Постанова

від 29.07.2021 по справі 520/2922/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 р.Справа № 520/2922/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головне управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.04.21 по справі № 520/2922/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними та скасувати складені Головним управлінням ДФС у Харківській області щодо ОСОБА_1 : рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002191305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002201305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002211305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002221305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002231305, податкове повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002241305, податкове повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002251305, податкове повідомлення-рішення від 07.03.2019 № 0002261305, податкове повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002271305, податкове повідомлення-рішення від 11.07.2019 №0006031305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 № Ф-0000021305;

- скасувати податкову вимогу від 01.04.2019 № 33341-56 на суму 7369378,12 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про безпідставність висновків податкового органу щодо необхідності оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна, податком на доходи фізичних осіб та ПДВ на загальних підставах. Вказує, що продаж нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, а вказана діяльність не є підприємницькою. Позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано складені Головним управлінням ДФС у Харківській області щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ): рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002191305, №0002201305, №0002211305, №0002221305 і №0002231305, податкові повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002241305, №0002251305, №0002261305, №0002271305 і від 11.07.2019 № 0006031305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 № Ф-0000021305.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів із сум доходів від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2013 по 31.12.2017, за результатами проведення якої складено акт від 08.02.2019 № 350/20-40-13-05-08/ НОМЕР_1 .

У висновках акту перевірки зафіксовані наступні порушення:

- ст. 58, ч. 6 ст. 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів підприємницької діяльності;

- ст. 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-ІV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п.п. 177.5, 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки;

- п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України в частині не ведення позивачем Книги обліку доходів і витрат;

- пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 177.1, 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2013 по 31.12.2017 в загальній сумі 2110303,98 грн, в т.ч. за 2013 рік - 52079,60 грн, за 2014 рік - 521499,36 грн за 2015 рік - 165 443,80 грн, за 2016 рік - 426565,44 грн та за 2017 - 944 715,78 грн;

- абз. 4 п. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки;

- п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 8, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями в частині заниження бази нарахування єдиного внеску, внаслідок чого донараховано єдиний внесок в загальній сумі 102714,26 грн, в т.ч. за 2013 рік в сумі 6766,15 грн, за 2014 рік - 36603,29 грн, за 2015 рік - 8128,82 грн, за 2016 рік - 15554,00 грн, за 2017 рік - 35662,00 грн;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з військового збору у періоді з 01.01.2015 по 31.12.2017 на суму 114333,82 грн, в т.ч. за 2015 рік - 12453,96 грн, за 2016 рік - 23153,55 грн та за 2017 рік - 78726,31 грн;

- п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 п. 188.1 ст. 188, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 у загальній сумі 2139413,00 грн.

На підставі вказаних вище висновків акту перевірки контролюючим органом прийняті оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002191305, №0002201305, №0002211305, №0002221305, №0002231305, податкове повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002241305, податкові повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002251305, №0002261305, №0002271305, податкове повідомлення-рішення від 11.07.2019 №0006031305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 № Ф-0000021305; вимогу від 01.04.2019 №33341-56 на суму 7369378,12 грн.

Підставою для прийняття вищевказаних оскаржуваних актів індивідуальної дії слугував висновок контролюючого органу, який викладено в акті перевірки від 14.03.2019 про те, що у перевіряємому періоді позивач, укладаючи договори купівлі-продажу квартир, здійснював підприємницьку діяльність з метою отримання доходу саме, як підприємець, а не фізична особа, отже, позивач отримував дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок переходу на загальну систему оподаткування та, відповідно, сплати податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного податку за відповідною ставкою та єдиного соціального внеску

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазанчає наступне.

Відповідно до п.п. 177.1, 177.2, 177.4, 177.6 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Згідно п. 172.2 ст.172 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 ст. 172 Податкового кодексу України, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу України, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону (п. 172.3 ст.172 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 167.2 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Згідно з п. 172.4 ст. 172 Податкового кодексу України, під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Відповідно до п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України, відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

З аналізу зазначених норм вбачається визначений порядок оподаткування операцій з відчуження нерухомого майна, відповідно до якого фізична особа сплачує податок під час нотаріального оформлення операцій продажу нерухомого майна, що в подальшому звільняє її від обов`язку відображення вказаних операцій в будь-якій податковій звітності.

Судовим розглядом встановлено, що при визначенні податкових зобов`язань та бази оподаткування позивача, відповідач керувався положеннями ст. 177 Податкового кодексу України, якими врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При оформленні висновків акту перевірки відповідач визначив базою оподаткування позивача сукупну суму вартості договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості, які позивач укладав впродовж 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 років. При проведенні перевірки відповідач не досліджував докази щодо формування позивачем витрат, пов`язаних з провадженням діяльності щодо будівництва та продажу нерухомості і не здійснював зменшення загального доходу позивача на суму витрат, здійснених ним при будівництві.

Як вбачається з наданих позивачем суду на виконання постанови Верховного суду від 09.12.2020 первинних документів, витрати позивача по здійсненню будівництва проданих в періоді, що перевірявся об`єктів нерухомості підтверджуються, зокрема, видатковими накладними, товарними та фіскальними чеками на придбання будівельних матеріалів у ТОВ Епіцентр К , товарними чеками на придбання будівельних матеріалів у ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , та інші. Квитанціями до прибуткового касового ордера, рахунок-фактурами ТОВ Компанія Техногрес , квитанціями про сплату за виконані роботи на рахунок ПАТ Харківміськгаз , квитанціями про сплату за приєднання об`єктів нерухомості до електромережі на рахунок Акціонерної компанії Харківобленерго тощо.

Також в матеріалах справи наявні декларації про готовність об`єктів до експлуатації, зокрема: від 25.02.2014, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області № ХК 143140560019 про прийняття до експлуатації об`єкту будівництва за адресою м. Харків, вул. Лейпунського, 5, згідно з якою кошторисна вартість будівництва складає 1547,934 тис. гривень, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 1473,141 тис. гривень, які проводив підрядник ПП ДЕМПИКС ; від 22.06.2012, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області № ХК 1421214741 про прийняття до експлуатації об`єкту будівництва за адресою АДРЕСА_1 , згідно з якою кошторисна вартість будівництва складає 480,00 тис. гривень, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 178,00 тис. гривень, які проводив підрядник ТОВ Спецстройпроект-1 , витрати на машини, обладнання, інвентар 64,00 тис гривень.

Доводи відповідача стосовно того, що ПП ДЕМПИКС до середини 2014 року знаходилось на території іншої держави, за адресою: АДРЕСА_2 і тому не міг виконувати підрядні роботи по вул. Лейпунського, 5 у м. Харків є необгрунтованими з урахуванням наступного.

Згідно Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України (якою згідно ст. 3 цього Закону є сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Більше того, на дату підписання декларації про готовність об`єкту до експлуатації (25.02.2014) та проведення будівництва, територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не була окупована.

Крім того, посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодної товарно-транспортної накладної з адресою доставки не впливають на правомірність висновків суду, з огляду на те, що відсутність товарно-транспортної накладної не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер операції постачання продукції, оскільки йдеться про правильність визначення бази оподаткування за договорами купівлі-продажу будівельних матеріалів та виконання підрядних робіт, а не за взаємовідносинами перевезення. Паспорти та сертифікати якості не є документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто не є первинними документами, на підставі яких формуються показники податкової звітності, а їх відсутність не може однозначно свідчити про відсутність факту постачання товару.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 12.02.2020 по справі № 440/3783/18.

Доводи та надана до суду податкова інформація стосовно того, що контрагент позивача ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_8 не могли отримувати доходів в достатній кількості щоб здійснити продаж будівельних матеріалів є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 74.1, 74.2 ст. 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Тобто, наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем Державної фіскальної служби, що не оформлена рішеннями суб`єкта владних повноважень, не є юридичним фактом та утворює лише підставу для перевірки такої інформації. Зазначена податкова інформація може породжувати певні сумніви у посадових осіб контролюючого органу щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що платнику податків його контрагентами товари не постачались. Використання відповідачем при визначенні порушень платнику податків лише податкової звітності не є належним способом діяльності суб`єкта владних повноважень позивача у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 04.07.2019 у справі № 811/4044/13-а.

Щодо підтвердження факту повного розрахунку з позивачем покупцями об`єктів нерухомості, слід зазначити наступне.

Згідно умов договорів купівлі-продажу, що позивач укладав із покупцями об`єктів нерухомості встановлено, що факт повного розрахунку з позивачем підтверджується заявою, що є невід`ємною частиною договору та підпис на якій має бути посвідчений нотаріально. Так, згідно тексту договорів та фактичним обставинам справи, позивачем фактично було отримано неповний розрахунок за наступними договорами купівлі-продажу квартири:

- № 4217 від 21.10.2015 - ціна договору складає 830264 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 250 000, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 620 від 12.02.2016 - ціна договору складає 757158 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 460158,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 4114 від 17.11.2014 - ціна договору складає 447500,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 223750,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1899 від 03.04.2017 - ціна договору складає 411454,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 205727,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1089 від 29.03.2017 - ціна договору складає 411389,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 401977,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1547 від 24.03.2017 - ціна договору складає 330807,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 60807,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1780 від 30.03.2017 - ціна договору складає 331246,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 51246,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 3926 від 31.05.2017 - ціна договору складає 327540,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов - 163770,00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня.

Відповідач надав суду пояснення до яких долучив відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до яких, право власності на об`єкти нерухомості за даними договорами перейшло від позивача до покупців. Проте належних підтверджень виконання покупцями власних зобов`язань та здійснення повного розрахунку за вищезазначеними договорами в матеріалах справи немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи, що факт повного розрахунку з позивачем покупцями об`єктів нерухомості підтверджується згідно визначених сторонами умов договору відповідною заявою позивача (продавця), інші засоби доказування факту розрахунку не можуть бути прийняті судом до уваги. Крім того, на момент проведення перевірки позивача, встановлений законодавством трирічний строк позовної давності для вимоги про стягнення несплаченої вартості об`єктів нерухомості не минув.

Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів проведення розрахунків з позивачем за договорами купівлі-продажу, що також впливає на правильність визначення бази оподаткування.

На підставі встановлених по справі обставин, що підтверджуються належними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неправильне визначення відповідачем бази оподаткування, всупереч п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, призвело до необґрунтованих висновків акту перевірки, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідачем не вірно визначено об`єкт оподаткування позивача, як чистий оподатковуваний дохід, без урахування різниці між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи, що призвело до неправильного визначення та безпідставного нарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, військового збору.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем під час укладення та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу було сплачено 5% податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 488 539,95 грн та військовий збір в загальній сумі 58400,77 грн. Відповідачем при нарахуванні податкових зобов`язань не було враховано сплату позивачем зазначених сум податку та військового збору.

Крім того, з пояснень відповідача та матеріалів справи суд встановив, що позивачем у 2013 році було укладено один договір купівлі-продажу № 761 від 05.04.2013; в 2014 році - шість договорів дупівлі-продажу: № 914 від 20.03.2014, № 270 від 21.03.2014, № 1391 від 25.04.2014, № 1564 від 16.05.2014, № 2338 від 04.07.2014, № 4114 від 17.11.2014; в 2015 році - один договір купівлі-продажу № 4217 від 21.10.2015; в 2016 році - два договори купівлі-продажу: № 620 від 12.02.2016, та № 699 від 08.08.2016; в 2017 році - 12 договорів купівлі-продажу: № 1075 від 22.02.2017, № 1268 від 28.02.2017, № 1547 від 24.03.2017, № 1089 від 29.03.2017, № 1780 від 30.03.2017, № 1899 від 03.04.2017, № 1904 від 03.04.2017, № 2006 від 06.04.2017, № 483 від 07.04.2017, № 2109 від 07.04.2017, № 2284 від 13.04.2017, та № 3926 від 31.05.2017.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини

у сфері господарської діяльності від 25.04.2003 N 3, під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної

особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

За таких обставин суд не вбачає факту здійснення підприємницької діяльності позивачем впродовж трьох років: 2013, 2015 та 2016 року, в яких позивач уклав сукупно чотири договори купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу № 761 від 05.04.2013 в матеріалах справи відсутній і суд не може надати йому свою оцінку.

Стосовно нарахування позивачу податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, судовим розглядом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач виступав замовником будівництва об`єктів нерухомості, які згідно з деклараціями про готовність об`єктів до експлуатації прийнято до експлуатації. Згодом позивач на підставі даних декларацій зареєстрував своє право власності на об`єкти нерухомості, про що свідчать відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і оформив правовстановлюючі документи на своє ім`я як на замовника будівництва.

Відповідно до пп. 197.1.14 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає: а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника; б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

Тобто, аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника (замовника будівництва), чи за рахунок інших інвесторів. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі № 826/6329/16, відповідно до якої у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, у розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатися операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/1513/17, від 10.12.2019 у справі №817/223/15.

Колегія суддів зазначає, що податковим органом при формуванні висновків акту перевірки не досліджено вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, не встановлено, що є в даному випадку операцією з першого постачання житла з урахуванням перевірки тієї обставини, чи залучалася позивачем для будівництва об`єктів житлової нерухомості підрядна організація, що призвело до безпідставного та незаконного нарахування позивачу зобов`язань зі сплати податку на додану вартість.

За вищевикладених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій від 07.03.2019 №0002191305, №0002201305, №0002211305, №0002221305 і №0002231305, податкові повідомлення-рішення від 07.03.2019 №0002241305, №0002251305, №0002261305, №0002271305, від 11.07.2019 № 0006031305 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.03.2019 № Ф-0000021305 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі №520/2922/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 06.08.2021 року