Рішення

від 26.05.2020 по справі 757/45579/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/45579/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Підпалого В.В.

при секретарях - Вишневській О.Р., Маленівській К.М., Дахно С.С., Луцюк А.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача та третьої особи 1 - Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - Семенюк П.А., Калусенка В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійний фонд України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати, стягнення до Пенсійного фонду України внесків на загальнообов`язкове пенсійне страхування, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернулася до суду з позовом до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України(надалі по тексту - відповідач, НДЕІ) та просила зобов`язати відповідача надати розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.2015 р. по 06.2016 р., розрахунок компенсації заробітної плати у зв`язку із затримкою її виплати, розрахунок єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стягнути з НДЕІ середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати, внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 09.2015 р. по 06.2016 р., моральну шкоду.

В подальшому, позивач подав уточнення позовних вимог із розрахунком середнього заробітку, індексації заробітної плати, страхових внесків до Пенсійного фонду України, заявив вимогу про компенсацію за щорічну невикористану відпустку та відмовився від позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Так, згідно з положеннями процесуального закону, при вирішенні питання визначення порядку розгляду позовного провадження, вбачається можливість розгляду справи у спрощеному порядку.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 08.08.2017 року відкрито провадження у справі.

17.08.2017 року на адресу суду надійшли пояснення від представника Пенсійного фонду України, у яких представник виклав свою позицію щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Пенсійного фонду України внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період часу з 09.2015 року по 06.2016 року за ОСОБА_1 . Зокрема, представник Пенсійного фонду України зазначив, що єдиний внесок сплачується страхувальником, шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. У зв`язку з цим позовна вимога про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Пенсійного фонду України, внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не відповідає чинному законодавству (а.с. 23-25).

20.10.2017 року представник Відповідача в засіданні подав заперечення на позовну заяву в якому стверджує, що 14.01.2016 року Печерським районним судом м. Києва видано судовий наказ, яким зобов`язано НДЕІ сплатити заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі в розмірі 55 921 грн.82 коп. Суму нарахованої але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 у зазначеному розмірі було сплачено 28.12.2016 року, що передувало вступу в законну силу судового наказу від 14.01.2016 року. Вважає, що доводи позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з несвоєчасністю виконання НДЕІ судового наказу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню(а.с.60-62).

20.03.2018 року представником відповідача направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти задоволення позовної заяви з підстав наведених раніше у запереченнях на позовну заяву від 20.10.2017 року (а.с. 90-92).

Крім того, позивач звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію (інфляційні втрати), компенсацію за щорічну невикористану відпустку, що становить 265 956, 15 грн. Зобов`язати Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України сплатити Єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 в розмірі 22 118, 71 грн. (а.с.35-39).

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до наступних висновків.

У грудні 2015 року почалася реорганізація НДЕІ, згідно наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1489 від 23.11.2015 року Про реорганізацію Науково-дослідного економічного інституту шляхом його перетворення .

З лютого 2015 року по лютий 2016 року заробітна плата співробітникам інституту, в тому числі позивачу виплачувалася нерегулярно та в значно менших розмірах від посадового окладу позивача, обов`язкові утримання із заробітної плати до бюджету, такі як єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з вересня 2015 року та до червня 2016 року, час звільнення позивача, не здійснювалися.

Так, 14.01.2016 року Печерським районним судом м. Києва за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України був виданий судовий наказ № 757/1217/16-ц про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в розмірі 55921 грн. 82 коп.

Судом встановлено, що позивачка працювала на посаді виконуючого обов`язки головного наукового співробітника відділу енергетичної політики та енергетичної безпеки. Під час трудової діяльності в НДЕІ також працювала на посаді заступника директора з організаційно-наукової роботи.

Згідно до даних трудової книжки, 05.11.2014 року позивач була прийнята на посаду заступника директора з організаційно-наукової роботи у відповідності до наказу № 114-К. 09.02.2016 року звільнена з посади за власним бажанням, про що видано наказ № 5-К від 09.02.2016 року.

У наказі про звільнення ОСОБА_1 від 09.02.2016 року вказано, що наявна компенсація за 87 календарних днів невикористаних щорічних відпусток.

У відповідності до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України форми ОК-5, починаючи з вересня 2015 року, включаючи весь подальший строк роботи в НДЕІ ОСОБА_1 страхові платежі до Пенсійного фонду не здійснювалися.

Згідно даних, відображених у Довідці про заробітну плату від 22.02.2016 року № 16, видану ОСОБА_1 , з листопада 2014 року по грудень 2015 року заборгованість по заробітній платі становить 54921, 82 грн.

Крім того, згідно з даними довідки про заробітну плату від 22.06.2016 року з січня 2016 року по лютий 2016 року, заборгованість по заробітній платі склала 32 646, 76 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 позов підтримали, просили його задовольнити. В засідання 27.05.2020 року представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Семенюк П.А. заперечував проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість.

Третя особа - представник Пенсійного фонду України в засідання не з`явився, повідомлявся належним чином. Направив на адресу суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Суд, вислухавши думки представника позивача, відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали провадження, прийшов до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 32 Постанови від 06 листопада 1992р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995р. № 348).

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

ОСОБА_1 призначена заступником директора з організаційно-наукової роботи, згідно наказу від 05.11.2014 р. № 114-к переведена на посаду заступника директора з посадовим окладом 3 990 грн., одночасно, відповідно до наказу від 28.11.2014 р. № 122-к по лютий 2015 року працювала головним науковим співробітником за сумісництвом відділу з питань економічної безпеки та використання спеціальної інформації. Наказом від 24.12.2014 р. № 137-к ОСОБА_1 встановлені наступні надбавки до заробітної плати: за складність, напруженість у роботі - 50 %, надбавка за стаж наукової роботи понад 10 років - 20 %, доплата за науковий ступінь доктора економічних наук - 25 %, доплата за вчене звання доцента - 25 %. З 22.12.2014 р. ОСОБА_1 присвоєне звання професора та надбавка за вчене звання складає 33 % посадового окладу. Також, з грудня 2014 р. стаж науково педагогічної роботи склав 20 років. Надбавка за вислугу років понад 20 років становить 30% посадового окладу.

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 становить: 3990+50%*3990+30%*3990+25%*3990+33%*3990 = 9 496,2 грн.

09.02.2016 ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням у відповідності до наказу № 5-к від 09.02.2016 р.

У період часу з березня 2015 року по 9 лютого (день звільнення) 2016 року позивачці сумарно було виплачено 41 983,23 гривні. Крім того, були сплачені податки ПДФО в розмірі 4 499,77 гривень, а всього 46 483 гривні.

На дату звільнення, 09.02.2016 року позивачці мала бути виплачена без врахування податків заробітна плата в розмірі: 94 004,83 гривні за березень-грудень 2015 року та 13 381,05 гривень за січень - 9 лютого 2016 року.

Таким чином, на дату звільнення з роботи ОСОБА_1 були не виплачені наступні кошти: 94 004,83 грн. + 13 381,05 грн. - 46 483 грн. = 60 902,88 грн.

28.12.2016 року відбулося зарахування на рахунок позивачки у банку для виплати заробітної плати коштів у сумі 55 921,82 гривні з призначенням платежу: стягнення коштів, згідно в/л Печерського районного суду по справі 757/1217/16-ц на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 .

Таким чином, на теперішній час позивачці не виплачена нарахована заробітна плата в розмірі: 60 902,88 грн. - 55 921,82 грн. = 4 981,06 грн.

Щодо розрахунку середнього заробітку, суд зазначає наступне.

Так, заробітна плата позивачки становить 9 496,2 грн.

Робочих днів у лютому 2015 - 20, у березні - 21. Середній показник за два місяці: 20+21/2=20,5. Заробітна плата позивача за день складає: 9 496,2 гривень/ 20,5 днів = 463,23 гривень в день.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 463,23 гривень * число робочих днів (з 10 лютого 2016 року по 27 травня 2020 року) = 496 119,33 гривень.

28.12.2016 року відповідачем хоча й частково виплачена заборгованість із заробітної плати, проте виплачена не повна сума заборгованості, відтак, вищевказані норми законодавства зі стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні продовжує діяти до моменту повного розрахунку.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Пенсійного фонду України внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період часу з 09.2015 року по 06.2016 року за ОСОБА_1 , суд прийшов до наступного висновку.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. При цьому страховим стажем є період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій , ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески це надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У ч. 5 ст. 9 Закону зазначено, що Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Страхові кошти, акумульовані на централізованих рахунках податкових органів, автоматично перераховуються не пізніше наступного операційного дня після їх зарахування на централізовані рахунки Пенсійного фонду (ч. 1 ст. 11 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску зокрема є роботодавці підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Ч. 2 ст. 6 Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, виконувати інші вимоги передбачені цим законом.

Таким чином, єдиний внесок сплачується страхувальником шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування.

У зв`язку з цим, позовна вимога про стягнення з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Пенсійного фонду України, внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, задоволенню не підлягає.

В інших позовних вимогах, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні через їх недоведеність, оскільки належних доказів на підтвердження своїх доводів позивач не надав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про необґрунтованість даної позовної вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки з представлених позивачем доказів не вбачається, в чому полягає моральна шкода, до суду не надано належних доказів душевних страждань позивача, існування факту заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263 -265, 268, 273, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст.43 Конституції України; ст.ст. 47, 94, 116, 117 КЗпП України; Постановами Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів , з змінами та доповненнями, Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999р. № 13, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійний фонд України про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку, компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, стягнення до Пенсійного фонду України внесків на загальнообов`язкове пенсійне страхування, - задовольнити частково.

Стягнути з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 02736403, місцезнаходження: б-р Дружби народів, 28, м. Київ, 01103) на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 4 981,06 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят одна) гривня 6 копійок.

Стягнути з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 02736403, місцезнаходження: б-р Дружби народів, 28, м. Київ, 01103) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 496 119,33 (чотириста дев`яносто шість тисяч сто дев`ятнадцять) гривень 33 копійки.

Стягнути з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь держави судовий збір у розмірі 5012 гривень.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в межах платежу за один місяць у розмірі 9 496,2 грн. /дев`ять тисяч чотириста девяносто шість гривень двадцять копійок/ без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного

провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: В.В. Підпалий

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ,

адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку і торгівлі України код ЄДРПОУ 02736403,

ареса: б-р Дружби народів, 28, м. Київ, 01103;

Третя особа 1: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, код ЄДРПОУ 00035323,

адреса: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008);

Третя особа 2: Пенсійний фонд України, код ЄДРПОУ 00035323,

адреса: вул. Бастіонна, 9 м.Київ-14, 01601.