Рішення

від 21.07.2021 по справі 512/119/20

САВРАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у.н.с.512/119/20

Провадження №2/512/63/21

"21" липня 2021 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року Савранський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Бростовської Н.О.,

секретаря - Сивак Т.С.,

за участю

представника відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвоката Пілюка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Саврань, Подільського району, Одеської області, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , у якому просив стягнути солідарно з відповідачів суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми в загальному розмірі 276194,38грн..

Відзив на позов не надходив, проте представником відповідачів було надано суду письмову заяву про застосування строку позовної давності (а.с.77). Одночасно, у цій заяві представником відповідачів зазначено, що відповідачі заперечують як факт укладання нікчемних договорів, так і факт отримання коштів.

13.07.2021р. представником позивача з дозволу суду було надано додаткові докази, а саме розписки позивача в отриманні від відповідачів грошей (а.с.85-87).

У судовому засіданні представник відповідачів надав усні пояснення, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 грошей від позивача не отримували і ніяких розписок не писали.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача (а.с.88).

Вирішуючи справу, суд виходить з правової позиції, що висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №464/3790/16-ц, відповідно до якої розписка сама по собі не є договором, а є лише підтвердженням такого договору, який був укладений між сторонами, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

З огляду на вказану правову позицію, суд встановив, що 18.01.2012р. між позивачем, з однієї сторони, та подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу належних відповідачам земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 3,8457га, кадастровий номер 5124383200:01:006:015, права на яку підтверджені державним актом серії НА №553170 на ім`я ОСОБА_1 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; та земельної ділянки площею 3,8457га, кадастровий номер 5124383200:01:006:0155, права на яку підтверджені державним актом серії НА №553171 на ім`я ОСОБА_2 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В оплату вартості вказаних земельних ділянок відповідачі отримали від позивача 40000,00грн. та 60000,00грн., що разом становить 100000,00грн..

Ці обставини підтверджуються двома розписками, які були підписані одночасно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с.8, 9).

Разом з тим, на момент перечі грошей та складання розписок діяли вимоги п.б) ч.15 Розділ X. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Земельного кодексу України, згідно яких купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про ринок земель, але не раніше 1 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). .

Крім того, згідно положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони не дотримались вимог щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).

Як встановлено ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином;

Враховуючи, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 безпідставно за нікчемним правочином набули у спільну власність 100000,00грн., тому вони зобов`язані повернути ці гроші позивачу.

Згідно зі ст.541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Як вбачається з розписок, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони під час отримання коштів діяли солідарно, тобто без поділу між ними грошей, які вони отримали без передбачених законом підстав.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 ЦК України).

Виконуючи свій солідарний обов`язок з повернення безпідставно отриманих грошових коштів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23.12.2014р. повернули позивачу 5000,00грн., а 30.11.2017р. ще 5000,00грн., що підтверджується відповідними розписками позивача (а.с.86, 87).

З огляду на викладене, суд критично оцінює пояснення представника відповідачів, що гроші ними отримані не були.

Статтею 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018р. у справі №369/6892/15-ц, був сформований правовий висновок, відповідно до якого, виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

За таких обставин, заперечення з боку представника відповідачів факту отримання грошей з одночасним проханням застосувати позовну давність є діями суперечливими та такими, що свідчать про порушення вимог справедливості, добросовісності та розумності.

Якщо б відповідачі дійсно не отримували від позивача грошей, то у них були б відсутні підстави для клопотання про застосування строку позовної давності, про що представник відповідачів просив суд, а були б підстави для відмови у позові у зв`язку з відсутністю порушення прав позивача.

Суд також звертає увагу, що з огляду на положення ч.2 ст.76 ЦПК України пояснення представника позивача не є доказом у справі.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачі не надали суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Встановивши факт наявності боргу та обов`язку відповідачів його повернути, суд має вирішити питання застосування строку позовної давності, про що заявив представник відповідачів.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (ч.3 ст.261 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч.1, 3 ст.264 ЦК України).

Суд встановив, що оскільки виконання нікчемного правочину почалось 18.01.2012р. (дата отримання відповідачами грошей, а.с.8), то саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності.

Між тим, як вже було встановлено вище, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 23.12.2014р. повернули позивачу 5000,00грн. (а.с.86), а 30.11.2017р. ще 5000,00грн. (а.с.87), що підтверджується відповідними розписками.

Оскільки кожний з вказаних платежів відбувся у межах трьохрічного строку позовної давності, то кожен з цих платежів перериває перебіг позовної давності. Тому, після кожної з оплат перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, станом на дату звернення до суду, строк позовної давності не закінчився.

Суд відхиляє доводи представника відповідачів про те, що оскільки позивач надав суду розписки від 23.12.2014р. та від 30.11.2017р. після того, як було заявлено про застосування строку позовної давності, то ці розписки є недопустимим доказом. Суд звертає увагу, що у позовній заяві прямо було вказано, що відповідачі добровільно повернули позивачу 10000,00грн., які були виключені позивачем із суми основного боргу. Крім того, представник позивача у судовому засіданні заявив клопотання про дозвіл надати додаткові докази, обґрунтувавши це клопотання тим, що ці докази не стосувались, на його думку, сум, що стягуються, але з огляду на заяву про застосування строку позовної давності, виникли нові обставини, які потребують спростування, що є поважною причиною для надання додаткових доказів. Заперечень з боку представника відповідачів проти задоволення судом цього клопотання не надходило. З дозволу суду позивач надав додаткові докази, що прямо передбачено ч.5 ст.83 ЦПК України.

Щодо правових наслідків неналежного виконання відповідачами обов`язку з повернення безпідставно отриманих грошей (ч.1 ст.1212 ЦК України) суд зазначає, що це має своїм наслідком застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, згідно яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З цього приводу у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №910/11965/16 був зроблений правовий висновок, відповідно до якого дія ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 цього Кодексу. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі №910/22034/15, від 01.10.2014р. №6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17, від 16.05.2018р. у справі №14-16цс18.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (така правова позиція викладена також Верховним Судом України у справі №910/17078/15 (3-610гс16) та Верховним Судом у постанові від 15.03.2018р. у справі №910/9978/15).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції (а.с.10) сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 261841,92грн., а згідно розрахунку трьох процентів річних від простроченої суми (а.с.11) нараховані проценти складають 24352,46грн., які суд вважає вірними.

Відповідачі заперечень щодо методології чи арифметичних помилок під час здійснення наведених розрахунків суду не надали.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України суд стягує з кожного відповідача в рівних частинах на користь позивача судовий збір по 1906,45грн..

Керуючись ст.3, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.220, ст.541, ч.1 ст.543, ч.2 ст.625, ст.1212 ЦК України, ч.3 ст.12, ч.ч.1, 5, 6 ст.81, ч.5 ст.83, ч.1 ст.141, ч.3 ст.258, ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований і проживає за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою с.Глибочок, Подільського (колишнього Савранського) району, Одеської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми в загальному розмірі 276194,38грн. (двісті сімдесят шість тисяч сто дев`яносто чотири грн. тридцять вісім коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований і проживає за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою с.Глибочок, Подільського (колишнього Савранського) району, Одеської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , судовий збір в сумі 1906,45грн. (одна тисяча дев`ятсот шість грн. сорок п`ять коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована і проживає за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою с.Глибочок, Подільського (колишнього Савранського) району, Одеської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , судовий збір в сумі 1906,45грн. (одна тисяча дев`ятсот шість грн. сорок п`ять коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи через Савранський районний суд Одеської області до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ч.1 ст.354, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України).

СУДДЯ (підпис)

Суддя Савранського районного

суду Одеської області Бростовська Н.О.