Ухвала

від 22.07.2021 по справі 160/1637/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/1637/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року (головуючий суддя Маковська О.В.)

у справі №160/1637/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 11.02.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати противоправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 20.05.2019 №252564-5353-0461, щодо сплати в бюджет орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік в сумі 58 239грн. 09коп.;

- стягнути на користь позивача судовий збір.

В обґрунтування позову вказав, що відповідно до діючого законодавства власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Позивач є власником нежитлової будівлі, яка придбана ним у АТ Альфа-Банк , однак, на його думку, у нього відсутній обов`язок зі сплати орендної плати за землю, оскільки відповідний договір оренди він не укладав. Крім того, зазначив, що він, як платник єдиного податку, звільнений від сплати податку за користування земельною ділянкою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 20.05.2019 №252564-5353-0461.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що оскільки у позивача відсутнє право орендаря та, крім того, договір оренди на дату винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був припиненим в силу положень ст.31 Закону України Про оренду землі , суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку по сплаті орендної плати на підставі договору від 13.08.2009 (укладеного з Дніпровською міською радою з громадянкою ОСОБА_2 ). Крім того, суд першої інстанції зазначив, що між позивачем та громадянкою ОСОБА_2 (у якої спірна земельна ділянка перебувала в оренді) не виникало жодних договірних зобов`язань щодо нежитлового приміщення, оскільки останнє придбано позивачем у Акціонерного Товариства Альфа-Банк . Контролюючим органом не надано суду доказів того, що в оренді у Акціонерного Товариства Альфа-Банк перебувала земельна ділянка на якій розміщено нежитлове приміщення, яке належить позивачу на праві приватної власності.

Також суд першої інстанції зауважив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу нараховано саме орендну плату за земельну ділянку, а не земельний податок, а тому питання звільнення позивача від сплати земельного податку не є предметом спору в даному адміністративному процесі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначає, що судом першої інстанції Дніпровська міська рада не була залучена у справу третьою особою, однак вважає, що рішення суду від 10.11.2020 року впливає на права і обов`язки Дніпровської міської ради.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов`язок щодо сплати сум податкових зобов`язань зі сплати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Вказує, що з часу, коли ОСОБА_1 набув у власність об`єкт нежитлової нерухомості в силу положень ч.1,2 ст.120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст.377 Цивільного кодексу України у нього виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт. Зауважує. Що відповідно до вимог ПК України земельна ділянка під об`єктами нерухомості, які є у користуванні ОСОБА_3 , є об`єктом оподаткування в 2020 році, а позивач, як користувач земельної ділянки, є платником земельного податку. При цьому, використання земельної ділянки без належного оформлення прав, є порушенням норм земельного законодавства. Однак, це не є підставою для звільнення позивача від обов`язку сплачувати земельний податок.

Відповідачем, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що у день укладення правочину стосовно нежитлової будівлі між АТ Альфа- Банк та позивачем до останнього автоматично перейшло право користування (оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться така нежитлова будівля, що у свою чергу визначає автоматичне виникнення у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати на земельну ділянку. Саме тому твердження позивача про необхідність укладення між Дніпровською міською радою договору оренди земельної ділянки та позивачем для виникнення у подальшому обов`язку щодо сплати орендної плати за земельну ділянку є безпідставними та необґрунтованими. Більш того, позивачу не потрібно набувати статусу власника земельної ділянки або її постійного користувача, задля виникнення у нього обов`язку зі сплати орендної плати, оскільки такий обов`язок перейшов до нього автоматично. Також вказує, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між Акціонерним товариством Альфа-Банк та ОСОБА_1 20.02.2019 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (а.с. 5-8).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов`язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується сплатити обумовлену грошову суму в обумовлені строки та прийняти у приватну власність нежитлову будівлю літ.А-1 - будівля магазину, загальною площею 320 кв.м., літ.А'-1 - прибудова, літ.Б - навіс, 1-4, 6, І - споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.4 договору визначено, що відповідно до витягу із Державного земельного кадастру №НВ-1205735382018 від 24.01.2018 будівля розташована на земельній ділянці загальною площею 0,0578 кв.м. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:01:324:0011.

Згідно з п.1.2 договору майно належить продавцю на підставі рішення суду по справі №202/6904/15-ц, провадження №2/0202/909/2016 Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11.03.2016 (визнано право власності Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк на нерухоме майно нежитлову будівлю літ. А-1 будівля магазину, загальною площею 320 кв.м., літ. А'-1 прибудова, літ.Б - навіс, 1-4, 6, І, споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

Також, з матеріалів справи вбачається, що придбана позивачем у Акціонерного товариства Альфа-Банк нежитлова будівля (до визнання права власності за Акціонерним товариством Альфа-Банк ) належала громадянці ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12.12.2006.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Податкового кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , норми КАС.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що з апеляційною скаргою до суду звернулася особа, яка не була залучена у справу, а саме, Дніпровська міська рада (суб`єкт владних повноважень) яка зазначає, що рішення суду від 10.11.2020 року впливає на права і обов`язки Дніпровської міської ради.

Судом апеляційної інстанції в ході розгляду апеляційної скарги Ухвалою від 04.06.2021 року направлено запит до Дніпровської міської ради з метою з`ясування які саме права та обов`язки суб`єкта владних повноважень порушені при прийняття рішення у справі про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №252564-5353-0461, щодо сплати в бюджет орендної плати з фізичних осіб за 2019 рік в сумі 58 239грн. 09коп. (запропоновано надати докази).

У відповідь на запит представник Дніпровської міської ради зазначив, що позивачем 20.02.2019 року було придбано 20.02.2019 року було придбано у АТ Альфа Банк згідно Договору купівлі-продажу від 20.02.2019 нежитлову будівлю. Посилається на положення ч. 2 ст. 120 ЗКУ, а саме споруди, що розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, в разі набуття права власності на ці об`єкти нерухомості право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. переходить до набувача. Вказує, що в силу ст. 206 ЗКУ використання землі є платним. Плата за землю, встановлення пільг та розмірів сплати, відповідно до Податкового кодексу України, відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, а саме до Дніпровської міської ради. Згідно п. 4 ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів боргу міжбюджетних трансфертів належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності (наданні земельних ділянок у користування) діють як органи, через які територіальна громада реалізує повноваження власника земельних ділянок. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не залучено до участі у справу Дніпровську міську раду, чим позбавлено повноважень, передбачених ст. 12 ЗКУ щодо користування, володіння та розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, тощо.

Дослідивши зазначені пояснення, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, про наявність підстав для закриття апеляційного провадження виходячи з того, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося .

Так, статтею 305 КАС України передбачені підстави для закриття апеляційного провадження.

В силу пункту 3 частини 1 статті 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося .

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Дніпровська міська рада не позбавлена повноважень , передбачених ст. 12 ЗКУ щодо користування, володіння та розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування громадян та юридичних осіб, оскільки в даній справі не вирішуються питання щодо користування, володіння та розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування громадян та юридичних осіб, а вирішується питання оскарження податкового повідомлення-рішення, яке прийняте податковим органом відносно позивача .

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 , вже розглядав питання наявності/відсутності впливу на права і обов`язки Дніпровської міської ради рішення суду про подібним правовідносинам (а саме при оскарженні податкового повідомлення-рішення) та вказав про відсутність впливу таких рішень на права і обов`язки Дніпровської міської ради.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що спірним у справі №160/4130/19 та цій справі, що розглядається (№ 160/1637/20) є питання наявності підстав вважати Дніпровську міську раду - особу, яка не брала участь у справі, - такою, відносно якої судом першої інстанції вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також слід взяти до уваги, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 20 лютого 2019 року у справі №817/689/16, від 15 січня 2020 року у справі №916/24/17, від 22 січня 2020 року у справі №542/166/18 норми статей процесуальних кодексів щодо права на апеляційне оскарження судових рішень (стаття 254 ГПК України, стаття 352 ЦПК України, стаття 293 КАС України) визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення , які поділяються на дві групи:

- учасники справи,

- а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв:

- вирішення судом питання про її право,

- інтерес,

- обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним .

Верховним Судом наголошено, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи , або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, підставою для задоволення позову стали висновки про неправомірність визначення контролюючим органом позивачеві грошових зобов`язань у податкових правовідносинах.

При цьому, мотивувальна частина судового рішення не містить будь-яких посилань на права та обов`язки Дніпровської міської ради , як не містить і обставин виникнення конкретних правовідносин між позивачем і міською радою внаслідок прийняття оскаржених у цій справі податкових повідомлень-рішень.

Резолютивна частина судового рішення також не визначає права та обов`язки Дніпровської міської ради.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта про вирішення питань про права, інтереси та обов`язки апелянта, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 року.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції не заперечує доводів апелянта (скаржника), що сплата місцевих податків і зборів в тому числі формує міський бюджет і недоотримання цих коштів впливає на його формування.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Статтями 25 і 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні визначено загальну і виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Серед наведеного у цих статтях переліку, така компетенція як контроль за справлянням місцевих податків і зборів і надходженням їх до міського бюджету відсутня.

Натомість, визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (ПК України).

Відповідно до статті 10 ПК України до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок .

До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір .

Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю , крім земельного податку за лісові землі).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать:

- встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом;

- визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу;

- до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Згідно зі статтею 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема:

- здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;

- контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Відповідно до визначення, наведеного у підпункті 14.1.1-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до повноважень, зокрема, Дніпровської міської ради належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених ПК України, натомість контроль за своєчасністю, достовірністю, повноту нарахування та сплати таких податків, зборів, платежів здійснює спеціально уповноважений орган , яким у цій справі є Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Саме Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області реалізує надані державою повноваження і завдання щодо державної податкової політики та контролю за надходженням до бюджетів, в тому числі і місцевих, та державних цільових фондів податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом, встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, у тому числі й в судовому порядку.

Тому, звернення Дніпровської міської ради з апеляційною скаргою з мотивів незаконності, як на її думку, рішення суду першої інстанції, яким скасовано податкове повідомлення-рішення щодо визначення податків і зборів, які відносяться до місцевих, фактично, є намаганням здійснити контроль за сплатою місцевих податків і зборів, що є підміною уповноваженого органу , на якого покладено безпосередній контроль як за нарахуванням так і сплатою цих податків і зборів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права, інтереси та (або) обов`язки міської ради не є обґрунтованими, тому в силу пункту 3 частини 1 статті 305 КАС України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч. 2 ст. 305 КАС України).

Керуючись ст. 305, 328, 329 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження, порушене за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та в силу ст. 328 КАС України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.07.2021.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова