Постанова

від 27.07.2021 по справі 640/20158/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20158/20 Головуючий у І інстанції - Аблов Є.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФЕНІКС" до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування податкової консультації, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ФЕНІКС звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправною та скасувати податкову консультацію № 1064/6/99-00-05-04-01-06/ІПК від 16.03.2020.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем, під час підготовки консультації № 1064/6/99-00-05-04-01-06/ІПК від 16.03.2020 року не було дотримано встановленої форми податкової консультації, не враховано конкретних обставин, що повідомлялися Позивачем у запиті, а отже і не дотримано мети надання консультації, що в сукупності є підставою для визнання оскаржуваної консультації протиправною та її скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 16 березня 2020 № 1064/6/99-00-05-04-01-06/ІПК.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі Державна податкова служба України посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що податкові консультації не мають сили нормативно- правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно- правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх. Вказує, що доводи Позивача не містять доказів та обґрунтувань щодо порушень спірною ІПК його прав та законних інтересів. Відтак, оскільки жодних управлінських висновків оскаржувана ІПК не містить, вчинити будь-які обов`язкові дії Позивачу вона не приписує, та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову ТОВ Фінансова компанія Фенікс .

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФЕНІКС", в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що Позивач, як платник податків, не отримав допомоги контролюючого органу стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган, що з урахуванням пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, є підставою для скасування спірних податкових консультацій.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ Фінансова компанія ФЕНІКС діє на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 153 від 12.07.2007 року, Ліцензії Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків № 7 від 12.03.2014 року та є небанківською фінансовою установою, яка відповідно до законодавства України, є учасником відповідних внутрішньодержавних платіжних систем, інформація та відомості щодо яких внесена Національним банком України до відповідного Реєстру платіжних систем, який є відкритими (непублічними) і інформація та відомості оприлюднені на власному офіційному веб-сайті Національного банку України.

10 грудня 2020 року ТОВ ФК Фенікс звернулось до Державної податкової служби України із запитом № 50/Ф про надання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі. Відповідачу були поставлені такі запитання: Чи необхідно небанківській фінансовій установі застосовувати реєстратори розрахункових операцій на сьогоднішній день або програмні реєстратори розрахункових операцій починаючи з 19.04.2020 року при ініціюванні платниками переказу у безготівковій формі за допомогою електронних платіжних засобів з використанням платіжних пристроїв, у тому числі програмно-технічних комплексів самообслуговування, інтернет-сайту/мобільного додатку тощо та через пункти надання фінансових послуг .

На вказаний запит Позивача Відповідачем було надано податкову консультацію № 1064/6/99-00-05-04-01-06/ІПК від 16.03.2020 року, в абз. 5 стор. 2 якої вказано, що наразі чинним законодавством чітко врегульовано обов`язок небанківських фінансових установ застосовувати РРО при здійсненні операцій з приймання готівки для подальшого переказу за допомогою ПТКС (програмно-технічних комплексів самообслуговування).

Позивач, вважаючи вищевказану позицією Відповідача протиправною та такою, що порушує його права звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що фактично Позивач не отримав допомоги контролюючого органу стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, що з урахуванням пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, що є підставою для скасування спірної податкової консультації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом, а індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій (пп. 14.1.172-1 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до положень пункту 52.1 статті 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Положеннями пункту 52.2 статті 52 ПК України, визначено, що індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Згідно із пунктом 52.3 статті 52 ПК України, за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до приписів пункту 53.1 статті 53 ПК України, не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Слід звернути увагу на те, що у даній справі, спірним аспектом, є ненадання Відповідачем роз`яснення щодо необхідності небанківській фінансовій установі застосовувати реєстратори розрахункових операцій на сьогоднішній день або програмні реєстратори розрахункових операцій починаючи з 19 квітня 2020 року при ініціюванні платниками переказу у безготівковій формі за допомогою електронних платіжних засобів з використанням платіжних пристроїв, у тому числі програмно-технічних комплексів самообслуговування, інтернет-сайту тощо та через пункти надання фінансових послуг.

Так, відповідно до абзацу 1 пункту 1 статі 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-BP Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон № 265) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 статі 9 Закону № 265 реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні банківських операцій, крім операцій комерційних агентів банків та небанківських фінансових установ з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування, за винятком програмно-технічних комплексів самообслуговування, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Відповідно до статті 1 Закону № 265 розрахункова операція, це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

За місцем прийняття готівкових коштів, тобто за місцем розташування платіжних пристроїв та пунктів надання фінансових послуг, не здійснюється жодних розрахункових операцій, позаяк не здійснюється продажу товарів, робіт, послуг; не надається послуга з переказу коштів, оскільки момент отримання послуги з переказу коштів не пов`язаний у часі з моментом внесення грошових коштів до платіжних пристроїв та пунктів надання фінансових послуг.

Технічні особливості платіжних пристроїв та пунктів надання фінансових послуг полягають у тому, що самі по собі платіжні пристрої та пункти надання фінансових послуг це частина системи до якої входять сервер небанківської фінансової установи, комп`ютерна система небанківської фінансової установи, разом із програмною частиною, що забезпечує сам переказ.

Тобто, платіжні пристрої та пункти надання фінансових послуг виконують лише частину операції з усього циклу операції з переказу коштів, а сутність цієї функції полягає в прийнятті готівкових коштів для їх подальшого переказу на користь належного отримувача. Отже, це лише частина операції, за якою слідують інкасація, фінансовий моніторинг та безпосередньо сам переказ на користь належного отримувача.

Крім того Позивач звертав увагу Відповідача на те, що редакція абзацу 1 та пункту 1 статті 3 Закону про зміни визначає, що Суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; .

Так, редакція абзацу 3 пункту 2 статті 9 Закону України Про внесення змін до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг № 128-ІХ від 20.09.2019 року визначає, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні банківських операцій, крім операцій комерційних агентів банків та небанківських фінансових установ з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування, за винятком програмно-технічних комплексів самообслуговування, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів; .

Редакція абзацу 4 пункту 2 статі 9 вказаного Закону визначає, що використання програмно-технічних комплексів самообслуговування з приймання готівки для подальшого її переказу, не переведених у фіскальний режим (не обладнаних переведеними у фіскальний режим реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій), забороняється.

Норми Закону про зміни доповнено лише забороною використання програмно-технічних комплексів самообслуговування з приймання готівки для подальшого її переказу, не переведених у фіскальний режим (не обладнаних переведеними у фіскальний режим реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій) і не змінюють інших умов застосування небанківськими фінансовими установами РРО або ПРРО при здійсненні операції з приймання готівки для подальшого її переказу з використанням програмно- технічних комплексів самообслуговування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що норми Закону про РРО, на сьогодні або Закону про зміни, починаючи з 19.04.2020 року не передбачають застосування небанківською фінансовою установою реєстраторів розрахункових операцій або програмних реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операції з приймання коштів в безготівковій формі для подальшого їх переказу, як з використанням ПТКС, так з використанням платіжних пристроїв відмінних від ПТКС, зокрема інтернет-сайту тощо та через пункти надання фінансових послуг.

З аналізу вказаних вище норм випливає, що у небанківської фінансової установи відсутня необхідність застосовувати реєстратори розрахункових операцій, відповідно до вимог Закону про РРО, на сьогодні або застосовувати програмні реєстратори розрахункових операцій, відповідно до вимог Закону про зміни, починаючи з 19.04.2020 року при здійсненні операції з приймання коштів в безготівковій формі для подальшого їх переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування.

Крім того у небанківської фінансової установи відсутня необхідність застосовувати реєстратори розрахункових операцій, відповідно до вимог Закону про РРО, на сьогодні або застосовувати програмні реєстратори розрахункових операцій, відповідно до вимог Закону про зміни, починаючи з 19.04.2020 року при здійсненні операції з приймання коштів в безготівковій Формі для подальшого їх переказу з використанням інших ніж програмно-технічні комплекси самообслуговування платіжних пристроїв, зокрема інтернет-сайту тощо та через пункти надання фінансових послуг.

Таким чином, небанківська фінансова установа може не застосовувати реєстратори розрахункових операцій на сьогоднішній день або програмні реєстратори розрахункових операцій починаючи з 19.04.2020 року при ініціюванні платниками переказу у безготівковій формі за допомогою електронних платіжних засобів з використанням платіжних пристроїв, у тому числі програмно- технічних комплексів самообслуговування, інтернет-сайту тощо та через пункти надання фінансових послуг.

У той же час, в індивідуальній податковій консультації, наданою за заявою Позивача, контролюючим органом було надано роз`яснення та зазначено, що чинним законодавством чітко врегульовано обов`язок небанківських фінансових установ застосовувати РРО при здійсненні операцій з приймання готівки для подальшого переказу за допомогою ПТКС та вказано, що зміни до Закону № 265, які наберуть чинності з 19 квітня 2020 року, не змінюють вимог до небанківських фінансових установ щодо застосування РРО при наданні послуг з переказу коштів.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що платник податків не отримав допомоги контролюючого органу стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган, що з урахуванням пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України є підставою для скасування спірної податкової консультації.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Державної податкової служби України, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко