Постанова

від 10.06.2021 по справі 5015/3683/11

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2021 р. Справа №5015/3683/11

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Гриців В.М. (головуючий), Матущак О.І., Зварич О.В.

секретар судового засідання Гураль К.О.

з участю: прокурора Рогожнікової Н.Б., представників: Фонду державного майна України Жуган І.О., ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 адвокат Рісний М.Б., ПрАТ ЛОЗП Укрпрофоздоровниця адвокат Лужбіна Н.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11 за позовом: Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідача-1: Дочірнього підприємства Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофозодовниця , відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я , відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 ,відповідача-4: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця ,відповідача-5: Великолюбінської селищної ради Городоцького районуЛьвівської області,відповідача-6: Державної реєстраційної служби України,відповідача-7: Федерації професійних спілок України, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне підприємство Львівської обласної ради Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації , Комунальне підприємство Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації , Городоцьке районне управління юстиції у Львівській області про: визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна; витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна.

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Городоцького району Львівської області подала на розгляд Господарського суду Львівської області позов в інтересах держави в особі позивача Фонду державного майна України до відповідача-1 Дочірнього підприємства Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я , до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , до відповідача-4 Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , до відповідача-5 Великолюбінської селищної ради Городоцького району, до відповідача-6 Державної реєстраційної служби України та до відповідача-7 Федерації професійних спілок України за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Комунального підприємства Львівської обласної ради Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації , за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Комунального підприємства Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації , за участі третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1 та 3 Городоцького районного управління юстиції у Львівській області про визнання недійсними і скасування рішень про оформлення права власності та свідоцтв про право власності; визнання недійсною реєстрації права власності; визнання недійсними договорів купівлі продажу; визнання за державою Україна права власності та витребування майна.

Господарський суд Львівської області рішенням від 21 вересня 2011 року у цій справі позов задовольнив. Визнав недійсним свідоцтво на право власності від 23.11.2001 серії ААБ №000460 за реєстровим №53 на об`єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус №1, адмінкорпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водогрязелікарні, клубу-їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходяться в селищі Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, видане Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Визнав недійсним свідоцтво на право власності від 23.11.2001 серії ААБ №000459 за реєстровим №57 на водонапірну башту, що знаходиться в селищі Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, видане Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №4610116/200149 від 19.07.2001, укладений між Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я". Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2004 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1" про продаж спального корпусу №2 загальною площею 708,3 м2, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16б. Визнав недійсною реєстрацію права власності на спальний корпус №2 загальною площею 708,3 м2, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16б. Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2004 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1" про продаж спального корпусу №4 загальною площею 874,0 м2, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16г. Визнав недійсною реєстрацію права власності на спальний корпус №4 загальною площею 874,0 м2, що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16г. Визнав за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майно санаторію "Любінь Великий". Зобов`язав Товариство обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій "Великий Любінь №1" (адреса: вулиця Львівська, будинок 16, селише міського типу Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область, 81555; ідентифікаційний код 32858370) повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України. Зобов`язав Дочірнє підприємство "Санаторій "Любінь Великий" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (адреса: вулиця Львівська, будинок 16, селише міського типу Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область, 81555; ідентифікаційний код 02592022) повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 12 лютого 2013 року рішення господарського суду Львівської області від 21 вересня 2011 року у справі № 5015/3683/11 скасував, прийняв нове рішення, яким визнав за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майно санаторію Любінь Великий , а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв.м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв.м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. Зобов`язав Дочірнє підприємство Санаторій Любінь Великий Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України, а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв.м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв.м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. В решті у задоволенні позову відмовив.

Вищий господарський суд України постановою від 24 березня 2014 року скасував судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій, справу №5015/3683/11 передана на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

20 грудня 2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла заява Прокурора про уточнення позовних вимог, яку суд ухвалою від 23 грудня 2019 року прийняв до розгляду, продовжив строк підготовчого провадження.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог, позовними вимогами прокурора є:

1. Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на наступні об`єкти нерухомого майна:

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м;

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу №1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому передачі наступні об`єкти:

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

3. Витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі наступні об`єкти:

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м.

Як зазначено у позові, при здійсненні перевірки прокуратурою Городоцького району Львівської області у червні 2011 року стало відомо про порушення прав держави, а саме про факт незаконного вибуття із власності держави майна санаторію Любінь Великий . За твердженням прокурора, майно санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: Львівська область, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавався, відтак ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця володіє частиною майна санаторію Любінь Великий (приміщеннями котельні, водонапірної башні, водогрязелікарні, пральні, адмінкорпусу, бібліотеки та ЛФК, очисних споруд, овочесховища, клубу-їдальні, лікувально-діагностичного корпусу № 1, спального корпусу №6, спального корпусу №3) незаконно, а тому це майно підлягає витребуванню в користь держави. Внаслідок цього, прокурор та позивач вказували і на недійсність договору купівлі-продажу, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила частину спірного майна санаторію Любінь Великий (спальні корпуси №2 та №4) на користь ТОВ Наукові технології здоров`я та договору купівлі-продажу, за яким ТОВ Наукові технології здоров`я відчужило згадане майно на користь ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , та наявність підстав для повернення такого майна з чужого незаконного володіння ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у державну власність.

Відповідачі заперечили позовні вимоги прокурора, як незаконні і безпідставні. Водночас Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (відповідач-3), Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (відповідач-4), Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області (відповідач 5) заявили про застосування позовної давності.

Господарський суд Львівської області рішенням від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11 у задоволенні позову прокурора відмовив.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що санаторій Любінь Великий передано в управління профспілкам власником - державою на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1960 року № 606 Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР , а право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно, передане до статутного фонду ЗАТ Укрпрофоздоровниця , було закріплено відповідно до договору О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзнымимуществом від 18.11.1990р. між Федерацією незалежних профспілок України та Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР. Отже, майно було набуте у власність Федерацією незалежних профспілок України до моменту прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ Про захист суверенних прав Української РСР , якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Прокурор і позивач не довели наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Тому немає підстав для задоволення позову прокурора про витребування майна, а відтак, і для застосування позовної давності, яка застосовується у разі задоволення позову.

Щодо вимоги про визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне майно суд вказав, що прокурор посилався на ст. 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 . Тобто, прокурор та позивач вважають порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес прокурора та позивача полягає у поверненні державі майна з чужого незаконного володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога прокурором була пред`явлена. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України , є неефективними. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

Заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Вважає оскаржене рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Вказує про факт незаконного вибуття із власності держави майна санаторію Любінь Великий , що призвело до порушення прав держави. Зокрема, доводи прокурора зводяться до наступного:

- Постановою Ради Міністрів СРСР від 23 квітня 1960 року № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" Міністерство охорони здоров`я зобов`язано усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати передати у строк до 01 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого покращення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до п. 2 цієї постанови, майно передавалось у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і Організацій безоплатно.

- Згідно з постановою Верховної Ради Української РСР Про захист суверенних прав Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ, введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

- Посилання суду першої інстанції на договір О закриплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзньім имуществом від 18.11.1990 , укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, на підставі якого за Федерацією незалежних профспілок України і було закріплене майно санаторію Любінь Великий , є безпідставними, а сам договір - неналежним доказом.

- Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 452-ХІІ Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави та Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю.

- Згідно з постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України , майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України; Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємстві установ та об`єктів до 1 травня 1992 року.

- Відповідно до постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-XII Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

- Майно, на якому створене АТ Укрпрофоздоровниця не належало його засновнику - Федерації профспілок України, оскільки було державною власністю.

- Висновок судової будівельно-технічної експертизи від 10 січня 2013 року №210/211, яким встановлено вартість виконаних робіт по реконструкції спальних корпусів № 2 та №4 санаторію Любінь Великий є неналежним та недопустимим доказом щодо встановлення новоствореного майна.

Отже, апеляційна скарга обґрунтована тим, що майно санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: Львівська область, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, відтак ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця володіє частиною майна санаторію Любінь Великий (приміщеннями котельні, водонапірної башні, водогрязелікарні, пральні, адмінкорпусу, бібліотеки та ЛФК, очисних споруд, овочесховища, клубу-їдальні, лікувально-діагностичного корпусу № 1, спального корпусу №6, спального корпусу №3) незаконно, а тому це майно підлягає витребуванню в користь держави. Ураховуючи, що Укрпрофоздоровниця відчужила частину спірного майна санаторію Любінь Великий (спальні корпуси №2 та №4) на користь ТОВ Наукові технології здоров`я , яке в свою чергу відчужило згадане майно на користь ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , є підстави для повернення такого майна з чужого незаконного володіння ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у державну власність.

Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (відповідач-3) подало відзив на апеляційну скаргу, в якій посилається на безпідставність доводів скаржника з огляду на наступне.

У період (1960), коли виникли правовідносини між Міністерством охорони здоров`я УРСР та Укрпрофрадою, профспілки УРСР були самостійними суб`єктами господарювання, оскільки у 1960 році профспілкам було повернено майно, яке у 1956 році прийнято від них Міністерством охорони здоров`я, - згідно з Постановою РМ УРСР №433 від 17 квітня 1956 року.

Згідно з ст. 10 Конституції України 1978 року, ст. 86, 87, глави 9 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, ст. 2 Закону України „Про власність» від 07 лютого 1991року у період, коли виникли правовідносини між сторонами, профспілки колишньої УРСР були самостійними суб`єктами цивільного права, а майно, що їм належало, не було державною власністю.

Постановою від 18 листопада 1990 року № 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т.ч. майно санаторію Любінь Великий ).

Договір від 18 листопада 1990 року ніким не оскаржувався, він є дійсним.

Постановою Верховної Ради Української РСР Про захист суверенних прав Української РСР від 29 листопада 1990 року введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Посилання прокурора та позивача на Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України у якості заперечення договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, є цілком безпідставними, так як Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України прийнято вже після укладення зазначеного договору, проте закон не має зворотної дії в часі, а отже його положення не можуть бути поширені на цей договір.

Отже, майно було набуте у власність Федерацією незалежних профспілок України 18 листопада 1990 року, тобто до моменту прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29 листопада 1990 року.

Постановою Верховної Ради України від 04 березня 1992 року № 2164-ХІІ Про введення в дію Закону України Про приватизацію майна державних підприємств Кабінет Міністрів України було зобов`язано визначити перелік об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року Про захист суверенних прав власності Української РСР , та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність з цим Законом. Проте, як у визначений строк до 01 січня 1994 року, так і до цього часу, ні Федерація професійних спілок України, ні ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця до переліку об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були (докази протилежного у матеріалах справи відсутні).

Також, ні Українська республіканська Рада профспілок, ні Федерація незалежних профспілок України громадськими організаціями загальносоюзного підпорядкування не були, адже не мали загальносоюзних органів і діяли в межах Української РСР. Таким чином, дія Закону України Про підприємств, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України від 10 вересня 1991 року та мораторію не стосується профспілок України, які не є органами союзного підпорядкування, органами державної влади та управління.

Разом з тим, об`єкти нерухомого майна спірні спальні корпуси № 2 та № 4, які перебувають у власності ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у тому вигляді, в котрому вони були передані Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2001 року № 4610116/2001-49 на даний час фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції були створені нові речі.

Окрім того, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у 2004 році придбало спірні спальні корпуси № 2 та № 4 у ТОВ Наукові технології здоров`я за відплатними договорами купівлі-продажу. Відтак, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 є добросовісним набувачем, оскільки він не міг знати про існування будь-яких перешкод для укладення договорів купівлі-продажу 2004 року, і на момент їх укладення такі перешкоди були відсутні.

Відповідно до наведеного вище вважає, що за приписами статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (відповідач-4) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, а оскаржене рішення вважає законним і обгрунтованим.

Наводить доводи подібні тим, які названо вище. Зокрема, вказує на те, що право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно, передане до статутного фонду ЗАТ Укрпрофоздоровниця у тому числі й на майно санаторію Любінь Великий , було набуте законно. Доказів протилежного ні прокурор, ні позивач суду не надали. Крім того вважає, що продовж тривалого часу позивач був обізнаним про факт вибуття майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався. А прокурор при зверненні до суду із позовом у 2011 році, пропустив строк позовної давності, який сплив 22 червня 2010 року. Також вважає, що у прокурора відсутні повноваження заявляти позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, адже прокурор не довів, що Фонд державного майна України не в змозі самостійно здійснювати повноваження в суді.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 28 квітня 2020 року у справі №5015/3683/11 відкрив провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11.

Суд неодноразово призначав і відкладав розгляд справи з підстав, наведених у відповідних ухвалах. Востаннє суд призначив розгляд справи на 13 травня 2021 року.

Також, Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 06 травня 2021 року замінив позивача (орган прокуратури) у справі №5015/3683/11 - Городоцьку місцеву прокуратуру на її правонаступника Пустомитівську окружну прокуратуру та замінив відповідача у справі №5015/3683/11- Великолюбінську селищну раду Городоцького району Львівської області на її правонаступника Великолюбінську селищну раду Львівського району Львівської області.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу і матеріали справи, заслухав пояснення прокурора, представників сторін і вважає, що апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково, а рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі № 5015/3683/11 змінити в мотивувальній частині, виходячи з наступного.

Обставини справи, якими сторони обгрунтовують свої вимоги і заперечення.

Постановою Верховної Ради Української РСР Про захист суверенних прав Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 452-ХІІ Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави та Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України , вирішено майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України; Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємстві установ та об`єктів до 1 травня 1992 року.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-XII Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Прокурор стверджує, що майно, на якому створене АТ Укрпрофоздоровниця не належало Федерації профспілок України (засновнику АТ Укрпрофоздоровниця ), а було державною власністю.

Постановою від 23 квітня 1960 року № 606 Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР (далі - Постанова № 606) Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 Постанови № 606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У додатку 1 до Постанови № 606, а саме Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР, зокрема, значиться санаторій Любінь Великий (Любен Великий).

Постановою від 18 листопада 1990 року № 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в т.ч. санаторій Любінь Великий).

З урахуванням цього відповідачі вважають, що Федерація незалежних профспілок України на законних підставах набула прав власності на майно, передане Загальною конфедерацією профспілок СРСР і в подальшому розпорядилась цим майном.

А постановою від 22 листопада 1991 року № 11-1-1 Президія Ради Федерації незалежних професійних спілок України вирішила створити Укрпрофоздоровницю на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соцстрахування.

Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" зареєстроване рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва №9971 від 23 грудня 1991 року, як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

За актом прийому-передачі від 24 січня 1992 року майно санаторію Любінь Великий передано Федерацією незалежних профспілок України у власність ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця , перелік якого складено згідно з постановою Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця .

Рішенням правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 28 січня 1992 року №2 затверджено перелік оздоровниць та допоміжних господарств, які на правах філії входять до складу Прикарпатського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". Зокрема, до складу цього відділення було включено Санаторій "Любінь Великий".

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28 травня 1999 року №35 оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус №1, адміністративний корпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водолікарні, клубу/їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходяться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на ці об`єкти зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації, про що 23 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності серії ААБ №000460.

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 14. Вересня 1999 року №80 оформлено право власності на водонапірну башту, що знаходиться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на цю водонапірну башту зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації, про що 23 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності серії ААБ №000459.

15 березня 2000 року Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ Укрпрофоздоровниця видало наказ №28 Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ Укрпрофоздоровниця та затвердження положень про них, яким створило філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ Укрпрофоздоровниця - Санаторій Любінь Великий .

23 листопада 2001 року Самбірським МБТІ було проведено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна санаторію Любінь Великий за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця і закріплено їх за санаторієм Любінь Великий Прикарпатського відділення ЗАТ Укрпрофоздоровниця .

Реєстрація права власності проводилась на підставі рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 35 від 28 травня 1999 року Про оформлення права власності нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 та рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 80 від 14 вересня 1999 року Про оформлення права власності нерухомого майна (водонапірна башта), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 .

19 липня 2001 року Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця і Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я уклали договір № 4610116/2001-49 (затверджений Головою правління ЗАТ Укрпрофоздоровниця 19 липня 2001 року) за умовами якого продавець (Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця ) зобов`язувався передати у власність покупця (Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я ) корпус № 2 та корпус № 4 санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: смт. Любінь Великий Городоцького р-ну Львівської обл., а покупець зобов`язувався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі.

На підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця від 19 березня 2001 року №Р4-9 та договору купівлі-продажу від 19 липня 2001 року № 4610116/2001-49, Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця за актом прийому-передачі 25 липня 2001 року передало Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я спальний корпус № 2 санаторію Любінь Великий площею 708,3 кв.м. та спальний корпус № 4 санаторію Любінь Великий площею 874,0 кв.м.

Рішенням загальних зборів ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця , оформленим протоколом від 22 січня 2003 року № 3, вирішено провести реорганізацію шляхом виділення філії Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця Санаторій Любінь Великий у Дочірнє підприємство Санаторій Любінь Великий ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця .

11 серпня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2669), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець прийняв і зобов`язувався оплатити 60496,00 грн згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 2, загальною площею 708,3 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Б.

11 серпня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2672), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець прийняв і зобов`язувався оплатити 79690,00 грн згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 4, загальною площею 874,0 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Г.

24 червня 2005 року право власності на спальний корпус № 2 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б зареєстровано за ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 червня 2005 року № 7606574).

24 червня 2005 року право власності на спальний корпус № 4 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Г було зареєстровано за ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 червня 2005 року № 7606676).

За висновком судової будівельно-технічної експертизи у господарській справі №5015/3683/11 від 10 січня 2013 року №210/211:

- вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу №2 на вул. Львівській, 16Б в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 3 487 920,00грн;

- вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 4 на вул. Львівській, 16Г в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 2 736 293,00 грн.;

- внаслідок здійснення робіт ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 по реконструкції спального корпусу №2 і спального корпусу №4 за адресою: Львівська обл., Городоцький р-н, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б,Г було створено нову річ.

Крім того, у висновку експертизи від 10 січня 2013 року №210/211 вказано, що функціональним призначенням об`єктів нерухомого майна (спальних корпусів №2 та №4 санаторію Любінь Великий ) станом на момент їх придбання ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у 2004 році до проведення реконструкції було призначення, як спальні корпуси санаторію, а після проведених покращень стало - автономним відпочинковим корпусом санаторного типу.

З урахуванням цього, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 вказує на те, що спірні об`єкти нерухомого майна - спальні корпуси №2 та №4 у тому вигляді, в котрому вони були передані ТОВ Наукові технології здоров`я за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2001 року № 4610116/2001-49 фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції були створені нові речі.

Предметом розгляду у цій справі є заявлена у липні 2011 року вимога прокурора визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна; витребувати з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому передачі об`єкти нерухомого майна; витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єкти нерухомого майна.

Щодо вимоги Фонду державного майна України (позивача) про витребування майна і заяв Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (відповідач-3), Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (відповідач-4), Великолюбінської селищної ради (відповідача-5) про застосування строку позовної давності, поданих Господарському суду Львівської області.

В оскарженому рішенні місцевий господарський суд вказав, що не виявив порушення прав позивача, оскільки спірне майно набуте Федерацією незалежних профспілок України у власність відповідно до договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладеного між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, за умовами якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік Майна (в т.ч. майно санаторію Любінь Великий ), тобто до моменту прийняття Верховною радою Української РСР постанови Про захист суверенних прав Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ. Відтак, відсутні підстави і для застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки недоведеними, які не відповідають встановленим обставинам справи.

У постанові Ради Міністрів Української РСРвід 23 квітня 1960 року №606 Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР немає вказівки передати майно Українській республіканській раді профспілок у власність. Натомість вказано, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.

У матеріалах справи немає й доказів, що підтверджують законність набуття Федерацією незалежних профспілок України прав на майно, передане Загальною конфедерацією профспілок СРСР і в подальшому розпорядження цим майном.

Відповідно до статті 256, частини першої стаття 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право позивача було порушено, адже Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі. Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала про це знати.

На час виникнення спірних відносин ще не був запроваджений державний реєстр прав на нерухомість, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне.

Відтак Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі.

Згідно з статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 стосовно позовної давності викладені наступні правові висновки:

п.45. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

п.46. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

п.47. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. П.48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

п.59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

п.60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У п.137. Рішення у справі Олександр Волков проти України (OleksandrVolkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства (Stubbings and Others v. The United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Крім того, у п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив наступне: Європейський Суд до цього визначив, що давність може визначатися як право, що надається законом особі, яка скоїла злочин, більше не бути переслідуваною або судимою після спливу визначеного строку з моменту скоєння діянь. Строки давності є загальною рисою правових систем Держав - учасників Конвенції, мають багато цілей, серед яких гарантування правової захищеності шляхом встановлення строку для дій і перешкоджання посяганню на право на захист, яке могло б бути скомпрометованим, якщо б суди виносили рішення, доказова база по яких була б неповною внаслідок часу, що сплинув (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства (Stubbings and Others v. The United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16). Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, на час звернення із цим позовом та ухвалення місцевим господарським судом рішення), статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 5024/1403/2011).

Аналогічні правові висновки щодо застосування інституту позовної давності викладені також у постановах Верховного суду: від 17 січня 2019 року у справі №922/2055/17; від 11 квітня 2019 року у справі № 30/5009/7730/11; від 07 лютого 2019 року у справі 926/3614/17; 22 січня 2019 року у справі № 5024/1403/2011; постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі №907/50/16).

Відтак, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів(правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №5024/1403/2011).

Прокурор Городоцького району Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України із означеним позовом 02 липня 2011 року (дата відправлення поштою), позовна заява зареєстрована у суді 04 липня 2011 року .

Разом із тим, упродовж тривалого часу Фонд державного майна України був обізнаним про факт вибуття майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався. А прокурор при зверненні до суду із позовом у липні 2011 року, пропустив строк позовної давності з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 19 серпня 1991 року №158 Питання Фонду державного майна Української РСР (була чинною до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27 грудня 2001 року № 1758), на Фонд державного майна Української РСР покладено виконання таких завдань організація роботи та оформлення переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, визначення форм і порядку зміни державної власності, нагляд за ефективністю використання і здійснення акціонування державного майна УРСР.

Постановою Верховної Ради України від 04 березня 1992 року № 2164-ХІІ Про введення в дію Закону України Про приватизацію майна державних підприємств , Кабінет Міністрів України було зобов`язано визначити перелік об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ Про захист суверенних прав власності Української РСР .

Кабінет Міністрів України своїми постановами від 25 листопада 1992 року № 665 та від 12 серпня 1993 року № 629 доручив відповідній міжвідомчій комісії у термін до 1 січня 1994 року провести перевірку всіх майнових договорів, пов`язаних із зміною форм власності та власника загальнодержавного майна, які було укладено підприємствами, об`єднаннями, установами і організаціями в період дії мораторію, щодо виявлення його порушень.

За статтею 2 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України було встановлено обов`язок Кабінету Міністрів України до 1 грудня 1991 року забезпечити перехід підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України у відання органів державного управління, а також передачу майна цих підприємств Фонду державного майна.

Верховна Рада України постановою від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України ухвалила, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій; Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об`єктів до 1 травня 1992 року.

Постановою Верховної Ради України від 04 грудня 1994 року № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України до 1 березня1994 року у встановленому порядку доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Крім того, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01 листопада 1996 року №461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ доручено провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 року і подати Верховній Раді України перелік суб`єктів, у володінні яких знаходиться це майно.

На виконання цієї постанови ФДМУ у 1996 році складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включено санаторій "Любінь Великий ".

14 квітня 2004 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 467 Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності (набрала чинності 14 квітня 2004 року), відповідно до п.п. 1, 4 якої було постановлено затвердити Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності; Фонду державного майна, Державному комітету статистики, Державній податковій адміністрації, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державному комітетові з питань регуляторної політики та підприємництва, Державному комітетові по земельних ресурсах за участю Антимонопольного комітету, інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, провести протягом першого півріччя 2005 року в установленому порядку реєстрацію нерухомого майна державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій і забезпечити формування відповідних баз даних.

Згідно з п.п. 1 - 3, 8 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 (в редакції, чинній з редакція за період з 23 лютого 2005 року по 20 травня 2011 року), Єдиний реєстр об`єктів державної власності (надалі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі). Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держпідприємництва, Держкомзему, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, шляхом об`єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем в тому числі з метою: ведення обліку об`єктів державної власності; проведення моніторингу структурних змін у державному секторі економіки; здійснення контролю за ефективним використанням об`єктів державної власності. Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна, який, зокрема здійснює контроль за повнотою даних, які вносяться до Реєстру. Накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна. Дані про об`єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення. Під час ведення Реєстру забезпечується відображення вартісних і кількісних показників щодо об`єктів державної власності в галузевому та територіальному розрізі у динаміці за роками.

Відповідно до п.п. 2, 3, 5 Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121 (в редакції, чинній з редакція за період з 30 листопада 2005 року по 20 травня 2011 року), одним із суб`єктів інвентаризації державного майна та упорядкування обліку юридичних осіб є Фонд державного майна. Інвентаризації підлягає нерухоме майно державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій, у тому числі те, що передано в оренду, концесію, та державне майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських організацій, утворених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - державне майно). Упорядкування підлягає облік державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій, інших господарських організацій, щодо яких здійснюються корпоративні права держави, та/або господарських організацій, на балансі яких перебуває державне майно (далі - юридичні особи). Інвентаризація державного майна проводиться один раз на рік (станом на 31 грудня).

Статтею 1 Закону України від 22 лютого 2007 року № 700-V Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України встановлено до 1 січня 2008 року мораторій на відчуження нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення (санаторіїв, готелів, туристичних та спортивних баз, майнових комплексів відповідних підприємств, їх структурних підрозділів, окремих будівель, споруд, приміщень тощо) та основних засобів виробництва, які перебувають у володінні Федерації професійних спілок України, господарських товариств та інших суб`єктів господарювання, учасником (акціонером) чи засновником яких є Федерація професійних спілок України, а також акцій (часток, паїв) господарських товариств, які здійснюють відповідну діяльність, що перебувають у володінні Федерації професійних спілок України.

За частиною 2 статті 4 Закону №700-V від 22 лютого 2007 року , Кабінету Міністрів України доручено утворити робочу комісію за участю народних депутатів України, депутатів місцевих рад, представників Федерації професійних спілок України, інших професійних спілок та їх об`єднань, об`єднань роботодавців, Фонду державного майна України, Рахункової палати, Державної податкової адміністрації України, представників Генеральної прокуратури України та інших правоохоронних органів, якій: протягом місяця після набрання чинності цим Законом скласти перелік майна, яке забороняється відчужувати відповідно до нього; протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом: провести інвентаризацію відповідного майна; щодо кожного об`єкта документально визначити законність його перебування у володінні Федерації професійних спілок України; щодо кожного об`єкта, включеного до вказаного переліку, встановити частку держави, Федерації професійних спілок України, інших професійних спілок, інших суб`єктів господарювання; перевірити законність відчуження майнових комплексів, окремих споруд та іншого майна санаторно-курортного і туристичного призначення, проведеного ЗАТ Укрпрофоздоровниця , ЗАТ Укрпрофтур , Федерацією професійних спілок України протягом 1994-2006 років, і в разі порушення законодавства України вжити заходів щодо повернення цих об`єктів законному власнику.

Зважаючи, що Закон України від 22 лютого 2007 року № 700-V Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України набув чинності з 21 березня 2007 року, а тримісячний строк, визначений ч. 2 ст. 4 цього Закону, сплив 21 червня 2007 року. За наведеного, за будь-яких умов, про факти порушення своїх прав та законних інтересів Фонд державного майна України (позивач у цій справі) , виходячи в тому числі з приписів Закону №700-V повинен був довідатись не пізніше 21 червня 2007 року . Відтак, трирічний строк для звернення до суду за захистом свого цивільного прав та інтересу сплинув 22 червня 2010 року.

Однак, Фонд державного майна України не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі - такі докази у матеріалах справи відсутні.

Як вже зазначено, позов прокурор подав у липні 2011 року, тобто, з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Згідно з статтею 257, частиною першою статті 261, частинами 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За наведених вище обставин справи і приписів закону, у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування майна із незаконного володіння належить відмовити у зв`язку із спливом позовної давності.

Крім цього, щодо обставин придбання Товариством з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 спальних корпусів №2 і №4 санаторію Любінь Великий , які прокурор просить витребувати на користь держави, суд вказує на наступне.

З матеріалів справи слідує, що 19 липня 2001 року між Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства Укрпрофоздоровниця (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (покупець) було вчинено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 4610116/2001-49, за яким продавець зобов`язався передати корпус № 2 та корпус № 4 санаторію Любінь Великий , що знаходиться в смт. Великий Любінь Городоцького р-ну Львівської області, а покупець зобов`язався прийняти вказане майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов договору.

11 серпня 2004 року Товариство обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) і Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2669), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець прийняв і зобов`язувався оплатити згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 2, загальною площею 708,3 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Б. Вартість об`єкта становить 60496,00 грн.

24 червня 2005 року за Товариством з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 зареєстровано право власності на спальний корпус № 2 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 червня 2005 року № 7606574).

11 серпня 2004 року Товариство обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) і Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2672), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець - прийняв і зобов`язувався оплатити згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 4, загальною площею 874,0 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Б. Вартість об`єкта становить 79690,00 грн.

24 червня 2005 року за Товариством з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 зареєстровано право власності на спальний корпус № 4 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Г (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 червня 2005 року № 7606676).

Правовий режим незаконно відчуженого майна урегульовано статтею 330 ЦК України, за текстом якої якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 8 ст. 11 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У силу ч. 8 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11.09.1997 р. і є частиною національного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Одночасно, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах Іммобіліаре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.06.2003 (заява № 44277/98) Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції , тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Тобто, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Тобто, будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

ЄСПЛ у рішенні від 02.11.2004 у справі Трегубенко проти України (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Крім того, у пункті 57 рішення ЄСПЛ від 09.10.2018 у справі Фонд Батьківська турбота проти України (заява № 5876/15) наголошується на суперечності у національній практиці стосовно статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.

У пункті 61 згаданого рішення ЄСПЛ йдеться про те, що ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

Також ЄСПЛ зауважив, що, пояснюючи суспільний інтерес у втручанні у майнові права заявника, уряд навів лише загальний довід про відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 50 Рішення), не стверджуючи про потребу держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Уряд не пояснив, яким чином інтереси держави у майні відповідали суспільному інтересу (пункт 62 Рішення).

ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення). Таким чином, указавши у Рішенні, серед іншого, на відсутність єдиного підходу на національному рівні щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР, та на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, ЄСПЛ наголосив, що майно санаторію становило власність заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не заперечував, що заявник був покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п`ять з половиною років після ухвалення Вищим арбітражним судом України остаточного рішення від 20 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності Укрпрофоздоровниці на майно, до якого також входила спірна нерухомість). Іншими словами, немає жодних об`єктивних підстав вважати, що заявник придбав майно у недобросовісний спосіб, а витребування у добросовісного набувача майна становить порушення права на мирне володіння майном (пункти 55, 59 Рішення).

У контексті наведеного суд наголошує, що укладаючи договори купівлі-продажу спірного майна (спальні корпуси №2 та №4) та оплачуючи вартість цього майна, Товариство з обмеженою відповідальністю (покупець) Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , не знало і не могло знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю (покупець) Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на майно. Суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , як добросовісного набувача спірного нерухомого майна, не встановлено.

Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати майно від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , який як добросовісний набувач набув на нього права власника.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (за заявою Всеукраїнського громадського благодійного фонду Батьківська турбота про перегляд у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року у справі № 48/340).

З наявних у справі доказів немає й жодних підстав вважати, що спірне майно було загублене власником (в цьому випадку державою) чи її уповноваженим органом, викрадене чи вибуло з володіння іншим шляхом поза волею власника або уповноваженої ним особи.

Крім цього, за висновком судової будівельно-технічної експертизи у господарській справі №5015/3683/11 від 10 січня 2013 року №210/211 вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу №2 на вул. Львівській, 16Б в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 3 487 920,00грн; вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 4 на вул. Львівській, 16Г в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 2 736 293,00 грн.; внаслідок здійснення робіт ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 по реконструкції спального корпусу №2 і спального корпусу №4 за адресою: Львівська обл., Городоцький р-н, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б,Г було створено нову річ.

У матеріалах справи немає спростувань доводів ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 про те, що об`єкти нерухомого майна - спальні корпуси №2 та №4 у тому вигляді, в котрому вони були передані ТОВ Наукові технології здоров`я за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2001 року №4610116/2001-49 фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції були створені нові речі.

Наведене додатково вказує на відсутність правових підстав для витребування спірного майна (спальних корпусів №2 та №4) від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 на користь держави.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна.

У контексті позовних вимог, що є предметом розгляду у цій справі, належним способом захисту права й інтересу держави Україна в особі Фонду державного майна України є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і такі вимоги прокурора суд розглядає.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340 у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з частиною 3 частини першої статті 277 ГПК України, зокрема, підставою для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Разом з тим, викладені у рішенні Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11 висновки щодо власника спірного майна і з огляду на це підстави відмови у позові не відповідають встановленим обставинам справи. Тому оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог прокурора.

Судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269 , 270 , 275 ,277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України , Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі №5015/3683/11 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 12 лютого 2020 року у справі № 5015/3683/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 30 липня 2021 року.

Головуючий суддя В.М.Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя О.І.Матущак