Постанова

від 03.08.2021 по справі 640/15235/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15235/19 Суддя першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Беспалова О.О. та Глущенко Я.Б.,

при секретарі - Ткаченко В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Дарницька районна державна адміністрація у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа - Дарницька районна державна адміністрація у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо ненаправлення клопотання та відповідних матеріалів (документів) щодо виключення з числа службових і передання до комунальної власності житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України направити клопотання та відповідні матеріали (документи) щодо виключення з числа службових і передання до комунальної власності житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року провадження у справі - закрито.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було не повно досліджено обставини, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

28 липня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 29631 Державною фіскальною службою України надіслано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір підлягає розгляду загальним судом в порядку цивільного судочинства, позаяк ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного цивільного права, а саме права на житло, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного.

Як вбачається з постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2017 року у справі №826/3936/16, залишеної без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 року, на підставі ордеру на право зайняття службового житлового приміщення від 30.05.2011 р. №4477 та розпорядження голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.05.2011 р. №342 сім`я позивача у складі чотирьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 (син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) вселились, зареєструвались та проживають у трикімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 .

В органах Державної податкової служби України позивач працював з 02.10.2000 року по 10.05.2012 року. Відряджений для проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України 10.05.2012 року. У подальшому, 07.04.2014 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ України через обмежений стан здоров`я.

Позивач неодноразово звертався до Державної фіскальної служби України із заявами про розгляд на засіданні центральної житлово-побутової комісії питання щодо виключення зі складу службових житлового приміщення, яким він користується, за адресою АДРЕСА_1 .

З огляду на бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо розгляду його заяв ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов`язання останньої вчинити відповідні дії стосовно розгляду його заяв.

Вищевказаною постановою суду частково задоволено його позов та зобов`язано Державну фіскальну службу України розглянути заяву ОСОБА_1 про виключення з числа службових житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 19.01.2018 року №840/Ч/99-99-03-03-14 відповідач повідомив позивача про те, що, ураховуючи вищевказане судове рішення, питання щодо виключення з числа службових квартири за адресою: АДРЕСА_1 буде винесено на розгляд чергового засідання житлово-побутової комісії ДФС.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.06.2019 ВП №57205600 закінчено виконавче провадження щодо виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2017 року у справі №826/3936/16 з огляду на її виконання.

При цьому державний виконавець взяв до уваги подані представником ОСОБА_1 документи, зокрема копію доповідної записки від 03.07.2018 року №45/99-99-01-25 (03), затвердженої в.о. Голови ДФС України Проданом М.В. , поданої та підписаної директором Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Рахуби А.М. та першим заступником Голови Білан С.В. щодо прийняття рішень про погодження виключення з числа службових і передання до комунальної власності жилих приміщень.

У зазначеній доповідній записці, зокрема, йшлося про наступне: Департаментом матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури розглянуто клопотання територіальних органів, громадян і документи щодо погодження виключення з числа службових і передання до комунальної власності жилих приміщень на підставі звернень громадянина ОСОБА_1 , колишнього працівника ДПС України стосовно квартири АДРЕСА_1 . За результатами розгляду клопотань рекомендовано: погодити виключення з числа службових і передання до комунальної власності зазначене вище жиле приміщення. Дати доручення Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури та територіальним органам, на оперативному управлінні в яких перебувають службові жилі приміщення, щодо вжиття заходів згідно з чинним законодавством стосовно виключення з числа службових і передання о комунальної власності жилих приміщень.

З доповідної записки Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України від 28.02.2019 року №406/99-99-03-04-02-25, адресованої в.о. Голови Державної фіскальної служби України Власову О., також вбачається, що у липні 2018 року в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М. було завізовано доповідну записку названого Департаменту від 03.07.2018 №45/99-99-01-25(03) щодо погодження виключення з числа службових і передання о комунальної власності жилих приміщень стосовно восьми квартир, зокрема й квартири, в якій проживає ОСОБА_1 . Однак, проект листа-клопотання на адресу Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації щодо прийняття рішення про виключення з числа службових квартири, в якій проживає ОСОБА_1 , в.о. Голови Державної фіскальної служби України Продан М. не підписав. Ураховуючи те, що здійснення заходів щодо виключення жилих приміщень з числа службових є правом, а не обов`язком підприємства, установи, організації; у ДФС України не відпала потреба у використання зазначеної квартири як службової; факт проживання в службовому жилому приміщенні колишнього працівника, який припинив трудові відносини з установою, не є підставою для виключення цього приміщення з числа службових, у згадані доповідній записці висловлено пропозицію залишити статус службової за квартирою, в якій проживає ОСОБА_1 .

На переконання позивача, Державна фіскальна служба України повинна була звернутися з відповідним клопотанням до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про виключення цієї квартири із числа службових та передачі її до комунальної власності, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту ".

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

За правилами п.1 ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю, зокрема, немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору в межах даних правовідносин є визнання протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо зняття статусу службового житла з квартири, в якій він проживає, тобто позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права на житло, гарантованого статтями 47 та 48 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічно-правовим, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 636/1514/19, від 27.05.2020 року у справі № 524/8385/15-ц, від 03.02.2021 року у справі №636/1480/19.

Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що порушення судом першої інстанції строків постановлення ухвали (з моменту відкриття) про закриття провадження у справі не є підставою для скасування останньої, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, посилання апелянта на той факт, що дана справа є похідною від справи № 826/3936/19, не змінює характер спірних відносин в межах даної справи, адже на час звернення до суду із даним позовом ОСОБА_1 не перебував у публічно - правових відносинах із відповідачем.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.Є.Пилипенко

Судді О.О.Беспалов

Я.Б.Глущенко

Постанова складена в повному обсязі 03 серпня 2021 року.