Постанова

від 04.08.2021 по справі 540/709/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 540/709/19

адміністративне провадження № К/9901/31521/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представника Відповідача: Познякової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року (суддя Морська Г.М.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року (судді Єщенко О.В., Димерлій О.О., Танасогло Т.М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Садар-М"

до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Садар-М" ( надалі також - Позивач, ТОВ Садар-М звернулось до суду позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (надалі також - Відповідач, правонаступник - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 січня 2019 року №0000091422 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 170 грн.; №0000081422 про збільшення грошового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 18229806,88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4557451,72 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято Відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки виявлені під час позапланової перевірки підприємства порушення в частині неподання звітності та ненарахування зобов`язань по податку на додану вартість за товари, суми ПДВ по яким були включені у складі податкового кредиту та які не використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника, безпосередньо пов`язані із неправомірними діями контролюючого органу з анулювання реєстрації ТОВ Садар-М як платника податку на додану вартість та розірвання договорів на подання звітності в електронному порядку.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000091422, видане Головним управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 170 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000081422, видане Головним управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визначення зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 22 787 258,60 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили в іншій справі, встановлена об`єктивність перешкод у підприємства в поданні звітності по податку на додану вартість та необґрунтованість і протиправність рішення Відповідача про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість. Судовим рішенням в іншій справі визначено, що Позивачем вжито усіх необхідних, достатніх та встановлених законом заходів для укладення з контролюючим органом договору про визнання електронних документів, а Відповідачем не підтверджено належними доказами існування обставин, з якими пов`язується факт неподання податкових декларацій з податку на додану вартість протягом відповідного періоду та подання звітності з показниками, що свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, і наявність яких відповідно до підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року і передати справу №540/709/19 на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.

При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представник Відповідача підтримав викладені у письмових документах вимоги.

Представник Позивача до суду касаційної інстанції не прибув.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за результатами перевірки ТОВ "Садар-М" складено акт від 18 грудня 2018 року №244/21-22-14-04/40883621.

Згідно з висновками цього акта Позивачем порушено вимоги:

- пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, що обумовлене неподанням в установлений законом строк декларації з податку на додану вартість за червень 2018 року;

- пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за звітний податковий період червень 2018 року у сумі 18 229 806,88 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року:

- №0000091422, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170 грн.;

- №0000081422, яким визначено грошове зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 18 229 806,88 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4 557 451,72 грн.

Фактичною підставою прийняття цих індивідуальних актів стали зафіксовані Відповідачем у акті перевірки висновки про те, що у зв`язку прийняттям рішення Головного управління ДФС України у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22 червня 2018 року № 298/21- 22-08-01-20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Садар-М" останній на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, а саме в результаті відсутності факту реалізації придбаного товару, повинен був визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість та подати декларацію з податку на додану вартість за відповідний звітний період.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову, не врахували відповідного правового регулювання спірних у справі правовідносин, не надали оцінки виявленим у ході контрольного заходу порушенням, та застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 7 травня 2020 у справі №803/921/16 (адміністративне провадження №К/9901/26071/18), згідно з яким:

- анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б"-"з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу. Реєстрація платника ПДВ діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. У разі анулювання реєстрації особи як платника ПДВ останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів. Тобто у разі анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість особа зобов`язана визнати умовний продаж за наявності всіх умов наведених у пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України.

Контролюючий орган наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки та взагалі помилково вказано на неможливість подання Позивачем звітності з ПДВ з причин відсутності діючого договору про визнання електронних документів, не надаючи жодної правової оцінки ігноруванню Позивачем свого права на подання звітності у паперовому вигляді.

На думку контролюючого органу, процесуальне законодавство встановлює обов`язковість врахування адміністративними судами фактів, встановлених судовими рішеннями в інших справах. Попри встановлену процесуальним законом преюдиційність судових рішень для адміністративних судів, у правозастосовній діяльності сформувалася судова практика щодо можливості не визнання таких судових рішень фундаментальними для вирішення справи, обов`язковість дослідження й інших обставин та доказів, неврахування обставин у таких рішеннях як обов`язкових. Понад те, варто відзначити, що преюдиція не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні, шляхом отримання га дослідження інших доказів.

Судами першої та апеляційної інстанцій, згідно з твердженнями Відповідача, також залишено поза увагою, що порушення Позивачем норм ПК України встановлені контролюючим органом 18 грудня 2018 року, оскаржувані рішення прийнято 18 січня 2019 року, тоді як судове рішення у справі №540/490/19 набрало законної сили лише 27 серпня 2019 року.

Як зазначено Відповідачем у касаційній скарзі всупереч висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 4 грудня 2019 у справі №808/7062/13-а (адміністративне провадження №К/9901/5265/18), від 28 листопада 2019 року у справі №820/17548/14 (адміністративне провадження №К/9901/9245/18), від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3356/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3572/18), від 23 травня 2019 року у справі № 2а- 12890/11/2070 (адміністративне провадження № К/9901/943/18, К/9901 /948/18) та вимог статей 9, 90, 242 КАС України, оскаржувані судові рішення у даній справі не містять інформації щодо дослідження судами доказів надання/ненадання звітності по ПДВ в паперовому вигляді, як це передбачено підпунктами а) та б) пункту 49.3 статті 49 ПК України, що має фундаментальне значення для правильного вирішення даної справи, обмежившись лише наданню преюдиційного значення судовому рішенню, яке набрало законної сили, у справі №540/490/19.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представника Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств врегульовані положеннями ПК України (тут і надалі - на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 184.7 статті 184 ПК України визначено, що якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Тобто, за загальним правилом, обов`язок подавати декларації з податку на додану вартість та визнати умовний продаж (визначити податкові зобов`язання) товарів та необоротних активів за умови нарахування податкового кредиту за операціями з їх придбання в минулих або поточному податковому періодах виникає у разі анулювання реєстрації платника як платника податку на додану вартість.

Надаючи оцінку висновкам Відповідача щодо виникнення у Позивача обов`язків щодо подання декларації та визначення податкових зобов`язань, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ Садар-М анульовано з порушенням вимог законодавства.

Так, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду 29 жовтня 2019 року у справі № 540/490/19: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС України у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 22 червня 2018 року № 298/21- 22-08-01-20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Садар-М"; зобов`язано Головне управління ДФС України у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю "Садар-М".

Це рішення залишене без змін постановою Верховного Суду від 5 червня 2020 року.

Так, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи Пономарьов проти України (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом остаточного рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суди у межах цієї справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, щодо протиправності прийняття рішення про анулювання реєстранції платника ПДВ Позивача, позбавлені можливості та правових підстав для надання повторної правової оцінки такому рішенню.

Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб. Водночас, у разі якщо остаточним судовим рішенням відповідний індивідуальний акт скасовано юридична дія такого припиняється з моменту його прийняття, тобто акт не породжує жодних правових наслідків.

Оскільки рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість скасовано, воно не породжує жодних правових наслідків, а відтак у Позивача не виникло передбаченого пунктом 184.7 статті 184 ПК України обов`язку щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, та похідного від цього обов`язку подавати декларацію.

Суд зазначає, що подібні правовідносини були предметом розгляду у справах №826/682/16 та № 540/716/19. У постановах від 28 травня 2019 року та від 14 липня 2021 року у наведених справах відповідно Верховний Суд виходив з того, що рішення суду, що набрало законної сили, яким скасовано рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, свідчить про незаконність анулювання реєстрації платником податку на додану вартість, та зробив висновок про відсутність обов`язку платника визнавати умовний продаж та безпідставність висновків контролюючого органу про порушення вимог пункту 184.7 статті 184 ПК України.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні спірного рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскарженого рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на Позивача.

Наведене дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін та доказів та їх підтвердження, відтак наведені скаржником доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо наведення Відповідачем як підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 7 травня 2020 у справі №803/921/16 (адміністративне провадження №К/9901/26071/18), від 4 грудня 2019 у справі №808/7062/13-а (адміністративне провадження №К/9901/5265/18), від 28 листопада 2019 року у справі №820/17548/14 (адміністративне провадження №К/9901/9245/18), від 15 серпня 2019 року у справі № №826/3356/13-а (адміністративне провадження №К/9901/3572/18), від 23 травня 2019 року у справі №2а-12890/11/2070 (адміністративне провадження № К/9901/943/18, К/9901 /948/18), Суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тобто, перегляд рішення суду у порядку касаційного провадження в силу положень статті 341 КАС України окреслено певними межами, встановленими у статті 328 КАС України. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті межа касаційного перегляду обумовлена наявністю висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, якою керувався суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, та надання оцінки спірним правовідносинам без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах.

Отже, визначальним є встановлення подібності правовідносин у справі, що переглядається, з правовідносинами у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі.

Варто врахувати, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, висловлені у справі №803/921/16 висновки Верховного Суду стосуються виникнення обов`язку щодо визначення зобов`язань з податку на додану варість у особи, реєстрацію якої як платника податку на додану вартість анульовано, при цьому рішення про анулювання реєстрації не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку.

Сформовані у інших наведених Відповідачем постановах Верховного Суду висновки взагалі не стосуються передбачених пунктом 184.7 сатті 184 ПК України умов, за яких виникає обов`язок щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану варість.

З урахуванням цього, обставини наведених справ та цієї справи не є подібними. Різні обставини, що досліджувалися судами у межах справ, на які посилається Відповідач, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин з цією справою.

Отже наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення апеляційної інстанції у цій справі ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставним.

Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх