Постанова

від 27.07.2021 по справі 910/1673/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1673/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного малого підприємства "Мир"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі

за позовом Першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного малого підприємства "Мир"

про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

У судовому засіданні взяли участь представники: Генеральної прокуратури України - Шекшеєва В. С., Київської міської ради - Ільчик М. О., Приватного малого підприємства "Мир" - Поліщук В. В. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2019 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 5 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - міськрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного малого підприємства "Мир" (далі - ПМП "Мир") про розірвання договору оренди земельної ділянки, розташованої на проспекті Степана Бандери, 26-б в Оболонському районі міста Києва, площею 3 034 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:78:192:0033), укладеного між міськрадою та ПМП "Мир", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу міськради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 05.12.2007 за № 78-6-00494 (далі - спірний договір оренди землі), а також зобов`язання повернути зазначену земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 416, 525, 526, 629, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 93, 102-1, 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 25, 32, 34 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовано порушенням відповідачем істотних умов договору оренди землі в частині не забудови земельної ділянки у строки встановлені у договорі оренди землі.

1.3. ПМП "Мир" подано до місцевого господарського суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначено, що початок відліку позовної давності в три року для пред`явлення прокуратурою позову в інтересах держави в особі міськради припадає на 06.12.2010, а не на будь-яку іншу дату, оскільки позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Отже, на думку позивача, у цьому разі позовна давність сплила 06.12.2013.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/1673/19 (суддя Мудрий С. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 (Чорногуз М. Г. - головуючий, судді Мальченко А. О., Дикунська С. Я.) позов задоволено повністю.

2.2. Судові рішення обґрунтовані тим, що міськрада очікувала, що у 2011 році по просп. Московський, 26-б у Оболонському районі м. Києва буде збудовано станцію технічного обслуговування складських та офісних приміщень, що сприятиме розвитку інфраструктури міста Києва. Водночас відповідач, будучи обізнаним як з умовами договору оренди землі в частині існування у нього обов`язку закінчити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж у 2011 році, так і з настанням наслідків у разі його невиконання, у вигляді можливості орендодавця в односторонньому порядку відмовитися від договору, взятих на себе зобов`язань щодо забудови спірної земельної ділянки не виконав як у визначені договором строки, так і в подальшому не приступив до виконання такого обов`язку, що є підставою для задоволення позову та розірвання спірного договору.

Крім того, суди зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до міськради щодо продовження строків забудови земельної ділянки. Також, судом враховано, що відповідачем не надано жодного доказу початку будівельних робіт, а також не наведено належних доводів та доказів неможливості виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки, або ж вжиття заходів для виконання пункту 8.4 договору протягом усього часу перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивача.

Беручи до уваги те, що судом задоволено вимоги в частині розірвання договору, вимоги прокурора в частині зобов`язання ПМП "Мир" повернути міськраді спірну земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання є також обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначив, що відповідачем не виконано свого обов`язку закінчити забудову земельної ділянки у строки встановлені договором, а саме: до 05.12.2010, а також і в подальшому не приступив до виконання такого обов`язку, у зв`язку з чим зазначене правопорушення, на думку суду, є триваючим, а тому позовна давність не може поширюватись на спірні правовідносини.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/1673/19, ПМП "Мир" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. За змістом касаційної скарги, поданої до Верховного Суду 08.06.2021, на виконання ухвали Верховного Суду від 17.05.2021, її подано на підставі положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Так, скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення 651 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019) та № 911/2755/18 (постанова від 29.10.2019), а саме при ухваленні рішень судами не було надано оцінки істотності допущенного порушення та його впливу на інтереси держави, зокрема, не визначено, яких саме благ її було позбавлено, що у свою чергу, є суттєвим при визначенні підстав для звернення прокурора із відповідним позовом в інтересах держави.

Крім цього, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не встановлені та не підтверджені належними та допустимими доказами обставини, що є суттєвими для прийняття належного та справедливого рішення у справі, а саме наявність істотних наслідків недотримання пункту 8.4 договору оренди землі, що спричинило значні втрати, зокрема, для інтересів держави.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі, оскільки оскаржувані рішення та постанова прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права. Прокурор наголошує, що судові справи, на рішення у яких посилається скаржник, не є подібними до правовідносин, які склалися у цій справі, оскільки відрізняються за предметом спору, підставами позовів та змістом позовних вимог. Крім цього, прокурор зауважує, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до переоцінки доказів у справі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 29.11.2007 між міськрадою (орендодавець) та ПМП "Мир" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки. Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 05.12.2007 за № 78-6-00494 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Пунктом 1.1 спірного договору оренди землі передбачено, що орендодавець на підставі рішення міськради від 14.06.2007 № 875/1536, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно пункту 2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - просп. Московський, 26-6 у Оболонському районі м. Києва; розмір - 3034 кв.м; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування станції технічного обслуговування складських та офісних приміщень; кадастровий номер - 8000000000:78:192:0033.

Договір укладено на 15 років (п. 3.1 договору).

Пунктом 7.1 договору передбачено, що після припинення договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержував її в оренду.

У пункті 11.4 договору сторонами погоджено, що договір може бути розірваним в т.ч.: за рішенням суду, в порядку встановленому законом; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця із звільненням орендодавця від відповідальності, зокрема, в разі, порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4 договору.

Пунктом 11.5 договору передбачено, договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

Пунктом 8.4 договору серед обов`язків орендаря передбачено, що останній зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього договору.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації проведено обстеження земельної ділянки орієнтовною площею 0,62 га (площа згідно відводу - 0,3034 га, площа по факту - 0,62 га) (кадастровий номер 8000000000:79:192:0033) на проспекті Степана Бандери, 26-Б в Оболонському районі міста Києва та складено акт від 29.08.2018 № 18-1252-05, у якому за результатами проведення обстеження встановлено, що зазначена земельна ділянка огороджена бетонним парканом, вільна від капітальної забудови. На ділянці розміщений ангар, територія захаращена сміттям. У діях ПМП "Мир" вбачаються ознаки порушення умови виконання пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 05.12.2007 № 78-6-00494.

Відповідно до листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 29.01.2019 в Департаменті відсутня інформація стосовно наявності у ПМП "Мир" документів, що дають право на виконання будівельних робіт на проспекті Степана Бандери, 26-Б в Оболонському районі міста Києва.

Листом Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.01.2019 № 073-1020 повідомлено прокуратуру про те, що Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: м. Київ, просп. Степана Бандери, 26-Б .

Згідно з листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.02.2019 архітектурно-планувальне завдання та містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень на вказаній земельній ділянці по проспекту Степана Бандери, 26-Б в Оболонському районі не надавалися, проектна документація на вказане будівництво на розгляд архітектурно-містобудівної ради не надавалася, листом-погодження не погоджувалася.

Звертаючись із позовними вимогами у цій справі та обґрунтовуючи підстави розірвання спірного договору оренди землі, прокурор посилався на підставу, передбачену пунктом 11.5 цього договору, а саме можливість дострокового розірвання у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пункті 8.4 цього договору (не завершення забудови земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього договору).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права, а саме положення 651 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019) та № 911/2755/18 (постанова від 29.10.2019), а саме при ухваленні рішень судами не було надано оцінки істотності допущенного порушення та його впливу на інтереси держави, зокрема, не визначено, яких саме благ її було позбавлено, що у свою чергу, є суттєвим при визначенні підстав для звернення прокурора із відповідним позовом в інтересах держави.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Так, у справі № 911/2755/18 розглядався спір за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут біохімічних технологій" про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та зустрічний позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут біохімічних технологій" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про внесення змін до договору купівлі-продажу.

В обґрунтування первісних позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до договору відповідач придбав державне майно - об`єкт незавершеного будівництва, за умовами якого зобов`язався, зокрема: завершити будівництво об`єкта незавершеного будівництва та ввести його в експлуатацію протягом 5 років з моменту підписання акта приймання-передачі об`єкта з правом зміни первісного призначення з урахуванням цільового призначення землі, проте, перевіркою, проведеною Регіональним відділенням встановлено, що відповідач не дотримався зазначених умов договору.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що невиконання умов спірного договору сталося не внаслідок вини відповідача, процес відведення земельної ділянки для будівництва та одержання документа, що дає право здійснювати будівельні роботи є дуже тривалим та не залежить від відповідача, з огляду на що у відповідача є право вимагати внесення змін до договору на підставі статті 652 ЦК України.

Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову у справі № 911/2755/18, посилаючись на положення статті 651 ЦК України зазначив, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) ТОВ "Інститут біохімічних технологій", а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання. Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем. Однак, суди попередніх інстанцій установили, що позивач не вказав у чому полягає шкода, завдана у зв`язку з невиконанням покладеного на відповідача обов`язку передбаченого підпунктами 5.3.1, 5.3.3, 5.3.6 спірного договору, та яким чином такі дії (або бездіяльність) порушуються права позивача, чи є це істотним порушенням умов договору купівлі-продажу, що в подальшому може потягнути його розірвання. Таким чином, під час розгляду справи № 911/2755/18, позивач не навів належним чином відповідних аргументів, які б могли бути оцінені судами та на підставі яких можна було дійти висновку про наявність підстав для розірвання договору.

У справі № 910/8424/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався спір за позовом міськради до Приватного акціонерного товариства "Схід-2" про розірвання договору оренди земельної ділянки від 30.03.2007 № 63-6-00409. При цьому, позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не дотримався вимог пункту 8.4 договору оренди щодо термінів забудови земельної ділянки, тому договір оренди слід розірвати, а земельну ділянку повернути орендодавцеві.

Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову у справі № 910/8424/18 та посилаючись на положення статті 651 ЦК України зазначив, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що як убачається із матеріалів справи, відповідач вчиняє дії, необхідні для здійснення та закінчення забудови спірної земельної ділянки, здійснює відповідні витрати на проведення будівельних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи, однак тривалість процедур і значна кількість дозвільних документів уповільнює здійснення забудови земельної ділянки.

За наведених обставин, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність вини позивача у порушенні строків завершення забудови земельної ділянки та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у виді розірвання договору, оскільки позивач вчиняв передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної, а недотримання визначених у пункті 8.4 договору строків завершення будівництва сталося через тривалість надання уповноваженими органами технічних умов, розроблення проектно-будівельної документації, її погодження і затвердження зазначеними органами, надання позивачеві необхідних дозволів, тобто не з вини позивача.

Проте, у справі № 910/1673/19, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- складений посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) акт обстеження земельної ділянки від 29.08.2018 № 18-1252-05 свідчить про те, що спірна земельна ділянка вільна від забудови, будівельні роботи не розпочато, земельна ділянка є занедбаною;

- листами Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.01.2019 № 073-1020, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 29.01.2019 та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.02.2019 підтверджується те, що ПМП "Мир" як орендар земельної ділянки 8000000000:78:192:0033 дозвільні документи на будівництво не отримувало, документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів по проспекту Степана Бандери, 26-Б в Оболонському районі міста Києва не реєструвались та не видавалися;

- докази виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по забудові спірної земельної ділянки у визначені договором строки до матеріалів справи не надано, як і доказів виконання такого обов`язку станом на момент звернення прокуратури з даним позовом.

Таким чином, правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 910/8424/18 (постанова від 18.06.2019) та № 911/2755/18 (постанова від 29.10.2019) не могли бути взяті до уваги господарським судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови у цій справі, оскільки судові рішення у справах, на які посилався скаржник, хоча і прийняті із застосуванням положень 651 ЦК України, але прийняті за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і були прийняті судові рішення, а відтак відповідні доводи заявника фактично спрямовані на перегляд та переоцінку обставин справи, встановлених апеляційним господарським судом. Взагалі правовідносини у справах № 910/8424/18, № 911/2755/18 та справі № 910/1673/19, яка переглядається, різняться за підставами позовів, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивачів, що свідчить про неподібність наведених справ.

Щодо істотності інтересів держави у спірних правовідносинах, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладаючи з відповідачем договір від 29.11.2007 міськрада правомірно очікувала, що у 2011 році по просп. Московський, 26-б у Оболонському районі м. Києва буде збудовано станцію технічного обслуговування складські та офісні приміщення.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що оцінку обставинам наявності підстав для звернення прокурора із позовом у цій справі в інтересах держави, було надано у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/1673/19.

Стосовно решти доводів, викладених скаржником у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/1673/19 за касаційною скаргою Приватного малого підприємства "Мир" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного малого підприємства "Мир" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/1673/19 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Приватного малого підприємства "Мир" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 у справі № 910/1673/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ