Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2021 р. Справа№200/3173/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
24 березня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження керівника військово-цивільної адміністрації міста Волноваха Волноваського району Донецької області про затвердження Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік № 543 від 26 грудня 2020 року в частині п.п. 1, 2 та пункту 5 щодо розподілу фінансування з міського бюджету (Фінансування Програми) у процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту,
- зобов`язати керівника Військово-цивільної адміністрації міста Волноваха Волноваського району Донецької привести програму сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік, в частині пункту 5 (Фінансування Програми) розподіл фінансування з міського бюджету у процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту до відповідності діючому законодавству.
Одночасно з позовною заявою, позивачем була заявлена заява про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони керівнику Військово-цивільної адміністрації міста Волновахи Волноваського району Донецької області вчиняти дії щодо фінансування із міського бюджету для сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків у сфері управління своїм будинком у процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту згідно п. 5 Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік затвердженою Розпорядженням керівника Військово-цивільної адміністрації міста Волновахи Волноваського району Донецької області за № 543 від 26 грудня 2020 року до ухвалення судового рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто заявнику без розгляду, у зв`язку з тим, що сплачена сума судового збору не відповідає розміру, який установлений статтею 4 Закону України Про судовий збір .
07 квітня 2021 року ОСОБА_1 повторно подала заяву про забезпечення позову та надала суду квитанцію про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08 червня 2021 року о 14 год. 30 хв.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року відкладено підготовче провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії на 30 червня 2021 року о 13 год. 00 хв.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року відкладено підготовче провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії на 15 липня 2021 року о 10 год. 00 хв.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та призначено проведення розгляду справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона мешкає у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 (має приватну спільну часткову власність у кв.33). За рішенням співвласників багатоквартирного будинку функції з управління багатоквартирним будинком передано управителю (колективний договір про надання комунальних послуг за рішенням співвласників). З офіційного сайту ВЦА м.Волноваха стало відомо, що 26.12.2020 року керівником військово-цивільної адміністрації міста Волноваха розпорядженням №543 затверджено Програму сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік. Згідно п.5 Фінансування програми, фінансування з міського бюджету для одного багатоквартирного будинку здійснюється у розмірі не більше 200,0 тис.грн., що у процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту: не перевищує 85% для проектів, які передбачають реалізацію заходів Програми у багатоквартирному будинку, де створено ОСББ; не перевищує 70% для інших проектів.
Позивач вважає, що затверджена Программа в частині співфінансування із міського бюджету (процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту) є дискримінаційною для співвласників багатоквартирних будинків, які передали управління будинком управителю за колективним договором, а не створили ОСББ.
19 квітня 2021 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов`язковості підтримки з місцевого бюджету власників нерухомого майна щодо його належного утримання, як і не передбачений ні мінімальний, так і максимальний розміри такої бюджетної підтримки. Згідно приписів п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, технічне обслуговування та, у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідач зауважує, що витрати власників на капітальний ремонт житлових будинків не входять до витрат, які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. При цьому, зазначає, що скасування розпорядження призведе до неможливості впровадження Програми, що значно порушить права тих громадян, що вже виявили бажання прийняти участь у ній, здійснили певні витрати задля її реалізації, та розраховували на підтримку від місцевого бюджету.
На підставі вищевикладеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області 30 грудня 1998 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 (підстава: рішення виконавчого комітету Волноваської міської ради 06.07.2005), позивач має приватну спільну частку (1/3) на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про Реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.06.2006, виданим Волноваським бюро технічної інвентаризації (реєстраційний номер: 11547057) за позивачем зареєстровано приватну спільну частку (1/3) на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач, Військово-цивільна адміністрація міста Волноваха Волноваського району Донецької області (ідентифікаційний код 42849315, юридична адреса: 85700, Донецька обл., Волноваський р-н, місто Волноваха, вулиця Центральна, будинок 88) створена на підставі Указа Президента України №12/2019 Про утворення військово-цивільної адміністрації , є суб`єктом владних повноважень та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.
З метою підвищення ефективності управління та підтримання у належному стані багатоквартирного житлового фонду міста, керуючись Законом України Про особливості здійснення права власності співвласників у багатоквартирному будинку , Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , Законом України Про приватизацію державного житлового фонду 1, пунктом 1 частини 1 статті 4, пунктом 8 частини 3 статті 6 Закону України Про військово-цивільні адміністрації , керівником Військово-цивільної адміністрації міста Волноваха Волноваського району Донецької області 26 грудня 2020 року прийнято розпорядження №543 Про затвердження Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік .
Пунктом 5 Фінансування Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік визначено:
Джерелами фінансування заходів Програми є:
1. Кошти міського бюджету.
2. Гранти, кредити вітчизняних комерційних банків, благодійні внески.
3. Кошти співвласників багатоквартирного будинку.
4. Інші кошти, не заборонені законодавством.
Кошти міського бюджету призначені для сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків у сфері управління своїм будинком, використовуються на:
проведення капітального ремонту конструктивних елементів та технічного обладнання багатоквартирного житлового будинку: ремонтів дахів, інженерних мереж та ін.,
співфінансування громадою та міським бюджетом інноваційних пілотних проектів по термомодернізації будинків, впровадження енергоефективних заходів.
Фінансування з міського бюджету для одного багатоквартирного будинку здійснюється у розмірі не більше 200,0 тис.грн., що у процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту:
не перевищує 85% для проектів, які передбачають реалізацію заходів Програми у багатоквартирному будинку, де створено ОСББ,
не перевищує 70% для інших проектів.
Вважаючи, що розпорядження №543 та п.5 Програми порушують права співвласників багатоквартирних будинків, які передали функції з управління багатоквартирними будинками управителю за колективним договором про надання комунальних послуг за рішенням співвласників, позивач змушена була звернутися до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України Про місцеве самоврядування в України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах).
Разом з цим, суд зазначає, що Указом Президента України № 12/2019 від 17.01.2019 року утворено Військово-цивільну адміністрацію міста Волноваха Волноваського району Донецької області.
Військово-цивільна адміністрація міста Волноваха Волноваського району Донецької області зареєстрована у якості юридичної особи 27.02.2019 року, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
За приписами статті 1 Закону України Про військово-цивільні адміністрації від 03 лютого 2015 року № 141-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 141-VIII) для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.
Військово-цивільні адміністрації - це тимчасові державні органи у селах, селищах, містах, районах та областях, що діють у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі проведення антитерористичної операції) або у складі Об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях) і призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії актам збройної агресії, диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема проведення антитерористичної операції.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на територіях відповідних територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, повноваження сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, сільських, селищних, міських голів та інші повноваження, визначені цим Законом.
Військово-цивільні адміністрації є юридичними особами публічного права і наділяються цим та іншими законами повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Військово-цивільні адміністрації населених пунктів набувають прав та обов`язків з дня внесення запису про їх державну реєстрацію як юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до статті 3 Закону № 141-VIII у день набрання чинності актом Президента України про утворення військово-цивільної адміністрації припиняються згідно із цим Законом повноваження: сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, інших посадових та службових осіб місцевого самоврядування, які працюють у цих органах місцевого самоврядування, - у разі утворення військово-цивільної адміністрації відповідного населеного пункту (населених пунктів).
Відповідно до статті 4 Закону № 141-VIII, військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із:
- підготовки та затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування (п.1);
- складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету (п.5);
- сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності (п.13).
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України № 141-VIII, районні, обласні військово-цивільні адміністрації поряд із здійсненням повноважень місцевих державних адміністрацій на відповідній території також здійснюють повноваження, зокрема, із складання та затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподілу переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення.
Частиною третьою статті 6 Закону України Про військово-цивільні адміністрації визначено, що керівник військово-цивільної адміністрації: 1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організовує роботу відповідної військово-цивільної адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військово-цивільною адміністрацією покладених на неї повноважень; 3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військово-цивільної адміністрації; 4) є розпорядником бюджетних коштів; 5) представляє відповідну військово-цивільну адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами; 6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади; 7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військово-цивільної адміністрації договори згідно із законодавством; 8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Проекти наказів керівника військово-цивільної адміністрації, які є нормативно-правовими актами, підлягають оприлюдненню в порядку, передбаченому Законом України Про доступ до публічної інформації , крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти оприлюднюються негайно після їх підготовки. Накази та розпорядження керівника військово-цивільної адміністрації можуть бути оскаржені до суду; 9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань; 10) приймає рішення про тимчасове збільшення не більш як удвічі посадових окладів працівникам військово-цивільних адміністрацій на період до завершення антитерористичної операції.
При цьому пунктом 8 частини 3 статті 6 цього Закону, прямо визначено, що накази та розпорядження керівника мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад).
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів здійснюють делеговані повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законами України.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII , до повноважень органів місцевого самоврядування належать, зокрема, затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм.
Статтею 20 Бюджетного кодексу України передбачено, що у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів.
Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Бюджетного кодексу України, відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника.
Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.
Згідно із частиною п`ятою статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної Програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.
Статтею 67-2 Бюджетного кодексу України визначено, що у разі припинення діяльності органів місцевого самоврядування Донецької та Луганської областей їх функції в частині бюджетних повноважень здійснюються місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами міських рад за окремим рішенням Кабінету Міністрів України, що приймається на підставі звернення відповідної обласної державної адміністрації або військово-цивільними адміністраціями відповідно до Закону України Про військово-цивільні адміністрації у разі їх утворення.
Отже, згідно із вказаними нормами керівник військово-цивільної адміністрації вправі приймати рішення, зокрема, щодо затвердження відповідних програм з питань місцевого самоврядування.
Як встановлено судом, 26 грудня 2020 року керівником Військово-цивільної адміністрації міста Волноваха Волноваського району Донецької області прийнято розпорядження №543 Про затвердження Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік .
Згідно пункту 3 Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків на території міста Волноваха на 2021 рік , метою Програми є забезпечення підвищення ефективності управління житловим фондом шляхом формування конкурентного середовища на ринку комунальних послуг.
Програма спрямована на виконання таких завдань:
- сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків, підтримка на всіх етапах;
- допомога співвласникам багатоквартирних будинків у визначенні технічного стану будинків (для того, щоб вчасно і у належний спосіб усувати несправності, поліпшувати експлуатаційні показники будинку, здійснювати його технічну модернізацію);
- співфінансування робіт з капітального ремонту основних конструктивних елементів багатоквартирних будинків, робіт по енергозбереженню будинку та ін.;
- забезпечення прозорості і відкритості при наданні фінансової допомоги з міського бюджету: програма передбачає запровадження реалізації підготованих співвласниками проектів шляхом спільного фінансування, що реалізовуватиметься за кошти міського бюджету, але за обов`язкової фінансової участі мешканців будинку.
Позивач не погоджується з Програмою в частині Фінансування програми, на що суд звертає увагу, що метою Програми сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків є забезпечення підвищення ефективності управління житловим фондом шляхом формування конкурентного середовища на ринку комунальних послуг, при цьому, програма не врегульовує господарські відносини між суб`єктами господарювання та не встановлює для них обов`язкових правил поведінки, які є необхідною ознакою адміністративних відносин. Програма будується на вільному волевиявленні суб`єктів господарювання щодо їх участі у реалізації заходів програми.
Окремо, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Суд звертає увагу позивача на те, що статтею 7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначені обов`язки співвласників багатоквартирного будинку, а саме: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.
Тобто, саме на співвласників багатоквартирного будинку покладено обов`язок щодо належного утримання такого будинку.
Між тим, Програма сприяння діяльності співвласників багатоквартирних будинків затверджена керівником військово-цивільної адміністрації міста Волноваха Волноваського району Донецької області задля підвищення ефективності управління та підтримання у належному стані багатоквартирного житлового фонду міста. Закони України Про особливості здійснення права власності співвласників у багатоквартирному будинку , Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , Про приватизацію державного житлового фонду не містять жодних приписів щодо встановлення розмірів такої бюджетної підтримки.
Крім того, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_5 Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження субєкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Донецьким окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим та дійсним. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист - це самостійне право, яке з`являється у особи у момент порушення чи оспорювання іншою особою належного їй суб`єктивного права.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень повинно здійснюватись на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №826/16634/16, від 05.09.2018 у справі №826/8956/17 та від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.
Натомість, позивач у позовній заяві не наводить доказів того, що оскаржувана Програма відповідача прямо торкається її інтересів, обумовлюючи виникнення у неї будь-якого суб`єктивного права чи обов`язку, спричиняючи настання будь-яких юридично значимих негативних наслідків для неї, відтак можливість будь-якого порушення її суб`єктивних прав та інтересів у майбутньому, або дійсне порушення таких прав станом на час звернення до суду.
При цьому, позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів щодо подання співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: Донецька область, Волноваський район, м.Волноваха, вул. Леніна (Центральна), буд.36, заявки на участь у реалізації заходів програми, доказів їх волевиявленні щодо реалізації заходів такої програми.
У той же час, незгода особи з певним рішенням суб`єкта владних повноважень загалом, якщо останнє прямо не торкається її прав, обов`язків або інтересів, не може бути підставою для його перегляду чи скасування, оскільки захисту підлягає лише дійсно порушене, невизнане або оспорене право або охоронюваний інтерес особи. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин ( правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 3687/1539/16-а, постанові від 31.01.2020 року у справі № 648/1899/17).
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, щодо відсутності порушених прав позивача.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підтвердження заявлених позивачем доводів, та про порушення її конституційних прав, свобод та інтересів з боку відповідача, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Щодо посилання позивача на те, що Программа в частині співфінансування із міського бюджету (процентному співвідношенні до загальної кошторисної вартості проекту) є дискримінаційною, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознакам
За визначенням, наведеним в пункті 2 частини першої статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні (далі Закон №5207-VI) дискримінація - ситуація, за якої особа або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №5207-VI).
Пряма дискримінація ситуація, за якої з особою або групою осіб за їх даними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5207-УІ).
Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2,7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції, стаття 2-1 Кодексу законів про працю України) тощо необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі Європейський суд) зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах Карсон та інші проти Сполученого Королівства , Кьєльдсен, БускМадсен і Педерсен проти Данії ). Європейський суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія інші ознаки поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними, характеристиками (рішення у справі Петерка проти Чеської Республіки ).
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою. До зазначених міркувань дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21 квітня 2017 року у справі №826/16824/15. Незважаючи на відмінність юрисдикції, зазначені висновки підлягають врахуванню у даній справі, адже вони стосуються застосування матеріального права, безвідносно до процесу розгляду справи.
Разом з тим, позивач не навів жодних даних, які б дозволили обґрунтовано припустити, що різниця у ставленні до співвласників багатоквартирних будинків зі сторони Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області має місце саме через будь-яку наявну персональну ознаку.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно зі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово-цивільної адміністрації м. Волноваха Волноваського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 29 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя К.Е. Абдукадирова
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.07.2021 |
Оприлюднено | 30.07.2021 |
Номер документу | 98636580 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Геращенко Ігор Володимирович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Геращенко Ігор Володимирович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Геращенко Ігор Володимирович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Геращенко Ігор Володимирович
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Абдукадирова К.Е.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні