Рішення

від 29.12.2003 по справі 44/152

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.12.2003Справа №44/152

За позовом ТОВ "Міжнародна компанія "ANTARES"

До Міністерства оборони України (Головне квартирно-

експлуатаційне управління)

про розірвання договору, виділення позивачу у власність в натурі

100% промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) та зобов`язання позивача сплатити відповідачу грошову компенсацію у розмірі 2 587423,26 грн.

Суддя Коротун О.М.

Представники сторін:

від позивача: Родик А.К. - юриск.(дов.№ 651 від 17.11.03),

від відповідача: Гаврищук А.П. - нач. юр. групи, підполковник (дов.№148/13 від 04.01.03), Мукогоренко О.О. - юриск., ст. лейтенант юстиції (дов.№148/12 від 04.01.03) - була присутня в судовому засіданні 26.12.03.

від Генеральної прокуратури України - старший прокурор управління, полковник юстиції В.В.Мазурчук - за посвідченням №117 від 01.07.03 (був присутній в судовому засіданні 26.12.03).

Рішення прийняте 29.12.03 на підставі ст.77 Господарського процесуального Кодексу України в зв`язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 26.12.03 по 29.12.03.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

ТОВ "Міжнародна компанія "ANTARES" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (Головне квартирно-експлутаційне управління) про розірвання договору про сумісну діяльність від 24.07.00 № 06-00 та виділення в натурі частки в спільному майні (промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві), створеному за вказаним договором про сумісну діяльність.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.03 № 30/400 за позивачем було визнано право власності на частину промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м. Києві пропорційно здійсненого ним внеску за вищевказаним договором, а також зобов`язано відповідача виділити позивачу його частку. Згадане рішення суду до цього часу не виконане.

Подальша співпраця по договору, на думку позивача, не можлива через відмову відповідача від сумісної діяльності, здійснення дій щодо продажу об`єкту, тому названий договір підлягає розірванню, а згідно з ст.115 ЦК Української РСР позивачу підлягає поверненню його частка спільного майна в натурі.

Позивач на підставі ст.22 ГПК України в поданих суду доповненнях до позовної заяви № 710 від 16.12.03 просить суд розірвати договір про сумісну діяльність від 24.07.00 № 06-00, виділити позивачу у власність в натурі 100% промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві та зобов`язати позивача сплатити відповідачу грошову компенсацію у розмірі 2 587423,26 грн. за його частку у вищезазначеному спільному майні, що становить 27,85% у спільному майні. Таке доповнення позовних вимог вмотивоване тим, що за висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України поділ промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві на частки неможливий, оскільки буде завдано шкоду його господарському призначенню.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача 26.12.03 надійшла заява про зменшення позовних вимог (подана стороною 26.12.03 вх.№ 06-37/19686), в якій позивач уточнює відповідно до ст.22 ГПК України та просить суд задовольнити наступні позовні вимоги: розірвати договір від 24.07.00 № 06-00; визнати за ним право власності на частину промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві, що становить 27,85% у спільному майні та зобов`язати позивача сплатити відповідачу грошову компенсацію у розмірі 2 587423,26 грн. за його частку (27,85%) у згаданому майні.

Відповідно до приписів ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог, тому подана стороною заява відповідає наведеній нормі процесуального права.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у судових засіданнях позовні вимоги заперечує повністю на тих підставах, що провадження у справі у частині позовних вимог стосовно виділення в натурі частки позивача та відповідача у спільному майні, створеному за договором про сумісну діяльність № 06-00 від 24.07.00, підлягає припиненню відповідно до п.2 ст.80 ГПК України. Позовні вимоги щодо розірвання згаданого договору про сумісну діяльність він вважає такими, що слід залишенню без розгляду відповідно до п.3 ст. 81 ГПК України.

Відповідач також наголосив на тому, що позивачем, а не ним не виконуються умови договору, зокрема, щодо розподілу прибутку, позивач не інформує відповідача про стан справ, позивач самостійно користується об`єктом у повному обсязі і займається виробництвом.

Крім того, відповідач зазначає, що він не вчиняв дій, направлених на розірвання договору; не проводить жодних дій по підготовці до реалізації згаданого об`єкту та по його оцінці для подальшого відчуження. Стосовно розміру частки, яка підлягає відшкодуванню в разі розірвання договору, сторона вважає, що визначити її без аудиту не можливо.

В доповненні до відзиву, поданому в судовому засіданні 26.12.03, відповідач, крім іншого, наголошував на тому, що позивач, відмовившись від частини своїх позовних вимог по справі № 30/400 Господарського суду міста Києва, позбавлений права повторно звертатися з відповідним позовом про виділення позивачу у власність в натурі 100% промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві та зобов`язання позивача сплатити відповідачу грошову компенсацію у розмірі 2 587423,26 грн. за його частку у вищезазначеному спільному майні до суду.

Позовні вимоги позивача щодо відчудження йому частки відповідача у спільному майні, на думку відповідача, суперечать вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах" та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919.

22.12.03 суду було подано клопотання (підписане старшим прокурором управління, полковником юстиції Мазурчуком В.В.) про вступ у справу Генеральної прокуратури України.

Згідно з ст.29 ГПК України у розгляді справи взяв участь старший прокурор управління, полковник юстиції Мазурчук В.В., який в поданих у судовому засіданні поясненнях від 26.12.03, підтримавши доводи відповідача у справі, просив у позові відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.03 порушено провадження у даній справі, позовна заява прийнята до розгляду, розгляд справи був призначений на 02.12.03.

Позивач 27.11.03 звернувся до суду з клопотанням про призначення судової експертизи, надавши суду докази про надіслання копії згаданого клопотання відповідачу у справі.

Також позивач запропонував суду питання, яке має бути роз`яснене судовим експертом та просив зупинити провадження у справі.

Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими ст.ст.22, 41 ГПК України, в судове засідання 02.12.03 не з`явився. Проте, через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання б/н, б/д, в якому сторона просила відкласти розгляд справи на два тижні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.03 на підставі ст. 77 ГПК України розгляд даної справи було відкладено на два тижні - до 16.12.03.

Клопотання позивача цією ж ухвалою суду від 02.12.03 було частково задоволено.

3 метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, для роз`яснення питань, які потребують спеціальних знань, суд дійшов висновку про необхідність призначення у даній справі будівельно-технічної експертизи.

Судом згаданою ухвалою від 02.12.03 було призначено по даній справі наведену експертизу, доручено її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи були поставлені судом наступні питання: 1) Чи можливо виділити в натурі частки відповідача та позивача в спільному частковому майні без заподіяння шкоди його господарському призначенню (демонтування обладнання, демонтування та перенесення систем тепло-, енерго-, водозабезпечення, внутрішнього перепланування) в розмірах встановлених судом, позивачу - 72,15%, відповідачу - 27,85%? 2) Чи можливо запропонувати варіанти такого виділення?

Експерта було попереджено про кримінальну відповідальність відповідно до ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.

16.12.03 до розгляду даної справи судом матеріали справи № 44/152 надійшли до суду з висновком № 6244 від 15.12.03 судової будівельно-технічної експертизи.

16.12.03 відповідач звернувся до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу, суд, керуючись ст.81 1 ГПК України клопотання відповідача задовольнив.

У судовому засіданні 16.12.03 відповідач просив суд відкласти розгляд справи (клопотання було заявлено усно); судом було задоволено клопотання відповідача про надання часу для ознайомлення з висновком судової будівельно-технічної експертизи, у справі оголошена перерва до 22.12.03.

18.12.03 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання від 18.12.03 № 719, в якому сторона просила витребувати від відповідача перелік військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження, що був затверджений рішенням Урядового комітету з питань національної безпеки і оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності від 19.07.02. У судовому засіданні 22.12.03 відповідач просив суд не розглядати подане клопотання, відізвавши його.

19.12.03 через канцелярію суду (вх.№ 06-37/19237) відповідачем також було подано клопотання про надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи та зняття копій необхідних документів. Представник відповідача 19.12.03 ознайомився з матеріалами справи та зняв копію висновку судової будівельно-технічної експертизи, про що ним зроблено власноручний напис на поданому оригіналі клопотання.

У судовому засіданні 22.12.03 до суду з клопотанням звернувся старший прокурор управління, полковник юстиції Мазурчук В.В. про вступ у справу Генеральної прокуратури України.

Позивач заперечував проти участі прокурора по даній справі, виклавши свої заперечення у поданій суду письмовій заяві.

Відповідач також у судовому засіданні 22.12.03 подав суду клопотання про відкладення розгляду справи на другу декаду січня 2004 року в зв`язку з відпусткою заступника начальника управління державних фондів та земель, до компетенції якого відноситься спірне питання.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення поданих клопотань. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.03 у даній справі на підставі п.3 ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 26.12.03.

З урахуванням вручення у судовому засіданні 22.12.03 на вимогу суду позивачем прокурору копії позовної заяви, доповнення до неї та пояснень від 22.12.03, позивача було зобов`язано надіслати до Генеральної прокуратури України лише додатки до вказаних документів (п.2 згаданої ухвали). Також ухвалено зобов`язати Генеральну прокуратуру України подати суду письмове обґрунтування щодо того, в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту по даній справі; а відповідача - відзив на позовні вимоги з урахуванням доповнень до позовної заяви.

Викладені вимоги суду було виконано, вказані документи подано.

26.12.03 в судовому засіданні відповідачем подане суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду заяви Міністерства оборони України про прийняття додаткового рішення у справі № 30/400 Господарського суду міста Києва. В обґрунтування поданого клопотання сторона зазначає, що при прийнятті рішення по вказаній справі судом помилково не було прийнято рішення стосовно присудження позивачу об`єкту зі сплатою останнім на користь відповідача грошової компенсації. Згідно доповнення до позовної заяви у згаданій справі, за твердженням відповідача, позивач фактично відмовився від вищенаведених позовних вимог.

Позивач заперечував проти задоволення поданого клопотання, прокурор підтримав доводи відповідача про зупинення провадження у справі.

Виходячи з передбачених ст.79 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відхилення поданого клопотання.

У справі відповідно до ст.77 ГПК України 26.12.03 оголошувалися перерви, зокрема, до 29.12.03.

Розглянувши подані учасниками процесу документи, заслухавши, пояснення їх представників, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2000 року між позивачем та Державним підприємством Міністерства оборони України "Київський автомобільний ремонтний завод" було укладено договір № 06-00 про сумісну діяльність щодо реконструкції промислового комплексу, прилеглої території, ремонту частини адміністративно-побутового корпусу та виробництва титану і його сплавів, інших металів, кремнію та їх похідних (далі - договір).

Так, предметом договору згідно з п.1 визначено діяльність сторін по реконструкції промислового корпусу, прилеглої території, ремонту частини адміністративно-побутового корпусу за адресою: м. Київ, вул.Василенка, 1, (далі - об`єкт) та виробництва титану і його сплавів, інших металів, кремнію та їх похідних.

Відповідно до п.4.4 договору зазначено, що після завершення будівельних робіт і прийняття об`єкту в експлуатацію, він є спільною власністю сторін, в якій частку кожної з сторін буде визначено відповідно зроблених внесків.

Таким чином, предметом договору є сумісна діяльність сторін для досягнення спільної господарської мети згідно з ст.430 Цивільного Кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено Господарським судом міста Києва у справі № 30/400 (між тими ж сторонами), згідно наказу Міністра оборони України від 08.07.01 № 247 "Про перерозподіл частини основних фондів державного підприємства Міністерства оборони України" (далі - Наказ) об`єкт було передано на баланс відповідача.

Пунктом 5 Наказу було доручено начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України об`єкти незавершеного виробництва - недобудований головний виробничий корпус (шифр 82-750) та станцію замкнутої системи промислового водокористування (шифр 88-211) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.00 № 1919 з дотриманням вимог чинного законодавства та за погодженням з гарнізонною комісією в подальшому обміняти на житло для військовослужбовців Озброєння Міністерства оборони України.

На реалізацію вищезгаданого наказу, відповідачем у газеті "Відомості приватизації" від 19.06.02 № 24(211) дано оголошення про "проведення конкурсу з відбору експертів-оцінювачів для проведення експертної оцінки нерухомого майна, яке підлягає відчуженню". Доказів спростування зазначеного суду не подано.

Таким чином, саме дії відповідача свідчать про наміри щодо відчуження цього майна з метою отримання грошей для подальшої купівлі житла; такі наміри сторони аж ніяким чином не пов`язані з досягненням спільної мети за укладеним договором.

Крім того, відповідач звертався з позовом до Господарського суду міста Києва про визнання згаданого договору недійсним, що також свідчить про небажання досягнення мети договору. Рішенням суду від 24.01.03 по справі № 30/588, яке додано до матеріалів справи в якості відповідного доказу, в задоволенні позову було відмовлено.

Все подальше листування сторін також підтверджує наведений висновок про відсутність у відповідача бажання щодо досягнення господарської мети договору. Зокрема: телефонограмою №28 від 08.07.02 начальник Київського КЕУ підполковник Івах С.І. зобов`язує позивача припинити наладку технологічного обладнання на об`єкті; відповідно до листів відповідача від 02.09.02 № 144/1/6/2081, від 12.09.02 № 144/1/6/2148 останній зазначив, що ним на підставі Постанови КМУ від 28.12.00 №1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" (далі - Постанова) здійснюється реалізація виробничого корпусу, розташованого за вищезгаданою адресою, а дія договору - припинена.

Отже, саме відповідач виявив намір про відчуження майна та його реалізацію.

Крім того, судом відхиляються доводи відповідача також через те, що зазначена Постанова та затверджене нею Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил в розумінні визначених п.2 цього Положення понять регулює відчуження військового майна, як вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей. Реалізація військового майна визначена в ньому, як господарська операція.

За таких обставин судом не беруться до уваги доводи відповідача та прокурора щодо застосування Постанови при прийнятті рішення у даній справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 30/400 було визнано за позивачем право власності на частину промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенка, 1-А в м.Києві, пропорційно здійсненого ним внеску за договором про сумісну діяльність № 06-00 від 24.07.00 у розмірі 6359252 грн.74 коп., що складає 72,15%.

Пунктом 3 резолютивної частини згаданого рішення зобов`язано також Міністерство Оборони України (Головне квартирно-експлуатаційне управління) за участю позивача та органів технічної інвентаризації на протязі десятиденного терміну з моменту вступу рішення в законну силу виділити позивачу частку у спільному майні.

Як вбачається з поданих позивачем у даній справі доказів, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.03, державним виконавцем було зобов`язано Міністерство Оборони України (Головне квартирно-експлуатаційне управління) добровільно виконати рішення суду від 16.07.03 по справі № 30/400 в строк до 11.09.03. Вимогою-попередженням від 15.09.03 також було зобов`язано відповідача подати документи, що підтверджують добровільне виконання, проте, відповідач на час звернення позивача з позовом у даній справі рішення суду в добровільному порядку не виконав. Доказів на здійснення дій щодо добровільного виконання ухваленого судового рішення стороною також не подано.

На вимогу позивача (на якого покладено за умовами договору виконання на підставі розділу 2.1. визначених сторонами функцій) про надання необхідних документів для реєстрації вищезазначеного договору про сумісну діяльність (останній лист позивача від 15.10.03 № 576) станом на день розгляду справи відповідачем необхідні документи так і не були надані.

Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, викладене перешкоджає стороні в повному обсязі виконувати умови договору.

Відповідно до статті 162 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених Законом. Щодо договору про сумісну діяльність, чинне законодавство таких випадків не передбачає. Отже, згідно з п.6. Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 28.04.95 № 02-5/302 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з укладенням та виконанням договорів про сумісну діяльність" (далі - Роз`яснення), кожний з учасників договору про сумісну діяльність має право ставити питання про дострокове розірвання цього договору.

Крім того, відповідач у відзиві на позов також зазначав, що сторонами, зокрема, позивачем, умови договору не виконуються.

Листом від 31.07.02 № 387 позивачем у справі ставилося питання про розірвання договору та компенсацію позивачу понесених витрат. Але відповіді стороною отримано не було.

Умови укладеного сторонами договору не передбачають обов`язкового застосування заходів досудового врегулювання господарського спору.

Тому судом відхиляються мотиви відповідача щодо необхідності залишення без розгляду позовних вимог на підставі норми п.3 ст.81 ГПК України, як необґрунтовані.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про розірвання договору підлягає до задоволення.

Згідно з п.7.3. Роз`яснення спільну (часткову) власність учасників договору про сумісну діяльність складають не тільки їх внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності.

Відповідно до ст.432 ЦК УРСР для досягнення спільної господарської мети учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Після укладання договору про сумісну діяльність і виконання позивачем взятих на себе зобов`язань, 09.11.01, об`єкт було введено в експлуатацію під назвою "Промислово-виробничий корпус та станція ЗСПВ" за новою адресою: м.Київ, вул.Василенка, 1-А.

Згідно з приписами ст.115 ЦК УРСР кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.03 по справі № 30/400 (між тими ж сторонами), на підставі експертного висновку судової будівельно-технічної експертизи, встановлено, що нинішня вартість робіт, виконаних позивачем в рамках згаданого договору про сумісну діяльність, складає 6112069 грн., а імовірна ринкова вартість спільного майна сторін - Промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенка, 1-А в м.Києві визначена у розмірі 8946676 грн.

У вищенаведеній справі суд дійшов висновку, що частка відповідача складає 2587423 грн. 26 коп. (27,85%), частка позивача 6359252 грн.74 коп. (72,15%), а сума цих часток визначає долю у спільному майні і складає загальну ринкову вартість об`єкту - 8946676 грн.

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, згідно викладеного, судом спростовуються доводи відповідача та прокурора щодо того, що неможливо без проведення аудиту, тощо встановити розмір частки відповідача, як необґрунтовані. Стосовно інших майнових вимог за договором про сумісну діяльність, які не заявлялися під час розгляду даної справи, то вони можуть бути предметом іншого позову.

У випадку розірвання договору про сумісну діяльність її учасник має право вимагати повернення своєї частки спільного майна.

Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то, відповідно до ч.2 статті 115 ЦК УРСР, за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення.

Відповідно до висновку № 6244 судової будівельно-технічної експертизи від 15.12.03 у даній справі виділити в натурі частки відповідача та позивача в спільному частковому майні без заподіяння шкоди його господарському призначенню та без демонтування обладнання, демонтування та перенесення систем тепло-, енерго-, водозабезпечення, внутрішнього перепланування в розмірах встановлених судом: позивачу - 72,15%, відповідачу - 27,85% не вбачається можливим, оскільки робочим проектом по організації виробництва зливків зі спецсплаву та титана передбачено використання фактичних площ для потреб виробництва. Площі, які не задіяні в процесі виробництва зливків, розраховано на перспективу розвитку виробництва тонкостінних зварювальних труб та проволоки з титана у відповідності з договором про сумісну діяльність.

Передавши майно в якості внеску у сумісну діяльність, відповідач фактично втратив можливість ним вільно самостійно розпоряджатися. На таке майно, згідно з ч.3 ст. 432 ЦК УРСР встановлюються законодавцем певні заборони.

В процесі дії договору про сумісну діяльність кожний з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатися своєю часткою у спільній власності.

Умовами договору про сумісну діяльність сторони не передбачили можливості повернення майна, переданого сторонами в якості внесків за договором, в разі його розірвання.

Таким чином, судом визнаються обґрунтованими позовні вимоги щодо необхідності визнання права власності на частку відповідача за позивачем з обов`язковою сплатою її вартості відповідачу.

При цьому, суд виходив з того, що частка відповідача є незначною, тоді як частка позивача є значно вагомою, але, згідно наведеного висновку судової будівельно-технічної експертизи, не може бути виділена стороні в натурі. Згідно умов договору виробнича діяльність здійснюється саме позивачем у справі.

Як вже наголошувалося в даному рішенні, остаточною метою договору (після здійснення кожним учасником договору своїх внесків) сторони передбачали виробництво титану і його сплавів, інших металів, кремнію і їх похідних.

Станом на день прийняття рішення по справі, що також підтверджує у відзиві на позов відповідач у справі, позивачем використовується об`єкт за цільовим призначенням, останній займається виробництвом титану і його сплавів, інших металів, кремнію та їх похідних.

Стосовно доводів відповідача щодо необхідності припинення провадження у справі на підставі п.2 ст.80 ГПК України щодо частини позовних вимог про визнання права власності, присудження речі в натурі з відповідним відшкодуванням відповідачу, суд відзначає наступне.

Як вже зазначалося в цьому рішенні, у справі № 30/400 ухвалено рішення про задоволення позовних вимог; визнання за позивачем права власності на частину промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенка, 1-А в м.Києві, у розмірі 6359252 грн.74 коп., що складає 72,15%. Пунктом 3 резолютивної частини згаданого рішення зобов`язано також Міністерство Оборони України (Головне квартирно-експлуатаційне управління) за участю позивача та органів технічної інвентаризації на протязі десятиденного терміну з моменту вступу рішення в законну силу виділити позивачу частку у спільному майні. В іншій частині рішення прийнято стосовно судових витрат.

З тексту згаданого рішення з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 29.12.03, вбачається, що позивач до прийняття рішення у справі №30/400 на підставі ст.22 ГПК України у поданому суду доповненні уточнив свої позовні вимоги, які й були задоволені судом у повному обсязі; відмова позивача від позову на підставі ст.78 ГПК України судом не приймалася. Підстави для припинення провадження судом по даній справі, передбачені ст.80 ГПК України, відсутні.

За таких обставин позовні вимоги визнаються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Розірвати договір № 06-00 від 24.07.00 про сумісну діяльність, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "ANTARES" та Міністерством оборони України ((Головне квартирно-експлуатаційне управління), як правонаступником договору).

3. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "ANTARES" (фактична адреса: 03113, м.Київ, вул.Василенка,1; юридична адреса: 01024, м.Київ, вул. Круглоуніверситетська, 18/2, кв.1; банківські реквізити: п/р № НОМЕР_1 в АППБ "Аваль", м.Києва, МФО 300335, код ЄДРПОУ 20056770) право власності на частину промислово-виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві, що складає 27,85% вартістю 2587423 грн. 26 коп.,.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "ANTARES" (фактична адреса: 03113, м. Київ, вул.Василенка,1; юридична адреса: 01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 18/2, кв.1; банківські реквізити: п/р № НОМЕР_1 в АППБ "Аваль", м.Києва, МФО 300335, код ЄДРПОУ 20056770) сплатити на протязі десятиденного терміну з моменту вступу рішення в законну силу Міністерству оборони України (Головне квартирно-експлуатаційне управління) (03048, м.Київ, вул.Курська,13; банківські реквізити: рахунок ГоловДержказначейства № 39213260000103 в ОПЕРУ НБУ м.Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20055032, реєстраційний рахунок Міністерства оборони України в Держказначействі № 5030221050001/6) 2 587 423 грн. 26 коп. вартості частини промислово- виробничого корпусу та станції замкнутої системи промислового водокористування (ЗСПВ) по вул.Василенко, 1-А в м.Києві, що складає 27,85% частки у спільному майні.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (Головне квартирно-експлуатаційне управління) (03048, м.Київ, вул.Курська,13; банківські реквізити: рахунок ГоловДержказначейства № 39213260000103 в ОПЕРУ НБУ м.Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 20055032, реєстраційний рахунок Міністерства оборони України в Держказначействі № 5030221050001/6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "ANTARES" (фактична адреса: 03113, м.Київ, вул.Василенка,1; юридична адреса: 01024, м.Київ, вул. Круглоуніверситетська, 18/2, кв.1; банківські реквізити: п/р № НОМЕР_1 в АППБ "Аваль", м.Києва, МФО 300335, код ЄДРПОУ 20056770) 1785 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 848,70 грн. витрат на проведення судової експертизи.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя О. М. Коротун