Рішення

від 19.08.2021 по справі 196/648/20

ЦАРИЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 196/648/20

№ провадження 2/196/368/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2021 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Руснака А.І.,

секретаря судового засідання: Кузнецової Г.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_4 ,

третьої особи: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення суми боргу зі спадкоємця боржника за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних, процентів від суми позики і завданих збитків, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення суми боргу зі спадкоємця боржника за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних, процентів від суми позики і завданих збитків.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25 лютого 2010 року ОСОБА_6 в присутності своєї дружини ОСОБА_5 позичив у нього гроші в сумі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень, що було на той час еквівалентом 6245 доларів США згідно курсу НБУ (1 долар США = 8,0055 грн.), для своїх сімейних потреб, посилаючись на необхідність фінансової допомоги своєму синові ОСОБА_3 .

В розписці вказано, що гроші ОСОБА_6 позичив до моменту офіційного продажу земельних паїв і борг поверне після продажу одного такого земельного паю.

Згідно з діючою на той час редакцією Земельного кодексу України купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинна була розпочатися не раніше 1 січня 2012 року.

Строк повернення позичених грошей пов`язувався саме з цією датою.

26 лютого 2011 року ОСОБА_6 знову звернувся до нього та просив позичити ще 28900,00 грн.

У присутності своєї дружини ОСОБА_5 ОСОБА_6 позичив у нього гроші в сумі 28900,00 грн., що було на той час еквівалентом 3500 доларів США, для вирішення фінансових проблем та тих самих сімейних потреб.

На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_6 надав йому свою письмову розписку від 26.02.2011 року, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми, а також зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів до 26 лютого 2012 року, тобто через рік.

У березні 2012 року ОСОБА_6 , посилаючись на відсутність у нього грошей і неможливість виконати взяті на себе зобов`язання за договором позики від 26.02.2010 року та за договором позики від 26.02.2011 року, просив відстрочити виплату боргу до кінця 2012 року, і з відома своєї дружини приніс як засіб забезпечення виконання своїх грошових зобов`язань оригінали двох Державних актів на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №114759 і серії ІІІ-ДП №114760, власником яких він був- на що він погодився, але відмовився брати від нього оригінали державних актів чи будь-яку іншу заставу, оскільки були давніми знайомими.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , 1964 року народження, раптово помер.

Ще у 2012 році дружина померлого ОСОБА_5 його у тому, що гроші, які вони позичали, обов`язково повернуть з сином, але слід було дочекатися виконання всіх формальностей і оформлення спадщини після чоловіка і батька відповідно, бо на це потрібні були теж гроші.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2017 року, яке набрало законної сили 09.08.2017 року, було визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 4,3700 га, кадастровий номер 1225684400:01:039:0577 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Прядівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №114759.

Після чого він звернувся до спадкоємця ОСОБА_3 , який пообіцяв обов`язково з ним розрахуватися в наступному році після збору врожаю.

Однак, у 2018 році відповідач знову не розрахувався та пообіцяв після збору врожаю розрахуватися у 2019 році.

У березні 2020 року ОСОБА_3 вимагав від нього, щоб він пропустив його комбайн через його земельну ділянку до земельної ділянки його матері - ОСОБА_5 , де не був зібраний урожай кукурудзи 2019 року. Однак він заперечував проти такого і зажадав повернення боргу за договором позики.

ОСОБА_3 зібрав врожай кукурудзи 05 квітня 2020 року, діставшись іншим шляхом до своїх земельних ділянок і заявив, що позичених грошей йому не збирається повертати.

З того часу він вважаю себе ошуканим через зловживання довірою зі сторони ОСОБА_3 і його матері ОСОБА_5 .

Із отриманих 15.05.2020 року відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем усього майна, належного покійному ОСОБА_6

ОСОБА_5 підтвердила в особистій розмові, що вона у нотаріуса відмовилася від своєї частки у спадковому майні на користь свого сина ОСОБА_3 .

З одержаної від державного реєстратора інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Сало В.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ілянку площею 4,5690 га з кадастровим номером 1225684400:01:039:0578 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №114760.

За викладених обставин змушений звернутися до суду з цивільним позовом за захистом прав і законних інтересів.

Крім цього, вважає, що на день пред`явлення позовної заяви відповідач зобов`язаний за договором позики від 25 лютого 2010 року сплатити йому відповідно до вимог частини першої статті 1050 цього ЦК України 59400,00 грн,, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (від 50000,00 грн.) -4000,00 грн., а разом -63400,00 грн, починаючи з 09.08.2017 року.

Розрахунок заборгованості зі сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення ґрунтується на офіційних відомостях Державної служби статистики України про індекси споживчих цін на товари та послуги у 2001-2019рр. та січні 2020 року (індекси інфляції), розміщених на офіційному веб-сайті: http://www.ukrstat.gov.ua/ (за 2017 рік (з вересня 2017 року) - 104,1; за 2018 рік - 109,8 ; за 2019 рік -104,1; за 2020 року (по травень 2020 року) - 100,18).

Таким чином, за період з 09.08.2017 року до 31.05.2020 року сумарний індекс інфляції склав показник -118,8, що рівняється інфляції за цей період в розмірі 18,8%.

18,8% від суми борг складає 9400,00 грн., тому сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення складає не менше 59400,00 грн. (50000,00 грн.+9400,20грн.=59400,00 грн.).

Сума 3% річних за 2 роки і 8 місяців (з 09.08.2017 року до 31.05.2020 року включно) складає 8%, що від суми боргу в розмірі 50000,00 грн. складає не менше 4000,00 грн.

Отже, відповідно до статті 625 та частини першої статті 1050 ЦК України за договором позики ОСОБА_6 від 25.02.2010 року ОСОБА_3 зобов`язаний сплатити йому грошову суму в розмірі 63400,00 грн.

Також, на день пред`явлення позовної заяви відповідач зобов`язаний за договором позики від 26 лютого 2011 року сплатити йому відповідно до вимог частини першої статті 1050 ЦК України 34333,20 грн., тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (від 28900,00 грн.) - 2312,00 грн., а разом - 36645,20 грн, починаючи з 09.08.2017 року.

Розрахунок заборгованості зі сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення ґрунтується на офіційних відомостях Державної служби статистики України про індекси споживчих цін на товари та послуги у 2001-2019рр. та січні 2020 року (індекси інфляції), розміщених на офіційному веб-сайті: http://www.ukrstat.gov.ua/ (за 2017 рік (з вересня 2017 року) -104,1; за 2018 рік -109,8 ; за 2019 рік -104,1; за 2020 року (по травень 2020 року) - 100,18).

Таким чином, за період з 09.08.2017 року до 31.05.2020 року сумарний індекс інфляції склав показник -118,8, що рівняється інфляції за цей період в розмірі 18,8%.

18,8% від суми боргу складає 5433,20 грн., тому сума боргу за договором позики від 26.02.2011 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення складає не менше 34333,20 грн. (28900,00 грн.+5433,20грн.=34333,20 грн.).

Сума 3% річних за 2 роки і 8 місяців (з 09.08.2017 року до 31.05.2020 року включно) складає 8%, що від суми боргу в розмірі 28900,00 грн. складає не менше 2312.00 грн.

Отже, відповідно до статті 625 та частини першої статті 1050 ЦК України за договором позики ОСОБА_6 від 26.11.2011 року ОСОБА_3 зобов`язаний сплатити йому грошову суму в розмірі 36645,20 грн.

Крім цього, відповідно до вимог ст.1048 ЦК України за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року включно загальна сума процентів за договором позики від 25.02.2010 року складає не менше 21327,00 грн. та за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року включно загальна сума процентів за договором позики від 26.02.2011 року складає не менше 12309,88 грн., а всього не менше 33636,88 грн. станом на 31.05.2020 року, від сплати яких відповідач також ухиляється.

Також, відповідно до вимог ст.22 ЦК України за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року включно загальна сума упущеної вигоди, яку повинен відшкодувати відповідач за договором позики від 25.02.2010 року, складає 21327,00 грн., та за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року включно загальна сума упущеної вигоди, яку повинен відшкодувати відповідач за договором позики від 26.02.2011 року, складає 12309,88 грн., а всього не менше 33636,88 грн., від сплати яких відповідач ухиляється.

Підтримуючи вищевикладене, прохає задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на його користь:

- 63400,00 грн. суми боргу за договором позики від 25.02.2010 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (59400,00 грн.) та трьох процентів річних (4000,00 грн.);

- 36645,20 грн. суми боргу за договором позики від 26.02.2011 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (34333,20 грн.) та трьох процентів річних (2312,00 грн.);

- 21327,00 грн. процентів за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року за договором позики від 25.02.2010 року;

- 12309,88 грн. процентів від суми позики за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року за договором позики від 26.02.2011 року;

- 21327,00 грн. на відшкодування завданих збитків (упущеної вигоди) через порушення цивільного права позикодавця за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року за договором позики від 25.02.2010 року;

- 12309,88 грн. на відшкодування завданих збитків (упущеної вигоди) через порушення цивільного права позикодавця за період з 09.08.2017 року по 31.05.2020 року за договором позики від 25.02.2010 року.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бойко Ю.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та прохали їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Тараненко П.П. в судовому засіданні прохали відмовити у позові за безпідставністю та закінченням строків позовної давності, підтримавши своє письмове клопотання, з наступних підстав.

Відповідач не був очевидцем передачі грошових коштів його батькові ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем ОСОБА_1 ні 25.02.2010 року, ні 26.02.2011 року, як вказано в позовній заяві. Також, батько йому нічого не розповідав про свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Ще з липня 2012 року позивачу ОСОБА_1 було відомо про смерть його батька ОСОБА_6 , оскільки вони односельці та земельні паї батька були в оренді ТОВ Господар , в якому на той час працював ОСОБА_1 .

Проте, письмову вимогу про повернення боргу позивач ОСОБА_1 ні йому, ні його матері не пред`являв.

Також, йому відомо, що позивач ОСОБА_1 не звертався у письмовій формі і до нотаріуса з претензією щодо повернення боргу, оскільки нотаріус йому не доводила та не доводила до відома його матері про претензію, яка можливо надійшла їй від позивача.

Позивач ОСОБА_1 мав можливість, в межах строку, передбаченого частиною другою статті 1281 ЦК України, скористатися своїм правом подати вимогу кредитора.

Строки пред`явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються.

Недотримання позивачем передбаченого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред 'явлення вимоги, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. З ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Отже, починаючи з 01.07.2012 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який закінчився 01.07.2015 року.

З позовом ОСОБА_1 звернувся в суд 05 червня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Також, відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що спадщину після смерті батька прийняв у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, подавши до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, ніяких претензій щодо сплати заборгованості за договорами позики він не отримував ні від нотаріуса, ні від позивача, про укладені його батьком з позивачем договори позики йому нічого невідомо та його мати ОСОБА_5 нічого не розповідала.

Належних та допустимих доказів переривання або зупинення строків позовної давності позивач суду не надав, а тому позовні вимоги заявлені поза межами строку позовної давності, у зв`язку з чим існують підстави для відмови у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 , допитаний в судовому засіданні в якості свідка, показав, що дійсно надавав для вирішення особистих питань ОСОБА_6 в присутності його дружини ОСОБА_5 грошові кошти на загальну суму 78690 грн. З яких 50000 грн., в рахунок земельного паю, який належав ОСОБА_6 . Строк виконання боргових зобов`язань було встановлено - до офіційного продажу земельних паїв.

В розписці на суму 28690 грн. від 26 лютого 2011 року було встановлено строк до 26.02.2012 року для перестраховки.

Першу розписку від 25.02.2010 року писав він сам, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 лише поставили свої підписи, а розписку від 26.02.2011 року власноручно писав сам ОСОБА_6 .

З вимогою до ОСОБА_6 щодо повернення боргу звертався усно і в подальшому до його спадкоємців звертався лише з усною вимогою щодо повернення боргу. Також, після смерті ОСОБА_6 претензій нотаріусу не надсилав.

Також, ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив, що про смерть ОСОБА_6 йому було відомо ІНФОРМАЦІЯ_1.

Про те, що відповідач ОСОБА_3 оформив свої спадкові права після смерті батька ОСОБА_6 йому стало відомо в 2018 році.

Третя особа ОСОБА_5 , допитана в судовому засіданні в якості свідка показала, що свідком написання розписок чи передачі грошей ОСОБА_1 її чоловікові ОСОБА_6 не була, ніяких розписок не підписувала, про те, що її покійний чоловік заборгував якусь суму грошових коштів ОСОБА_1 їй нічого невідомо, питаннями оренди земельних ділянок за життя займався її чоловік.

Також, ОСОБА_5 в судовому засіданні при огляді боргових розписок, показала, що в розписці від 25.02.2010 року підпис не її, і взагалі розписки написані не є її чоловіком і також підписи не його.

Суд, заслухавши думку сторін, покази свідків, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

За правилами ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 25 лютого 2010 року на підставі укладення договору позики позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_6 в присутності своєї дружини ОСОБА_5 , третьої особи в даній справі, грошові кошти в борг в сумі 50000 грн. На підтвердження отримання боргу ОСОБА_6 лише підписав написаний власноруч позивачем ОСОБА_1 письмовий, фінансовий документ - розписку, чим підтвердив отримання ним від позивача ОСОБА_1 грошей в сумі 50000 грн. для сімейних потреб, які зобов`язався повернути до моменту офіційної продажі земельних ділянок, про що зазначено в розписці (а.с.69).

26 лютого 2011 року на підставі укладення договору позики позивач ОСОБА_1 надав ОСОБА_6 грошові кошти в борг в сумі 28690 грн. На підтвердження отримання боргу ОСОБА_6 власноручно написав письмовий, фінансовий документ - розписку, в якій підтвердив отримання ним від позивача ОСОБА_1 грошей в сумі 28690 грн. для сімейних потреб, які зобов`язався повернути до 26 лютого 2012 року, про що зазначено в розписці (а.с.70).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер (актовий запис про смерть №239 від 04.07.2012 року).

ОСОБА_3 , відповідач в даній справі, є єдиним спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_6 , який спадщину прийняв та оформив свої спадкові права у встановленому законом порядку.

ОСОБА_5 , третя особа в даній справі, як дружина померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , від своє частки в спадщині відмовилася на користь сина ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики, одна сторона передає у власність іншій стороні кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей.

Згідно із ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1662цс17.

Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи в розписці підписаній ОСОБА_6 , останній зобов`язувався повернути суму боргу ОСОБА_1 в розмірі 50000 грн. протягом двох місяців, тобто до 10.11.2020 року, проте станом на день звернення до суду відповідач борг позивачу так і не повернув та ухиляється від повернення суми боргу до цього часу.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення ст.ст.1046 та 1047 ЦК України в їх зв`язку свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. При цьому, укладання окремого договору позики між сторонами спору, або нотаріальне посвідчення підпису боржника на розписці не обов`язкове. Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, постанові від 18.01.2017 року в справі №6-2789цс16 та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №520/632/16-ц.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16, від 13.12.2017 року у справі за № 309/3458/14-ц, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов`язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, судом встановлено, що за життя ОСОБА_6 (позичальник) належним чином свої зобов`язання за договором позики від 25 лютого 2010 року та за договором позики від 26 лютого 2011 року не виконав, що підтверджується наявністю у позивача (позикодавця) оригіналів розписок та свідчить про непогашення боргу позичальником перед ним.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України Здійснення права на спадкування ) та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України Оформлення права на спадщину ).

Відповідно до частини першої статі 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Так, до складу спадщини входять не лише права, а й обов`язки спадкодавця, що належали йому за життя. Винятком з цього правила є зобов`язання боржника, які припиняються зі смертю фізичної особи. Зобов`язання, нерозривно пов`язані з особою боржника, не можуть бути виконані іншою особою ( ч.1 ст.608 ЦК України ). У всіх інших випадках до спадкоємців переходять відповідні боргові зобов`язання спадкодавця незалежно від виду спадкування - за заповітом чи за законом. Отже, зобов`язання, що витікають з укладення договору позики коштів, не є нерозривно пов`язаними з особою боржника і можуть бути виконані іншою особою ( правонаступником ).

Борги спадкодавця - це майнові зобов`язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами - кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх.

Включення до складу спадщини обов`язків спадкодавця зумовлено універсальним характером спадкового наступництва, за яким до правонаступника переходить весь комплекс прав та обов`язків, які належали правопопереднику на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тому, правильніше вести мову не про відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця, а про наступництво спадкоємцями боргів спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Суд застосовує зазначені норми ст. ст.1281,1282 ЦК України у редакції, яка діяла на час виникнення та існування правовідносин, що виникли між кредитором спадкодавця і спадкоємцем, які є предметом спору, тобто у редакції, яка діяла з моменту прийняття ЦК України і до введення в дію відповідних норм Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" № 2478-VIII від 03.07.2018.

Враховуючи те, що врегульовані ст.1281, 1282 ЦК України правовідносини щодо порядку задоволення вимог кредитора спадкодавця до спадкоємців виникли з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_6 та відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 , з урахуванням перехідних положень Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 відсутні підстави для застосування нової редакції ст.1281 ЦК України, адже на момент введення в дію зазначеного закону, а саме 04.02.2019 (через три місяці з дня набрання чинності, як передбачено у п.1 Прикінцевих і перехідних положень) зазначені правовідносини вже припинилися.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право, а не є строком позовної давності. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року справа № 6-33цс/15,

Зокрема, ст. 1281 ЦК України передбачено пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

Як вбачається з позовної заяви та не заперечувалося самим позивачем в судовому засіданні, позичальник ОСОБА_6 був його знайомим і вони довіряли один одному, були односельцями, а тому про смерть останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу було добре відомо, що також не спростовано позивачем в судовому засіданні.

Частиною 2 ст. 1281 ЦК України передбачено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від дня настання строку вимоги.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст.1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Проте, матеріали справи не містять та в судовому засіданні не надано належних, допустимих та достовірних доказів та не доведено позивачем, що відповідачу було відомо про боргові зобов`язання його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед позивачем ОСОБА_1 , як позикодавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Тобто, в таких випадках кредитор зобов`язаний довести, що його ніхто зі спадкоємців не повідомляв про відкриття спадщини і пред`явити свою вимогу не пізніше одного року з дня, коли борг мав був бути погашений.

Якщо боргове зобов`язання виникло на підставі розписки чи будь-якого іншого договору, кредитор зобов`язаний довести, що заборгованість дійсно існує. Сам факт наявності боргових зобов`язань не підтверджує обов`язку спадкоємців задовольнити таку вимогу. Кредитор зобов`язаний довести, що борг дійсно не був повернутий спадкодавцем. В такому випадку необхідно звертатись до суду з позовом про стягнення грошових коштів зі спадкоємців боржника.

Як вбачається з позовної заяви, позивач після 09.08.2017 року, коли набрало законної сили рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області в справі №196/649/17, яким визнано право власності за відповідачем ОСОБА_3 на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , звернувся до відповідача з усною вимогою про повернення боргу.

Таким чином, позивачу в серпні 2017 року вже було відомо, що відповідач прийняв спадщину після смерті позичальника ОСОБА_6 . При цьому, в судовому засіданні ОСОБА_1 показав, що про оформлення спадкових прав ОСОБА_3 йому стало відомо в 2018 році.

Проте, в матеріалах справи відсутні, а також не були надані позивачем і в судовому засіданні належні та достовірні докази, що ним були дотримані норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців, а саме: направлення претензії нотаріусу чи спадкоємцям в строки, визначені ч.ч.2, 3 ст.1281 ЦК України.

При цьому, з даним позовом до суду позивач звернувся лише 09 червня 2020 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Аналогічного висновку дійшов і ВС/КЦС в постанові по справі №759/12484/15 від 11.03.2019 року, суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. І оскільки банк пропустив цей строк, то боргові зобов`язання спадкоємця перед банком припиняються.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц (провадження N 14-53цс18) висловив правову позицію, встановивши, що поняття "строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність". Так, ч. 4 ст. 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, установлені ч. ч. 2 і 3 цієї статті. Тоді як згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначені ст. 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.

Сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання. Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.

Аналогічні правові висновки також містяться в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017, в справі № 6-2962цс16, в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року № 6-33цс15 та в постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2018 року № 14-53 цс 18.

При цьому, відповідач по справі заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст.256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Положеннями ч.5 ст.261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

Крім цього, як роз`яснено в пункті 32 постанови Пленуму ВССУ, згідно з правовою позицією ВСУ у справі № 6-33цс15, строки, встановлені у статті 1281 ЦК для пред`явлення вимог кредитором спадкодавця, є присічними, преклюзивними. Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статтей 1281 та 1282 ЦК щодо строків пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК строків пред`явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Із зазначених роз`яснень випливає, що умови договору позики, зокрема, щодо строків повернення позики, зі смертю боржника, не поширюються на його спадкоємців, для яких ці правовідносини трансформуються у правовідносини лише з погашення успадкованих боргів спадкодавця. А тому умови договору позики щодо строків повернення позики, у відносинах зі спадкоємцями не застосовуються, що вказує на помилковість позиції представника позивача не закінчення строків позовної давності по договору позики від 25 лютого 2010 року, в якому строк виконання зазначено - до моменту офіційного продажу земельних паїв.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачу достовірно було відомо, що позичальник ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також в серпні 2017 року, що відповідач прийняв спадщину після смерті позичальника, претензій до нотаріуса та спадкоємців позивачем направлено не було, а тому початок відліку строків для заявлення вимог до спадкоємців відповідно до ст.1281 ЦК України слід рахувати з настанням строку пред`явлення вимоги до спадкоємців від дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини.

З урахуванням положень статті 254 ЦПК України, позивач міг дізнатися і дізнався про порушення його прав на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у позику, 02 липня 2012 року, тобто наступного дня після смерті позичальника, який сплинув 02 липня 2015 року і ніяких перешкод для звернення з позовом до суду 02.07.2015 року, тобто в межах строку позовної давності, в нього не було, що не спростовувалося позивачем в судовому засіданні.

Однак, при цьому, з вказаною позовною заявою до суду позивач звернувся лише 09 червня 2020 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

Враховуючи наведені норми та обставини справи встановлені судом, суд приходить до висновку, що шестимісячний строк для пред`явлення позивачем вимог до спадкоємця боржника, встановлений ст. 1281 ЦК України, вже минув на момент звернення із даним позовом до суду. Оскільки кредитор пред`явив свої вимоги до спадкоємців з порушенням строків, встановлених ст. 1281 ЦК України, які є присічними, що згідно з ч. 4 даної статті позбавляє його права вимоги до відповідача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Поняття строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не тотожне поняттю позовна давність . Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 267, 1281,1282 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення суми боргу зі спадкоємця боржника за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних, процентів від суми позики і завданих збитків - відмовити повністю.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 19.08.2021 року.

Суддя: А.І. Руснак