Постанова

від 11.08.2021 по справі 813/19/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 813/19/17

адміністративне провадження № К/9901/68165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Кравчука В.М., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №813/19/17

за позовом Консисторії Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Релігійна громада Української Автокефальної Православної Церкви Київського Патріархату с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, про визнання неправомірним та скасування розпорядження, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Львівської обласної державної адміністрації на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Костецького Н.В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді Большакової О.О., суддів: Глушка І.В., Макарика В.Я.,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року Консисторія Львівської Єпархії Української Автокефальної Православної церкви звернулася до суду з позовом до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа - Релігійна громада Української Православної Церкви Київського патріархату с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №853/0/5-16 від 04.11.2016 Про статут релігійної громади .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваним розпорядженням було зареєстровано в новій редакції статут Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Подорожнє Стрийського району Львівської області (код ЄДРПОУ 34903524). Заява на реєстрацію змін до статуту подана всупереч вимог самого Статуту Релігійної громади Української Автокефальної Православної церкви с.Подорожнє Стрийського району Львівської області та ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації . Збори релігійної громади, на яких прийнято рішення про зміну конфесійної належності та прийняття статуту в новій редакції відбулись без участі настоятеля храму, всупереч вимог Статуту, які регулюють таку процедуру внесення змін. Відповідачем при прийнятті оскаржуваного розпорядження безпідставно взято до уваги подані списки мешканців, які висловлювали свою думку щодо конфесійної належності, оскільки такі списки збирались невідомими особами, та до таких списків включено думку жителів с. Лани Соколівські, які мають свою релігійну громаду, зареєстровану у встановленому порядку.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 04.11.2016 №853/0/5-16 Про статут релігійної громади . Судовий збір в розмірі 1378 грн присуджено на користь Консисторії Львівської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної державної адміністрації.

Суди встановили, що 2 листопада 1991 року була створена парафія (релігійна громада) Української Автокефальної православної Церкви (УАПЦ) у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, що підтверджується відповідним Статутом згаданої парафії УАПЦ с. Подорожнє Стрийського району Львівської області від 02.11.1991, який був затверджений керуючим Львівсько-Галицькою Митрополією Української Автокефальної Православної Церкви 14.11.1991 та зареєстрований Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів 27.12.1991, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію релігійної громади №733/206 від 27.12.1991.

Відповідно до п. 1.1 Статуту релігійної громади с. Подорожнє Стрийського району Львівської області від 02.11.1991 парафія УАПЦ Богоявлення Господнього у с. Подорожнє є релігійною організацією добровільно об`єднаних громадян Православного віро визнавання, мета якої - задоволення своїх духовних потреб.

Згідно із п. 5.9 п. 5.13 зазначеного Статуту Парафіяльні Збори складаються з членів, які утворюють дану парафію: кліриків, мирян, які досягли 18-річного віку, перебувають у церковному спілкуванні та відзначаються християнською мораллю. Протокол засідання Парафіяльних Зборів підписує голова зборів і секретар.

Згідно з п. 6.1 Статуту право внесення змін і доповнень до статуту мають Парафіяльні Збори в тому ж порядку, що і реєстрація Статуту.

Встановлено, що до 22 серпня 2016 року настоятелем храму Богоявлення Господнього с.Подорожнє Стрийського деканату Львівської єпархії УАПЦ був митрофорний протиірей ОСОБА_1 .

Указом керуючого Львівської єпархії УАПЦ від 22 серпня 2016 року м. ОСОБА_1 було звільнено від обов`язків настоятеля.

Указом Львівської єпархії УАПЦ від 9 вересня 2016 року митрофорний протиірей ОСОБА_2 був призначений тимчасово виконуючим обов`язки настоятеля церкви Богоявлення Господнього с. Подорожнє Стрийського деканату Львівської єпархії УАПЦ.

11 жовтня 2016 року до голови Львівської обласної державної адміністрації звернулися громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які у заяві повідомили про утворення ними релігійної організації релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району і подали на реєстрацію статут релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області у новій редакції, прийнятий 25 вересня 2016 року на загальних зборах релігійної громади парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області у зв`язку із зміною конфесійної належності релігійної громади з Української Автокефальної Православної Церкви на Українську Православну Церкву Київського Патріархату. У цій заяві зазначено, що керівником даної релігійної громади є ОСОБА_8 .

Згідно з поданими для реєстрації змін до Статуту, цей документ зафіксував рішення Парафіяльних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області.

Отже, на реєстрацію відповідачу було подано зміни до Статуту релігійної громади Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області, прийняті на підставі рішення Парафіяльних зборів релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє.

Оскаржуваним розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №853/0/5-16 від 04.11.2016 Про статут релігійної громади зареєстровано в новій редакції статут Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Подорожнє Стрийського району Львівської області та викладено його в новій редакції, як статут релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Богоявлення Господнього у с. Подорожнє Стрийського району Львівської області.

Вважаючи вказане розпорядження протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що орган, який здійснює реєстрацію змін та доповнень до статуту релігійної організації, повинен був пересвідчитись щодо дотримання релігійною громадою порядку прийняття рішення про внесення змін та доповнень до статут та правильність оформлення цього рішення з дотриманням вимог, передбачених законом та статутом відповідної релігійної організації. Однак відповідач, здійснюючи реєстрацію змін до Статуту релігійної громади, порушив чинне законодавства щодо порядку прийняття, затвердження та внесення на розгляд органів державної влади для реєстрації змін до статуту релігійної організації, і здійснив реєстрацію документа, що не відповідає вимогам статей 12, 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації та порушив права громади Української Автокефальної Православної церкви с.Подорожнє Стрийського району Львівської області.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів, відповідач оскаржив його у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Так, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Проте Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом №987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року.

Положеннями статті 14 вказаного Закону було визначено, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ (в редакції від 23 квітня 1991 року) реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК.

Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували.

У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у новій редакції.

Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів.

Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №804/14471/15).

Що стосується суті цього спору, то фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішеннями загальних зборів членів релігійної громади, оскільки, на думку такої організації, Збори релігійної громади, на яких прийнято рішення про зміну конфесійної належності та прийняття статуту в новій редакції відбулись без участі настоятеля храму, всупереч вимог Статуту які регулюють таку процедуру внесення змін.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №915/540/16 вказано, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарськими судами розглядаються справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскарження рішення загальних зборів учасників є спором, пов`язаним з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків зазначені положення Статуту товариства, тому його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Крім того, правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду відповідає також висновок Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 05 травня 2020 року у справі №120/248/19-а, в якому суд зазначив, що, незважаючи на те, що оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує невирішений корпоративний спір, у межах якого повинні бути розв`язані й питання, пов`язані з реєстрацією зміни інформації про юридичну особу, з підстав позову вбачається, що предметом оскарження у цій справі є рішення відповідача про проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, прийняте на підставі протоколу позачергових зборів громадської організації. Саме скликання цих зборів і ухвалені ними рішення спричинили виникнення спірних правовідносин між позивачем та громадською організацією. Тобто звернення позивача до суду із цим позовом викликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а пов`язане з наявністю спору між членами громадської організації щодо обрання керівника, членів правління та ревізійної комісії. Отже, позовні вимоги про скасування рішення реєстратора є похідними від вимог щодо відновлення порушених корпоративних прав, а тому цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №826/2778/16 установила, що громадська організація звернулася до суду з позовом про визнання протиправними й скасування записів в Реєстрі громадських об`єднань та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про фізичну особу як керівника громадської організації, а також зобов`язання відповідачів відновити відомості про іншу фізичну особу як керівника громадської організації. З висловлених позивачем мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на його думку, реєстрації таких змін пов`язана з поданням документів, справжність та правомірність яких позивач заперечує, оскільки в цей період збори громадської організації взагалі не проводилися і жодні рішення про зміни в керівництві організації не приймалися. Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятими відповідачами рішеннями про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника. Отже, звернення громадської організації до суду із цим позовом пов`язане з наявністю спору між її учасниками з приводу керівника громадської організації, а не із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 про оскарження дій державного реєстратора в частині припинення юридичної особи у зв`язку з тим, що рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи ухвалено на підставі документів, які надійшли від осіб, які, як вважає позивач, не мали права ухвалювати таке рішення, а документи, надані державному реєстратору, сфальшовані, зобов`язання державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

Оскарження дій та рішень реєстратора щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення засновників щодо припинення юридичної особи, обґрунтоване невиконанням товариством зобов`язань за інвестиційним договором, свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

Крім того, Касаційний господарський суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №910/13499/19 за позовом релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови обласної державної адміністрації, яким зареєстровано статут релігійної організації у новій редакції, зазначив про належність цієї категорії спорів до господарської юрисдикції.

Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями частин першої - п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 6 квітня 2021 року у справі №910/4998/20 уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі №910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі №809/1025/17 та інших, у яких наведена аналогічна позиція, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

У зв`язку з викладеним, з огляду на суб`єктний склад учасників спору та приватноправовий характер правовідносин цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями ГПК України у редакції Закону N 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - скасувати.

Провадження у адміністративній справі №813/19/07 - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук

Л.В. Тацій,

Судді Верховного Суду