ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/21638/19Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М. Провадження № 22-ц/817/426/21 Суддя - доповідач - Храпак Н.М. Категорія - 304070000
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,
за участю секретаря - Стецюк М.А.
та сторін: представника відповідача Управління освіти і науки Тернопільської міської ради - Вівчара А.Д., представника третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради - Чарнош Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/21638/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Небельського Ростислава Орестовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року, ухваленого суддею Вийванком О.М., повний текст якого складений 24 лютого 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №22 Тернопільської міської ради Тернопільської області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В:
у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, який був уточнений під час розгляду справи, до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №22 Тернопільської міської ради Тернопільської області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про стягнення з централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності Управління освіти і науки Тернопільської міської ради (ЄДРПОУ: 25352131) на користь позивача 1 207 (одну тисячу двісті сім) гривень 68 копійок.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 03 липня 2018 року Управлінням освіти і науки Тернопільської міської ради видано наказ №261 "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у м. Тернополі". 01 серпня 2018 згідно із п.6.1. вказаного наказу, уклала договір №1 про надання освітніх послуг, за яким передбачалася оплата нею таких послуг. На виконання укладеного договору нею було сплачено 1 207,68 гривень. Згодом із ЗМІ дізналася про рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 у справі №1940/1387/18, якими встановлено протиправність та нечинність наказу Управління освіти від 03.07.2018 року. Ці судові рішення вказують про порушення конституційного права її сина на отримання доступної та безоплатної дошкільної освіти. У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити, як наслідок застосування нікчемності правочину.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти і науки Тернопільської міської ради, Тернопільського дошкільного навчального закладу №22 Тернопільської міської ради Тернопільської області, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про стягнення коштів - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Небельський Ростислав Орестович просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що воно є необґрунтованим та таким, що засвідчує порушення норм матеріального права, а також ч.1 ст.6 та ст.1 Протоколу 12 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Небельський Р.О. зазначив, що суд не навів жодного аргументу, якість якого дозволила б його визнати таким у силу вимоги умотивованості судового рішення, посилання суду на норми матеріального права, рішення Конституційного та Верховного Суду носило суто характер нагромадження та довільного виокремлення певних положень, іншими словами - свавільного застосування. Суд зробив висновок, що ст.53 Конституції України не є імперативною, отже, навіть у ситуаціях, коли має місце порушення її норм щодо стягнення плати за навчання у комунальних дошкільних закладах, публічний порядок не порушується. ОСОБА_1 вважає, що суд грубо викривив зміст рішення Конституційного Суду від 04 березня 2004 року №5-рп/2004, адже у ньому в аспекті тлумачення поняття статі 53 Конституції України. Отже, логіка суду зводиться до того жахливого висновку, що ст.53 КУ може бути нівельована таким чином, як це мало місце у позивачки, шляхом створення цивільно-правового механізму внесення коштів за дошкільну освіту, навіть попри те, що предметом в договорі було прописано надання саме гарантованого безоплатного державного стандарту освіти. ОСОБА_1 вважає, що суд по суті заперечив преюдиційні висновки адміністративних судів у справі №1940/1387/18. Цілковито необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про непорушення конституційних прав дитини договором, який був укладений на виконання наказу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради визнаного протиправним та нечинним з мотивів порушення Конституції. Суд також порушив частини 1-2 статті 24 Конституції України. У даній справі відповідачі цілковито визнавали той факт, що за навчання в комунальних дошкільних закладах платитимуть лише "іногородні". Отже, мала місце дискримінація сина позивачки за критерієм місця проживання, і нереагування національної судової системи на цей факт свідчитиме про порушення ст.1 Протоколу 12 до Конвенції.
Від Управління освіти і науки Тернопільської міської ради та Тернопільського дошкільного навчального закладу №22 Тернопільської міської ради Тернопільської області надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року по справі №607/21638/19 - без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Вказують, що укладений та оскаржуваний ОСОБА_1 договір не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків, а укладення договору відбувалось на добровільній основі. Також зазначають, що фінансування ДНЗ м. Тернополя за рахунок коштів батьків шляхом укладення ними відповідних договорів передбачено законом. Посилаються на те, що договір, який укладений у 2018 році, укладався з позивачем добровільно про що свідчить відсутність будь-яких спорів чи непорозумінь між сторонами впродовж терміну дії договору. Жодних доказів щодо примусу позивача до укладення договору чи сплати коштів за договором, останньою не надано, а судом не здобуто. Вважать, що ОСОБА_1 не доведено наявність у відповідачів умислу на укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому, підстави для висновку про нікчемність спірного договору відсутні, відтак, і відсутні підстави для стягнення судом коштів за спірним договором. Посилаються на те, що внаслідок скасування наказу Управління освіти і науки ТМР від 03 липня 2018 року №261 відновив свою дію наказ від 30 травня 2018 року №211, який в даний момент є чинним і в суді не оскаржений. Цим наказом також передбачено можливість справляння батьками іногородніх дітей плати за відвідування їхніми дітьми ДНЗ м. Тернополя. Тому, судом першої інстанції вірно застосовано норм права, положень у рішенні Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року №5-рп/2004, у постановах Верховного Суду України та сформовано об`єктивний висновок, що оскаржуваний позивачем договір не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Договір, який останньою вважається нікчемним не є таким - ним не порушено публічний порядок.
Від третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що укладення ОСОБА_1 договору про надання освітніх послуг від 06 вересня 2018 року, як і оплата за ним коштів, відбувалась на добровільній основі. Оскаржуваний договір не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Також вказують, що висновки суду у справі №1940/1387/18 не є преюдиційними для даної справи. Посилаються на те, що оскаржуваний договір про надання публічних послуг відповідає вимогам закону та не порушує публічний порядок, оскільки не порушує конституційне право її дитини на дошкільну освіту. Більше того, законодавець визначив умови доступності закладу дошкільної освіти введенням принципу територіальності. Відповідно до ч.2 ст.66 Закону України "Про освіту" та рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 лютого 2018 року №113 "Про організацію обліку дітей дошкільного і шкільного віку та учнів"в Тернопільський ДНЗ може бути зарахована лише та дитина, місце проживання якої офіційно зареєстровано на одній із вулиць, які належать до території обслуговування кожного конкретного садка.
ОСОБА_1 та її представник адвокат Небельський Р.О. в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та телефонограмою. Крім цього, від адвоката Небельського Р.О. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності.
У відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Представник відповідача Управління освіти і науки Тернопільської міської ради - Вівчар А.Д., представник третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Виконавчий комітет Тернопільської міської ради - Чарнош Т.М. апеляційної скарги не визнали, вважаючи рішення суду обґрунтованим та законним.
Заслухавши пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 03 липня 2018 року Управлінням освіти і науки Тернопільської міської ради прийнято наказ №261 "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі", яким передбачено застосування з 01 червня 2018 року фінансового нормативу витрат на одного одержувача послуг у закладах дошкільної освіти у сумі 1 215 гривень в місяць (том 1, а.с. 10).
Цим же наказом надане доручення керівникам закладів дошкільної освіти до 10 липня 2018 укласти угоди між батьками та керівниками закладів на основі Примірної форми договори про надання освітніх послуг, й щомісячно надавати у централізовану бухгалтерію дошкільних навчальних закладів табелі відвідування дітей, які не зареєстровані в м. Тернополі. Відповідальність за виконання наказу покладено на керівників закладів дошкільної освіти.
Примірну форму договору про надання освітніх послуг було затверджено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №50 від 27 червня 2018 року, про що окремо зазначено у п.6.1. означеного вище наказу управління освіти і науки (том 1, а.с. 11-13).
Наказ №261 від 03 липня 2018 року був прийнятий на виконання рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг" (том 1, а.с. 56), від 30 листопада 2017 року №7/п20/5 "Протокольні доручення" (том 1, а.с. 115), керуючись статтями 82, 86, 93, 94, 103-2, 103-4 Бюджетного кодексу України та з метою врегулювання питання щодо оплати за послуги у закладах дошкільної освіти громадянам, які проживають за межами міста Тернополя за умови відсутності угод про міжбюджетний трансферт між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування.
Пунктами 2, 3, 4 зазначеного рішення передбачено наступне: забезпечити укладання договорів про міжбюджетний трансферт з об`єднаними територіальними громадами в місячний термін з дня прийняття рішення, з іншими органами місцевого самоврядування до 01 липня 2017 року, виходячи з кількості одержувачів послуг; встановити, що послуги у сфері освіти, охорони здоров`я, культури та фізичної культури і спорту надаються закладами м. Тернополя безкоштовно для громадян, які проживають за межами міста Тернополя, тільки за наявності відповідної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування; встановити, що громадяни які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами міста Тернополя, у разі відсутності угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів між Тернопільською міською радою та територіальною громадою чи органом місцевого самоврядування, мають самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до даного рішення.
Позивач, як мати дитини, котра має зареєстроване місце проживання поза межами Тернополя (в АДРЕСА_1 ), 06 вересня 2018 року уклала із Тернопільським дошкільним навчальним закладом №22 Договір, згідно якого навчальний заклад (Виконавець) зобов`язався за рахунок коштів ОСОБА_1 (Замовника) надати освітню послугу у сфері дошкільної освіти протягом 5 місяців. Оплата за надання освітніх послуг становить 1 215 гривень на місяць (том 1, а.с. 9).
На виконання договору ОСОБА_1 оплатила на рахунок централізованої бухгалтерії дошкільних навчальних закладів комунальної власності управління освіти і науки Тернопільської міської ради кошти в розмірі 1 207,68 гривень, про що свідчить довідка № 96 від 27 жовтня 2019 року (том 1, а.с. 49).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019, залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.11.2018, яким визнано протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки Тернопільської міської ради № 261 "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків діти, яких не зареєстровані у місті Тернополі" від 03.07.2018 (том 1, а.с. 14-24).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що суд не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що нікчемність договору випливає із судових рішень, яким встановлено протиправність та нечинність наказу управління освіти від 03.07.2018, оскільки Закон України "Про освіту", Закон України "Про дошкільну освіту" та рішення Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року №5-рп/2004 спростовує твердження про безумовну заборону залучення коштів батьків за договорами про надання освітніх послуг. Окрім цього, встановлено, що договір укладено на підставі рішення сесії Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 №7/14/19 "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг", яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м. Тернополя. Водночас, у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами міста Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати, виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до цього рішення. На підставі вказаного рішення сесії, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про освіту", "Про дошкільну освіту", для реалізації можливості внесення батьківської плати було прийнято рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 27 червня 2018 року №510 "Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг", яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м. Тернополя можуть укладати з батьками. Пунктом 2 рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати Примірну форму договору. Вказані рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувались і саме вони слугували підставою укладення Позивачем спірного договору, а не скасований судом у справі №1940/1387/18 наказ управління освіти і науки Тернопільської міської ради від 03.07.2018 р. №261 "Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі". Не заслуговують на уваги також доводи представника позивача про відсутність добровільного характеру договору, так як про його добровільне укладення свідчить усвідомлення та підтвердження згоди позивача з умовами договору, доказом чого є внесення оплати та відсутність будь-яких спорів чи непорозумінь між сторонами впродовж терміну дії договору. Кошти, затверджені рішенням Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 р. №7/14/19 сплачувалися лише на підставі і після укладення договору про надання освітніх послуг. За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача не були порушенні відповідачами.
Колегія суддів, з даними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною третьою статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року №5-рп/2004 (справа №1-4/2004), відповідно до якого "1. В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" у контексті частин першої, другої, четвертої зазначеної статті необхідно розуміти так:
- доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права;
- безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України".
Відповідно до частини першої статті 92 Закону України "Про Конституційний Суд України" юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Розглядаючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України, зокрема, зазначив:
- доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов`язок держави забезпечити реалізацію цього права;
- доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право;
- аналізуючи положення статей Основного Закону України, де вживається термін "безоплатність", а також виходячи з тлумачення цього терміна в Рішенні Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року №10-рп/2002 (справа про безоплатну медичну допомогу) Конституційний Суд України дійшов висновку, що "безоплатність " зазначених у положеннях частини третьої статті 53 Конституції України рівнів освіти у державних і комунальних навчальних закладах слід розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту в межах тих видів освіти, безоплатність яких визначена у цих положеннях. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності;
- безоплатність здобуття громадянами освіти забезпечується фінансуванням навчальних закладів цих форм власності за рахунок державних і місцевих бюджетних асигнувань згідно з визначеними законами та іншими правовими актами нормативами їх фінансового і матеріально-технічного забезпечення, що, однак, не виключає можливості фінансування галузі освіти за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, як це визначено законодавством про освіту .
Відповідно до частини п`ятої статті 78 Закону України "Про освіту" фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством .
Згідно з частиною першою статті 79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів ; інші джерела, не заборонені законодавством.
Розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором. Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату (частина п`ята статті 79 Закону України "Про освіту").
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про освіту" внесено зміни до частини третьої статті 37 Закону України "Про дошкільну освіту", відповідно до яких джерелами фінансування закладу дошкільної освіти незалежно від форми власності можуть бути кошти батьків або осіб, які їх замінюють.
Відповідно до підпункту 166.3.3 пункту 166.3 статті 166 Податкового кодексу України платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, як суму коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім`ї першого ступеня споріднення.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними" зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).
Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) (пункти 95, 96)).
У постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-1528цс15 та Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №909/278/17 суди зазначили, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене зроблено висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що спірний договір від 01 серпня 2018 року було укладено на підставі рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг", яким передбачено можливість укладення іншими органами місцевого самоврядування з Тернопільською міською радою договорів про міжбюджетні трансферти, зокрема, для оплати здобуття дітьми-членами їхніх громад дошкільної освіти в садках м. Тернополя.
Водночас у разі відсутності вказаної угоди про здійснення міжбюджетних трансфертів визначено, що громадяни, які отримують послуги в закладах м. Тернополя, але проживають за межами м. Тернополя, мають право самостійно їх оплачувати виходячи з нормативу, який вказаний в додатку до згаданого рішення.
На підставі цього рішення, керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про освіту", "Про дошкільну освіту", для реалізації можливості внесення батьківської плати виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення від 27 червня 2018 року №510 "Про погодження примірної форми договору про надання освітніх послуг", яким погоджено форму договору про надання освітніх послуг, який заклади дошкільної освіти м. Тернополя можуть укладати з батьками.
Пунктом 2 цього рішення закладам дошкільної освіти рекомендовано у випадку укладення договорів на надання освітніх послуг використовувати примірну форму договору.
Зазначені рішення є чинними, в судовому порядку не оскаржувалися і саме вони слугували підставою укладення позивачем спірного договору.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний ОСОБА_1 договір від 01 серпня 2018 року не порушує конституційне право її дитини на безоплатну дошкільну освіту, оскільки закон допускає фінансування дошкільної освіти за рахунок коштів батьків. Договір, який позивач вважає нікчемним, не є таким - ним не порушено публічний порядок, тому відсутні підстави вважати його нікчемним, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення 1 207,68 гривень, сплачених за цим договором, є безпідставними.
Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що вона не позбавлена можливості захистити свої права шляхом застосування інституту конституційної скарги (статті 55 і 56 Закону України "Про Конституційний Суд України") та оскарження рішення Тернопільської міської ради від 24 лютого 2017 року №7/14/19 "Про взаємовідносини з об`єднаними територіальними громадами (іншими органами місцевого самоврядування) у сфері надання послуг" в порядку адміністративного судочинства.
Дані висновки узгоджуються з Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі №607/23467/19 (провадження №61-4467св20).
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Небельського Ростислава Орестовича слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року -залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Небельського Ростислава Орестовича - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 лютого 2020 року - залишити без змін.
Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 04 серпня 2021 року.
Головуючий
Судді
Суд | Тернопільський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.07.2021 |
Оприлюднено | 09.08.2021 |
Номер документу | 98849496 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Тернопільський апеляційний суд
Храпак Н. М.
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні