Ухвала

від 13.08.2021 по справі 916/2515/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2515/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Логістік" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (колегія суддів: Ярош А. І., Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі

за позовом: Одеської міської ради до: 1) Акціонерного товариства "Універсал банк"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Логістік" за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 258 836,51 грн,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена Логістік" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 (повний текст підписаний 05.07.2021).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Уркевич В. Ю.

Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини 7 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270,00 грн.

Предметом позову, у даній справі, є стягнення 258 836,51 грн, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Скаржник обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження, посилаючись на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, та зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, предметом спору у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені без укладення договору оренди (за період часу, коли відповідач був власником нерухомого майна та використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів).

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Практика суду касаційної інстанції про наявність права у ради щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою на підставі статті 1212 ЦК України, є сталою. Тому саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положень підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний показник ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики у питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі № 1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.

Разом з цим, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, скаржник не навів обґрунтованих доводів на підтвердження вищевказаних критеріїв існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Як зазначено вище, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що результат вирішення цього спору судами виходить за межі звичайних наслідків вирішення такого роду спорів, що свідчить про відсутність підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст судового рішення ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів його законність тільки через те, що воно оскаржено і скаржник вважає його незаконним.

Таким чином, Верховний Суд, надавши оцінку доводам скаржника щодо наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, вважає їх недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

У частині четвертої статті 11 ГПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: " Levages Prestations Services v. France " № 21920/93, § 48, 23.10.1996).

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці ЄСПЛ, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини першої статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Логістік", оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника, то клопотання про зупинення виконання судового рішення не розглядається.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 ГПК України копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Логістік" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 у справі № 916/2515/20.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи повернути скаржнику (в тому числі платіжне доручення від 23.07.2021 № 135 на суму 3 882,54 грн).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич