Ухвала

від 27.07.2021 по справі 922/1777/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/1777/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (колегія суддів у складі: Попков Д.О. головуючий, Пушай В.І., Стойка О.В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2021 (суддя Аюпова Р.М.)

за позовом Харківської міської ради

до Приватної фірми "Злагода"

про розірвання договору

за участю: позивача: Коваль Г.Ю. (самопредставництво), відповідача: Гриценко К.В. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Харківська міська рада (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Приватної фірми "Злагода" (далі відповідач) з вимогами з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про:

- розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель №140667100114 від 21.04.2006 на земельну ділянку площею 0,2362 га з кадастровим номером 6310136300:07:006:0049 по вул. Культури (напроти ж.б.№15) у м. Харкові;

- усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 0,2362 га з кадастровим номером 6310136300:07:006:0049 по вул. Культури (напроти ж.б.№15) у м. Харкові, яка використовується відповідачем, шляхом демонтажу тимчасової споруди;

- зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,2362 га з кадастровим номером 6310136300:07:006:0049 по вул. Культури (напроти ж.б.№15) у м. Харкові з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

1.2. Позивач посилається на те, що проведеним на місцевості обстеженням земельної ділянки 26.05.2020 було встановлено, що на ній площею 0,2362 га розташована тимчасова споруда з порушенням норм містобудівного та земельного законодавства, умов договору, який встановлює заборону самовільної забудови земельної ділянки. Крім того, договором земельна ділянка передавалась для будівництва культурно-ділового центру та подальшої експлуатації об`єкту, проте відповідач будівництва тривалий час не здійснює.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021, в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: договором дозволено здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці і вона відведена для цієї мети, встановлення факту самочинного будівництва покладено на органи архітектурно-будівельного контролю, а позивачем не надано належних доказів щодо порушення відповідачем містобудівного законодавства; з акту обстеження земельної ділянки не можна встановити, що тимчасова споруда розміщена на орендованій відповідачем земельній ділянці, обстеження було проведено без повідомлення та участі представників орендаря; матеріалами справи (матеріалами кадастрової зйомки на підставі договору від 05.03.2021) підтверджено, що на орендованій земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості; підставами припинення права користування є використання землі не за цільовим призначенням, проте не використання землі за цілями, для яких земельна ділянка була передана в оренду, не означає нецільове використання землі.

2.3. Апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що відповідачем подано суду предпроектну документацію «Нове будівництво культурно-ділового центру по вул. Культури (напроти ж.б.№15)», виконаного проектувальником у 2018 та лист від 05.12.2012 з проханням до позивача продовжити строк будівництва до договору оренди землі; забудова територій в контексті містобудівного законодавства означає розміщення виключно об`єктів нерухомості, до яких тимчасова споруда не відноситься, тому розміщення тимчасової споруди не свідчить про порушення відповідачем умов договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме статей 25, 32 Закону України Про оренду землі" без урахування висновку щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/2791/13, в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/9140/17, в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №161/13645/16-а, в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №924/624/16, в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №926/2189/17, в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18, в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №906/656/19 (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (далі ГПК України)).

3.3. Позивач вказує на те, що у разі самовільного встановлення тимчасових споруд, вони підлягають демонтажу, договором встановлена заборона самовільної забудови земельної ділянки, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права й обов`язки учасників спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

4.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.4. У справі, що розглядається, позов поданий Харківською міською радою до Приватної фірми "Злагода" з вимогами про розірвання договору оренди землі, укладеного між сторонами, усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади шляхом демонтажу тимчасової споруди, зобов`язання Приватної фірми "Злагода" повернути територіальній громаді міста Харкова земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Підставами позову позивачем визначено, те, що відповідачем самовільно було розміщено на земельній ділянці тимчасову споруду, а також те, що відповідачем не виконується будівництво об`єкту нерухомості, для будівництва і експлуатації якого надавалась земельна ділянка.

При цьому, апеляційним судом встановлено згідно плану меж земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:006:0049, складеного за результатами зйомки кваліфікаційним сертифікованим інженером землевпорядником, що в межах земельної ділянки відсутні об`єкти нерухомості, проте наявні опори зовнішнього освітлення, об`єкт дорожньої мережі у вигляді світлофору, а також вимощений плиткою майданчик, на якому розташовані сміттєві баки, отже, на момент винесення оскаржуваного рішення суду наявності будь-яких споруд на спірній земельній ділянці виявлено не було.

4.5. Позивач в касаційній скарзі в якості підстав касаційного оскарження посилається на низку постанов Верховного Суду, які, за його доводами, не врахував апеляційний суд при винесенні оскаржуваного рішення, проте вказані правовідносини у зазначених постановах Верховний Суд вважає неподібними до тих, що розглядаються у справі.

4.6. Так, у справі № 916/2791/13 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020) позов подано прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до ПАТ "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" з вимогами про зобов`язання відповідача знести самовільно побудовану споруду, а саме приміщення паркінгу з посиланням на те, що відповідач розпочав будівельні роботи без відповідного дозволу та оформлення документів на будівництво; земельна ділянка, на якій самочинно споруджено будівлю, на момент початку робіт не була передана ні у власність, ні в користування відповідачу.

4.7. У справі № 910/9140/17 (постанова Верховного Суду від 11.04.2018) позов подано державним підприємством "Укрсервіс Мінтрансу" до Міністерства інфраструктури України, з вимогами про зобов`язання відповідача виконати п. 5.10 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, шляхом укладення з балансоутримувачем договору про надання послуг з утримання орендованого майна в запропонованій позивачем редакції з підстав того, що відповідач, в порушення договору, та положень законодавства ухиляється від укладення з позивачем договору про відшкодування експлуатаційних витрат балансоутримувача пов`язаних з утриманням орендованого нерухомого майна.

4.8. У справі №161/13645/16-а (постанова Верховного Суду від 03.12.2020) позов поданий Фізичною особою-підприємцем до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету про демонтаж тимчасової споруди з тих підстав, що торговий кіоск не є малою архітектурною формою, а є об`єктом будівництва, який встановлений законно.

4.9. У справі №924/624/16 (постанова Верховного Суду від 19.11.2019) позов поданий Хмельницьким заводом "Полімер" до ТОВ "Агро-Запчастини" про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, приведення її у первинний стан шляхом демонтажу металевих контейнерів та знесення самовільно збудованого позивачем приміщення охорони з тих підстав, що на облаштування металевих контейнерів та приміщення охорони будь-яка земельна ділянка відповідачу не виділялась та в оренду не надавалась, вищевказані металеві конструкції позивач вважає самочинним будівництвом, які підлягають знесенню за рахунок відповідача.

4.10. У справі №926/2189/17 (постанова Верховного Суду від 12.04.2018) позов поданий Військовою частиною до Фізичної особи-підприємця про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого торговельного павільйону з посиланням на наявність у нього прав на земельну ділянку, на якій відповідачем самочинно здійснено будівництво спірного торгового павільйону.

4.11. У справі №916/1666/18 (постанова Верховного Суду від 03.06.2020) судами розглянуто спір за позовом Міністерства оборони України до Фізичної особи-підприємця з вимогами зобов`язати ФОП та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) з підстав, що відповідач, не зважаючи на припинення договірних відносин з позивачем, чинить останньому перешкоди у користуванні торговельним місцем.

4.12. У справі №906/656/19 (постанова Верховного Суду від 26.05.2020) позов поданий Фізичною особою - підприємцем до Товариства з додатковою відповідальністю "Кортекс" з вимогами визнати припиненим договір на встановлення земельного сервітуту, укладений між ТДВ "Кортекс" і ФОП Антонюк А.О., припинити дію земельного сервітуту на прохід загальною площею 0,0096 га, на використання цієї земельної ділянки для проходу до доріг загального користування, та сервітут на проходження інженерних мереж ТДВ "Кортекс", установлений на підставі спірного договору щодо земельної ділянки, скасувати державну реєстрацію вказаних земельних сервітутів, зобов`язати ТДВ "Кортекс" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов`язати ТДВ "Кортекс" демонтувати частину електромережі з мотивів того, що ТДВ "Кортекс" самостійно перекрило доступ до доріг загального користування, додатково заблокувало прохід до земельної ділянки позивача, наявність земельного сервітуту унеможливлює початок будівництва та перешкоджає підприємницькій діяльності ФОП, наявність чинного земельного сервітуту не є необхідною (відсутня).

4.13. Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою позивача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.14. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Таким чином, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

4.15. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.03.2021 у справі № 922/1777/20 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийГ.М. Мачульський

СуддіЄ.В. Краснов

В.Ю. Уркевич