Рішення

від 04.08.2021 по справі 120/2411/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 серпня 2021 р. Справа № 120/2411/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Зданевич Н.Ю.

представника позивача: Ватаманюка В.І., Левицької-Корчун В.І.

представника відповідача: Мавроді Р.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак"

до: Подільської митниці Держмитслужби

про: визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак" до Подільської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки, податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що прийняті наказ про проведення документальної невиїзної перевірки від 27.11.2020 №452 та податкові повідомлення-рішення від 04.01.2021 №00000031219 та №00000041219, які винесені за результатами цієї перевірки, оформленої актом документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи від 11.12.2020 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

09.04.2021 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що Подільською митницею Держмитслужби рекомендованим листом з повідомленням про вручення, 01.12.2012 направлено ТОВ Вінавтотрак (податкова адреса: 23220, Вінницька область, Вінницький район, с. Ксаверівка, вул. Мічуріна, буд. 54) повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки від 27.11.2020 №37 та копію наказу про проведення документальної невиїзної перевірки від 27.11.2020 №452. Вказаний лист повернений 07.12.2020 до Подільської митниці Держмитслужби та причиною не вручення зазначено не проживає.

Проте, відповідно до підпункту 42.5 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків. їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

З огляду на вказані норми законодавства, відповідач звертає увагу на те, що усі міркування висловлені позивачем у позовній заяві щодо нібито неповідомлення платника податків про проведення перевірки до її початку є надуманими. У розумінні підпункту 42.5 Податкового кодексу України не отримане платником податків відповідне повідомлення, вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Враховуючи вищевикладене, митниця вважає, що діяла па підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття правомірного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням інших визначених законодавством принципів, строків, та урахуванням прав позивача.

В решті заперечень на позовну заяву даний відзив відповідає змісту акту перевірки від 11.12.2020 №0035/20/7.12-19/41339286.

28.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 27.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

10.06.2021 на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2021 Подільською митницею Держмитслужби надано витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 17.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засідання представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Крім того, представник позивача зазначила, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть надані протягом п`яти з дня ухвалення рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо позову заперечила, просила у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

Відповідно до наказу Подільської митниці Держмитслужби від 27.11.2020 №452, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ "Вінавтотрак" вимог законодавства України з питань митної справи за митними деклараціями від 23.05.2018 №UA401010/2018/016492; від 14.05.2018 №UA401010/2018/015265; від 16.07.2018 №UA401010/2018/023312; від 12.06.2018 №UA401010/2018/018861; від 30.03.2018 №UA401010/2018/010014; від 03.07.2018 №UA401010/2018/021514; від 04.12.2018 №UA401010/2018/042570; від 06.09.2018 №UA401010/2018/030220; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041962; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041963; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034287; від 23.04.2019 №UA401010/2019/024061; від 09.11.2018 №UA401010/2018/038957; від 19.06.2018 №UA401010/2018/019737; від 12.04.2018 №UA401010/2018/011334; від 26.02.2019 №UA401010/2019/015235; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034336; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036390; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036389; від 16.04.2019 №UA401010/2019/022886, тривалістю 3 робочих дні з 04.12.2020.

За результатами проведеної перевірки складено акт про результати документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи від 11.12.2020 №0035/20/7.12-19/41339286 (далі - акт, акт перевірки), висновками якого встановлено наступні порушення:

- статті 281 Митного кодексу України в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VІІ, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 321991,50 грн.;

- вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ зі змінами, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 64398,30 грн.

На підставі вказаного акту Подільською митницею Держмитслужби 04.01.2021 прийнято наступні податкові повідомлення - рішення:

- №00000031219, яким збільшено суму грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на загальну суму 402489,37 грн., з яких: 321991,50 грн. - основний платіж, 80497,87 грн. - штрафні санкції;

- №00000041219, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 80497,87 грн., з яких: 64398,30 грн. - основний платіж, 16099,57 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись з наказом про проведення документальної невиїзної перевірки та податковими повідомленнями - рішеннями позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України).

Згідно з п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (п. 41.3 ст. 41 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 336 МК України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи (ч. 3 ст. 345 МК України).

Відповідно до ч. 1-4 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу.

Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу за умови належного повідомлення особи про дату та місце проведення перевірки проведення одним із способів: або шляхом направлення повідомлення рекомендованим листом, або вручення повідомлення під розписку. Тобто з письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та до її початку.

Cудом встановлено, що наказ Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 та повідомлення №37 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "Вінавтотрак" з 04.12.2020 направлялися на податкову адресу підприємства 01.12.2020.

Вказаний лист повернутий 07.12.2020 до Подільської митниці Держмитслужби, причиною невручення зазначено - "не проживає", що підтверджується копією конверта.

Згідно інформації, що міститься у витязі з реєстру поштових відправлень (трекінг) встановлено, що дане відправлення 03.12.2020 прямувало до точки видачі, 07.12.2020 повернутий за зворотною адресою та повернулося до відповідача 08.12.2020.

Так, відповідно до п. 42.5 ст. 45 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Таким чином, позивач на момент початку проведення перевірки (04.12.2020) не був сповіщений та повідомлений про її проведення, оскільки повідомлення та наказ на проведення перевірки повернені Подільській митниці Держмитслужби 07.12.2020, тобто після початку проведення перевірки.

Вказане свідчить про те, що Подільською митницею Держмитслужби не дотримано встановлених ч. 4 ст. 351 МК України умов, необхідних для проведення документальної невиїзної перевірки підприємства, оскільки на момент проведення перевірки 04.12.2020 у митного органу були відсутні докази того, що підприємство отримало наказ та повідомлення про проведення перевірки та було сповіщене про призначення її проведення з 04.12.2020.

Суд звертає увагу, що присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова (ч. 5 ст. 351 МК України).

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 350 МК України, посадові особи підприємства, що перевіряється, мають право: 1) вимагати від посадових осіб митного органу повідомлення підстав для проведення перевірки, пред`явлення посвідчення на право проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку, а також надання копії наказу митного органу про проведення перевірки; 2) надавати посадовим особам митного органу, які проводять перевірку, письмові заяви, зауваження, пояснення з питань, що стосуються перевірки; 3) запитувати у посадових осіб митного органу та отримувати від них інформацію щодо положень законодавства, що стосуються питань перевірки; 4) надавати посадовим особам митного органу всі наявні у їх розпорядженні документи та відомості, що підтверджують процедури декларування та митного оформлення товарів до відповідного митного режиму, а також дотримання вимог законодавства з питань митної справи; 5) вимагати від посадових осіб митного органу перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь підприємства; 6) звертатися до митного органу, посадові особи якого проводять перевірку, з клопотанням про продовження строку подання документів, строку проведення перевірки; 7) подавати письмові зауваження або заперечення до акта перевірки у разі незгоди з викладеними в ньому фактами та обставинами, вимагати розгляду цих зауважень або заперечень посадовими особами митного органу по суті та долучати їх до акта, що складається за результатами перевірки; 8) отримувати у посадових осіб митного органу після закінчення перевірки примірник акта (довідки), що складається за результатами перевірки; 9) оскаржувати рішення, прийняте митним органом за результатами перевірки; 10) складати розрахунок збитків та/або шкоди, заподіяних підприємству у зв`язку з проведенням документальної перевірки, та вимагати в установленому законом порядку відшкодування таких збитків та/або шкоди, а також долучати зазначений розрахунок до акта, що складається за результатами перевірки, як його невід`ємний додаток; 11) користуватися іншими правами, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України.

Зазначені положення МК України вказують на те, що наказ про проведення перевірки має бути вручений до початку проведення перевірки, що надає платнику податків, який перевіряється, реалізувати свої права, а саме: знати про проведення перевірки та підстави для проведення перевірки, на отримання копії наказу про проведення перевірки; на надання посадовим особам, які проводять перевірку, письмових заяв, зауважень, пояснень з питань, що стосуються перевірки, які у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи були наявні у позивача; на надання посадовим особам всіх наявних у їх розпорядженні документів та відомостей, що підтверджують процедури декларування та митного оформлення, вимагати від посадових осіб перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь підприємства.

Слід зазначити, що невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, і завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової/митної дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження правомірності його рішень/дій.

Невиконання вказаних вимог, не забезпечення гарантій прав платника податків за усталеною судовою практикою призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 у справі №821/371/17 (провадження №К/9901/1970/17), від 02.09.2020 у справі №820/3426/16 (адміністративне провадження №К/9901/36355/18), що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення відносно нього документальної невиїзної перевірки до початку її проведення (04.12.2020), відповідачем порушено встановлений МК України порядок її проведення, оформленого актом перевірки від 11.12.2020 №0035/20/7.12-19/ НОМЕР_1 , складеного за результатами проведення такої перевірки.

Наведене вказує на те, що спірні податкові повідомлення - рішення від 04.01.2021 прийнято без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, тобто доводів та матеріалів, які надаються платником під час перевірки, та без урахування права платника податків на участь у процесі прийняття таких рішень, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та наявність підстав для їх скасування.

Між тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалось вище, підставою для проведення перевірки у оскаржуваному наказі зазначено п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України.

Згідно вимог частини 3 ст. 345 МК України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування; (...) тощо.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 45 МК України визначено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Тобто, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про не підтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України

При цьому, із змісту наказу Подільської митниці Державної митної служби України № 452 від 27.11.2020 не вбачається, що саме стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки, оскаржуваний наказ не містить інформації про фактичні підстави, які відповідають приписам п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України.

Чинним законодавством регламентовано, що проведення перевірок щодо підтвердження походження товарів здійснюються, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог щодо визначення концепції Товарів, що походять з певної країни і методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року (далі Протокол 1).

Відповідно до вимог пункту 1 статті 33 Протоколу 1 подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

Водночас, аналізуючи зміст наказу на проведення перевірки та повідомлення про проведення перевірки, останні не містять аргументів наявності у фіскального органу обґрунтованих сумнівів в достовірності документів та статусі походження товару, ввезеного позивачем на територію України за митними деклараціями, які перевірялися.

Відтак, можна дійти висновку, що підстав для проведення перевірки у відповідача не було.

В оскаржуваному наказі №452 від 27.11.2020 зазначено, що перевірка проводилася з питань державної митної справи за митними деклараціями без вказівки на будь які листи про здійснення контрольно-перевірочних заходів TOB Вінавтотрак .

Повідомлення від 27.11.2020 №37, яким відповідач мав повідомити позивача про проведення перевірки, також не містить жодних посилань на конкретизацію об`єкта перевірки та підстави її проведення.

У свою чергу позивач вказує на той факт, що при дотриманні відповідачем порядку проведення перевірок та направленні на його адресу вмотивованого запиту з питань належності документів, на підставі якого ним здійснювалося митне оформлення товарів, він би надав всю необхідну інформацію. Однак порушення, допущені відповідачем позбавили його цього права та призвели до винесення протиправного наказу.

Нормами ч. 1 ст. 345 МК України передбачено, що документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість здійснення митного контролю після завершення митного оформлення виключно за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Суд звертає увагу, що донарахування сум податкових зобов`язань після завершення процедури митного оформлення товарів можливо виключно у разі умисного подання платником податків недостовірних документів або недостовірної інформації під час митного оформлення.

Оскаржуваний наказ та повідомлення про проведення перевірки не містить посилань та доказів подання позивачем посадовим особам Подільської митниці Держмитслужби недостовірних документів під час здійснення ним митного оформлення товару чи допущення позивачем інших порушень митного законодавства.

При цьому, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, під час митного оформлення товару за митними деклараціями, які були предметом перевірки, позивачем до державної митної служби було подано всі запитувані, згідно чинного законодавства документи, не було жодним чином приховано якихось документів чи фактів, що могли б вплинути на визначення статусу товару, як преференційного, не зафіксовано та не наведено фактів підроблення документів, подання недостовірних відомостей, приховання якихось відомостей від митних органів чи допущено інших порушень законодавства України з боку позивача.

Отже, суд погоджується з наведеними вище аргументи позивача про те, що у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки, а оскаржуваний наказ прийнятий без наявних правових підстав.

Нормами Митного кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може слугувати належною підставою наказу про проведення перевірки. Так, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог ч. 4 ст. 351 Митного кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Щодо не підтвердження преференційності походження товару, то суд зазначає, що на підтвердження права на отримання преференції позивачем до митних органів були надані всі необхідні документи, які підтверджують країну походження товару, вказане не заперечується відповідачем.

Згідно з ч. 1-3 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Відповідно до ст. 43 МК України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

В силу приписів ч. 5 ст. 280 МК України, ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Законом України від 16.09.2014 № 1678-VІІ ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі Угода).

Відповідно до п. 1 ст. 29 Угоди, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.

Статтею 26 Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять із територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі 1 - щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва (надалі - Протокол до Угоди про асоціацію) до цієї Угоди.

Частиною 1 ст. 2 Протоколу І до Угоди встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

- товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

- товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Протоколу до Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу.

Окрім цього, 21.11.2018 рішенням Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва № 1/2018 було внесено зміни та доповнення до Угоди про асоціацію про заміну Протоколу І "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом. Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Рішення №1/2018).

Відповідно до ст. 1 Рішення №1/2018, Протокол І замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Згідно із пунктом 1 ст. 1 Протоколу І Угоди (який є додатком до рішення №1/2018), з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення І і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пап-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція).

Відповідно до ст. 3 Рішення №1/2018, вказане рішення застосовується з 1 січня 2019 року.

Статтею 29 Скасування ввізного мита Угоди встановлено, що кожна сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони.

В редакції Угоди, що діяла під час декларування товарів за МД від 23.05.2018 №UA401010/2018/016492; від 14.05.2018 №UA401010/2018/015265; від 16.07.2018 №UA401010/2018/023312; від 12.06.2018 №UA401010/2018/018861; від 30.03.2018 №UA401010/2018/010014; від 03.07.2018 №UA401010/2018/021514; від 04.12.2018 №UA401010/2018/042570; від 06.09.2018 №UA401010/2018/030220; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041962; від 29.11.2018 №UA401010/2018/041963; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034287; від 09.11.2018 №UA401010/2018/038957; від 19.06.2018 №UA401010/2018/019737; від 12.04.2018 №UA401010/2018/011334; від 05.10.2018 №UA401010/2018/034336; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036390; від 22.10.2018 №UA401010/2018/036389, статтею 16 Загальні вимоги 1 Протоколу 1 Угоди передбачено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів:

(а) сертифікат з перевезення товару ЕUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу;

або (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу. - декларація, що надалі іменується "декларацією-інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації-інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Згідно пункту 1 статті 17 Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 Протоколу 1 Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву країни експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Пунктом 4 статті 17 Протоколу 1 Угоди встановлено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Згідно пункту 1 статті 22 Умови складання декларації-інвойс Протоколу 1 Угоди, декларація-інвойс може бути складена:

a) затвердженим експортером;

b) експортером будь - якої партії товару, сукупна вартість яких не перевищує 6 000 євро.

Пунктом 2 статті 22 Протоколу 1 Угоди встановлено, що декларація-інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього протоколу.

В редакції Угоди, що діяла під час декларування товарів за МД від 23.04.2019 №UA401010/2019/024061; від 26.02.2019 №UA40l010/2019/015235; від 16.04.2019 №UA401010/2019/022886, статтею 15 Загальні вимоги Доповнення 1 Угоди товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED;

(с) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження EUR-MED ), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого пішого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Відповідно до статті 16 Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED Доповнення І Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути видатний митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Відповідно до пункту 4 статті 16 Доповнення 1 Угоди, сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера в наступних випадках: сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера в наступних випадках:

(а) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1). з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні продукти можуть вважатися такими, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2). з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED або декларація походження EUR-MED була видана у країні походження;

(b) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Стати 3(2) чи з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з інших Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3. та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація походження EUR-MED була видана у країні походження;

(с) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, то походять з Договірної Сторони-експортера, чи з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Стати 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація походження EUR-MED була видана у країні походження.

Згідно статті 21 Умови складання декларації про походження або декларації про походження EUR-MED Доповнення і Угоди Декларація про походження або декларація про походження EUR-MED, зазначена в статті 15(1 ) (с), може бути складена:

(a) уповноваженим експортером;

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Відповідно до пункту 2 статті 21 Доповнення 1 Угоди, декларація про походження може бути складена в наступних випадках:

(a) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1), а також (i) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших договірних Сторін відповідно до Статті 3(1), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Стати 3 (2), та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні продукти можуть вважатися такими, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED або декларація про походження EUR-MED була видана у країні походження;

(b) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) чи з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з інших Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація про походження EUR-MED була видана країні походження;

(c) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) та (і) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, чи з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або (її) відповідні товари можуть вважатися такими, то походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація про походження EUR-MED була видана у країні походження,

Таким чином, в редакції Угоди, що діє з 01.01.2019, ст. 15 Доповнення І до Конвенції визначено: товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку ІІІ b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-MED"), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, що під час митного оформлення товарів, ним з метою підтвердження країни походження товару та застосування режиму вільної торгівлі митним органам надавались: сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 та Декларації-інвойси, складені експортером (фактурна вартість товару не перевищує 6000 євро), що, в повній мірі відповідає як вимогам Протоколу І Угоди (в редакції, що діяла до 31.12.2018), так і Доповненню І до Конвенції, яка розпочала свою дію з 01.01.2019 (примірники декларацій інвойсів та сертифікатів EUR.1 містяться в матеріалах справи).

Отже, відповідачем не спростовано аргументи позивача, що в діях ТОВ "Вінавтотрак" відсутні порушення вимог чинного законодавства щодо митного оформлення товару та застосування преференційного режиму розмитнення.

Крім того, зміст акту перевірки свідчить, що при формуванні висновків порушення підприємством вимог ст. 281 МК України та п. 190.1 ст. 190 ПК України, що призвели до заниження податкового зобов`язання зі сплати митних платежів на загальну суму 386389,79 грн., в тому числі по сплаті ввізного мита на суму 321991,50 грн. та по сплаті податку на додану вартість на суму 64398,30 грн., митним органом взяті до уваги інформаційні листи від уповноважених органів Республіки Польща, отримані на запити ДФС України (п. 2.6 акта перевірки).

Як встановлено судом, листи від уповноважених органів Республіки Польща (т. 1 а.с. 212-214, 234-235, 250, т. 2 а.с. 1, 3-4, 12, 16, 23-26, 30, 36, 41, 45, 53-56, 60-61, 73, 82-83, 88-89, 91-92, 97-98) складені польською та англійською мовами, на них відсутні будь-які відмітки апостилю, а також відсутній переклад.

Відповідно до ст. 13 Закон України Про міжнародне приватне право від 3.06.2005 №2709-IV, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Існує два способи такого засвідчення: консульська легалізація та проставляння апостилю.

Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією Про консульські зносини 1963 р.

Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.

У грудні 2003 року для України набула чинності Гаазька Конвенція від 5.10.1961, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

При застосуванні Гаазької Конвенції виконується процедура проставляння апостилю на офіційних документах компетентними органами для представлення їх на території держав - учасниць Конвенції. Апостиль - це спеціальний штамп у формі квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам, який засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписувала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено документ. В Україні розмір спеціального штампу апостилю встановлено 10х10. За правилами ст.4 Конвенції, апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріплюється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Текст Гаазької Конвенції, а відповідно і зразка апостилю, викладено французькою та англійською мовами. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок Apostille (Convention de la Haye du 5 octobre 1961) повинен бути викладений французькою мовою.

Суд звертає увагу на те, що Польська Республіка є учасником Гаазької Конвенції, а відтак офіційні документи цієї країни не потребують консульської легалізації, достатнім є лише проставляння апостилю.

Таким чином, листи від уповноваженого органу Польщі, на які йде посилання в акті перевірки, жодним чином не легалізовані (відсутній апостиль), що унеможливлює підтвердження автентичності такого документа на предмет ідентифікації органу, що його видав та посадової особи, яка його підписала.

Крім того, вказані листи не містять перекладу з польської та/або англійської на українську мову.

З метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів законодавством встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання під час проведення перевірки може бути належною підставою для прийняття суб`єктом владних повноважень законного і обґрунтованого рішення.

Порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що виразилось у призначенні перевірки на підставі документа органу іноземної держави, не перекладеного українською мовою та не легалізованого в установлений законом спосіб, та обґрунтування висновків перевірки на підставі документів, також отриманих від органа іноземної держави, не перекладених українською мовою та не легалізованих в установлений законом спосіб, призвело до незаконності як самої перевірки, так і її наслідків.

Крім того, надані митним органом документи складені іноземною мовою на підтвердження правомірності висновків акту перевірки щодо порушення позивачем норм законодавства не є допустимими, достовірними та належними, оскільки такі не перекладені українською мовою та не легалізовані в установлений законом спосіб, а відтак не можуть бути підставою для висновку про порушення позивачем митних правил.

Таким чином, суд вважає, що контролюючий орган при проведенні перевірки та при прийнятті оскаржуваних рішень діяв з порушенням чинних норм законодавства України.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02 липня 2019 року у справі №821/2067/17, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відсутність або недоведеність вини платника податків як необхідної складової податкового правопорушення обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення. Отже, йдеться про недоведеність відповідачем наявності складу податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірних податкових повідомлень рішень, і безпідставне збільшення грошових зобов`язань з податку на додану вартість і ввізного мита.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 820/898/18 (провадження № К/9901/63669/18).

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Вінавтотрак" та скасування наказу Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки позивача та оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 04.01.2021 №00000031219, №00000041219.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України ) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд приходить до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не обґрунтовано та не доведено правомірність винесення спірного наказу та податкових повідомлень-рішень.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Подільської митниці Держмитслужби №452 від 27.11.2020 про проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак".

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Подільської митниці Держмитслужби від 04.01.2021 №00000031219 та №00000041219.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак" понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 9514,82 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Подільської митниці Держмитслужби.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінавтотрак" (вул. Мічуріна, 54, с. Ксаверівка, Вінницька область, 22320, код ЄДРПОУ 41339286)

Відповідач: Подільська митниця Держмитслужби (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43350542)

Суддя Комар Павло Анатолійович