Постанова

від 29.07.2021 по справі 308/3891/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 308/3891/18

провадження № 61-4607св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Ужгородської міської ради, Державна реєстраційна служба м. Ужгород, про витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року, ухвалене суддею Данко В. Й., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини (далі - ТОВ Магазин Тканини ) та ОСОБА_1 звернулися до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року у справі № 2-7442/11 за ОСОБА_4 визнано право власності на підвальні приміщення площею 72,3 кв. м, що знаходяться у цьому ж будинку, які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3. Проте, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, вказане рішення суду першої інстанції було скасовано.

Однак, 20 лютого 2012 року ОСОБА_4 відчужив зазначені вище приміщення ОСОБА_2 , а останній 17 грудня 2015 року відчужив їх ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, позивачі просили витребувати майно, а саме підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які позначені на схематичному плані 1-1, 1-3 та належать ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, як приміщення загального користування, від ОСОБА_3 , а також скасувати запис про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення за ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, позов ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_1 задоволено. Витребувано майно з чужого незаконного володіння, а саме підвальні приміщення площею 72,3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ТОВ Магазин Тканини , ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, як приміщення загального користування від ОСОБА_3 , переданих їй на підставі договору купівлі - продажу від 17 грудня 2015 року. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказані підвальні приміщення, що виникло на підставі договору купівлі - продажу від 17 грудня 2015 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що право власності ОСОБА_4 на спірне майно виникло на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, відтак, він не мав права їх відчужувати. Таким чином власники, із володіння яких це майно вибуло поза їхньою волею, мають право витребувати майно у ОСОБА_3 як останнього володільця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2021 року й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_1 .

Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами

Судами встановлено, що ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_1 є власниками нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 січня 2012 року визнано за ОСОБА_4 право власності на підвальні приміщення загальною площею 72,3 кв.м., вказані на схематичному плані будинку АДРЕСА_1 , як позиція 1-1 площею 43.9 кв.м. та позиція 1-3 площею 28,4 кв.м.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10 березня 2016 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на підвальні приміщення відмовлено.

Відповідно до статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери, та інші технічні приміщення).

Нежилі приміщення у жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно - правових відносин, до житлового фонду не входять і у результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає (частина третя статті 4 ЖК УРСР).

У рішення Конституційного Суду України у справі №4-рп/2004 від 02 березня 2004 року вказано, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і інші) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно із приватизацією ними квартир.

Отже, право володіння, користування і розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку, а відтак, і визначають порядок користування спільною власністю.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10 березня 2016 року у справі № 2/7442/11, встановлено, що частина спірних приміщень належить ТОВ Магазин Тканини . Зазначена обставина відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказується при розгляді даної справи.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Таким чином, позивачі разом з іншими власниками та користувачами квартир в силу закону є співвласниками підвальних приміщень у будинку АДРЕСА_1 .

Право власності на спірні приміщення ОСОБА_4 набув за рішенням суду, яке згодом було скасовано. Тобто він не мав права власності на ці приміщення, а відтак, і не мав права їх відчужувати.

Однак, 20 лютого 2012 року ОСОБА_4 відчужив зазначені вище приміщення ОСОБА_2 , а той у свою чергу 17 грудня 2015 року відчужив їх ОСОБА_3 .

Згідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 388 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне майно підлягає витребуванню у ОСОБА_3 як володільця на час розгляду справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 922/1072/18, від 30 травня 2018 року у справі № 910/13049/17, є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи із предмета та підстави позовів, а також встановлених у справах конкретних обставин у порівнянні із даною справою.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У наведених заявником постановах Верховного Суду інші предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка є предметом перегляду. Зокрема, у справі № 922/1072/18 предметом позову є стягнення грошових коштів, а у справі № 910/13049/17 - визнання недійсними рішень загальних зборів.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній заявником справі суд виходив із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цій справі застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Разом з тим, слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зробила висновок, відповідно до якого, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Позовна вимога ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_1 в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 хоч і не є ефективним способом захисту порушеного права, проте вирішення цієї вимоги судами не вплинуло на правильність рішення про витребування майна із чужого незаконного володіння та поновлення порушеного права позивачів.

Частиною другою статті 410 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров