Постанова

від 18.08.2021 по справі 360/2222/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року справа №360/2222/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 р. у справі № 360/2222/20 (головуючий І інстанції суддя В.С. Шембелян) за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 05.06.2020 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій, з урахуванням уточнень, просив визнати бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 05.09.2015 по 19.05.2020 протиправною; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 05.09.2015 по 19.05.2020 (а.с. 39-43).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 360/2222/20 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (93000, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Смирнова, буд.1, ЄДРПОУ 08670705) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1097,42 (одна тисяча дев`яносто сім гривень 42 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 94-98).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при встановленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні потрібно керуватись виключно постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 та не можно зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Сторони у судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с. 6).

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що 05.08.2007 позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ та 04.09.2015 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУ МВС № 309 о/с від 04.09.2015 (а.с. 9).

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 1240/2834/18. Рішенням від 19.11.2018 у справі № 1240/2834/18 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області щодо ненарахування та не виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, в тому числі за роботу у нічний час у період з січня 2015 по вересень 2015 року.

Зобов`язано Рубіжанський міський відділ ГУМВС України у Луганській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, в тому числі за роботу у нічний час у період з січня 2015 по вересень 2015 року, у розмірі 1097,42 грн. (а.с. 10-13).

Вищевказане рішення набрало законної сили 29.12.2018.

25.02.2019 позивачу видано виконавчий лист № 1240/2834/18 (а.с. 18).

12.03.2020 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Антоновою Валентиною Євгеніївною відкрито виконавче провадження № 61514783 з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду № 1240/2834/18 від 25.02.2019 (а.с. 19).

19.05.2020 позивачу на особовий рахунок надійшли кошти за виконавчим листом № 1240/2834/18 в сумі 1080,96 грн. (а.с. 24).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) закрито виконавче провадження № 61514783 з примусового виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду № 1240/2834/18 від 25.02.2019 у зв`язку з фактичним та повним виконанням рішення суду (а.с. 19).

Відповідачем до матеріалів справи також надані письмові пояснення щодо причин тривалого невиконання рішення суду у справі № 1240/2834/18 (а.с. 83).

Вирішуючи спір у цій справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд відзначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При цьому нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку з позивачем. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

За унормуванням пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Апелянтом наведено розрахунок за період з 05.09.2015 по 19.05.2020, що становить 1717 календарних днів, також позивач зазначив, що його середньоденне грошове забезпечення становить 142,40 грн., а тому розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивач розрахував у сумі 244500,80 грн. (142,40 грн. х 1717 днів).

В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України.

У справі, що розглядається, суд бере до уваги, що в суд позивач щодо стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з січня 2015 по вересень 2015 року звернувся через 3 роки після звільнення зі служби (19.09.2018); розмір присудженої судом суми невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції з січня 2015 по вересень 2015 року становив 1097,42 грн.; позивач отримав виконавчий лист № 1240/2834/18 - 25.02.2019, а звернувся до відділу примусового виконання лише у березні 2020 року (а.с. 18-19).

Суд звертає увагу на те, що відповідач же відразу після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження та виділення коштів для виплати винагороди, а саме 19.05.2020, при надходженні фінансування, виконав рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 у справі № 1240/2834/18.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що сума середнього грошового забезпечення, яке підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 1097, 42 грн.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 р. - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 р. у справі № 360/2222/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 серпня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді А.В. Гайдар

Т.Г. Гаврищук