Постанова

від 19.07.2021 по справі 904/5093/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2021 року м.Дніпро Справа № 904/5093/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Манчік О.О.

представники сторін:

від ОСОБА_1 : Смолов Костянтин Вікторович, ордер, серія ДП №2316/028 від 19.04.2021 р., адвокат;

представник відповідача в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду та направлення ухвали суду на електронну пошту

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 року (повний текст складено 22.01.2021 року) у справі № 904/5093/20 (суддя Ліпинський О.В.)

за позовом ОСОБА_1 , с.Новоолександівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

до Акціонерного товариства АЛЬФА-БАНК , м. Київ

про стягнення коштів, що підлягають розподілу за результатами ліквідації юридичної особи в розмірі 61 890, 21 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 року у справі №904/5093/20 в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд зазначив, що:

- згідно ст.111 Цивільного Кодексу України визначена хронологія дій ліквідаційної комісії (ліквідатора): передача залишків активів учасникам юридичної особи має відбуватись в період часу між затвердженням ліквідаційного балансу, який складається після завершення розрахунків з кредиторами та проведенням державної реєстрації припинення юридичної особи;

- позивач, як єдиний учасник ТОВ БОРЕНТО , своє право на одержання активів юридичної особи, що ліквідується, не реалізував; до передачі товариством залишків активів на користь своїх учасників, вчинив дії з подання державному реєстратору документів на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи -ТОВ БОРЕНТО ;

- зважаючи на факт припинення ТОВ БОРЕНТО внаслідок ліквідації, зобов`язання останнього щодо передачі на користь позивача, як учасника товариства, активів, що залишились після задоволення вимог кредиторів, є припиненим;

- відповідач по справі не може вважатись боржником по відношенню до позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі вказує, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 року у справі №904/5093/20 є незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає завданню господарського судочинства, прийнятим внаслідок неповного з`ясування обставин справи, надання встановленим обставинам справи невірної юридичної оцінки та неправильного застосування норм матеріального права.

Скаржник зазначає на відсутність правової заборони щодо розподілу коштів після ліквідації юридичної особи, оскільки ЦК України, ГК України та Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю не містять спеціальних застережень щодо неможливості розподілу коштів після ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю між учасниками, та не містять чіткого алгоритму та послідовності здійснення цих заходів.

Вважає, що:

- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку про те, що обов`язок щодо розподілу майна товариства з обмеженою відповідальністю між його учасниками припиняється з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи з посиланням на ст. 609 ЦК України; не врахував, що в межах процедури ліквідації голова ліквідаційної комісії об`єктивно був позбавлений можливості перерахування цих коштів, оскільки на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ АЛЬФА-БАНК (МФО 3D0346) було накладено арешт згідно з ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31.01.2018 року;

- з припиненням юридичної особи право учасника на отримання коштів, що містяться на рахунку в установі банку не припиняється, а банк стає зобов`язаною особою, оскільки зберігає у себе майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави;

- суд першої інстанції помилкового кваліфікував дані правовідносини як зобов`язальні. не врахував специфіку корпоративних прав, не з`ясував дійсного змісту правовідносин в даній справі, внаслідок чого невірно застосував норми матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач спростовує доводи апелянта, просить залишити оскаржуване рішення без змін як законне та обґрунтоване.

Вказує, що:

- апелянтом не зазначено, які конкретні норми матеріального та процесуального права порушені судом, які обставини суд не з`ясував і як вони по - іншому вплинули би на ухвалення рішення суду;

- власником коштів на рахунку НОМЕР_2 є ТОВ БОРЕНТО , а не позивач; у ОСОБА_1 право власності на грошові кошти виникло б тільки у тому разі, якщо на особистий рахунок учасника ОСОБА_1 було зараховано, а і рахунку ТОВ БОРЕНТО № НОМЕР_3 було списано грошові кошти на підставі документу на переказ (розпорядженням) від ліквідатора ТОВ БОРЕНТО ;

- ОСОБА_1 є фізичною особою, а його статуси як засновника, директора, ліквідатора ТОВ БОРЕНТО втрачено у зв`язку з припиненням юридичної особи;

- порушення прав позивача відбулося з бездіяльності самого позивача, який, будучи ліквідатором товариства, порушив процедуру ліквідації ТОВ БОРЕНТО .

За таких обставин банк вважає, що подана апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, крім того заявлені в ній вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив, а представник відповідача надав письмові пояснення на вказану відповідь на відзив.

Відповідач участь свого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо розгляду справи за відсутності відповідача, колегія суддів враховує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах Олександр Шевченко проти України , Трух проти України ).

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ Богонос проти Росії від 05.02.2004 року).

Оскільки представник відповідача обізнаний про дату та час судового засідання, неодноразово викладав свою правову позицію щодо даного спору, не скористався правом участі у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства АЛЬФА-БАНК (далі - відповідач), у якій (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу, що становить залишок на поточному рахунку, що підлягає розподілу між засновниками у розмірі 52 359,00 грн., три проценти річних у розмірі 3 915,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 580,07 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що:

- він являвся власником 100 % статутного капіталу ТОВ БОРЕНТО ;

- 20.04.2018 року ним, як власником товариства, було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності шляхом ліквідації товариства в порядку ст. 104 ЦК України, із призначенням себе ліквідатором зазначеного товариства;

- за результатами проведення ліквідаційної процедури, 16.05.2018 року щодо ТОВ БОРЕНТО внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи;

- в АТ АЛЬФА-БАНК залишився відкритий рахунок ТОВ БОРЕНТО , залишок коштів на якому становить 52 359,00 грн.;

- нормами чинного законодавства на відповідача покладено обов`язок щодо повернення єдиному учаснику ТОВ БОРЕНТО - ОСОБА_1 , наявного залишку коштів на рахунку, який належить товариству, але відповідач відмовляється в здійсненні перерахування відповідного залишку;

- оскільки даний спір ґрунтується на факті припинення юридичної особи та його правових наслідках, у тому числі відносно розподілу грошових коштів після ліквідації юридичної особи, такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства за місцезнаходження юридичної особи - ТОВ БОРЕНТО .

Матеріалами справи підтверджується, що:

- згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ БОРЕНТО № 1802/18 від 16.02.2018 року та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 03.12.2019 року позивач ОСОБА_1 являвся учасником ТОВ БОРЕНТО із часткою, яка становить 100 % статутного капіталу товариства (а.с.12);

- згідно протоколу загальних зборів учасників № 20/02 від 20.02.2018 року єдиним учасником ТОВ БОРЕНТО прийнято рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та призначення ліквідатором товариства ОСОБА_1; встановлено двомісячний строк для звернення кредиторів з вимогами до товариства з моменту публікації оголошення про припинення товариства у відповідному друкованому виданні (а.с.14);

- відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.02.2018 року внесено запис про рішення учасника товариства щодо припинення юридичної особи, а 16.05.2018 року внесено запис про припинення юридичної особи в результаті ліквідації (а.с.21-22);

- згідно відповіді АТ АЛЬФА-БАНК господарському суду Дніпропетровської області від 28.09.2020 року станом на 28.09.2020 року на рахунку ТОВ БОРЕНТО , який відкрито в АТ АЛЬФА-БАНК , залишок коштів становить 52 395,00 грн. (а.с.32).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем відбувалося листування з приводу повернення на користь позивача вказаної суми залишку коштів.

16.06.2020 року ОСОБА_1 , звернувся до АТ АЛЬФА-БАНК із вимогою про перерахування на його користь наявного залишку коштів, що міститься на рахунку ТОВ БОРЕНТО . Відповідач у перерахунку коштів відмовив (а.с. 16, 17).

Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо обгрунтованості вимог позивача суд першої інстанції не належним чином оцінив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправомірної відмови в задоволенні позовних вимог.

За змістом ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України ( далі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, AT АЛЬФА-БАНК не заперечує, що дійсно на банківському рахунку, відкритому у зазначеній фінансовій установі, обліковуються кошти, належні ТОВ БОРЕНТО , єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 12 ст. 111 ЦК України майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України,_ фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю БОРЕНТО (код ЄДРПОУ 40418728) на момент ліквідації діяло на підставі модельного статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1182.

Відповідно до пункту 72 модельного статуту, затвердженого постановою кабінетом Міністрів України від 16.11.2011 року № 1182 майно, що належить Товариству (включаючи виручку від продажу його майна в разі ліквідації-) і залишилося після розрахунків з кредиторами, розподіляється між учасниками Товариства.

Скаржник вірно звертає увагу на те, що Цивільний кодексу України (далі - ЦК України), Господарський кодекс України (далі - ГК України) та Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , не містять спеціальних застережень щодо неможливості розподілу коштів після ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю між учасниками, та не містять чіткого алгоритму та послідовності здійснення цих заходів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував наступне:

За змістом ч. 1 ст. 177 ЦК України гроші, наявні на рахунку ТОВ БОРЕНТО , є об`єктом цивільних прав.

Згідно ч. 1 ст. 190 ЦК України грошові кошти, у тому числі ті, що містяться на банківських рахунках, є речами та входять до складу поняття майно .

Отже, грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю, що залишились після завершення заходів щодо його ліквідації, передаються учасникам товариства з обмеженою відповідальністю пропорційно розміру їх внесків до статутного капіталу товариства.

Не подання ОСОБА_1 заяви до банку про закриття рахунку не може мати наслідком припинення права власності на вказані кошти, що містяться на такому рахунку, оскільки Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не містять такої підстави для припинення права власності. Навпаки, ст. 111 ЦК України передбачає перехід права власності від юридичної особи, що ліквідована, до засновників (учасників), пропорційно до їх часток у статутному капіталі товариства.

Отже, у позивача існує право на розподіл активів юридичної особи, що є ліквідованою, якому кореспондується обов`язок відповідної фінансової установи щодо виплати/повернення даних коштів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні спірного рішення.

Колегія суддів вважає вірним посилання скаржника на те, що відповідач утримує вказані кошти без належної правової підстави. Про це позивач зазначав в позовній заяві, однак даному правовому обґрунтуванню позовних вимог суд першої інстанції належну оцінку не надав. Натомість, суд помилкового кваліфікував спірні правовідносини між позивачем та відповідачем як зобовязальні.

У даному випадку ОСОБА_1 набув право власності на майно (грошові кошти) правомірно, на підставі акту цивільного законодавства (ч. 12 ст.111 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 328 ЦК України правомірність набуття ним права власності на зазначені майно (грошові кошти) презюмується.

Відповідач вказане не спростовує. Підстави для подальшого утримання ним грошових коштів ліквідованого товариства, не має.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З огляду на вищезазначене, нормами чинного законодавства на АТ АЛЬФА-БАНК покладено обов`язок щодо повернення єдиному учаснику (засновнику) ТОВ БОРЕНТО (код ЄДРПОУ 40418728) ОСОБА_1 наявного залишку коштів на рахунку в АТ АЛЬФА-БАНК , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю БОРЕНТО .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції фактично самоусунувся від вирішення спору по суті, не з`ясував обставини набуття ОСОБА_1 права власності на кошти товариства, єдиним учасником якого він є, не здійснив захист порушеного права позивача у спосіб, який є ефективним в даному випадку, а саме - шляхом стягнення з особи - АТ АЛЬФА-БАНК , яка без відповідної правової підстави утримує грошові кошти позивача, які належать йому в силу приписів ч. 12 ст. 111 ЦК України.

Помилковість наведених висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні у справі №904/5093/20 зумовила помилковість висновків суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Як зазначено вище, запис про ліквідацію ТОВ БОРЕНТО внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.05.2018 року. Отже, з 17.05.2018 року у відповідача виникло зобов`язання з повернення позивачу належних йому грошових коштів.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України:

- погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження №3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

До матеріалів справи позивач надав розрахунок трьох процентів річних за період з 17.05.2018 року по 11.11.2020 року на суму 3 915,14 грн., інфляційних за цей же період на суму 5 580,07 грн., який відповідачем не спростований, судом перевірений і визнаний вірним.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно утримані ним грошові кошти в розмірі 52 395,00 грн, 3% річних в розмірі 3 915,14 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 580,07 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими заперечення AT АЛЬФА-БАНК , викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, які зводяться до оцінки дій позивача як ліквідатора ТОВ БОРЕНТО .

При вирішенні даного спору визначальним є те, що:

- позивач є єдиним учасником ТОВ БОРЕНТО ;

- грошові кошти товариства, що залишились після завершення заходів щодо його ліквідації, передаються учасникам товариства з обмеженою відповідальністю пропорційно розміру їх внесків до статутного капіталу товариства, що передбачено ч. 12 ст. 111 ЦК України;

- відповідач визнає, що порядок розподілу коштів, що залишились на рахунку ТОВ БОРЕНТО після закінчення процедури припинення, законом не врегульований, однак відсутність правового регулювання в будь-якому разі підлягає усуненню шляхом застосування відповідних способів тлумачення правових норм.

Крім того, є підтвердженим, що в межах процедури ліквідації голова ліквідаційної комісії ОСОБА_1 об`єктивно був позбавлений можливості перерахування наявних на рахунку коштів, оскільки на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ АЛЬФА-БАНК (МФО 3O0346) було накладено арешт згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 31.01.2018 року, який знято ухвалою вказаного суду 22.05.2018 року (а.с.111-113).

Інформація щодо накладеного на належний ТОВ БОРЕНТО арешт є доводом, що підтверджує неможливість фактичного розподілу зазначених коштів між учасниками товариства на дату припинення юридичної особи та внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Висунення будь-яких вимог власнику коштів для їх отримання, не передбачених законодавством. свідчить про порушення прав власника цих коштів.

Припинення юридичної особи не припиняє зобов`язань АТ АЛЬФА-БАНК , оскільки АТ АЛЬФА-БАНК продовжує діяти як юридична особа та має належним чином виконувати зобов`язання. Не змінюється також і правовий режим безпідставно набутого майна АТ АЛЬФА-¬БАНК , що зумовлює обов`язок останнього щодо виплати/повернення даних коштів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

Стягнення з АТ АЛЬФА-БАНК коштів, що зберігаються у останнього без достатньої правової підстави, на користь їх власника, єдиного учасника ТОВ БОРЕНТО , ОСОБА_1 , є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, є обґрунтованими вимоги апелянта щодо стягнення на його користь понесених витрат на правничу допомогу.

Згідно зі ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 цього Кодексу).

Згідно ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми

Відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявив до стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (а.с.8).

В апеляційній скарзі просив суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (а.с.146).

В якості доказу про понесені витрати на професійну правничу допомогу до справи долучені договір про надання правової допомоги з адвокатом Смоловим К.В. від 01.04.2020 року (а.с.66), рахунок на оплату №64 від 01.09.2020 року та квитанція №0.0.1902206863.1 від 12.11.2020 року про оплату 5000,00 грн.(а.с 69).

Колегія суддів вважає, що сума 5 000,00 грн., заявлена до відшкодування, є співмірною з обсягом наданих адвокатом Смоловим К.В. послуг, справедливою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 2 102,00 грн. та подання апеляційної скарги в розмірі 3 153,00 грн., всього 5 255,00 грн, які підтверджуються відповідними платіжним дорученням (а.с.100) і квитанцією (а.с.148).

Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 280, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2021 року у справі №904/5093/20 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства АЛЬФА-БАНК (код ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) 52 395,00 грн. безпідставно утримуваних грошових коштів, 3% річних у розмірі 3 915,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 580,07 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 255,00 грн грн., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 03.08.2021 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков