Постанова

від 12.08.2021 по справі 572/1344/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2021 року

м. Рівне

Справа № 572/1344/19

Провадження № 22-ц/4815/770/21

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Ковальчук Н.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шкоди Павла Васильовича на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року (ухвалене у складі судді Ведяніна Т.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_2 отримав від нього в якості позики 11 000 доларів США, які зобов`язався повернути 19 серпня 2017 року, про що відповідач надав йому письмову розписку. Таким чином, вважає, що між сторонами по справі укладено договір позики, підтверджений розпискою, факт укладення якого посвідчили свідки. Відповідачем порушені умови укладеного договору, оскільки останній ухиляється від виконання своїх зобов`язань. Отримані за договором грошові кошти відповідачем не повернуті.

Просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики, яка становить 11 000 доларів США, що еквівалентні 297440 грн., а також 14 912 грн. 75 коп. - 3% річних та 50863 грн. 06 коп. інфляційних витрат.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року позов - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 000 доларів США боргу за договором позики, 14 912 грн. 75 коп. 3% річних, 50 863 грн. 06 коп. інфляційних витрат та 3633 гривень понесених судових витрат.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення сторонами договору позики, зобов`язання за яким відповідачем не виконуються. У зв`язку з чим, місцевий суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики, 3% річних та інфляційних витрат.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Шкода П.В. оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що договір позики між ним та ОСОБА_1 не укладався, а грошові кошти від останнього він не отримував.

Пояснює, що у серпні 2017 року він дійсно мав намір отримати позику у розмірі 10 тис. доларів США в ОСОБА_1 , у зв`язку із чим ним і було підготовлено відповідну розписку. Однак грошові кошти від ОСОБА_1 він не отримував, про що свідчить відсутність таких відомостей у розписці, а тому відсутній обов`язок повернення позики. Також заперечує щодо показів свідка ОСОБА_4 , які викликають сумніви щодо їх об`єктивності. Звертає увагу на покази свідка ОСОБА_5 , який заперечив факт присутності його при отриманні нібито в борг готових коштів.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України - зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, пунктом 1 частини 2 якої визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який був оформлений розпискою.

Згідно даної розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 11 000 доларів, які зобов`язувався повернути 19 серпня 2017 року.

Зобов`язання щодо повернення коштів відповідачем не виконані.

Апеляційний суд констатує, що ОСОБА_2 не оспорював дійсності вчиненого ним правочину (розписки), не посилався на порушення вимог законодавства щодо його волевиявлення, як учасника правочину, не вказував на підстави для визнання його недійсним із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Вчинена сторонами розписка є чинною, у судовому порядку недійсною не визнавалася.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо безпідставності заперечень відповідача щодо отримання грошових коштів за розпискою, з огляду, що це є проект розписки, яка мала б силу в подальшому, у разі, якщо сторони досягли б домовленості про укладення такого договору. Також не заслуговує на увагу твердження, що розписка не містить посилання про отримання грошових коштів відповідачем у позивача.

Дослідивши зміст наданої позивачем розписки, апеляційний суд вважає, що вона відповідає вимогам договору позики.

Текст розписки не містить жодної інформації про те, що цей документ є проектом договору, який має укладатись в подальшому. Текст розписки містить ствердне посилання ОСОБА_2 на отримання від ОСОБА_1 11 000 доларів, яке викладено таким чином: "позичаю у ОСОБА_1 грошові кошти", а також містить інформацію про дату повернення отриманої позики - 19 серпня 2017 року.

Вказані обставини підтвердив у місцевому суді допитаний в якості свідка - ОСОБА_4 , який відповідно до змісту розписки, був присутній під час укладання сторонами договору позики та підтвердив, що на запрошення ОСОБА_1 був присутнім під час укладення домовленості між сторонами по справі. Пояснив, що позивач із відповідачем перебували у будинку ОСОБА_1 , де перебували ще інші люди, але хто саме - свідок не пам`ятає. Вказані події відбувались у червні 2017 року. Так, свідок підтвердив, що у його присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 11 000 доларів США, а останній їх особисто перерахував та обіцяв повернути через два місяці, що свідок засвідчив у розписці власним підписом.

Допитаний місцевим судом інший свідок, вказаний у розписці про надання позики - ОСОБА_5 , пояснив, що відповідач звертався до нього особисто із проханням надати йому грошові кошти у борг, але оскільки свідок не мав необхідної суми, то порадив звернутись до ОСОБА_6 , який є сином позивача. Свідок показав, що не пам`ятає чи ставив підпис у борговій розписці, наданій суду позивачем, а також заперечив, що був присутній під час передачі грошових коштів позивачем відповідачу, під час перемовин між сторонами з цього приводу також не був.

Із наданої суду відповідачем копії витягу з ЄРДР, вбачається, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_2 було подано заяву, яка зареєстрована із правовою кваліфікацією ч.1 ст.358 КК України, за фактом підробки невідомими особами підписів у розписці про отримання заявником грошових коштів.

Вказане кримінальне провадження було закрито постановою старшого інспектора СД Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області від 18 серпня 2020 року у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.

В подальшому, 08 жовтня 2020 року вказану вище постанову старшого інспектора було скасовано прокурором, як передчасну.

На підтвердження зазначених вище обставин, відповідачем суду надані копії відповідної постанови від 18 серпня 2020 року та повідомлення за підписом заступника керівника Сарненської місцевої прокуратури від 08 жовтня 2020 року.

З метою встановлення достовірності розписки, яка заперечувалась відповідачем, місцевим судом за клопотанням представника відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені запитання належності підпису, вчиненого в розписці ОСОБА_2 про позику грошових коштів, проставлений від імені ОСОБА_7 - ОСОБА_5 чи іншій особі.

Згідно із повідомленням від 12 січня 2021 року за №19/118/7/7-186-2021 судового експерта Скрипника М.М. призначену судом експертизу провести не вдалось, оскільки експерту протягом 45 днів не надано оригінал розписки та зразки підпису ОСОБА_5 .

Зразки підпису свідка ОСОБА_5 зобов`язувалося надати експерту представником відповідача.

Сторона відповідача зразки підписів ОСОБА_5 експерту не надала.

Твердження відповідача, що він не був обізнаний про наявність ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи не заслуговують на увагу, оскільки питання призначення вказаної експертизи ініціювалось саме стороною відповідача, а вказане питання вирішувалось у судовому засіданні за участю сторін.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для визнання розписки належним та допустимим доказом, який підтверджує укладення сторонами договору позики та факт отримання відповідачем від позивача грошової позики у сумі 11 000 доларів США.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

Відповідно до змісту розписки позичальник ОСОБА_2 зобов`язувався повернути отримані грошові кошти 19 серпня 2017 року.

Доказів належного виконання позичальником умов договору матеріали справи не містять.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України не погодився із висновками суду касаційної інстанції, який залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення основного боргу, процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ та 3 % річних від простроченої суми в іноземній валюті - доларах США, зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду постановою у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) від 16 січня 2019 року вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, з огляду на таке.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, крім іншого, зазначив, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Велика палата дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику - стягненню підлягає сума позики - 11 000 доларів США.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України - підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України - строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При укладені договору позики сторонами визначено строк виконання договору до 19 серпня 2017 року. Отже, саме з цієї дати позичальник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Виходячи із середнього індексу інфляції за 2017 - 2019 роки, який становить 108,33 %, сума інфляції боргу відповідачів за період з 19 серпня 2017 року по 19 квітня 2019 року становить 50 863 грн. 06 коп. (297 440 грн. х 108,33 % х 20 місяців).

Із врахуванням 610 днів прострочки сплати боргу, сума 3 відсотків річних від простроченої суми становить 14 912 грн. 75 коп. (297 440 грн. х 3% : 365 днів х 610 днів).

Подана апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості суми боргу та помилковості розрахунків 3% річних та інфляційних витрат.

Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 000 доларів США боргу за договором позики, 14 912 грн. 75 коп. 3% річних, 50 863 грн. 06 коп. інфляційних витрат.

Наведені у апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами справи, по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, власному тлумаченні законодавства і баченні обставин спору.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шкоди Павла Васильовича залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 25 лютого 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 13 серпня 2021 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.