Постанова

від 28.07.2021 по справі 198/278/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 198/278/20

провадження № 61-5081св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Лан ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року у складі судді Гайдар І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лан (далі - ТОВ Лан ) про визнання договору оренди припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 1225982500:01:003:0532, площею 8,6670 га, розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

02 вересня 2014 року між нею та ТОВ Лан укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки на строк 15 років, який 09 жовтня 2014 року зареєстровано реєстраційною службою Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області.

Зазначала, що в оспорюваному договорі сторони обумовили порядок його дострокового розірвання та припинення, тому вона 04 червня 2019 року та 18 липня 2019 року направила відповідачу листи, в яких повідомила про свій намір розірвати вказаний правочин. Однак, у відповідь на листи вона отримала відмову, яка, на її думку, порушує її права як власника земельної ділянки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила судвизнати припиненим договір оренди земельної ділянки від 02 вересня 2014 року, укладений між нею та ТОВ Лан , шляхом його розірвання за погодженням сторін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що сторони не досягли згоди щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 02 вересня 2014 року, яка є обов`язковою, відповідно до пункту 7 договору, а одностороння відмова від договору згідно з пунктом 28 договору можлива лише за наявності вагомих причин для цього, про які ОСОБА_1 під час розгляду справи не зазначила, інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки відповідно до норм ЦК України, Закону України Про оренду землі або положень пункту 27 договорів судом не встановлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки доказів того, що зі спливом п`яти років позивачка має право в односторонньому порядку розірвати договір за потребою чи бажанням, ніяким із пунктів укладеного договору сторони не погоджували.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що згідно з пунктом 7 договору оренди відповідач при укладенні договору погоджувався на дострокове розірвання договору через кожні п`ять років безперервного користування, у разі якщо у позивачки виникне для цього потреба або бажання, та вважав, що ОСОБА_1 допускає підміну понять таких як строк дії договору оренди та право перегляду умов договору оренди раз на 5 років .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, отже, підлягають скасуванню.

Зазначає, що її письмове повідомлення про намір припинити договір оренди було зареєстровано відповідачем 05 червня 2019 року за № 70, відтак, нею дотримано вимоги пункту 7 договору оренди землі.

Посилається на бажання використовувати земельну ділянку для власних потреб.

Вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що направлення відповідачеві повідомлення про намір припинити договір оренди є фактично розірванням договору в односторонньому порядку, оскільки така процедура припинення договору оренди землі передбачена положеннями пункту 7 спірного договору оренди.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ТОВ Лан подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, оскаржувані судові рішення задоволенню не підлягають.

Посилається на те, що оспорюваний договір оренди землі не може бути розірвано в односторонньому порядку, оскільки у договорі це прямо не передбачено та сторони не погоджували умови та порядок одностороннього його розірвання.

Звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19, у якій зазначено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, оскільки умовами укладеного договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання тільки за ініціативою орендодавця, а отже, взаємна згода на розірвання договору відсутня.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Лан укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:003:0532, площею 8,6670, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, за умовами якого орендодавець передала в оренду товариству належну їй земельну ділянку строком на 15 років.

09 жовтня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області здійснено державну реєстрацію речового права оренди зазначеної земельної ділянки.

У пункті 7 договору оренди земельної ділянки сторони закріпили положення про те, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.

04 червня 2019 року та 18 липня 2019 року ОСОБА_1 , керуючись пунктом 7 договору, звернулась до ТОВ Лан з листом про намір припинити дію договору оренди та проектом відповідної угоди про його розірвання, пославшись на бажання обробляти належну їй земельну ділянку самостійно.

ТОВ Лан не погодилось на розірвання договору оренди, оскільки відсутні вагомі причини для розірвання договору в односторонньому порядку, а підприємство належним чином виконує обов`язки орендаря.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках , зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України ) .

Згідно із статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У пункті б частини першої статті 90 ЗК України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою-четвертою статті 31 Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Судом установлено, що спір між сторонами виник у зв`язку з різним розумінням і тлумаченням змісту пункту 7 договору оренди землі.

У пункті 7 укладеного сторонами договору оренди землі сторонами погоджено, що договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.

При цьому сторонами у пунктах 26-28 договору оренди земельної ділянки погоджено порядок припинення його дії.

Згідно з пунктом 26 договору оренди земельної ділянки дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.

Відповідно до пункту 27 договору оренди земельної ділянки дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однією із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення. Пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається (пункт 28 договору оренди земельної ділянки).

Вказане свідчить, що умовами укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки не передбачено можливості його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця. При цьому заперечення зі сторони орендаря свідчить, що останній не погоджується на розірвання, тобто відсутня взаємна згода сторін на розірвання цього договору.

Бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку не є окремою підставою, визначеною законом або договором, для розірвання спірного договору оренди землі. Жодних інших окремих підстав як в сукупності, так і окремо, необхідних і достатніх для розірвання договору оренди землі, позивачем не наведено.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що абзац другий пункту 7 договору оренди земельної ділянки, на який посилається позивач як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода орендаря (відповідача у справі), яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, пункт 28 договору містить імперативну норму про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 198/631/19(провадження № 61-12032св20).

З урахуванням указаного суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 02 вересня 2014 року припиненим (розірваним) немає.

Крім того, колегія суддів вказує, що позивачем не було пред`явлено вимоги про розірвання оспорюваного договору на підставі пункту 7 цього договору, а останній просив визнати його припиненим (розірваним). Підстави припинення договору оренди землі, зазначені у частинах першій-другій статті 31 Закону України Про оренду землі , розширеному тлумаченню не підлягають.

При цьому згідно із частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Судом установлено, що ТОВ Лан свої зобов`язання за договором оренди від 02 вересня 2014 року виконує належно. Отже, відповідно до умов договору та положень статті 32 Закону України Про оренду землі і статті 651 ЦК України відсутні підстави для розірвання цього договору в судовому порядку. Крім того, сторони взаємної згоди щодо розірвання договору не досягли.

При цьому Верховний Суд наголошує, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини у випадках коли така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Так, у частині третій статті 19 Закону України Про оренду землі визначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Отже, Закон не допускає строк дії договору менший ніж 7 років.

Відтак, суди надали правильну юридичну оцінку спірним правовідносинам та нормам права, які підлягають застосуванню, та ухвалили судові рішення, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 198/877/19 (провадження № 61-9624св20).

Посилання ОСОБА_1 на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки у мотивувальній частині постанови наведене посилання на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк