Постанова

від 05.08.2021 по справі 444/2765/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 444/2765/19

провадження № 61-18877св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

відповідачі: Жовківська міська рада Жовківського району Львівської області, ОСОБА_10 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_10 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2020 року в складі судді Ясиновського Р. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_10 про скасування рішення Жовківської міської ради та скасування записів про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду із позовом до Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_10 та просили суд:

скасувати рішення Жовківської міської ради від 06 серпня 2013 року № 33 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_10 для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ;

скасувати свідоцтво про право власності від 06 листопада 2013 року, серія та номер НОМЕР_1 , виданий Реєстраційною службою Жовківського РУЮ Львівської області, номер запису в Державному реєстрі речових прав, запис про право власності 3265097, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204797146227, власність приватна, розмір частки 1, власник ОСОБА_10 .

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони проживають в квартирах за адресом АДРЕСА_2 , в житловому багатоквартирному будинку, який має свою прибудинкову територію площею, 0,8100 га та на якій окрім даного багатоквартирного будинку розташовані господарські будівлі, зокрема гаражі та сараї мешканців будинку.

В вересні 2019 року громадянин ОСОБА_10 , який проживає в колишньому комунальному будинку в якому він приватизував квартиру за адресою АДРЕСА_2 почав розвалювати сараї та в результаті чого знищив сім сараїв. Коли позивачі спробували вияснити причину, то відповідач ОСОБА_10 пояснив, що земля на якій розташовані їхні господарські будівлі належить йому на праві приватної власності і таке право він отримав від Жовківської міської ради. Будь-які документи ОСОБА_10 відмовився надавати.

У зв`язку із цим позивачі звернулися в міську рада та отримали відповідь, а саме копії рішень ради якими надавалися земельні ділянки ОСОБА_10 та затверджувалися проекти землевідведення на АДРЕСА_1 , та дані держаного реєстру на земельні ділянки з кадастровими номерами 4622710100:01:006:0046 та 4622710100:01006:0041.

Звернувшись в Жовківську міську раду 10 жовтня 2019 року позивачі просили скасувати рішення Жовківської міської ради від 06 серпня 2013 року № 33 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_10 для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , яка надана з земель прибудинкової території житлового багатоквартирного будинку в АДРЕСА_2 і на якій розташовані господарські будівлі, які використовуються позивачами, що порушує їхні права та інтереси.

15 жовтня 2019 року позивачі отримали письмову відповідь про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення.

Позивачі вважають, що відповідачем, Жовківською міською радою, при затверджені технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_10 не були враховані господарські будівлі - сараї на території, яка виділялась для вище вказаного використання, оскільки не були нанесені на картографічні матеріали.

Таким чином, Жовківська міська рада приймаючи дане рішення не була проінформована про наявність господарських будівель - сараїв позивачів.

Зазначають, що прийняте рішення Жовківської міської ради від 06 серпня 2013 року № 33 прийнято з порушення законодавства та порушенням їхніх прав, оскільки на спірній земельній ділянці розташовані їхні господарські будівлі - сараї, і тому цільове призначення земельної ділянки визначене як прибудинкова територія. Індивідуального садівництва на даній земельній ділянці не велося, плодових дерев не було і немає і на даний час ОСОБА_10 не є і не був на час прийняття рішення власником об`єктів нерухомості господарських будівель - сараїв, а тому не мав права на отримання земельної ділянки разом з будівлями і спорудами.

Посилаючись на зазначене, позивачі просили задовільнити їх позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2020 року позов задоволено.

Скасовано рішення Жовківської міської ради від 06 жовтня 2013 року № 33 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_10 для ведення садівництва по АДРЕСА_1 .

Скасовано свідоцтво про право власності від 06 листопада 2013 року серія та номер НОМЕР_1 , виданий Реєстраційною службою Жовківського РУЮ Львівської області, номер запису в Державному реєстрі речових прав, запис про право власності 3265097, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204797146227, власність приватна, розмір частки 1, власник ОСОБА_10 .

Задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення Жовківської міської ради та скасування записів про державну реєстрацію, суд першої інстанції виходив з того, що на спірній земельній ділянці розташовані господарські будівлі - сараї жителів багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_2 , і така є прибудинковою територією. Індивідуальне садівництва на даній земельній ділянці не ведеться, плодових дерев не має. ОСОБА_10 не є і не був на час прийняття рішення власником об`єктів нерухомості господарських будівель - сараїв, а тому, не мав права на отримання земельної ділянки разом з будівлями і спорудами.Оскільки оскаржуване рішення Жовківської міської ради підлягає скасуванню, то також скасуванню підлягають всі інші прийняті чи виготовлені акти і документи ухвалені, прийняті чи зареєстровані в реєстри на підставі спірного рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишено без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що затверджуючи 06 серпня 2013 року технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_10 для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , Жовківською міською радою не були враховані господарські будівлі сараї на території, яка виділялась для вище вказаного використання, оскільки не були нанесені на картографічні матеріали. Виходячи з вищенаведеного депутати Жовківської міської ради приймаючи дане рішення не були проінформовані про наявність цих господарських будівель сараїв. Тому оскаржуване рішення прийнято з порушенням законодавства, та є таким, що порушує право позивачів.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

17 грудня 2020 року ОСОБА_10 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_10 у встановленому порядку набув право власності на земельну ділянку та зареєстрував своє право власності.

Твердження судів першої та апеляційної інстанцій про передачу позивачам разом з квартирами гаражів та сараїв ґрунтуються на недопустимих доказах.

Суди першої та другої інстанцій на підставі пояснень позивачів і визнання позову Жовківською міською радою також встановили прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 . Суди прийшли до висновку, що така становить 0, 81 га, за її рахунок ОСОБА_10 надано земельну ділянку для садівництва площею 0, 0280 га і на земельній ділянці площею 0, 0280 га знаходяться господарські будівлі позивачів. Однак суди не врахували, що у матеріалах справи відсутні відомості про прибудинкову територію будинку АДРЕСА_2 .

На земельній ділянці, площею 0,81 га знаходилось ціле житлове містечко АДРЕСА_3 , а не один житловий будинок АДРЕСА_2 .

На плані землекористування житлового містечка АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 площею 1,47 га, на який посилається суд, відображено два житлові містечка № 5 та № 6 з десятьма житловими будинками (цегляними, панельними та дерев`яними) без визначення прибудинкової території кожного з будинків.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт приналежності земельної ділянки до прибудинкової на підставі недопустимих доказів.

Також стверджує, що суд не встановив, кому з позивачів належать господарські будівлі та чи знаходяться вони на земельній ділянці для садівництва, належної йому.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року позивачі подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із Жовківського районного суду Львівської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у лютому 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивачі по справі є власниками та проживають в квартирах за адресом АДРЕСА_2 в житловому багатоквартирному будинку, який має свою прибудинкову територію площею, 0,8100 га і на якій окрім даного багатоквартирного будинку розташовані господарські будівлі позивачів, а саме гаражі і сараї (а. с. 9, 12, 16, 18, 21, 23, 25, 26, 28).

Вказані господарські будівлі надані позивачам разом з квартирами. В матеріалах справи (а. с. 40) знаходиться план землекористування житлового містечка № 5 та АДРЕСА_2 , площа 1,47 га, масштаб 1:2000 до акту передачі будівель, що затверджений 24 липня 2006 року Жовківським міським головою ОСОБА_11 . На даному плані землекористування нанесені сараї позначені буквами ДН 3 шт. Як підтверджено позивачами при отриманні квартир їм надавали сарай до кожної квартири, якими вони користуються і по даний час. До квартири, яка не є газифікована належав сарай для зберігання твердого палива. Сараї існують і на даний час і ними користуються позивачі.

Відповідно до листа Жовківської міської ради від 25 січня 2018 року № 02-09/85 повідомляється, що згідно рішення Жовківської міської ради від 20 вересня 2006 року № 8 прийнято у комунальну власність територіальної громади м. Жовква майно житловий фонд та об`єкти соціально культурної сфери Міністерства оборони України на території міста. Житловий фонд Яворівської КЕЧ переданий на баланс Жовківського міського управління житлово-комунального господарства для проведення експлуатації та обслуговування (а. с. 44).

Рішенням Жовківської міської ради від 06 серпня 2013 року № 33 затверджено ОСОБА_10 технічну документацію із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 0,0280 га, кадастровий номер 4622710100:01:006:0046 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 (а. с. 29).

Згідно листа Жовківської міської ради від 18 вересня 2019 року № 02-14/761 в результаті розгляду заяви мешканців будинку АДРЕСА_2 встановлено, що окремі господарські будівлі, якими користуються мешканці згаданого будинку розміщені на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_10 на праві приватної власності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 156 ЗК України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, зазначене узгоджується із способом захисту цивільного права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку встановлено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема ЗК України.

Частинами першою, другою, третьою статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до рішення Конституційного суду від 02 березня 2004 року справа № 1-2/2004 п.п.1.1 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що у разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року в справі № 308/2974/15-ц.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення прийняте Жовківською міською радою з порушенням законодавства, та є таким, що порушує права позивачів, оскільки спірна земельна ділянка є прибудинковою територією на якій розташовані господарські будівлі - сараї жителів багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_2 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів враховує, що позивачі, які є мешканцями багатоквартирного житлового будинку за адресом АДРЕСА_2 не надавали згоди на зменшення прибудинкової території та передачі її одному з власників квартири, у зв`язку з чим оскаржуване рішення Жовківської міської ради від 06 серпня 2013 року про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_10 та видане на його підставі свідоцтво про право власності суперечать статті 42 ЗК України.

Позивачі є власниками квартир багатоквартирного будинку в АДРЕСА_2 , який має свою прибудинкову територію площею 0,8100 га і на якій окрім даного багатоквартирного будинку розташовані господарські будівлі позивачів, а саме гаражі і сараї, що підтверджується планом землекористування житлового містечка № 5 та АДРЕСА_2 (а . с. 40). На даному плані землекористування нанесені сараї позначені буквами ДН 3 шт. Як встановлено судами при отриманні квартир їм надавали сарай до кожної квартири, якими вони користуються і по даний час. До квартири яка не є газифікована належав сарай для зберігання твердого палива. Сараї існують і на даний час і ними користуються позивачі.

За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, що оскаржуване рішення міської ради порушує права позивачів, оскільки передана відповідачу земельна ділянка є прибудинковою територією, якою спільно користуються позивачі, як власники квартир багатоквартирного будинку.

Крім того, Верховний суд звертає увагу, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятій ним постанові, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позовні вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук