Постанова

від 28.07.2021 по справі 910/10832/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2021 р. Справа№ 910/10832/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Половінкін О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 (повний текст рішення складено та підписано 29.03.2021)

у справі № 910/10832/20 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель"

до Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації"

про стягнення 770 835, 44 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

В липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель" (далі по тексту - ТОВ "Укрроскабель"; позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" (далі по тексту - ДП "Завод 410 Цивільної авіації"; відповідач) про стягнення 770 835, 44 грн, з яких: 531 203, 18 грн основного боргу; 63 440, 15 грн пені в розмірі 0, 1 відсотка вартості товарів за кожен день прострочення; 92 892, 54 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань; 23 392, 37 грн інфляційних втрат; 22 722, 98 грн; трьох процентів річних; 37 184, 22 грн штрафу за прострочення виконання зобов`язань за договором понад тридцять днів.

Позов обґрунтовано тим, що між ТОВ "Укрроскабель", як новим кредитором, і Товариством з обмеженою відповідальністю „Листехпоставка" (далі по тексту - ТОВ „Листехпоставка"), як первісним кредитором, укладено договори про відступлення права вимоги від 16.07.2020 №№ 16/07-1, 16/07-2, за умовами яких, первісний кредитор відступив новому кредиторові належне первісному кредиторові право вимоги за договором поставки № УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 та за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018. Отже, позивач зазначив, що за цими договорами він набув право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 531 203, 18 грн. У зв`язку із тим, що відповідачем була прострочена оплата поставленого товару позивачем нараховані на основний борг інфляційні втрати, три проценти річних, штраф та пеня.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у її задоволенні, наголошуючи на тому, що передача боргу за основними договорами відбулась без згоди боржника. Немає також і доказів того, що позивач є фінансовою установою та може здійснювати факторингові операції. Відповідач також акцентував увагу на пропуску позовної давності щодо позовних вимог про стягнення неустойки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/10832/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування доводів відповідача та не довів належного повідомлення боржника первісним кредитором про факт відступлення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/10832/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю із здійсненням розподілу судових витрат.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що законом передбачено можливість заміни кредитора без згоди боржника і, як виключення з цього правила, згода боржника є необхідною, якщо це прямо встановлено договором або законом. Таке застереження відсутнє як в самих договорах поставки, так в і нормах чинного законодавства. Відповідач, як боржник, про заміну кредитора повідомлявся належним чином, відповідні докази додані до апеляційної скарги. Такі докази судом першої інстанції у позивача не витребовувалися.

Таким чином, позивач вважає, що судом першої інстанції було ухвалено помилкове рішення внаслідок неправильного застосування норм ст. 516 ЦК України.

Позиції інших учасників справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на недоведеність факту його повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні, що є порушенням у розумінні положень статей 516, 517 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де зазначає, що відповідач вводить суд в оману щодо його неповідомлення про зміну кредитора.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2021 справу № 910/10832/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10832/20; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/10832/20 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель" на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі № 910/10832/20 та призначено її до розгляду на 21.07.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 розгляд справи відкладено на 28.07.2021.

Явка представників сторін.

У судове засідання, призначене на 28.07.2021, з`явився представник відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити в силі.

Представник позивача у судове засідання 28.07.2021 не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, а позиція позивача викладена безпосередньо у поданій ним апеляційній скарзі, матеріали справи містять достатній обсяг відомостей, необхідний для розгляду апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що такий розгляд може бути здійснений й за відсутності представника позивача.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між ТОВ "Листехпоставка", як продавцем, та ДП "Завод 410 ЦА", як покупцем, були укладені договір поставки № УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 та договір купівлі-продажу № УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018, за умовами яких, продавець зобов`язався поставити покупцю товари (провід монтажний гнучкий БПВЛ-35.0. Код ДК 021:201443322000-3, кабельно-провідникова продукція Код ДК 021:2015-44322000-3), а покупець - їх оплатити.

В п.п. 1.2, 4.1, 4.3, 5.5 цих договорів сторонами погоджено, що поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця переданою факсимільним зв`язком або електронною поштою у рамках специфікацій; продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар); покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку) проводить платіж, умови якого зазначаються в кожній специфікації окремо; днем оплати товару вважається день надходження коштів на поточний рахунок продавця.

На виконання умов договору поставки № УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 сторонами були підписані специфікації №№ 7, 8, 9 та відповідні видаткові накладні № 777 від 22.12.2018 на суму 100 452, 78 грн, № 15 від 15.01.2019 на суму 41 374, 03 грн, № 41 від 01.02.2019 на суму 20 405, 35 грн, № 100 від 01.03.2019 на суму 16 865, 28 грн, № 109 від 06.03.2019 на суму 2 443, 02 грн (а.с.18-25).

На виконання умов договору купівлі-продажу № УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018 сторонами були підписані специфікація № 1 та відповідні видаткові накладні № 58 від 11.02.2019 на суму 343 319, 04 грн, № 75 від 14.02.2019 на суму 6 343, 68 грн (а.с.31-33).

Факт поставки товару та факт її неоплати відповідачем не заперечується.

Отже заборгованість відповідача в загальному розмірі становить 531203,18 грн, яка складається із заборгованості за договором поставки №УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 - 181 540, 46 грн та заборгованості за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018 - 349 662, 72 грн.

З метою досудового врегулювання спору ТОВ "Листехпоставка" (продавець) зверталося до відповідача з листами №№ 241, 242 від 06.12.2019 та № 44 від 11.03.2020 про сплату заборгованості за поставлений товар, які залишені останнім без реагування.

16.07.2020 між ТОВ "Листехпоставка", як первісним кредитором, та ТОВ "Укрроскабель", як новим кредитором, були укладені два договори про відступлення права вимоги № 16/07-1 та № 16/07-2, за умовами яких, первісний кредитор передає новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, а новий кредитор стає кредитором за договором поставки № УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 та договором купівлі-продажу №УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018, укладеними між первісним кредитором та боржником (ДП "Завод 410 ЦА").

Відповідно до п. 1.3. договорів відступлення права вимоги, за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

Первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання даного договору (п. 2.1. договорів відступлення права вимоги).

В п. 2.2. договорів відступлення права вимоги погоджено, що первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржника про уступку права вимоги за цим договором протягом п`ятнадцяти календарних днів з моменту підписання даного договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.

Договір відступлення набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 4.1. договорів відступлення).

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з боржника заборгованості, а також нарахованих за прострочення оплати інфляційних втрат, трьох процентів річних, штрафу та пені на користь нового кредитора.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Зі змісту норм ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України вбачається, що за загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що у Цивільному кодексі України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Таким чином, суттєвою відмінністю договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18 та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 відповідно до якої, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

З огляду на встановлені обставини справи, яка розглядається, з урахуванням зазначених висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договори №№ 16/7-1, 16/7-2 від 16.07.2020 за своєю правовою природою не є договорами факторингу, а є договорами цесії, до яких відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України застосовуються положення про відступлення права вимоги (ст. ст. 512-519 ЦК України) .

Відмовляючи новому кредитору у задоволенні позову до боржника суд першої інстанції послався на порушення п. 2.2. договорів відступлення права вимоги та вимог статті 516 ЦК України через неповідомлення відповідача, як боржника, про відступлення права вимоги за договорами поставки.

З таким висновком суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/6553/17.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі вчиненого між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання.

Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, пов`язані безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

В даному випадку, договори про відступлення права вимоги від 16.07.2020 № 16/07-1 та № 16/07-2 недійсними у встановленому законом порядку не визнавались і тому в силу ст. 204 ЦК є правомірними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач, як новий кредитор, набув право вимоги за договором поставки № УМТЗ-17-219/2 від 02.10.2017 та за договором купівлі-продажу № УМТЗ-18-444/3 від 13.12.2018.

Відповідно до вимог частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15. Від цього висновку не відступив і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 20.11.2019 у справі №520/15772/14-ц, від 26.03.2020 у справі № 522/21219/14-ц.

Матеріали справи не містять доказів, що боржник за договорами поставки сплатив заборгованість новому або попередньому кредитору.

Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення боржника про відступлення права вимоги, на що посилається відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, не припиняє зобов`язань сторін за договорами поставки і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за такими договорами на користь нового кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 520/4502/14-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 555/2428/15-ц, від 25 червня 2020 року у справі №341/1078/17.

Отже враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості за договорами поставки первісному або новому кредитору, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 531 203, 18 грн, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

В п.п. 7.1, 7.2, 7.3 договорів поставки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України; у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожен день прострочення, у встановленому законом порядку; за прострочення виконання зобов`язань за договором понад тридцять днів з винної сторони додатково стягується штраф в розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до частин першої та другої статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з частиною другою статті 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Відповідач є суб`єктом господарювання державного сектора економіки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в яку зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

За перевіреним судом апеляційної інстанції розрахунком позивача стягненню підлягає 92 892, 54 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 63 440, 15 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів в межах позовної давності та заявлених позивачем періодів, а саме:

2 700, 23 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 1 891, 25 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 21.01.2019 по 22.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

10 231, 56 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 7 166, 21 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 21.01.2019 по 22.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

3 499, 13 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 2 447, 39 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 15.01.2019 по 15.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

889, 27 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 621, 98 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 15.01.2019 по 15.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

38, 12 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 26, 71 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 15.01.2019 по 15.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

135, 09 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 94, 49 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 15.01.2019 по 15.07.2019 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

86, 38 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 226, 57 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 24.03.2020 по 24.09.2020 за видатковою накладною № 777 від 28.12.2018;

3 860, 89 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 206, 43 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 29.01.2019 по 29.07.2019 за видатковою накладною № 15 від 15.01.2019;

3 143, 32 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 2 211, 27 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 04.02.2019 по 05.08.2019 за видатковою накладною № 15 від 15.01.2019;

86, 38 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 226, 57 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 24.03.2020 по 24.09.2020 за видатковою накладною № 15 від 15.01.2019;

1 256, 50 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 888, 64 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 21.02.2019 по 21.08.2019 за видатковою накладною № 41 від 01.02.2019;

1 377,57 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 971, 19 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 11.02.2019 по 12.08.2019 за видатковою накладною № 41 від 01.02.2019;

950, 86 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 670, 43 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 11.02.2019 по 12.08.2019 за видатковою накладною № 41 від 01.02.2019;

2 845, 16 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 2 032, 13 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 18.03.2019 по 18.09.2019 за видатковою накладною № 100 від 01.03.2019;

130, 01 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 92, 90 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 18.03.2019 по 18.09.2019 за видатковою накладною № 100 від 01.03.2019;

429, 16 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 307, 82 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 27.03.2019 по 27.09.2019 за видатковою накладною № 109 від 06.03.2019;

60 123, 15 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 42 571, 56 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 25.02.2019 по 27.08.2019 за видатковою накладною № 58 від 11.02.2019;

1 109, 76 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та 786, 61 грн пені в розмірі 0,1% вартості товарів за період з 28.02.2019 по 28.08.2019 за видатковою накладною № 75 від 14.02.2019.

Оскільки відповідачем було прострочено оплату товару більше ніж на 30 календарних днів за вказаними видатковими накладними, судом визнаються обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 7.3 договорів поставки. Розрахунок штрафу перевірений судом і є арифметично вірним. Стягненню підлягає 37 184, 22 грн штрафу.

Колегією враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17, від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, відповідно до якої, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, так як згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За перевіреним судом апеляційної інстанції розрахунком позивача розмір 3 % річних та інфляційних втрат склали 22 722, 98 грн та 23 392, 37 грн відповідно.

Свого контррозрахунку відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 ЦК України.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18.

В частині заявлених до стягнення 3 % річних суд апеляційної інстанції у цьому зв`язку зважає на правову позицію, викладену в постанові Велика Палата Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно із якою нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи значний розмір основного боргу та кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, його фінансовий стан, а також те, що відповідачем є державне підприємство, з метою виконання судового рішення, колегія вирішила зменшити розмір трьох процентів річних та неустойки на 90 %.

Отже оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскарженого судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п.п. 1, 2 ст. 275 ГПК України).

Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у позові зроблені з неправильним застосуванням норм законодавства (ст. 516 ЦК України). У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень ст.ст. 269, 275, 277 ГПК України оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Судові витрати

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2021 у справі №910/10832/20 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" (03151, місто Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрроскабель" (93100, Луганська обл., місто Лисичанськ, ВУЛИЦЯ МАЛИНОВСЬКОГО, будинок 13/1, код ЄДРПОУ 39094033) 531 203, 18 грн (п`ятсот тридцять одна тисяча двісті три гривні вісімнадцять копійок) основного боргу, 23 392, 37 грн (двадцять три тисячі триста дев`яносто дві гривні тридцять сім копійок) інфляційний втрат, 6 344, 02 грн (шість тисяч триста сорок чотири гривні дві копійки) пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів за кожен день прострочення, 9 289, 25 грн (дев`ять тисяч двісті вісімдесят девять гривень двадцять п`ять копійок) пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, 2 272, 30 грн (дві тисячі двісті сімдесят дві гривні тридцять копійок) трьох процентів річних, 11 562,53 грн (одинадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві гривні п`ятдесят три копійки) судового збору за подання позовної заяви та 17 343, 80 грн (сімнадцять тисяч триста сорок три гривні вісімдесят копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/10832/20 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 02.08.2021.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко