Справа № 504/1144/20
Провадження № 1-кп/504/526/21
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2021 смт. Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 10, смт. Доброслав, клопотання прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про продовження раніше обраного запобіжного заходу в межах кримінального провадження № 12020160330000081 від 23.01.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1, 3 ст. 191 КК України, відносно обвинуваченої:
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки смт. Комінтернівське Лиманського
району Одеської області, українки за національністю, громадянці
України, яка офіційно не працевлаштована, одружена, має дитину,
фактично мешкає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
раніше не судима:
за участі:
прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури
Одеської області ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 , -
ВСТАНОВИВ:
29.04.2020 року Комінтернівською місцевою прокуратурою Одеської області подано до Комінтернівського районного суду Одеської області обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020160330000081 від 23.01.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 1, 3 ст. 191 КК України.
В судовому засіданні прокурор просив продовжити обвинуваченій запобіжний захід у виді домашнього арешту в певний час доби.
У своєму клопотанні прокурор вказує, що існують ризики того, що обвинувачена може переховуватись від суду, впливати на свідків цього кримінального правопорушення.
Потерпілі погодились з прокурором.
Обвинувачена та її захисник не заперечували.
На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченої ОСОБА_4 від суду та незаконного впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні.
Разом із цим, надаючи на момент розгляду заявленого клопотання оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.
25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п`ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.
Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».
Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильно скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.
Не може продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Худойоров проти Росії», «Рохліна проти Росії».
Суд враховує, що свідки кримінального правопорушення допитані, в теперішній час суд досліджує матеріали кримінального провадження.
Потерпілі- цивільні особи подали заяви про розгляд справи у свою відсутність.
В такому випадку відсутні об`єктивні побоювання на вплив обвинуваченої на свідків та потерпілих цивільних осіб.
Обвинувачена не може впливати на потерпілих юридичних осіб, оскільки суд знаходиться вже на стадії дослідження письмових матеріалів.
Отже ризи впливу на потерпілих та на свідків не обгрунтований.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку.
Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що такий ризик маловірогідний і необхідність в утриманні особи під вартою відсутня (рішення «Панченко проти Росії»).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (рішення ЄСПЛ «Сулаоя проти Естонії»). При цьому, ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного особою під вартою (п. 64 рішення ЄСПЛ «Ноймайстер проти Австрії»).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Суд вважає, що ризик переховування від суду існує, оскільки обвинувачена хоча і має місце проживання, реєстрації, дитину, одружена, працевлаштована, проте суд враховує майновий стан обвинуваченої, характер кримінального правопорушення, зв`язки обвинуваченої з державою Україна.
Суд враховує, що обвинуваченій обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний час доби, тобто запобіжний захід, який є адекватним інкримінованому правопорушенню, особи обвинуваченої, та встановленим судом ризикам.
Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд враховує тривалість часу перебування обвинуваченої під домашнім арештом, однак, все ж таки, суд враховує тяжкість обвинувачення, можливість застосування до обвинуваченої певного терміну позбавлення волі, вплив цього факту на психологічний стан обвинуваченої, вважає, що підстав для зменшення запобіжного заходу аж до особистого зобов`язання у теперішній час не має.
Крім того, обвинувачена та її захисник не заперечували проти продовження даного запобіжного заходу, оскільки судом забезпечено право обвинуваченої на працю, та свободу пересування у певний час доби, залишаючи обвинувачену під домашнім арештом тільки у нічний час доби.
Суд вважає можливим встановити обвинуваченій обов`язки передбачені частиною 5 статті 194 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись вимогами ст.ст.1-2,7-29,131,132,176 -179,193,194,309,310, 331 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Строком на 60 діб заборонити ОСОБА_4 , залишати житло: АДРЕСА_1 , в період часу з 22.30 годин до 06.00 годин наступного дня.
Покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:
прибувати до суду за кожною вимогою;
повідомляти суд про зміну місця проживання;
не спілкуватись з свідками, потерпілими кримінального правопорушення;
Строк дії запобіжного заходу рахувати з 30.07.2021 року до 27.09.2021 року включно.
Роз`яснити обвинуваченій, що відповідно до ч. 5ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.
Виконання ухвали доручити відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 2.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Доброславської окружної прокуратури Одеської області.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1
Суд | Комінтернівський районний суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 30.07.2021 |
Оприлюднено | 26.01.2023 |
Номер документу | 98662029 |
Судочинство | Кримінальне |
Категорія | Злочини проти власності Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем |
Кримінальне
Комінтернівський районний суд Одеської області
Барвенко В. К.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні