Постанова

від 12.08.2021 по справі 227/787/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 227/787/20

провадження № 61-17728св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року у складі судді Хандуріна В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Азевича В. Б., Новікової Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позов до ТОВ Рута-Плюс в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 19 листопада 2008 року, укладений між нею та ТОВ Рута-Плюс , стягнути заборгованість з орендної плати за 2014-2019 роки в розмірі 52 263,00 грн, пеню 0,1 % у розмірі 19 075,98 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 1 567,89 грн, загалом 72 906,87 грн.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона передала в користування ТОВ Рута-Плюс на 49 років належну їй на праві власності земельну ділянку, однак ТОВ Рута-Плюс не виконує взяті за договором оренди землі зобов`язання щодо сплати за оренду, в строк не пізніше 31 грудня кожного року, у розмірі не менше 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі та стягнуто з ТОВ Рута-Плюс на користь позивача заборгованість за орендною платою за 2014-2019 роки у розмірі 34 239,26 грн; 3 % річних від простроченої суми у розмірі 882,63 грн та 0,1 % пені за кожен день прострочення за 2014-2019 роки у розмірі 10 738,94 грн, загалом 45 860,83 грн та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що орендар систематично, починаючи з 2014 року не виконує взяті на себе за договором обов`язки щодо проведення розрахунків за оренду землі, за період 2014-2019 років утворилася заборгованість по орендній платі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ТОВ Рута-Плюс , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

26 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи. Заявник зазначає, що 11 років відкрито користувався земельною ділянкою, а позивач не пред`являла вимог стосовно сплати орендної плати, тобто її влаштовували їхні правовідносини.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 161449 ОСОБА_1 , на підставі розпорядження голови Добропільської міської ради від 18 березня 2005 року № 81, є власником земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1422084400:01:000:0124, площею 5,30 га на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (а. с. 9).

За інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки станом на 12 грудня 2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 1422084400:01:000:0124 площею 5,3000 га, що розташована в Криворізькій сільській раді Добропільського району Донецької області зареєстроване за ОСОБА_1 (а. с. 10-12).

Згідно інформації відділу Держгеокадастру в Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим № 1422084400:01:000:0124 становить: за 2014 рік - 122 554,59 грн, 2015 рік - 153 078,35 грн, 2016 рік - 183 678,70 грн, 2017 рік - 183 678,70 грн, 2018 рік - 183 678,70 грн, 2019 рік - 195 529,33 грн (а. с. 23).

19 листопада 2008 року ОСОБА_1 , як орендодавець згідно договору оренди, зареєстрованого згідно вимог законодавства, передала строком на 49 років, орендарю ТОВ Рута-Плюс земельну ділянку з кадастровим номером № 1422483900:40:000:0124 площею 5,30 га, що розташована в Криворізькій сільській раді Добропільського району Донецької області (а. с. 13, 14).

Відповідно пунктів 11, 13 договору оренди землі орендна плата повинна була вноситись один раз на рік до 31 грудня в розмірі який мав переглядатися один раз на два роки; пунктом 14 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми а кожен день прострочки

На виконання договору оренди 19 листопада 2008 року орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку площею 5,30 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що було складено акт приймання-передачі (а. с. 15).

Відповідно до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог за наслідком проведеного зарахування розмір вимог ОСОБА_1 зменшено на розмір зобов`язань з внесення орендної плати за договором оренди землі від 19 листопада 2008 року за період з 2008 до 2019 року на суму, що підтверджена розпискою (а. с. 21, 37).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року у справі № 6-18цс14 та постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 227/2710/17, у яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Через системний аналіз зазначених положень законодавства та враховуючи врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Вказаний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, який підтриманий Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 227/5452/18 (провадження № 61-15647св19).

Встановивши, що ТОВ Рута-Плюс належно не виконувало своїх зобов`язань щодо оплати орендної плати за договором оренди землі від 19 листопада 2008 року, що є істотним порушенням договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказаний договір підлягає розірванню зі стягненням на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати, пені та трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 918/539/18 є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 зазначено, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог. Наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко