Постанова

від 28.07.2021 по справі 209/347/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2495/21 Справа № 209/347/20 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, третя особа - Дочірнє підприємство Санаторій Дніпровський Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця про визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом в обгрунтування якого зазначила, що на підставі ордеру №4 від 17.02.2006 року, згідно рішення №54 Дніпровської районної ради від 15.02.2006 року Про надання житлової площі , їй було видано квартиру. 18.04.2006 року вона зареєструвалась та проживає у квартирі до теперішнього часу. В липні 2019 року позивачка вирішила продати квартиру та, звернувшись до нотаріуса, їй було повідомлено, що ордеру недостатньо для продажу квартири, яку також треба приватизувати. ОСОБА_1 звернулась до КП КМР Ордер , але 07.08.2019 року Департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради було повідомлено, що у квітні 1996 року (орган приватизації Санаторій Дніпровський ) була оформлена передача квартири у власність громадян.

Зазначає, що з лютого 2006 року вона проживає у спірній квартирі та особисто сплачує комунальні послуги, добросовісно, безперервно та відкрито володіє квартирою, хто є власником квартири їй не відомо, ніхто не заявляв свої вимоги на квартиру.

У зв`язку з чим, просила суд визнати за нею право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,3 кв.м., в тому числі, житловою площею 13,4 кв.м.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, третя особа - ДП Санаторій Дніпровський ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця про визнання права власності за набувальною давністю - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Кам`янська міська рада, відповідно до ст. 360 ЦПК України , подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст . 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст . 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що за позивачем було визнано право користування квартирою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.01.2006 року (а.с. 61).

17.02.2006 року позивач отримала ордер на житлове приміщення №4 (а.с. 9), відповідно до якого вона отримала право на заняття жилого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується також архівним витягом Архівного управління Кам`янської міської ради (а.с. 10).

Відповідно до технічного паспорту, спірна квартира має 23,3 кв.м. загальної площі та 13,4 кв.м. - житлової площі (а.с. 11-14).

Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та на її ім`я був відкритий особовий рахунок після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується копією особового рахунку № НОМЕР_1 та копією довідки № 1/15540 від 18.07.2019 року про реєстрацію та склад сім`ї (а.с. 16, 17).

Позивач зверталась до відповідача з заявою про приватизацію квартири, але отримала відповідь, що у квітні 1995 року органом приватизації Санаторій Дніпровський була оформлена передача спірної квартири у власність громадян, що підтверджується відповіддю за № 05-11/1403 від 07.08.2019 року (а.с. 18). Окрім того, відповідач на адвокатський запит від 23.08.2019 року за № 8вих-09/499 повідомив, що ними не готувалися та не подавалися до суду документи щодо визнання спадщини на квартиру відумерлою або визнання даного майна вимороченим (а.с. 19).

Згідно даних інвентаризаційної справи ОКП Дніпродзержинське БТІ , право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право власності від 12.04.1995 р., виданого санаторієм Дніпровський .

20.06.1995 року було зареєстровано перехід права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , на підставі договору дарування від 16.06.1995 р., реєстр № 3-825, посвідченого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою.

19.08.1996 року було зареєстровано перехід права власності від Зайвого до ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 24.11.1995 р., реєстр № 4-6104, посвідченого Першою Дніпродзержинською державною нотаріальною конторою.

16.10.1996 року зареєстровано перехід права власності від Дашевської до ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.10.1996 р., реєстр № 2-3122, виданого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою, що підтверджується копією відповіді ОКП Дніпродзержинське БТІ за № 424 від 04.06.2020 року (а.с. 68).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визначення безтитульності володіння немає, оскільки, на спірну квартиру 16.10.1996 року було зареєстровано перехід права власності від померлої ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.10.1996 року, що свідчить про наявність власника спірного нерухомого майна, тому дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 4 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що вона з 25.01.1995 року проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю у спірній квартирі. У квітні 1996 року ОСОБА_2 померла, а вона залишилася проживати у вказаній квартирі, переоформила на себе особисті рахунки, сплачує комунальні послуги, добросовісно, безперервно та відкрито володіє квартирою, хто є власником квартири їй не відомо і ніхто з вимогою про звільнення приміщення до неї не звертався.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки, сам по собі факт користування апелянтом спірним нерухомим майном, сплата комунальних послуг не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Так, у постанові Верховного суду від 28.10.2020 року у справі 640/13780/18 зазначено, що Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном .

Тобто, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18.

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що у ОСОБА_1 відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, та відповідно, правильно відмовив у позові.

Крім того, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності.

При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, перехід права власності на спірну квартиру від померлої ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.10.1996 року, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

Таким чином, апелянтом не доведено того, що спірне нерухоме майно може бути об`єктом набувальної давності, а відсутність інших осіб, які претендують на це майно, спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова