Постанова

від 28.07.2021 по справі 758/5321/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/5321/16-ц Головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.

Провадження № 22-ц/824/5966/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Гідроінж-Буд до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Прайм , товариство з обмеженою відповідальністю КСМ-Груп , громадська організація Захист прав інвесторів Чисті джерела , про відшкодування збитків,

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Гідроінж-Буд (далі - ТОВ Гідроінж-Буд ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Прайм (далі - ТОВ ФК Прайм ), товариство з обмеженою відповідальністю КСМ-Груп (далі - ТОВ КСМ-Груп ), громадська організація Захист прав інвесторів Чисті джерела (далі - ГО Захист прав інвесторів Чисті джерела ), в якому, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог та зміну предмета позову, просило стягнути з відповідача на свою користь 1 140 000 грн в якості відшкодування збитків, завданих внаслідок поширення негативної (недостовірної) інформації.

На обґрунтування позову зазначено, що 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 організував біля офісу продаж ТОВ Гідроінж-Буд , яке є забудовником ЖК Кришталеві джерела (об`єкт будівництва житлове та культурно-побутове будівництво у АДРЕСА_1 ) публічну акцію (пікет), на якій розповсюджував недостовірну інформацію про позивача як забудовника, зокрема, на акції лунали гасла на кшталт Нас кинули: ні грошей ні квартири , а також розповсюджувались листівки, зміст яких зводився до того, що позивач нібито не виконує свої зобов`язання перед інвесторами. 1 лютого 2015 відповідачем було організовано прес-конференцію, матеріали якої поширені на Інтернет-сторінці http://ckp. in.ua/news/7240, на якій він продовжив поширювати недостовірну інформацію, зокрема, стверджував, що його незаконно позбавили квартири, що не відповідає дійсності. Крім того, відповідачем неодноразово поширювалась негативна інформація про нібито незаконну діяльність позивача на різних інформаційних ресурсах в мережі Інтернет, а також проголошувались заклики до громадськості відреагувати на нібито незаконні дії позивача, в результаті яких інвестори позбавляються квартир. Причиною ініціювання конфлікту та поширення недостовірної інформації став факт порушення відповідачем умов договору про участь у фонді фінансування будівництва щодо підписання акту приймання-передачі закріпленого за ним об`єкту інвестування та у зв`язку з цим відкріплення від нього цього об`єкту.

Позивач вказав, що поширення про нього інформації як про забудовника, який не виконує зобов`язанняперед інвесторами, штучне нагнітання напруги, масові публікації негативної інформації потягло як наслідок численні відмови потенційних інвесторів - фізичних осіб від укладання договорів інвестування, так само як і покупців від укладання договорів купівлі житлових об`єктів, різкого зменшення обсягів продажу квартир у ЖК Кришталеві джерела , що призвело до зменшення надходжень грошових коштів від управителя фонду фінансування будівництва ТОВ ФК Прайм до ТОВ Гідроінж-Буд . У свою чергу, скорочення обсягів інвестування будівництва потягло за собою негативні наслідки у вигляді невиконання ТОВ Гідроінж-Буд своїх зобов`язань перед ТОВ КСМ-Груп як генеральним підрядником будівництва в частині оплати виконаних будівельних робіт та застосування до замовника будівництва неустойки у вигляді стягнення пені в розмірі 1 140 000 грн.

Позивач вважає, що поширенням відповідачем негативної інформації щодо діяльності забудовника було порушено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, а неправомірні дії останнього знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із понесеними ТОВ Гідроінж-Буд матеріальними збитками на суму 1 140 000 грн. При цьому товариство працює на будівельному ринку України з 2007 року та має бездоганну репутацію забудовника та замовника соціально важливих об`єктів, який у повному обсязі виконує взяті на себе зобов`язання щодо якості будівельних робіт і збудованих об`єктів, а також своєчасності здачі їх в експлуатацію.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Гідроінж-Буд збитки у розмірі 1 140 000 грн та судовий збір у розмірі 17 100 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Суткович М.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції без належних, допустимих і достатніх доказів у справі встановив участь відповідача в організації акцій, на яких поширювалась якась негативна інформація про позивача, утім що це за інформація судом не визначено, тоді як відповідач жодну негативну інформацію не поширював, а лише реалізовував право на свободу мирних зібрань та свободу об`єднання з іншими особами.

При цьому громадяни не можуть бути покарані за те, що висловлювали свою незгоду із затягуванням передачі придбаних ними квартир у власність, вони мають право на публічне обговорення умов їхнього співжиття у житловому комплексі та висловлювати свою незгоду з тими правилами, які не були передбачені у договорі інвестування, а виникли згодом та стали умовою видачі квартир, а також публічно заявляти, що їх не повідомляли про такі умови отримання житла і в цій інформації немає нічого негативного та недостовірного.

На думку відповідача, немає нічого протизаконного в демократичному суспільстві в тому, що мирне зібрання перед офісом забудовника зацікавило журналістів, які висвітлили цю подію, а відкріпивши від нього та інших інвесторів об`єкти інвестування, забудовник сам викликав великий інтерес журналістів до цієї ситуації. Позивач є публічною особою та має бути готовим до того, що межа критики його особи та дій як забудовника є більшою, ніж у не публічної особи.

Матеріалами справи не доведені обставини та причини відмови інвесторів від придбання квартир, участь відповідача в організації мітингів, наявність висловлювань чи поширення недостовірної інформації про позивача, не встановлено авторство статей, власників веб-сайтів та причинний зв`язок між вище зазначеним та збитками. Ці обставини були ключовими, входили до предмета доказування і без їх встановлення неможливо вирішити спір. Однак, суд першої інстанції визнав встановленими недоведені обставини та зробив суперечливі висновки, з яких не зрозуміло поширював відповідач недостовірну інформацію чи ні.

Відповідач не є автором наведених позивачем статей та не розміщував їх. Вони містять авторське бачення ситуації журналістами зазначених видань. Коментарі відповідача, що викладені у вигляді прямої мови, не містять недостовірної інформації, є оцінкою інвестора дій забудовника, його думкою, висловленою у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова. До того ж, залишається не зрозумілим, яка конкретно думка відповідача, порушила права позивача, для того, щоб можна було її проаналізувати на предмет достовірності. Позивач навіть не заявляв такої позовної вимоги, як визнання інформаціїнедостовірною, що означає, що в судовому засіданні це питання встановлюватись не може, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог. Крім того, між діями відповідача і завданою шкодою немає причинно-наслідкового зв`язку та він не може нести відповідальність за взаємовідносини позивача з його контрагентами, а також неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за господарськими договорами. При цьому суд не встановлював підстави невиконання позивачем своїх договірних зобов`язань перед підрядником та чиє у цьому вина відповідача, який не впливав на виникнення пені. Отже, у справі не доведено, що діями відповідача позивачу було завдано матеріальних збитків, тоді як сума, яку просить до відшкодування позивач є відповідальністю останнього за порушення власного господарського зобов`язання, до якого відповідач не має жодного відношення. Також відсутній такий елемент складу правопорушення як вина відповідача, адже під час розгляду справи не доведено, що він вчиняв якісь протиправні дії з метою спричинення збитків забудовнику, як і сам факт, що він взагалі вчиняв якісь протиправні дії.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Гідроінж-Буд просить апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень посилається на те, що суд першої інстанції на підставі наданих доказів прийшов до обґрунтованого висновку, що участь відповідача в організації акцій з поширення негативної інформації про позивача підтверджується відповідними доказами, а саме: роздруківками з сайтів, фотоматеріалами, зразками листівок. Відповідачем фактично поширена інформація про те, що забудовник разом з управителем ЖК Кришталеві джерела здійснюють сумнівні махінації та позбавляють інвесторів житла (які стають безхатченками) шляхом незаконного відкріплення від квартир, використовують шахрайські схеми, кидають інвесторів на гроші тощо, що є недостовірною інформацією. Верховним Судом у справі № 752/21249/15 було встановлено обставини, відповідно до яких не підтвердились факти порушення позивачем зобов`язань перед відповідачем щодо відкріплення від нього об`єктів інвестування, тому суд правомірно вважав указані обставини такими, що не потребують доказуванню. Факт поширення негативної інформації про позивача відповідачем не спростований, жодним досліджуваним доказом не підтверджено висловлювання відповідача відносно участі позивача у фінансових махінаціях, схемах розкрадання коштів інвесторів. З огляду на вимоги цивільного законодавства, відшкодування збитків є окремим способом захисту, в тому числі у випадку завдання збитків у разі поширення особою негативної інформації. Як наслідок, сплачена товариством пеня у розмірі 1 140 000 грн є збитками, що виникли в результаті поширення відповідачем негативної інформації, про що також свідчить висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17 липня 2020 року, який відповідачем не спростовано. З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції на підставі доказів та відповідних норм матеріального права правомірно встановлено, що в результаті поширення негативної інформації позивачу завдані збитки у розмірі 1 140 000 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з грудня 2015 року на розгляді Голосіївського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 752/21249/15 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ФК Прайм , ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ Гідроінж-Буд , ТОВ ФК Основа , про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно та визнання недійсним рішення та зустрічним позовом ТОВ ФК Прайм до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ Гідроінж-Буд , про визнання припиненими правовідносин.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ ФК Прайм задоволено. Визнано припиненим управління майном за договором № 83/93 про участь у Фонді фінансування будівництва від 29 жовтня 2013 року, укладеним між ТОВ ФК Прайм та ОСОБА_1 . Визнано припиненими правовідносини між ТОВ ФК Прайм та ОСОБА_1 стосовно об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано недійсним рішення ТОВ ФК Прайм від 8 грудня 2015 року № 08/12/2015-1 у відкріпленні від ОСОБА_1 об`єкта інвестування квартири АДРЕСА_2 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 6 січня 2016 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 61,6 кв. м та житловою площею 31,2 кв. м. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відмовлено ТОВ ФК Прайм у задоволенні зустрічного позову. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ ФК Прайм відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2017 року залишено без змін.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2017 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ТОВ ФК Прайм , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ТОВ ФК Прайм від 8 грудня 2015 року № 08/12/2015-1 у відкріпленні від ОСОБА_1 об`єкта інвестування квартири АДРЕСА_2 , визнання недійсним свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 6 січня 2016 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві на ім`я ОСОБА_2 , на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 61,6 кв. м та житловою - 31,2 кв. м, вирішенні питання судових витрат та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року про залишення без змін в цій частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 січня 2017 року скасовано, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 липня 2016 року в цій частині залишено в силі. Вирішено питання судових витрат.

Під час розгляду вищевказаної справи судами було установлено, зокрема, що 29 жовтня 2013 року між ТОВ ФК Прайм і ОСОБА_3 (довіритель) був укладений договір № 83/93 про участь у ФФБ, відповідно до якого ОСОБА_3 інвестувала у будівництво квартири АДРЕСА_2 . Квартира складається із двох кімнат, загальною площею 60,86 кв. м, житловою площею 31,02 кв. м, кухня - 14,30 кв. м, запланована дата введення забудовником об`єкта інвестування в експлуатацію - грудень 2015 року. 11 червня 2014 року на підставі договору № 11/06/2014-83/93-1П про передання прав та обов`язків за договором від 29 жовтня 2013 року № 83/93 про участь у ФФБ, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 набув права та обов`язки за договором від 29 жовтня 2013 року № 83/93 про участь у ФФБ. Цього ж дня ТОВ ФК Прайм видана довідка № 83/93 про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування - квартири АДРЕСА_2 . 26 травня 2015 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації житлове та культурно-побутове будівництво по АДРЕСА_1 (I черга будівництва, перший пусковий комплекс, трансформаторна підстанція) введено в експлуатацію. Рішенням ТОВ ФК Прайм від 8 грудня 2015 року № 08/12/2-15-1Відкр. відкріплено ОСОБА_1 від об`єкта інвестування через неприйняття ним закріпленого за ним об`єкта інвестування. 16 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ТОВ ФК Прайм укладений договір № 225 про участь у ФФБ, на підставі якого 6 січня 2016 року Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видане свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиціюутворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта .

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ Гідроінж-Буд вказувало, що негативну (недостовірну) інформацію про його діяльність як забудовника ЖК Кришталеві джерела (об`єкт будівництва житлове та культурно-побутове будівництво у АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 почав поширювати вперше під час публічної акції (пікету) 23 грудня 2015 року біля офісу продаж та на багатьох ресурсах в мережі Інтернет у вільному доступі , а також розповсюджував листівки, зміст яких зводився до того, що позивач нібито не виконує свої зобов`язання перед інвесторами.

Таким чином спірні правовідносини між сторонами щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок поширення негативної (недостовірної) інформації виникли у грудні 2015 року і зумовлювалися наявністю спірних питань та власного розуміння договірних зобов`язань кожної із сторін щодо участі у фонді фінансування будівництва об`єкта нерухомості - окремої квартири і відкріплення замовником цього об`єкта інвестування від довірителя, які не були вирішенні як в добровільному так і в судовому порядку.

Судом встановлено, що 18 лютого 2009 року між ТОВ Гідроінж-Буд та ТОВ КСМ-Груп було укладено договір № 17/02/08/Б, за умовами якого ТОВ КСМ-Груп як генпідрядник взяв на себе зобов`язання виконати в повному обсязі комплекс робіт по будівельно-монтажним роботам та роботам з введення об`єкту в експлуатацію, з виконанням функцій генерального підрядника на об`єкті - житлове та культурно-побутове будівництво у АДРЕСА_1 , а позивач як замовник зобов`язується прийняти та оплатити в повному обсязі виконані роботи.

Як встановив суд, 3 грудня 2015 року ОСОБА_4 та 25 грудня 2015 року ОСОБА_5 були подані заяви учаснику фінансово-кредитної системи з фінансування будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 про відмову від придбання квартир у ЖК Кришталеві джерела та повернення коштів в якості завдатків в розмірі 10 000 грн у зв`язку з негативними публікаціями та іншою інформацією, поширеною на інтернет-ресурсах.

30 грудня 2015 року між ТОВ Гідроінж-Буд та ТОВ КСМ-Груп укладено договір про внесення змін та доповнень до договору № 17/02/08/Б від 18 лютого 2009 року, в якому, зокрема, його сторони передбачили у випадку порушення замовником терміну оплати виконаних генпідрядником робіт за договором в обумовлений період право нарахування та вимагання останнім у позивача сплати пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє в період прострочення суми заборгованості станом на кожне 10 число наступного місяця за кожен день прострочення платежу за період грудень 2015 року - березень 2016 року.

8 квітня 2016 року ТОВ КСМ-Груп пред`явило позивачу претензію на суму 1 140 000 грн щодо сплати пені у зв`язку з невиконанням умов договору № 17/02/08/Б від 18 лютого 2009 року з урахуванням внесених змін, в обгрунтування якої генеральний підрядник зазначив про несвоєчасну оплату виконаних робіт та наявність простроченої заборгованості станом на 10 січня 2016 року у розмірі 19 809 790,25 грн.

Позивач сплатив ТОВ КСМ-Груп пеню у розмірі 1 140 000 грн відповідно до пред`явленої претензії, про що свідчить платіжне доручення № 398 від 19 квітня 2016 року.

За результатом проведеної у справі судово-економічної експертизи, призначеної ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року, експертом КНДІСЕ складено висновок від 17 липня 2020 року № 6523/20-72/16928/20-72, відповідно до якого документально підтверджують матеріальні збитки ТОВ Гідроінж-Буд у розмірі 1 140 000 грн, понесені внаслідок сплати пені ТОВ КСМ-Груп за прострочення оплати вартості виконаних робіт за період грудень 2015 - березень 2016 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що участь відповідача в організації акцій з поширення негативної інформації про позивача підтверджується сукупністю наданих доказів, а саме: роздруківками з сайтів (http://dzerela.ukrainianforum.net/t127-topic), фотоматеріалами, зразками листівок, тобто факт поширення цієї інформації підтверджується матеріалами справи та відповідачем спростований не був, як і висновок експерта щодо розміру збитків. Досліджуючи питання достовірності тверджень відповідача, суд взяв до уваги, що жодним дослідженим доказом не підтверджено висловлювання відповідача відносно участі позивача у фінансових махінаціях, схемах розкрадання коштів інвесторів, які були поширені відповідачем. У зв`язку з наведеним, суд вважав, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1 140 000 грн в якості відшкодування завданих збитків у вигляді сплаченої пені.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 вересня 2020 року у справі № 500/6738/16-ц (провадження № 61-41707св18) зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток .

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2021 року у справі № 401/1040/16 (провадження № 61-6936св19).

Ураховуючи, що відносини, які виникли між ТОВ Гідроінж-Буд та ТОВ КСМ-Груп на підставі договору № 17/02/08/Б будівельного підряду від 18 лютого 2009 року за своєю природою є господарсько-правовими, а тому при визначенні складу понесених позивачем збитків, окрім статті 22 ЦК України, підлягають застосуванню також статті 224-225 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, який складається з: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди, завданої такою поведінкою; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності. Відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення є підставою для звільнення особи від відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов щодо стягнення реальних збитків у розмірі 1 140 000 грн , суд першої інстанції взяв до уваги посилання позивача, що умови договору щодо виконання комплексу робіт по будівельно-монтажним роботам та роботам з введення об`єкту в експлуатацію від 18 лютого 2009 року з внесеними 30 грудня 2015 року до нього змінами та доповненнями не були виконані ТОВ Гідроінж-Буд перед генпідрядником будівництва внаслідок розповсюдження ОСОБА_1 негативної (недостовірної) інформації про нього як забудовника, який не виконує зобов`язання перед інвесторами, на публічній акції (пікеті) біля офісу продаж, прес-конференції та інформаційних ресурсах в мережі Інтернет, що призвело до відмов потенційних інвесторів від укладання договорів інвестування, покупців від укладання договорів купівлі житлових об`єктів та різкого зменшення обсягів продажу квартир у житловому комплексі, і, як наслідок неможливості своєчасної оплати виконаних будівельних робіт та застосування генпідрядникомнеустойки, яку позивач змушений був сплатити, а отже поніс збитки.

Разом з тим, районний суд не звернув увагу, що відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу лише за наявності в її діях складу цивільного правопорушення, однак позивач не надав доказів на підтвердження наявності протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і завданими позивачу збитками. Зазначені обставини, як і вина ОСОБА_1 у заподіянні збитків ТОВ Гідроінж-Буд у зв`язку з невиконанням ним умов договору будівельного підряду, не були встановлені судом під час розгляду справи, а тому помилковими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 1 140 000 грн.

Необгрунтованими є посилання сторони позивача на те, що ТОВ Гідроінж-Буд понесло збитки у вигляді сплаченої пені через недоотримання доходів від продажу об`єктів нерухомості, які воно могло реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем в результаті поширення негативної інформації про його діяльність як замовника будівництва ЖК Кришталеві джерела (житлове та культурно-побутове будівництво у АДРЕСА_1 ).

Так, вимагаючи відшкодування збитків у виді сплаченої пені за правочином, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу з метою належного виконання своїх зобов`язань перед іншими особами. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи є наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання та неможливість їх отримання при його не виконанні.

Колегія суддів вважає, що зменшення обсягу залучених для фінансування будівництва коштів фізичних осіб не могло у достатній мірі вплинути на можливість позивача належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання перед ТОВ КСМ-Груп на підставі договору будівельного підряду від 18 лютого 2009 року, а сплачена неустойка не може вважатися збитками, яких завдав відповідач у розумінні положень частини другої статті 22 ЦК України та статей 224-225 ГК України, оскільки упущена вигода полягає в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушених цивільних прав, однак ТОВ Гідроінж-Буд не надало належних доказів на підтвердження свого реального фінансового стану та фінансованого стану управителя фондів фінансування будівництва ТОВ ФК Прайм у період нарахування генпідрядником пені з грудня 2015 по березень 2016 року, неможливості по незалежним від них причинах своєчасно та у визначеному розмірі оплатити вартість виконаних будівельно-монтажних робіт, обсягів надходжень залучених інвестицій чи грошових коштів від продажу об`єктів нерухомості за цей період та попередні періоди часу (для порівняння), а також доказів різкого зменшення обсягів продажу квартир у ЖК Кришталеві джерела , що призвело до зменшення надходжень грошових коштів від управителя фонду фінансування будівництва ТОВ ФК Прайм до ТОВ Гідроінж-Буд , а отже між діями відповідача і завданою шкодою немає причинно-наслідкового зв`язку та на останнього не може бути покладена відповідальність за взаємовідносини позивача з його контрагентами, а також неможливість виконання взятих на себе зобов`язань за господарськими договорами.

Також ТОВ Гідроінж-Буд не надало доказів на підтвердження того, що достовірно знаючи у грудні 2015 року про конфліктну ситуацію з відповідачем навколо квартири АДРЕСА_2 та суспільній резонанс щодо теми отримання квартир іншими інвесторами, ним вчинялися дії задля уникнення або зменшення понесених фінансових втрат за договором № 17/02/08/Б від 18 лютого 2009 року, а не укладення 30 грудня 2015 року договору про внесення змін та доповнень до договору № 17/02/08/Б від 18 лютого 2009 року, в якому погоджувати у випадку порушення замовником терміну оплати виконаних генпідрядником робіт за договором право останнього нарахування та вимагання пені в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє в період прострочення суми заборгованості станом на кожне 10 число наступного місяця за кожен день прострочення платежу за період грудень 2015 року - березень 2016 року.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

На переконання колегія суддів, відмова двох не ідентифікованих судом першої інстанції фізичних осіб 3 грудня 2015 року та 25 грудня 2015 року від придбання квартир у ЖК Кришталеві джерела та повернення їм коштів в якості завдатків в розмірі 10 000 грн у зв`язку з негативними публікаціями та іншою інформацією, поширеною на інтернет-ресурсах, ніяким чином не впливає на можливість забудовника виконувати свої фінансові зобов`язання перед генпідрядником будівництва у тому об`ємі, яким він обґрунтовував свої позовні вимоги.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про задоволення позовних вимог про стягнення майнових збитків, не дослідивши при цьому питання, яку саме відповідач поширював негативну чи недостовірну інформацію про позивача.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

За правилом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги . Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу .

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18) зазначив про таке: Посилаючись у спростування доводів апеляційної скарги на те, що факт здійснення публікації відповідного змісту підтверджується роздруківкою із веб-сайту, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями глави 5 Докази розділу І Загальні положення ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному Інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі. Суди першої і апеляційної інстанцій не перевіряли наявність за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 статті із назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто не встановили з належних і допустимих доказів факт поширення ОСОБА_2 оспорюваної інформації, що є обов`язковим при вирішенні справи про захист честі, гідності і ділової репутації .

У даній справі відповідач фактично не заперечував свою присутність на мітингу біля офісу продажу позивача та на прес-конференції за участі журналістів, проте заперечував відповідність оригіналу наданим позивачем відтвореним копіям скріншотів публікацій в мережі Інтернет щодо діяльності позивача як забудовника ЖК Кришталеві джерела , які суд поклав в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги .

Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що переглядається апеляційним судом, наведені докази позивачем не надані, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що поширення відповідачем негативної інформації про позивача підтверджується роздруківками з сайтів (http://dzerela.ukrainianforum.net/t127-topic), фотоматеріалами та зразками листівок, в яких взагалі відсутня згадка про відповідача як їх автора.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Таке право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Положеннями статті 30 Закону України Про інформацію визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

В рішенні у справі Ляшко проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство . Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, фактично визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов`язавши відповідача відшкодувати завдані позивачу збитки, не узяв до уваги відсутність достатнього балансу для необхідності втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів.

Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі Українська прес-група проти України (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Розглядаючи справу, місцевий суд не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать особу, та не розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободи вираження думки і слова у питаннях позбавлення його житла як інвестора у будівництві житлового комплексу.

Отже, оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти не мають стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту ділової репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Поширена відносно позивача вищевикладена інформація є оціночним судженням, та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів та праву на свободу мирних зібрань і об`єднання з іншими особами.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без дотримання балансу між необхідністю втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів та захистом особистих немайнових благ позивача, які охороняються цивільним законодавством. Крім того, позивач не заявляв такої вимоги, як визнання інформації недостовірною чи зобов`язання спростувати її, а тому в судовому порядку це питання мало бути встановлене лише у світлі наявності збитків від поширення такої інформації, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції в повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, якиму задоволенні позовних вимог у даній справі в межах заявлених позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України із позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем, а саме 25 650грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі, а решту зайво сплаченого судового збору у розмірі 1 167 грн відповідачу необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю Гідроінж-Буд до ОСОБА_1 про відшкодування збитків відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Гідроінж-Буд на користь ОСОБА_1 25 650 грн (двадцять п 'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень) судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 167 грн (одну тисячу сто шістдесят сім гривень) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній