Постанова

від 26.07.2021 по справі 628/1866/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 628/1866/19

провадження № 61-3445св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року у складі судді Клімової С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 вересня 2017 року на виконання домовленості з ОСОБА_2 про здійснення сумісної господарської діяльності він передав останньому 36 500 доларів США. Однак сумісну господарську діяльність вони не здійснювали.

20 травня 2019 року він надіслав на адресу відповідача лист з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 36 500 доларів США до 31 травня 2019 року, на яку останній не відреагував.

Враховуючи наведене просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 36 500 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрито.

Роз`яснено учасникам справи, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 23 червня 2020 року на земельну ділянку з кадастровим номером 6323782000:04:000:0234, загальною площею 1,0939 га, що знаходиться за адресою: Харківська область, Куп`янський район, сільська рада Ягіднянська та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що угоди між сторонами як суб`єктами господарювання було укладено для зайняття господарською діяльністю, а тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди дійшли помилкового висновку про те, що спір між сторонами пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності.

Касаційна скарга мотивована тим, що у вересні 2017 року фізична особа ОСОБА_1 та фізична особа ОСОБА_2 написали кожний окремо письмові розписки. Зі змісту вказаних розписок вбачається, що позивач, діючи як фізична особа, передав фізичній особі ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 36 500 доларів США, а відповідач, діючи як фізична особа, отримав від позивача як фізичної особи вказані грошові кошти. Отже, передача грошових коштів відбулась з наміром здійснювати в майбутньому спільну господарську діяльність.

Станом на 20 травня 2019 року спільна господарська діяльність позивачем і відповідачем не проводилась, а тому передані грошові кошти фізичній особі ОСОБА_2 фактично весь час знаходились на зберіганні в останнього.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням учасниками справи домовленості про сумісну діяльність є хибними, адже сторони, написавши відповідні розписки-угоди від 01 вересня 2017 року, виявили лише спільний намір щодо ведення майбутнього спільного бізнесу, але в подальшому жодних дій (укладення договору про спільну діяльність тощо) щодо ведення спільної господарської діяльності не вчинили.

Заявник також вказує, що ФОП ОСОБА_1 взагалі не здійснювалась жодна підприємницька діяльність з 2017 року по жовтень 2018 року, що підтверджується відповідними документами, наданими суду.

Таким чином, між сторонами не відбувалось жодної господарської діяльності, мала місце лише домовленість двох фізичних осіб про ведення у майбутньому спільної діяльності та фактичну передачу грошових коштів від однієї фізичної особи іншій фізичній особі, але будь-яких, а тим більше систематичних дій сторін, спрямованих на досягнення певного результату, так і не відбулось.

Крім того, факт реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця не свідчить, що всі укладені ним з моменту реєстрації угоди є господарськими.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням вимог закону, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2017 року в простій письмовій формі між сторонами укладено дві угоди, за умовами яких ОСОБА_1 сплатив, а ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 суму в розмірі 36 500 доларів США за дольову участь в спільному бізнесі (а. с. 5, 6, т. 1).

20 травня 2019 року ОСОБА_1 направив на ім`я ОСОБА_2 листа з вимогою про повернення коштів, оскільки спільна сумісна діяльність не здійснювалась (а. с. 13, т. 1).

24 січня 2019 року складено акт прийому-передачі товарів та майна № 1, згідно з яким на підставі усної домовленості між сторонами про припинення ведення спільної діяльності товарний запас за видатковою накладною від 24 січня 2019 року № 2869 в кількості 1043 штук товарного запасу на суму 168 582,41 грн, робочого інвентарю в кількості 390 штук (підставки під чохли, робочий ноутбук, стілець), що знаходяться на орендованій ФОП ОСОБА_2 офісно-складській площі за адресою: АДРЕСА_1 , ТРЦ ДАФІ , другий поверх, відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 , був переданий ОСОБА_1 в присутності продавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , дружини та сина позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а. с. 64, т. 1).

25 січня 2019 року складено акт прийому-передачі товарів та майна № 2, згідно з яким на підставі усної домовленості між сторонами про припинення ведення спільної діяльності товарний запас за видатковою накладною від 25 січня 2019 року № 2870 в кількості 1861 штук товарного запасу на суму 180 755,03 грн, робочого інвентарю в кількості 200 штук (підставки під чохли, робочий iPad mini, ігрова приставка PS4, сервер відео спостереження з чотирма камерами), що знаходяться на орендованій ФОП ОСОБА_2 офісно-складській площі за адресою: АДРЕСА_2 , був переданий ОСОБА_1 в присутності продавця ОСОБА_6 , а також ОСОБА_2 , та дружини позивача ОСОБА_7 (а. с. 65, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства .

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що у серпні-вересні 2017 року він та ОСОБА_2 домовились про здійснення сумісної господарської діяльності (дольова участь в спільному бізнесі). В рахунок такої домовленості ним було передано ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 36 500 доларів США, що підтверджується двома розписками-угодами від 01 вересня 2017 року.

Вказував, що станом на 20 травня 2019 року спільної господарської діяльності ним та ОСОБА_2 не проводилось, а тому грошові кошти, які були передані останньому, знаходились у нього на зберіганні.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в установленому законом порядку зареєстровані як суб`єкти підприємницької діяльності.

Частиною другою статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктами 1 та 15 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частина друга статті 55 ГК України визначає суб`єктами господарювання не тільки господарські організації, але й громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11 липня 2005 року зареєстрований як ФОП (номер запису 24800000000021253); а ОСОБА_2 з 02 грудня 2009 року, проте припинив підприємницьку діяльність 18 лютого 2020 року (номер запису 24750060004004660).

Тобто, вбачається, що на час укладення угод від 01 вересня 2017 року сторони мали статус ФОП.

Як вбачається зі змісту угод від 01 вересня 2017 року грошові кошти у розмірі 36 500 доларів США були передані ОСОБА_1 ОСОБА_2 за дольову участь у спільному бізнесі.

З наведеного вбачається, що сторони погодили, що метою передачі грошових коштів у розмірі 36 500 доларів США була дольова участь у спільному бізнесі.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір у справі, яка переглядається, стосується невиконання зобов`язань за угодами від 01 вересня 2017 року, тобто домовленості про сумісну діяльність між суб`єктами господарювання й між сторонами виникли господарські відносини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо виконання господарського зобов`язання, а тому правомірно закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц (провадження № 14-558цс19).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не можуть бути прийняті судом, оскільки спростовуються вищевикладеним.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян