Вирок

від 13.08.2021 по справі 567/799/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

В И Р О К

Іменем України

13 серпня 2021 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12019180000000053 від 08 березня 2019 року, за апеляційною скаргою прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2021 року

стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новомалин, Острозького району, Рівненської області, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого, -

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_6 07 березня 2019 року, приблизно о 18 годині 15 хвилин, у світлу пору доби, в порушення вимог підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння середнього ступеня, керуючи автомобілем «ВАЗ 21214», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Городище-Рівне-Старокостянтинів, зі сторони м. Рівне в напрямку м. Острог, на 191 км + 450 м вищевказаної автодороги, що в межах Острозького району, Рівненської області, в порушення вимог підпункту б) пункту 2.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, в порушення вимог пункту 12.3. та пункту 13.3 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, з моменту виникнення перешкоди для руху у вигляді вантажного автомобіля «КАМАЗ 55102», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з причіпом «ГБК 8527», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який стояв на правому узбіччі вказаної автодороги та лівими колесами частково на правій смузі руху у вказаному напрямку, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не дотримався безпечного інтервалу під час об`їзду, допустив наїзд на ліву задню частину причепа «ГБК 8527», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 21214», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих травм загинув на місці пригоди, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Порушення ОСОБА_6 вимог пункту 13.3 Правил дорожнього руху, що вимагає від водія під час об`їзду перешкоди дотримуватися безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2021 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому основне покарання у виді позбавлення волі строком чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком три роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк три роки.

Покладено на ОСОБА_6 відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на проведення експертиз у сумі 6028 грн. 22 коп.

Цивільний позов ОСОБА_8 в частині вимог до Рівненської дирекції Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , Рівненської дирекції ПАТ Українська пожежно-страхова компанія про відшкодування моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 90000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі прокурор покликається на незаконність, необґрунтованість вироку суду першої інстанції. Вважає таким, що підлягає скасуванню із винесенням нового вироку у зв`язку з невідповідністю призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

На думку прокурора, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд не дотримався вимог ст.ст. 50, 65, 66, 67 КК України, не врахував, що засуджений вчинив хоч і необережний, однак тяжкий злочин, наслідком якого стала смерть людини.

Звертає увагу, що суд першої інстанції залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених засудженим грубих порушень ПДР, формально вказавши на наявність обтяжуючої покарання обставини вчинення діяння у стані алкогольного сп`яніння та фактично не врахував її.

Вважає, що призначення обвинуваченому покарання із звільненням від його відбування з випробуванням у даному випадку не є достатнім для виправлення обвинуваченого та не відповідає меті покарання, якою є також попередження вчинення нових злочинів обвинуваченим.

Просить вирок Острозького районного суду від 05 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_6 скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок суду залишити без змін.

В поданихзапереченнях наапеляційну скаргузахисник ОСОБА_7 в інтересахобвинуваченого покликається на необґрунтованість і безпідставність апеляційної скарги прокурора.

На думку захисника, будь-яких конкретних обставин справи, які не врахував суд першої інстанції при призначенні покарання прокурор в апеляційній скарзі не наводить, не звертаючи увагу на сукупність всіх обставин, в тому числі і сімейних, які взяв до уваги суд при ухваленні вироку щодо ОСОБА_6 .

Просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого та захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, представника потерпілої, який підтримав позицію прокурора, перевіривши вирок суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок судупершої інстанціїпро доведеністьвини ОСОБА_6 у вчиненнізлочину заобставин,викладених увироку,та правильністькваліфікації йогодій зач.2ст.286КК України,як порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілому, в апеляційній скарзі не оскаржується, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, безпідставність застосування ст. 75 КК України, колегія судів виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

За правилами ст. 65 КК України, суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленоїст. 50 КК Українимети покарання? кари,виправлення тазапобігання вчиненнюнових злочинів,заснованої навимогах виваженостіта справедливості, зобов`язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, зі змісту якої випливає, що застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження попередження нових злочинів й виправлення обвинуваченого є можливим без його ізоляції від суспільства.

Відповідно довироку судупершої інстанції,обираючи ОСОБА_6 вид таміру покарання,суд першоїінстанції врахував обставини вчинення злочину,ступінь тяжкостівчиненого злочину, який відповіднодо ст.12КК Україниє тяжкимзлочином, особувинного,який ранішене судимий,вину визнав,позитивно характеризуєтьсяза місцемпроживання тароботи, притягувавсядо адміністративноївідповідальності, наД-облікув психіатричномута наркологічномукабінетах ОстрозькоїЦРЛ неперебуває.Судом встановленообставини,які пом`якшуютьпокарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданого збитку. Обставиною, яка обтяжує покарання судом визнано вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Взято до уваги, що на утриманні обвинуваченого перебуває дружина, яка хворіє і потребує постійного медикаментозного лікування, двоє неповнолітніх дітей, 2008 та 2018 р.н., одна повнолітня дитина, яка є студенткою вищого навчального закладу, непрацездатна мати, 1942 р.н., яка потребує догляду. Не залишено без оцінки суду і досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої результати оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення відносно ОСОБА_6 оцінюється як середній, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, суд вважав за можливе у даному випадку призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на відповідний строк з застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням та покладенням відповідних обов`язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст. 76 КК України.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання за вчинення інкримінованого злочину і, звільняючи від його відбування з випробуванням, на думку колегії суддів, судом першої інстанції в достатній мірі не були враховані вимоги ст. 75 КК України, у зв`язку з чим суд помилково дійшов висновку про його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням та можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є невмотивованим, а обставини, на які послався суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки в цій частині, на думку колегії суддів, можуть бути враховані при обранні міри покарання, але ці дані не є визначальними при вирішенні питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Місцевим судом не дано належної оцінки ступеню тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, який визначається не тільки положеннямист. 12 КК України, виходячи з формального критерію ? виду і розміру покарання, а і фактичними обставинами, при яких було вчинено злочин; суспільній небезпечності злочину та наслідкам діяння: злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, хоча і відноситься до злочинів, вчинених з необережності, однак відноситься до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і в даному випадку призвів до непоправних наслідків у виді смерті потерпілого, що стосуються охоронюваної державою найважливішої соціальної цінності життя і здоров`я людини;грубому порушеннюдекількох пунктівПДР, яківін якводій повиненнеухильно виконувати, оскількийого правона керуваннятранспортним засобомз іншого бокупокладає на ньогообов`язок користуватисявказаним правом беззавдання шкодиправам іншихосіб;обставині, яка обтяжує покарання вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що значно підвищує суспільну небезпеку зазначеного кримінального правопорушення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, водієм, який керує транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, зазвичай виключає застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судом першої інстанції встановлено, що при обставинах, що мали місце 07 березня 2019 року, ОСОБА_6 керував транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово-медичної експертизи № 447 від 21 березня 2019 року у крові ОСОБА_6 виявлений етиловий спирт в концентрації 1, 69 ‰ (проміле).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що застосування судом положень ст. 75 та відповідно ст.76 КК України, як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі прокурора, в даному випадку не є виправданим.

Поряд з цим, законодавець дав суду право у виняткових випадках, з огляду на індивідуальні особливості вчиненого правопорушення та особу винного, призначити більш м`яке покарання (ст. 69 КК України).

При цьому, застосування зазначеної норми матеріального закону не є обов`язковим для суду, а є його дискреційним повноваженням. Тобто можливість вибору одного з юридично дозволених варіантів правозастосовного рішення, що є умовою ефективного правозастосування норм права суб`єктами застосування для прийняття правильного, законного та обґрунтованого рішення.

Так, згідно зі ст. ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в загальній частині цього Кодексу.

При аналізі норм ст. 69 КК України можна зробити висновок, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу можливе, з урахуванням особи винного, лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання,настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Так, колегія суддів, звертає увагу на дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав себе винним, батько 5 дітей, одна з яких інвалід з дитинства, двоє з яких є малолітніми, які перебувають на його утриманні, одна повнолітня дитина продовжує навчання у вищому навчальному закладі, а також дружина, яка хворіє і потребує постійного лікування, непрацездатна матір, за якою здійснює догляд, інваліди батьки дружини, позитивну характеристику по місцю його проживання та роботи (на даний час звільнений з місця роботи), вперше притягується до кримінальної відповідальності, факт отримання і самим обвинуваченим тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя при обставинах ДТП, що мала місце 07.03.2019 року.

Суд також враховує, пом`якшуючі покарання обставин, такі як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування завданого збитку.

Крім того, колегія суддів враховує, що стороною обвинувачення не оспорюються наведені вище обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , позитивні дані про особу обвинуваченого, наявність утриманців.

При цьому суд бере до уваги, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться у провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність, що, зокрема, виражається і в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений неодноразово наголошував, що він щиро жалкує з приводу вчиненого та наслідків, що настали у виді смерті потерпілого, з яким разом працювали. Обвинувачений ствердив, що для потерпілої ним в добровільному порядку відшкодовано через представника, оскільки потерпіла не виявляє бажання з ним спілкуватися і зустрічатися, 150 тис. грн. завданих збитків (що не заперечується представником потерпілої та підтверджується наявними в матеріалах провадження розписками), що, як зазначає сторона захисту, є значною сумою для обвинуваченого, зважаючи на сімейні обставини. Також обвинувачений зазначив, що просив у потерпілої про можливість подальшої сплати завданої шкоди по частинах, оскільки не має можливості сплатити всю суму одразу.

З огляду на викладене, дані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, і, з урахуванням особи обвинуваченого та, виходячи із положень ст.ст. 50, 65 КК України, дає підстави прийти до висновку щодо можливості і, на думку колегії суддів, необхідності, застосування положень ст. 69 КК України ? призначення обвинуваченому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк.

На думку колегії суддів, саме таке покарання, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

За наведеного оскаржуваний вирок не може залишатись чинним і відповідно до п.4 ч.1 ст. 420 КПК України підлягає скасуванню з ухваленнямнового вироку.

Керуючись ст.ст.373, 374, 404,405,407,420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргупрокурора задовольнитичастково.

Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 05 лютого 2021 року стосовно ОСОБА_6 зач.2ст.286КК Українискасувати.

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України ? у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбуття покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3