Постанова

від 04.08.2021 по справі 192/1922/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1891/21 Справа № 192/1922/19 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря - Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Привільнянської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , який на момент смерті проживав у м. Красноперекопську, Автономної Республіки Крим.

Позивач при укладені шлюбу змінив своє прізвище на прізвище дружини ОСОБА_3 .

Батько позивача заповіту не залишив, інших рідних братів чи сестер позивач не має, на момент смерті батько не перебував у шлюбі, проживав один, отже позивач є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після його смерті.

Так, після смерті батька позивач у визначені строки направив заяву до приватного нотаріуса Красноперекопського нотаріального округу АРК Чебанової Тетяни Леонідівни про прийняття спадщини після померлого батька, на яку, 08 лютого 2013 року, позивач отримав листа з якого вбачається, що його заява про прийняття спадщини прийнята та приватним нотаріусом заведено спадкову справу №08/2013. Також приватний нотаріус повідомила, що після спливу шести місяців після смерті батька позивача у необмежений законодавством строк він може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Однак, події, які сталися в країні та сімейні обставини, зокрема, народження дітей, перешкоджали позивачу своєчасно отримати свідоцтво про право на спадщину. У зв`язку з чим, він не може оформити свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса, який відкрив спадкову справу на території Автономної Республіки Крим, оскільки таке свідоцтво не буде мати правових наслідків та не буде чинним на території України.

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Солонянського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Нестерової Тетяни Володимирівни з проханням відкрити спадкову справу та видати йому свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_2 .

Проте, отримав відповідь, що у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимог кредиторів.

За життя ОСОБА_2 мав у приватній власності земельну ділянку площею 6,767 га, яка розташована на території Привільнянської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225086000:01:005:0107, яка входить до складу спадщини після смерті батька позивача, тому, за вказаних обставин, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Привільнянської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст . 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст . 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що зроблено запис №262, відділом державної реєстрації актів цивільного стану Красноперекопського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим, місце смерті м. Красноперекопськ, АР Крим, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 27 вересня 1982 року, виданого Амур-Нижньодніпровським органом ЗАГС м.Дніпропетровська, вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 (а.с. 10).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , 15 квітня 2006 року уклали шлюб і чоловік прийняв прізвище дружини - ОСОБА_3 . Шлюб зареєстрований Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №191 (а.с. 11).

Відповідно до листа, виданого приватним нотаріусом Красноперекопського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Чабановою Т.Л., від 08 лютого 2013 року №30/02-14-08/2013, ОСОБА_1 подав до вказаного приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_2 , і за результатами такої заяви було відкрито спадкову справу №08/2013 (а.с. 12, 13).

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №033033 від 30 жовтня 2000 року - ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 6,767 га, що розташована на території Привільнянської сільської ради (а.с. 15).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивач не надав суду відомостей, що саме відповідач територіальна громада в особі Привільнянської сільської ради є відповідачем за його вимогами, а також те, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті його батька, тому дійшов до висновку про відмову в задоволені позову за безпідставністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

На підставі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Водночас, відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Однак, позивач не надав суду відомостей про те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті свого батька, і що інші особи не подавали заяв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , тоді як ч.6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як і в позовній заяві, також посилається на те, що відповідачем у даній справі є саме територіальна громада в особі Привільнянської сільської ради, оскільки, може претендувати на визнання спадщини відумерлою за місцезнаходженням нерухомого майна, яке входить до її складу.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1277 ЦК України в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини - у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Статтею 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Таким чином, у разі відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , спадщина, що залишилась може перейти до територіальної громади за місцем проживання померлого, тобто, м. Красноперекопськ, Автономної Республіки Крим, а не Привільнянської сільської ради.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова