Рішення

від 28.07.2021 по справі 640/27698/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року місто Київ №640/27698/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів: Пащенка К.С., Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янець Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомБлагодійної організації "Благодійний фонд "Українська благодійна мережа" до третя особа Кабінету Міністрів України, Міністерство соціальної політики України провизнання протиправної та нечинної постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 в частині, зобов`язання вчинити дії, На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 липня 2021 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Благодійна організація Благодійний фонд Українська благодійницька мережа звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа Міністерство соціальної політики України, в якій просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06.11.2020):

- визнати протиправною (такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили - Закону України Про публічні закупівлі ) та нечинною постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення від 01.06.2020 №450 в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, затвердженого зазначеною постановою, до правовідносин щодо здійснення соціального замовлення (закупівлі соціальних послуг), вартість яких перевищує розмір, визначений пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України Про публічні закупівлі ;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України прийняти постанову, якою привести Порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення від 01.06.2020 №450 у відповідність до Закону України Про публічні закупівлі .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення від 01.06.2020 №450 в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, яка набрала чинності з 06.06.2020, є такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, оскільки останньою не передбачено здійснення соціального замовлення відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" у разі, коли вартість закупівлі соціальних послуг дорівнює або перевищує розмір, установлений частиною першою статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", як було визначено абзацом 2 пункту 1 Порядку здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2013 №324 (в редакції, чинній у період з 16.05.2017 до 06.06.2020).

На думку позивача, за таких обставин з 06.06.2020 уповноважені органи системи надання соціальних послуг (органи державної влади або органи місцевого самоврядування) не мають належних правових підстав (тобто з відсутністю суперечності між законом та підзаконним нормативно-правовим актом) для проведення закупівлі соціальних послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 200 тис. грн. відповідно до Закону № 922-VIII. Однак, якщо у такому разі закупівля не буде проведена відповідно до Закону № 922-VIII, договір, укладений лише за результатами конкурсу на надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів, буде вважатися нікчемним на підставі п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону № 922-VIII.

В обгрунтування того, що позивач є суб`єктом спірних правовідносин останній зазначив про те, що з 12.07.2019 і по теперішній час Благодійною організацією Благодійний фонд Українська благодійницька мережа надається соціальна послуга підтриманого проживання для 4-х повнолітніх осіб з інвалідністю (колишніх вихованців інтернатних закладів системи Мінсоцполітики) в будинку підтриманого проживання Будиночок сиріт з інвалідністю Оселя Віри, Надії, Любові , який фінансується за механізмом соціального замовлення, замовником є Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації та яким 17.04.2020 розпочато переговорну процедуру закупівлі соціальної послуги підтриманого проживання та за підсумками проведення якої укладено договір про надання соціальної послуги від 05.05.2020 №2904-1/20, а тому позивач вважає, що до зазначених правовідносин застосовується оскаржувана постанова в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, що може призвести до нікчемності договору про надання соціальної послуги від 05.05.2020 №2904-1/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2020 (суддя Літвінова А.В.) позовну заяву Благодійної організації Благодійний фонд Українська благодійницька мережа у справі №640/27698/20 повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2021 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2020 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано в порядку, визначеному пунктом 15 частини першої розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Літвінової А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2021 позовну заяву Благодійної організації Благодійний фонд Українська благодійницька мережа залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Представником позивача 10.03.2021 подано до суду заяву про відвід судді Літвінової А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 (суддя Літвінова А.В.) заяву представника Благодійної організації Благодійний фонд Українська благодійницька мережа про відвід судді Літвінової А.В. визнано необґрунтованою та передано матеріали справи №640/27698/20 у відповідності до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України для вирішення питання про відвід судді Літвінової А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2020 (суддя Клименчук Н.М.) у задоволенні заяви Благодійної організації Благодійний фонд Українська благодійницька мережа про відвід судді Літвінової А.В. відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 (суддя Літвінова А.В.) задоволено заяву судді Літвінової А.В. про самовідвід та передано адміністративну справу №640/27698/20 для розгляду іншим складом суду, який визначити в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано, в порядку, визначеному пунктом 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", визначено суддю для розгляду справи, матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Іщуку І.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання в адміністративній справі №640/27698/20

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 залучено в якості третьої особи Міністерство соціальної політки України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2021 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/27698/20 та призначено справу до колегіального розгляду по суті.

До суду 24.05.2021 від Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки нормами чинного законодавства України прямо передбачено право Кабінету Міністрів України формувати порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг. Представником відповідача зауважено, що оскаржувана постанова Уряду видана з дотриманням критеріїв, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою забезпечення доступності соціальних послуг, розвитку сфери соціальних послуг. Також представник відповідача акцентував увагу на тому, що приймаючи оскаржувану постанову, Уряд не порушив процедуру прийняття оскаржуваної постанови.

Крім того, представник відповідача наголосив на тому, що позивачем не доведено наявність порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Отже, представник відповідача вважає, що доводи позовної заяви не підтверджують порушення відповідачем положень чинного законодавства при прийнятті постанови №450, а приймаючи дану постанову відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем в Офіційному віснику України від №37 було опубліковано оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №640/27698/20 за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Українська благодійна мережа" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправної та нечинної постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 в частині, зобов`язання вчинити дії.

Позивачем 09.06.2021 подано до суду відповідь відзив, відповідно до якого останній зазначив про те, що він вже є суб`єктом правовідносин щодо надання соціальних послуг в межах соціального замовлення відповідно до Договору №1 про надання соціальної послуги від 14.05.2021.

Від Міністерства соціальної політики України (надалі - третя особа) 02.08.2021 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник третьої особи не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, адже оскаржуваною постановою не порушено прав та інтересів позивача.

Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021, від 22.06.2021 та від 20.07.2021 розгляд справи здійснено в режимі відеоконференції.

Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи без його участі; представник третьої особи у судове засідання 28.07.2021 не з`явився; представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, письмові пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2013 №324, яка втратила чиність 06.06.2020, було затверджено Порядок здійснення соціального замовлення за рахунок бюджетних коштів, що додається.

Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що цей Порядок визначає відповідно до Закону України "Про соціальні послуги" механізм формування, виконання і фінансування соціального замовлення соціальних послуг, що надаються недержавними суб`єктами, за рахунок бюджетних коштів, а також організації та проведення конкурсів із залучення таких коштів.

У разі коли вартість закупівлі соціальних послуг дорівнює або перевищує розмір, установлений частиною першою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", соціальне замовлення здійснюється відповідно до зазначеного Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України "Про соціальні послуги" затверджено Порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, що додається.

Відповідно до пункту 1 Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 цей Порядок визначає механізм залучення на договірній основі надавачів соціальних послуг для задоволення потреб осіб/сімей у соціальних послугах за рахунок бюджетних коштів та компенсації надавачам вартості соціальних послуг.

Як зазначив позивач, вказаним Порядком не передбачено здійснення соціального замовлення відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" у разі, коли вартість закупівлі соціальних послуг дорівнює або перевищує розмір, установлений частиною першою статті 3 вказаного Закону.

Так, позивач вважаючи протиправною постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення від 01.06.2020 №450 в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини першої-другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження є постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення від 01.06.2020 №450 в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, затвердженого зазначеною постановою, до правовідносин щодо здійснення соціального замовлення (закупівлі соціальних послуг), вартість яких перевищує розмір, визначений пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України Про публічні закупівлі .

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з частинами першою-другою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Разом з тим, у відповідності до пункту 17 статті 1 Закону України "Про соціальні послуги" соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім`ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про соціальні послуги" порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України. Форми відповідних документів та інструкція з їх заповнення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Отже, відповідно до норм вищевказаних законів Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями формувати порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг.

Згідно з частиною першою-другою статті 49 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення затверджено порядок надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг, що додається та який визначає механізм залучення на договірній основі надавачів соціальних послуг для задоволення потреб осіб/сімей у соціальних послугах за рахунок бюджетних коштів та компенсації надавачам вартості соціальних послуг.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови №450 Законом України "Про соціальні послуги", який введено в дію 01.01.2020, змінено механізм соціального замовлення і визначено, що забезпечення надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення здійснюється шляхом компенсації надавачам соціальних послуг вартості наданих ними послуг.

Проект постанови від 01.06.2020 №450 підготовлено без зауважень Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державною регуляторною службою України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, із зауваженнями, які враховано Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, зокрема, стосовно дотримання вимог нормопроектувальної техніки.

Необхідно зауважити, що незгода позивача з такою постановою відповідача не може свідчити про її необґрунтованість чи протиправність.

Пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5, 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються, зокрема:

- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

- у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Згідно з частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В свою чергу, доводи позовної заяви та додані до неї матеріали не містять обґрунтування порушення оскаржуваною постановою реальних прав, свобод чи інтересів позивача.

Так, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Кодексу адміністративного судочинства.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Тобто, залежно від своєї юридичної природи правові акти управління поділяються на нормативно-правові та індивідуальні акти.

Індивідуальні акти стосуються інтересів конкретних осіб та правовідносин за участю таких осіб. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, зокрема, чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

На відміну від нормативно-правових актів, індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

У рішенні Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) №18-рп/2004 від 01.12.2004 визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Таким чином, при вирішенні даного спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України (заява № 377/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.04.2021 у справі № 260/319/20.

Аналіз викладеного свідчить, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб`єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб`єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.

У свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі № 826/9779/17 містить висновок, що перебування позивача у відносинах, які регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом є ключовим критерієм у визначенні права його оскаржити.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку саме цього відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічна правова позиція також викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 826/4802/17, від 07.11.2019 у справі №826/1647/16.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з даним позовом до суду не наведено та не надано належних і достатніх доказів на підтвердження обставин допущення дійсного порушення його реальних прав, свобод або інтересів прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою від 01.06.2020 №450 Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення в частині застосування Порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг.

В свою чергу, відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 Про судове рішення в адміністративній справі , резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі №826/13664/18.

Позивач, оскаржуючи вказану постанову, не конкретизує та не підтверджує будь-якими доказами відповідне порушення суб`єктом владних повноважень його прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №450 Деякі питання надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення .

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу статі 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Благодійної організації "Благодійний фонд "Українська благодійна мережа" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 04.08.2021.

Головуючий суддя Іщук І.О.

Судді Пащенко К.С.

Гарник К.Ю.