ради, у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, якою просив розглянути справу без нього; апеляційну скаргу визнає і просить її задовольнити.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням 9 сесії 22 скликання Мельниківської сільської ради від 11 серпня 1997 року ОСОБА_2 надана земельна ділянка у приватну власність площею 0,25 га. У 2017 році ОСОБА_2 оформив приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,2093 га, згідно рішення 3 сесії 1 скликання Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року (а. с. 11, 12).

Із відповіді Мельниківської сільської ради № 02-20-312 від 20 червня 2019 року, наданої ОСОБА_1 , вбачається, що сільська рада повідомляє, що за даними облікових книг сільської ради за ним не рахується власність по АДРЕСА_1 , тому, що він не вступив у права як спадкоємець; у житловому будинку без номера по АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , особовий рахунок № НОМЕР_3 ; за ними рахувалося: 0,40 га землі. У 2001 році згідно особового рахунку № НОМЕР_2 в погосподарській книзі № 2 за ОСОБА_1 рахується 0,25 га землі. При обмірі земельних ділянок встановлено, що біля будинку земельна ділянка має орієнтовну площу 0,50 га, а у сусіда - 0,20 га. Сільська рада запропонувала встановити межові знаки із сусідніми землекористувачами та привести в належний стан будинок і земельну ділянку (а. с. 13).

На запит представника позивача Мельниківська сільська рада 04 березня 2020 року надала відповідь за № 02-20-146 про те, що за домогосподарством по АДРЕСА_1 , яке являється батьківщиною ОСОБА_1 , після смерті матері ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_4 згідно погосподарської книги № 2 за 1983-1985 роки рахується 0,40 га земельної ділянки. Із домогосподарства, яким колись користувалися батьки ОСОБА_1 , залишився один житловий будинок в непридатному для проживання стані, точних меж встановити неможливо, право власності на будинок і на земельну ділянку не зареєстровано, номер будинку не присвоєно, так як ОСОБА_1 своїм правом на оформлення спадщини не скористався. Рішення щодо нерухомого майна і земельної ділянки відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не приймалися (а. с. 15).

Із наданої позивачем копії особового рахунку № НОМЕР_1 із погосподарської книги за 1983-1985 роки вбачається, що головою колгоспного двору була ОСОБА_4 , членом двору - її син ОСОБА_6 ; в особистому користуванні господарства знаходилася земельна ділянка площею 0,40 га (а. с. 16-17).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із порушення відповідачем - Мельниківською сільською радою, вимог частини 3 статті 116 ЗК України при прийнятті 26 травня 2017 року рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , без погодження із позивачем, який користувався вказаною земельною ділянкою, чим порушив його права та законні інтереси.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Статтею 175 ЦПК України визначені вимоги щодо позовної заяви, а саме: у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина 1); позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина 2).

Позовна заява, згідно вимог частини 3 статті 175 ЦПК України, повинна, зокрема, містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні (пункт 4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 5); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8). У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина 6).

Як вбачається із позовної заяви позивач просить скасувати рішення Мельниківської сільської ради № 18 від 26 травня 2017 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 0523085600:03:001:0295); в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2093 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 та в частині реєстрації речового права на земельну ділянку (а. с. 6).

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він постійно проживав, у тому числі на час відкриття спадщини, із матір`ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і бабою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, у тому числі щодо права користування земельною ділянкою площею 0,60 га, що по АДРЕСА_1 , яка використовувалася ним та членами його сім`ї до останнього часу (а. с. 3-7).

За правилами статей 524, 525, 526 ЦК України, в редакції 1963 року, що була чинною на час відкриття спадщини після смерті спадкодавців позивача, про що він вказав у своєму позові, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до статті 529 ЦК України, в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Із обґрунтування позовних вимог вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивача - ОСОБА_3 , відкрилася спадщина (а. с. 3).

Проте позовна заява не містить посилання на докази і в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , тобто, що вона є його спадкодавцем, що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і в цей час відкрилася спадщина і, що місцем відкриття спадщини є її останнє місце проживання - будинок по АДРЕСА_1 .

Також позовна заява не містить посилання на докази і в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ОСОБА_4 є бабою позивача ОСОБА_1 і є його спадкодавцем, та що вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і в цей час відкрилася спадщина.

Відповідно до статті 548 ЦК України, в редакції 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК України, в цій же редакції, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У своєму позові ОСОБА_1 обставин що свідчили б про прийняття ним спадщини - яким саме шляхом він прийняв спадщину, не виклав, не зазначив про це відповідних доказів та не додав таких доказів до позову.

Надана позивачем копія особового рахунку № НОМЕР_1 із погосподарської книги за 1983-1985 роки свідчить про те, що дане господарство відносилося до суспільної групи - колгоспний двір і що головою колгоспного двору була ОСОБА_4 , членом двору - її син ОСОБА_6 (а. с. 16-17).

Відповідно до статті 563 ЦК України, в редакції 1963 року, в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу.

Отже, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спадщина у даному колгоспному дворі не відкривалася, а тому не успадковувалося майно двору; після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 спадщина також не відкривалася, оскільки вона не була останнім членом колгоспного двору, членом цього колгоспного двору залишився її син ОСОБА_6 .

Таким чином позивач ОСОБА_1 не міг прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України, в редакції 1963 року, у тому числі щодо права користування земельною ділянкою площею 0,60 га, про що позивач зазначав у своєму позові, оскільки спадщина після смерті його матері та баби не відкривалася.

Крім того, відповідно до статті 20 Земельного Кодексу Української РСР, в редакції 1970 року, що була чинною на час відкриття спадщини, про що зазначив позивач у своїй позовній заяві, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

ОСОБА_1 у своєму позові не виклав обставин, які б свідчили про наявне у нього право землекористування спірною земельною ділянкою, відповідних доказів не зазначив та не додав їх до позову.

Окрім того, в період, про який зазначив у своєму позові ОСОБА_1 - на час смерті його матері і баби, діяв Земельний Кодекс Української РСР у редакції 1970 року. Відповідно до статті 56 цього Кодексу землі, надані колгоспові за державним актом на право користування землею, складаються із земель громадського користування і присадибних земель.

Відповідно до статті 58 цього Кодексу присадибні землі використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім`ям робітників і службовців та інших громадян, які проживають на території колгоспу.

Згідно положень статті 63 ЗК Української РСР, в редакції 1970 року, кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.

Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу (стаття 64 ЗК УРСР, 1970 року).

Відповідно до статті 65 ЗК УРСР, 1970 року, право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні. Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності. В усіх інших випадках питання про збереження присадибної земельної ділянки вирішують загальні збори членів колгоспу.

При вибутті або виключенні з колгоспу всіх членів колгоспного двору присадибна земельна ділянка зменшується до розмірів, передбачених статтею 78 цього Кодексу для не членів колгоспу (стаття 66 ЗК УРСР, 1970 року).

За правилами статті 70 ЗК УРСР, 1970 року, набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспному двору, не дає права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір. Надання присадибних земельних ділянок членам колгоспу, які набули право власності на жилий будинок і господарські будівлі, провадиться в порядку, визначеному статтями 63, 64 цього Кодексу. Якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і розмірах, передбачених статтями 77, 78 і 106 1 цього Кодексу.

Колгосп за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) надає присадибні земельні ділянки вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості (стаття 77 ЗК УРСР, 1970 року).

Згідно вимог статті 78 ЗК УРСР, 1970 року, робітники, службовці і інші громадяни, які проживають у сільській місцевості, користуються присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями, у таких розмірах:

1) постійні робітники, спеціалісти та службовці радгоспів і лісових господарств - не більше 0,40 гектара, а на поливних землях і в радгоспах Південного берега Криму - не більше 0,15 гектара на сім`ю; за робітниками радгоспів, які постійно проживають на території цих господарств, але працюють в них сезонно за неможливістю надати їм постійну роботу, присадибні ділянки зберігаються в таких же розмірах, як і за постійними робітниками;

2) спеціалісти сільського і водного господарства, які працюють в сільськогосподарських і водогосподарських підприємствах, організаціях, установах і проживають у сільській місцевості, робітники і службовці учбових, дослідних, підсобних, відгодівельних та інших сільськогосподарських підприємств і організацій, сільські вчителі, медичні та фармацевтичні працівники з спеціальною освітою, які проживають і працюють у сільській місцевості, а також робітники і службовці підприємств зв`язку, розташованих в сільській місцевості, - не більше 0,25 гектара, а на поливних землях - не більше 0,13 гектара на сім`ю;

3) всі інші робітники і службовці, які проживають у сільській місцевості, але не працюють у сільському господарстві, - не більше 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім`ю.

Присадибні ділянки в попередніх розмірах зберігаються за вказаними в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті робітниками і службовцями при переході їх на пенсію по старості чи інвалідності, а також за сім`ями робітників і службовців, що призвані на дійсну строкову службу в ряди Збройних Сил СРСР або пішли вчитися, - на весь строк перебування на військовій службі або в учбовому закладі.

Відповідно до статті 106-1 ЗК УРСР, 1970 року, перехід права власності на будівлю, розташовану в сільському населеному пункті, не тягне за собою переходу права користування присадибною земельною ділянкою. Надання присадибної земельної ділянки особі, до якої перейшло право власності на будівлю, провадиться на загальних підставах відповідно до вимог цього Кодексу. У випадках переходу в спадщину права власності на розташовану в сільському населеному пункті будівлю спадкоємцям, якщо вони не мають права на одержання у встановленому порядку присадибної земельної ділянки, надається право користування частиною земельної ділянки, необхідної для утримання цієї будівлі, в розмірі 0,03 - 0,06 гектара. Дрібні земельні ділянки, що утворились при цьому і які неможливо використати для виробничих потреб колгоспів, радгоспів, інших підприємств і організацій або передати іншим громадянам, можуть надаватись зазначеній категорії громадян понад норму, передбачену в цій статті, в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами, згідно вимог статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За правилами статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними й достатніми: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 5). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7).

Відповідно до частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального закону та встановлених по справі обставин, позивач ОСОБА_1 не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність у нього права на спірну земельну ділянку, а тому таке право не є порушеним і тому у позивача відсутні правові підстави вимагати захисту такого не порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2).

З урахуванням наведеного колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його недоведеністю.

Підпунктом в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При подачі апеляційної скарги третя особа ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 1261,20 грн. (а. с. 67).

Таким чином, у зв`язку із висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог, із позивача підлягають стягненню витрати, пов`язані із оплатою судового збору на користь третьої особи ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 24 березня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Райгородської сільської ради, яка є правонаступником Мельниківської сільської ради Немирівського району Вінницької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про скасування рішення, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1261,20 грн. (одна тисяча двісті шістдесят одна грн. 20 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2021 року