Постанова

від 11.08.2021 по справі 621/492/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 621/492/20

провадження № 61-6423св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Зміївського району Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи : Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, Комунальний заклад Зміївський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Зміївської районної ради Харківської області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області на постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Зміївського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, Комунальний заклад Зміївський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Зміївської районної ради Харківської області , про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що з 2012 року родина ОСОБА_1 , яка має п`ятеро неповнолітніх і малолітніх дітей, перебуває у Комсомольській селищній раді на обліку як сім`я, що опинилася в скрутних життєвих обставинах.

Позивач вказує, що відповідачка не приділяє достатньої уваги вихованню своїх дітей, внаслідок чого діти не ночують дома, мають девіантну поведінку, не вміють підтримувати дружні стосунки з ровесниками, не знають суспільних моральних норм, пропускають заняття у Слобожанському ліцеї № 1, вчиняють крадіжки та хуліганські дії відносно інших дітей та дорослих.

Так, через неприпустиму поведінку на уроках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адміністрація ліцею вимушена була перевести їх на індивідуальне навчання (сімейну форму здобуття освіти) з січня 2020 року, щоб забезпечити нормальний навчальний процес для інших учнів.

Позивач зазначає, що працівниками виконавчого комітету Комсомольської селищної ради, працівниками Служби у справах дітей Зміївської райдержадміністрації , працівниками Зміївського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді , вчителями Слобожанського ліцею № 1 проводяться з ОСОБА_1 бесіди щодо належного ставлення до процесу виховання дітей. До ОСОБА_1 зверталися батьки дітей, з якими навчаються і спілкуються її діти, скаржилися на те, що її діти ображають інших дітей, просили вплинути на дітей, пояснити їм норми суспільної поведінки, навчити їх ставитися з повагою до оточуючих. На поради і вмовляння вона ніяк не реагує або реагує агресивно, перестає спілкуватися зі вчителями, уникає зустрічей з фахівцями. Позитивного впливу на дітей з боку матері немає, відсутній контроль за їх навчанням, спілкуванням, вчинками, поведінкою.

ОСОБА_1 у 2017-2019 роках неодноразово була притягнута до адміністративної відповідальності за неналежне виконання своїх батьківських обов`язків.

Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Зміївського району Харківської області вважає, що є потреба у захисті інтересів дітей шляхом позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , оскільки той вплив, який вона має на дітей, не допомагає їх адаптації у суспільстві, не сприяє їх позитивному розвитку та становленню як особистості.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх і малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року позовну заяву Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Зміївського району Харківської області до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, Комунальний заклад Зміївський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Зміївської районної ради Харківської області , про позбавлення батьківських прав задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні доведено свідоме ухилення ОСОБА_1 від виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які допускають девіантну поведінку. Вжиті до ОСОБА_1 заходи адміністративного впливу результатів не дали. Висновком Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 17 грудня 2019 року визнано доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав відносно п`яти дітей, оскільки вона не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей. Оскільки позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 16 жовтня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Зміївського району Харківської області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять даних про порушення ОСОБА_1 громадського порядку, зловживання спиртними та (або) наркотичними засобами, негативну характеристику її особистих якостей та способу життя. Заперечення нею проти позову про позбавлення її батьківських прав, подання нею апеляційної скарги свідчить про інтерес ОСОБА_1 до своїх неповнолітніх та малолітніх дітей.

Апеляційний суд зазначив, що, ухвалюючи рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведена. Належних та допустимих доказів неможливості зміни поведінки ОСОБА_1 стосовно виховання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які б могли бути законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дітей, позивачем не надано.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2021 року Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у вищевказаній справі.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 30 квітня 2021 року заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

25 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Діти проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

23 травня 2019 року за вказаною адресою було проведено обстеження умов проживання та встановлено, що родина ОСОБА_1 складається з 6 чоловік. Діти не мають свого окремого ліжка, у квартирі знаходиться один стіл для навчання.

З листа Зміївської РДА Харківської області від 20 грудня 2019 року № 01-36/3221 вбачається, що з ОСОБА_1 неодноразово проводились бесіди щодо неналежного виконання батьківських обов`язків по вихованню дітей, стосовно девіантної поведінки її дітей.

Згідно постанов Зміївського районного суду Харківської області від 17 грудня 2018 року, 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року, рішенням педради Слобожанського ліцею № 1 учні 9-В класу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 переведені на сімейну форму здобуття освіти.

Висновком Зміївської РДА Харківської області від 17 грудня 2019 року № 01-32/ 3175 визнано доцільним позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки вона не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що відповідачка ухилялася від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,та свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками щодо них, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про необґрунтованість позову в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно вказаних дітей.

Разом із тим, погодившись з висновком суду першої інстанції про доведеність винної поведінки ОСОБА_1 відносно ухилення від належного виконання своїх обов`язків по вихованню дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , прийнявши до уваги, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, з огляду на відсутність доказів неможливості зміни поведінки відповідачки у кращу сторону, ураховуючи відсутність доказів негативної характеристики особи ОСОБА_1 та зловживання нею спиртними та (або) наркотичними засобами, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову і в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , одночасно попередивши ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на її законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун