Рішення

від 22.07.2009 по справі 4373-2009

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 4373- 2009

 Суддя 1 інстанції Міщенко Г. А.

Категорія 19

Доповідач Новосядла В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2009 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого: Новосядлої В.М.,

Суддів: Троценко Л.І., Соломахи Л, І.,

при секретарях Косюга, Суліма Є.Ю.,

за участю сторін і представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків та моральної шкоди,

ВСТА НОВИВ:

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків таморальної шкоди.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 20 жовтня 2007 року він позичив відповідачу 2 000 гривень строком до 5 листопада 2007 року.

На підтвердження вказаного факту позивачем була надана розписка.

На підставі часини 2 статті 625 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача суму боргу із урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки і три відсотка річних від простроченої суми.

Сума боргу із урахуванням індексу інфляції за розрахунком позивача складає 2 572 гривні 60 копійок, із яких 572 гривні 60 копійок-інфляційна сума (2000 х 128.63: 100 = 2572.60).

Розмір трьох відсотків річних за розрахунком позивача складає 70 гривень (2 000 х 3.5 %: 100= 70.00).

Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у приниженні його честі і гідності, ділової репутації. Для поновлення своїх прав він змушений був прикладати додаткових зусиль і звертатись до суду.

Оскільки в зазначений строк ОСОБА_2 не повернув гроші і на неодноразові звернення позивача до нього з цього приводу не реагує, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу із урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 572 гривні 60 копійок, три відсотки річних у розмірі 70 гривень, моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 гривень та судові витрати.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2009 року у задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі, оскільки судом першої інстанції був неправильно застосований матеріальний закон і порушений процесуальний закон, а саме:

•   -     відповідачем не було надано суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову, крім усних пояснень, щодо безгрошевості договору і стосовно того, що вказана розписка була написана ним як гарантія надання позивачу винагороди на представництво інтересів відповідача у суді під час розгляду кримінальної справи,

•   -     посилання суду на те, що позивач не заперечував проти того, що розписка відповідачем була написана як гарантія надання винагороди, не відповідає дійсності, оскільки позивач не приймав участь у судовому засіданні, ,

•   -     висновок суду про отримання позивачем від відповідача розписки обманним шляхом є надуманий і не підтверджується доказами,

•   -     ствердження відповідача про укладення з ним договору про надання йому правової допомоги по кримінальній справі є неправдивим. З 1 квітня 2006 року по 2 листопада 2006 року

•   -    

позивач здійснював захист відповідача по кримінальній справі за обвинуваченням останнього у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 312 і частиною 2 статті 366 КК України за дорученням ТОВ «Регіональна колегія адвокатів «Кронос-Х», де позивач працював юристом.

Вислухавши суддю-доповідача, ‘сторони і представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не получив у позивача гроші, а розписка написана ним з метою гарантувати позивачу отримання винагороди за представництво у суді інтересів відповідача і отримана позивачем у відповідача у результаті обману.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що фактично між сторонами склались правовідносини по договору доручення, які регулюються главою 68 Цивільного Кодексу України.

Але з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що 16 грудня 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу із урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачем була надана розписка від 20 жовтня 2007 року, згідно із якоюОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 дві тисячі гривень, які зобов’язався повернути до 5 листопада 2007 року (а.с. 7).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

За частиною 2 цієї статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності до вимог частини 2 статті 1047 ЦК України позивачем на підтвердження укладення між ним і відповідачем договору позики була надана розписка, яка була написана відповідачем власноручно, що було підтверджено ним як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і в апеляційному суді.

Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості, представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Виходячи із вимог закону, заперечення щодо безгрошевості договору позики шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком кримінально караних дій.

Відповідач, заперечуючи проти позову, пояснив що позивач був його адвокатом у кримінальній справі, яка розглядалась у Кіровському районному суді м. Донецька і який змусив його написати цю розписку, оскільки відмовлявся брати участь у судовому засіданні по кримінальній справі, яке було призначено на 20 жовтня 2007 року. Оскільки написання розписки було умовою з боку позивача для його участі у справі, то він написав вказану розписку і вони одразу поїхали у Кіровський районний суд м. Донецька для участі у судовому засіданні по кримінальній справі.

Під час розгляду справи в апеляційному суді із Кіровського районного суду м.

Донецька була витребувана кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_2, який будучі директором товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство «Гермес», скоїв злочини, передбачені частиною 2 статті 266 КК України і частиною 2 статті 367 КК України. Кримінальна справа розглядалась судовими інстанціями неодноразово.

З 20 грудня 2005 року за заявою ОСОБА_2 до участі у справі в якості адвоката був допущений ОСОБА_1 Угода між сторонами була оформлена ордером від 21 грудня 2005 року (т.2 кримінальної справи а.с. 227).

ОСОБА_1 має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1771 від 27 жовтня 2004 року (т.2 кримінальної справи а.с. 228).

Згідно із письмовою заявою ОСОБА_2 від 6 листопада 2008 року під час проведення додаткового розслідування кримінальної справи він відмовився від участі адвоката у кримінальній справі і ця відмова була прийнята слідчим (т.З кримінальної справи а.с. 14-15).

Таким чином, ОСОБА_1 приймав участь у кримінальній справі по обвинуваченню відповідача в якості адвоката у період з 20 грудня 2005 року по 28 лютого 2006 року і у період з 2 жовтня 2007 року по 6 листопада 2008 року.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що судові засідання у жовтні 2007 року призначались на 2 і 22 жовтня.

20 жовтня 2007 року (в день написання ОСОБА_2 розписки) судове засідання по кримінальній справі не проводилось. Згідно із календарем вказаний день припадав на суботу.

Оскільки 20 жовтня 2007 року судове засідання по кримінальній справі не проводилось, то пояснення ОСОБА_2, щодо написання ним боргової розписки під тиском позивача, який відмовлявся в цей день приймати участь у судовому засіданні як його адвокат і лише після написання ним цієї розписки він із ОСОБА_1 поїхали до суду, не відповідають обставинам справи.

Умови договору позики у відповідності до вимог статті 1051 ЦК України оспорені не були.

Позовні вимоги про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що він укладений під впливом обману, насильства, або під впливом тяжкої обставини ОСОБА_2 також не заявлялись.

До правоохоронних органів з приводу обману і примушення його написати розписку відповідач не звертався.

Крім того, апеляційним судом враховується те, що відповідач з 30 червня 2000 року працював директором товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче комерційне підприємство «Гермес», яке займалось торгівельною діяльністю та посередницькими послугами щодо продажу товарів народного вжитку.

Як директор підприємства ОСОБА_2 підписував різні угоди, а тому посилання його на те, що він був необізнаний щодо написання боргової розписки і її наслідків, апеляційним судом розцінюється як небажання нести відповідальність за взятими на себе зобов’язаннями.

Виходячи із встановлених обставин, апеляційний суд приходить до висновку що відповідачем не було доведено у відповідності з вимогами статей 11 і 60 ЦПК України безгрошевість договору позики.

Виходячи із встановлених обставини, наданих сторонами доказів і вимог матеріального закону, апеляційний суд приходить до висновку про те, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблений із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового.

Оскільки під час розгляду справи відповідач не довів безгрошевість договору позики і вказаний договір не був визнаний незаконним, у встановленому законом, порядку, то позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правильно посилаючись на статтю 625 ЦК України позивач помилково вважає, що відповідач має сплатити йому три проценти річних за користування його грошима, а не як зазначено у законі - три проценти річних за прострочення виконання зобов’язань.

Оскільки відповідачем у строк до 5 листопада 2007 року не були повернуті позивачу гроші у розмірі 2 000 гривень, то вони підлягають стягненню з позивача з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми за прострочення зобов’язання, оскільки договором інший розмір відсотків не встановлений.

Позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції з 5 листопада 2007 року по грудень 2008 року.

Сума боргу за вказаний період складає 2 572 гривні 60 копійок, із яких 572 гривні 60 копійок - інфляційна сума (2000 х 128.63: 100 = 2572.60).

Розмір трьох відсотків річних з 6 листопада 2007 року по 16 грудня 2008 року (день звернення до суду) складає 64 гривні 80 копійок (2000 хЗ %: 100:365 = 0.16 коп. 3а один день х 405 днів =64.80 гривень), які також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується витрат на правову допомогу, надану позивачу адвокатом ОСОБА_5, то апеляційний суд розглядаючи вказане питання виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 79 ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Відповідно до Свідоцтва від 6 липня 2004 року за № 1735 ОСОБА_5 має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Правовідносини між адвокатом або фахівцем у галузі права та клієнтом визначаються цивільно-правовою угодою. Права та обов’язки адвоката визначені Законом України "Про адвокатуру", Правилами адвокатської етики, тощо.

17 листопада 2008 року між позивачем і ОСОБА_5 була укладена угода про надання правової допомоги по складанню позовної заяви і по представництву його інтересів у Ворошиловському районному суді м. Донецька, відповідно до якої позивач зобов’язався заплатити 2 000 гривень за надану йому правову допомогу.

Згідно із довідкою кошти за надану допомогу у розмірі 2 000 гривень ОСОБА_5 отримав (а.с. 11).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 84 ЦПК України, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України «Про адвокатуру» і Правилами адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною Комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року не визначено конкретну форму фінансового документу на підтверження оплати послуг адвоката.

Згідно з журналом судового засідання від 1 квітня 2008 року ОСОБА_5 брав участь у справі.

Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_5 був наданий розрахунок витрат робочого часу при наданні правової допомоги ОСОБА_1, написаний від руки, відповідно до якого: позовна заява складалась ним 3 години, на отримання довідки у Головному управлінні статистики він витратив 2 години, 3 і 27 лютого 2009 року судові засідання не відбулись через неявку відповідача - 0.5 години (на очікування вирішення питання щодо відкладення справи), участь у судовому засіданні 1 квітня 2009 року - 1 година.

Аналізуючи вказаний розрахунок витрат робочого часу апеляційний суд критично ставиться до того, що на отримання довідки в Головному управлінні статистики щодо індексу інфляції він витратив 2 години, оскільки щомісячні індекси споживчих цін (індекси інфляції) розраховуються Міністерством статистики України, починаючи з серпня 1991 року, і щомісячно та публікуються в пресі, зокрема в газеті "Урядовий кур’єр", і згідно зі статтями 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає що у ОСОБА_5 не було необхідності витрачати дві години робочого часу для отримання довідки саме у Управлінні статистики, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується оплати послуг щодо складання позовної заяви, то вказані вимогипідлягають задоволенню. ‘

Вимоги позивача про оплату йому витрат на правову допомогу за участь його представника у судових засіданнях то, відповідно до журналу судового засідання від 1 квітня 2009 року судове засідання в цей день відбулось і тривало 43 хвилини (а.с. 26-27).

В інші дні, а саме: 23 і 27 лютого 2009 року фіксація судових засідань технічними засобами не проводилась. За довідками суду розгляд справи у ці дні був відкладений, а тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом справ.

Так, граничний розмір витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється з огляду на те, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» мінімальна заробітна плата з 1 грудня 2008 року складала* 605 гривень.

На підготовку позовної заяви ОСОБА_5 (16 грудня 2008 року) було витрачено З години. Вартість трьох годин роботи, відповідно до Постанови KM України від 27 квітня 2006 року № 590 складає 726 гривень (3 х 242= 726 гривень).

За участь у судовому засіданні 1 квітня 2009 року тривалістю 43 хвилини позивачу може бути відшкодовано за рахунок відповідача 179 гривень 31 копійка.

Розрахунок зроблений, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 квітня 2009 року, яка складала 625 гривень.

Таким чином, компенсація за нддання правової допомоги позивачу, яка має бути стягнута з відповідача складає 905 гривень 31 копійку.

Обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 81 гривня (51 гривня - судовий збір і ЗО гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Виходячи з наведеного, сума боргу із урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 572 гривень 60 копійок, три відсотки річних від суми боргу у розмірі 64 гривні 80 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 905 гривень 31 копійка та судові витрати у розмірі 81 гривня підлягають стягненню з відповідача.

Наданий представником позивача письмовий розрахунок затрат робочого часу по наданню правової допомоги, виконаний друкований засобом, містить в собі роботу, яка виконувалась ОСОБА_5 після 1 квітня 2009 року (ухвалення рішення судом першої інстанції), в той час як згідно із Договором на надання правової допомоги від 17 листопада 2008 року передбачено лише складання позовної заяви і представництво інтересів лише у Ворошиловському суді м. Донецька (а.с. 10).

Виходячи із наведеного, витрати на правову допомогу не передбачені договором, не можуть бути відшкодовані позивачу.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що договором доручення, укладеним між сторонами, не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Оскільки судом не було встановлено, що між сторонами був укладений договір доручення, то рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справа х про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 3 березня 1995 року спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень.

Виходячи із того, що ні законом ні договором, укладеним між сторонами, не передбачено відшкодування моральної шкоди, то у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не були задоволені, то судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок не підлягає стягненню з відповідача. Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2009 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних за прострочення зобов’язань, витрат на правову допомогу та судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 2 572 гривні 60 копійок, три відсотки річних у розмірі 64 гривні 80 копійок, витрати за надання правової допомоги у розмірі 952 гривні 76 копійок, судові витрати у розмірі 81 гривня.

У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.