Постанова

від 18.09.2007 по справі 17/263а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/263а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

                    "18" вересня 2007 р.                                        Справа № 17/263а

м. Чернігів                                                                                 « 18 »вересня 2007 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання:  Чепурна О.В.

Представника позивача: Дорошенко Р.В. –гол. держподатінспектор, дов.№1156/10/10-011 від 08.06.07р.;

Представника відповідача-1: Лобода М.В. –директор, розпорядження №1 від 01.02.92р.

Представника відповідача-2: не з`явився.

матеріали справи №17/263а

За ПОЗОВОМ: Бахмацької міжрайонної державної податкової інспекції

   16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Чернігівська, 2а  

ДО ВІДПОВІДАЧА-1: Приватного підприємства малого торгівельного підприємства „Світлана”

  16512, Чернігівська область, Бахмацький район, с. Батурин, 2-й провул. Петровського, 5/2

ДО ВІДПОВІДАЧА-2: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Любмет”

  03035, Київ, вул. Солом'янська, 1 (юридична адреса)

  03035, Київ, вул. Механізаторів, 7/96 (адреса керівника)

Про визнання недійсними господарських зобов'язань          

СУТЬ СПОРУ:

Бахмацькою МДПІ пред`явлено позов до  МТП „Світлана” та ТОВ фірми „Любмет” про визнання недійсними з підстав, передбачених ст.ст.207,208 Господарського кодексу України, господарських зобов'язань, які виникли між Відповідачами згідно договору №1 від 03.01.20005р. та договору №3 від 02.02.2004р. на загальну суму 915441,91 грн., в тому числі ПДВ 152576,99 грн., та застосування наслідків визнання їх недійсними, а саме, стягнення з Відповідача-2 на користь Відповідача-1 915441,91 грн., та  стягнення з Відповідача-1 в доход держави 915441,91 грн.

Як на підставу своїх позовних вимог Позивач посилається на наступне.

Від імені ТОВ «Любмет»спірні договори підписав Герасименко Г.В., який не мав повноважень на представлення інтересів ТОВ «Любмет», в т.ч. на право підписання договорів.  

Крім того, спірні господарські зобов`язання вчинені ТОВ «Любмет»з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, направлені на приховування від оподаткування прибутків, одержаних з даних господарських зобов`язань

Відповідач-1 –ПП МТП «Світлана»проти позову заперечив, зазначивши, що вищевказані договори укладалися за місцем державної реєстрації ТОВ «Любмет»: м. Київ, вул. Солом'янська, 1, де були скріплені, зокрема, печаткою ТОВ «Любмет»та підписані уповноваженою на підписання договорів особою, а саме Герасименко Г.В. Зі свого боку Відповідачем-1 дотримано всі норми бухгалтерського та податкового законодавства.

Відповідач-2 відзиву на позов не надав, явки представника в судове засідання не забезпечив.

Згідно позову, адреса місцезнаходження ТОВ «Любмет»: м. Київ, вул. Солом'янська, 22, кв.68.

Разом з тим, як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію даного підприємства та довідки ЄДРПОУ, ТОВ «Любмет»з 29.09.00р. перереєстроване за адресою: м. Київ, вул.Солом'янська, 1.

Згідно листа Державного реєстратора Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.08.07р. за №1613/11, ТОВ фірма «Любмет»зареєстрована 14.07.98р. Залізничною райдержадміністрацією м.Києва та значиться в Реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності Солом`янського району м. Києва. Дане товариство знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 1. Керівником ТОВ фірма «Любмет»станом на 02.02.04р., 03.01.05р. та на даний момент значиться Бухтояров Володимир Іванович.

Тому, саме дана адреса зазначена у судових документах та за цією адресою Відповідачу-2 надсилалися документи по справі.

          Крім того, документи Відповідачу-2 надсилалися за адресою: м Київ, вул. Механізаторів, 7/96, яка, згідно письмового пояснення, відібраного працівниками податкової міліції у Бухтоярова В.І., який є директором ТОВ «Любмет», є адресою проживання даного директора.   

Ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі, повістка та додані до позовної заяви документи, неодноразово надіслані Відповідачу за вищевказаними адресами, повернулися без вручення адресату.

          З викладеного вбачається, що процесуальні документи були неодноразово направлені судом Відповідачу-2 за місцем його державної реєстрації та іншим відомим суду адресом.

За таких обставин, суд вважає, що ним вжито всіх можливих заходів по належному повідомленню ТОВ фірми «Любмет»про дати слухання справи, а тому не перебування Відповідача за місцем його державної реєстрації та керівника за місцем його проживання, і, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого представника і ненадання відзиву, не перешкоджають розгляду справи по суті. Повторні відкладення розгляду справи з направленням повідомлення за тими ж адресами позбавлене смислу.

Справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача-1, дослідивши надані письмові докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

    1) на   підставі, у межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України;

    2) з  використанням  повноваження  з метою, з якою  це повноваження надано;

    3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

    4) безсторонньо (неупереджено);

    5) добросовісно;

    6) розсудливо;

    7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

    8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

    9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;

    10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.11 вищевказаного Кодексу:

“Суд  вживає  передбачені  законом  заходи,  необхідні  для з'ясування всіх обставин у справі,  у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати  особам,  які  беруть  участь  у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.”

Відповідно до ч.2 ст.69 зазначеного Кодексу:

«Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові  докази  або  витребувати додаткові докази за клопотанням осіб,  які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.»

Згідно ч.ч.4,5 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у  нього  документи  та матеріали,  які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.»

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України:           

«1. Господарським  визнається  зобов'язання,  що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом, в силу якого один  суб'єкт  (зобов'язана  сторона,  у  тому  числі боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну дію господарського чи управлінсько-господарського  характеру  на користь іншого суб'єкта (виконати  роботу,  передати  майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій,  а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського  зобов'язання  в   процесі   його виконання, якщо законом не встановлено інше.»

          Згідно ч.1 ст.175 даного Кодексу:

«1. Майново-господарськими визнаються  цивільно-правові зобов'язання,  що виникають між учасниками господарських  відносин при  здійсненні господарської діяльності,  в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на  користь  другої сторони  або  утриматися  від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.»

          Відповідно до ч.1 ст.179 даного Кодексу:

«1. Майново-господарські  зобов'язання,  які   виникають   між суб'єктами  господарювання  або  між  суб'єктами  господарювання і негосподарюючими  суб'єктами  -  юридичними  особами  на  підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.»

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України:

«1. Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.»

02.02.2004р. та 03.01.2005р. між Приватним підприємством Мале торгівельне підприємство „Світлана” та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Любмет” були укладені спірні договори про поставку бойлерних труб №3 та №1 відповідно.

Згідно пункту 1 обох Договорів, по цим договорам ТОВ «Любмет»(Продавець) зобов`язувалося поставити узгодженими партіями трубку бойлерну (далі Товар), а ПП МТП «Світлана»(Покупець)  зобов`язувалося прийняти та оплатити твар на умовах самовивоза.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України:

«1. Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»

Відповідно до ч.ч.1.2 ст.207 Цивільного кодексу України:

«1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах,  у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким,  що  вчинений  у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

2. Правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими  на  це  її  установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.»

Оглядом в судовому засіданні оригіналів даних Договорів встановлено, що обидва Договори скріплені відтисками мокрих печаток обох підприємств.

Як вбачається з даних договорів, від імені ПП МТП «Світлана»їх підписував директор Відповідача-1 Лобода М.В., від імені ТОВ «Любмет»їх підписував Герасименко Г.В.  

Разом з тим, з Договорів не вбачається ні посади Герасименко Г.В., ні посилання на інші документи, зокрема довіреності, що підтверджують наявність у Герасименка Г.В. повноважень на представлення інтересів ТОВ «Любмет», в т.ч. на право підписання договорів.  

Згідно усних та письмових пояснень директора ПП МТП «Світлана»Лободи М.В., вищевказані договори укладалися за місцем державної реєстрації ТОВ «Любмет»: м.Київ, вул.Солом'янська, 1, де були скріплені, зокрема, печаткою ТОВ «Любмет» та підписані уповноваженою на підписання договорів особою, а саме Герасименко Г.В.

Проте, витребуваних судом доказів, що Герасименко Г.В., який підписав спірні угоди, був уповноваженою особою ТОВ «Любмет»на момент підписання угод, ні ПП МТП «Світлана», ні Бахмацькою МДПІ не надано.

Навпаки, Бахмацькою МДПІ даний факт, а саме, підписання спірних договорів не уповноваженою особою, визначений як одна з підстав позовних вимог.

Крім вищевказаного, даний факт підтверджений Позивачем наступними доказами.

Згідно листа Державного реєстратора Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 07.08.07р. за №1613/11, керівником ТОВ фірма «Любмет»станом на 02.02.04р., 03.01.05р. та на даний момент значиться Бухтояров Володимир Іванович.

Згідно письмового пояснення керівника ТОВ «Любмет»Бухтоярова В.І., відібраного 05.12.06р. оперуповноваженим Ніжинського відділення податкової міліції, та письмового листа даного директора на ім`я начальника ВПМ Ніжинської ОДПІ, датованого квітнем 2007 року, всі фінансові документи та печатка даного підприємства знаходяться у нього. Він же підписував та подавав до ДПІ у Солом`янському районі м. Києва податкову звітність з нульовими показниками, підписував від імені підприємства бухгалтерські та первинні документи. Доручення на представлення інтересів підприємства на іншу особу не виписував. З ПП МТП «Світлана»ніяких фінансово-господарських взаємовідносин не мали, про існування даної фірми ніколи не чув. З Герасименко Г.В., підписами якого засвідчені договори між ТОВ «Любмет»та ПП МТП «Світлана»№1 від 03.01.20005р. та договору №3 від 02.02.2004р., він особисто не знайомий та ніколи про такого не чув.

Дані свідчення Бухтоярова В.І. об`єктивно підтверджуються листом ДПІ у Солом`янському районі м. Києва від 14.07.06р.  за №7727/7/15-04 , згідно якого ТОВ «Любмет»з січня 2004 року по травень 2006 року подає декларації з ПДВ без відображення фінансово-господарської діяльності, та відповідними копіями податкових декларацій. На підставі того, що ТОВ «Любмет»протягом 12 послідовних місяців подавав декларацію з ПДВ, яка свідчила про відсутність оподатковуваних операцій, згідно акту від 23.11.05р. №348 було анульовано Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Любмет».  

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про доведеність Позивачем факту підписання обох спірних договорів зі сторони ТОВ «Любмет»не уповноваженою особою.

Згідно  ч.1 ст.207 Господарського кодексу України:

1. Господарське   зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства, або укладено учасниками  господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України:

«1. Підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

3. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).»

З урахуванням викладеного, а саме, що спірні договори зі сторони ТОВ «Любмет»підписані не уповноваженою особою, суд доходить висновку, що в момент вчинення даних спірних договорів зі сторони ТОВ «Любмет»недодержано вимоги:  

·          ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, що правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується  особами, уповноваженими  на  це  її  установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

·          ч.ч.1-3 ст.203 Цивільного кодексу України, що зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

На підставі вищевказаного, господарські зобов`язання, які виникли між Приватним підприємством Мале торгівельне підприємство „Світлана” та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Любмет” на підставі договорів про поставку бойлерних труб №3 від 02.02.2004р. та №1 від 03.01.2005р. необхідно визнати недійсними повністю.

Крім того, Бахмацька МДПІ просить визнати недійсними дані господарські зобов`язання не тільки з підстав підписання їх не уповноваженою особою зі сторони ТОВ «Любмет», а і як такі, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить  інтересам держави і суспільства, а саме, направлені на приховування від оподаткування прибутків, одержаних з даних господарських зобов`язань.

Як на доказ наявності таких підстав, Позивач посилається на те, що декларації з ПДВ подавалися ТОВ «Любмет»без відображення фінансово-господарської діяльності, тобто укладаючи господарські зобов`язання Відповідач-2 усвідомлював, що вони не відповідають вимогам закону та мав на меті не сплачувати належні податкові зобов`язання, тобто приховати від оподаткування одержані за даними договорами доходи.

Разом з тим, дані доводи Позивача протирічать вищенаведеним доводам Позивача та наданим ним доказам.

По-перше, згідно ч.1 ст.207 Господарського кодексу України судом визнається недійсним повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону (в даному випадку підписання договору не уповноваженою особою) або вчинено з метою,  яка завідомо  суперечить  інтересам держави  і  суспільства.

Тобто Господарський кодексу України не передбачає визнання недійсним господарського зобов'язання одночасно з обох підстав.

По-друге, Позивач першою підставою визнання недійсними господарських зобов'язань, що виникли згідно вищевказаних договорів, зазначив підписання договору не уповноваженою особою зі сторони ТОВ «Любмет».

Згідно ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України, підставою визнання недійсними господарських зобов'язань, що виникли з договорів, підписаних не уповноваженою особою, є те, що воля не уповноваженої особи, яка безпосередньо підписала договір, не відповідає внутрішній та дійсній волі безпосередньо учасника договору (підприємства, установи, організації), який діє в особі уповноважених осіб.     

Як зазначено вище, згідно письмового пояснення керівника ТОВ «Любмет»Бухтоярова В.І., відібраного 05.12.06р. оперуповноваженим Ніжинського відділення податкової міліції, та письмового листа даного директора на ім`я начальника ВПМ Ніжинської ОДПІ, наданих Позивачем з ПП МТП «Світлана»ніяких фінансово-господарських взаємовідносин не мали, про існування даної фірми ніколи не чув. З Герасименко Г.В., підписами якого засвідчені договори між ТОВ «Любмет»та ПП МТП «Світлана»№1 від 03.01.20005р. та договору №3 від 02.02.2004р., він особисто не знайомий та ніколи про такого не чув. Доручення на представлення інтересів підприємства на іншу особу не виписував. Він же підписував та подавав до ДПІ у Солом`янському районі м. Києва податкову звітність з нульовими показниками.

Дані свідчення Бухтоярова В.І. об`єктивно підтверджуються листом ДПІ у Солом`янському районі м. Києва від 14.07.06р.  за №7727/7/15-04 , згідно якого ТОВ «Любмет»з січня 2004 року по травень 2006 року подає декларації з ПДВ без відображення фінансово-господарської діяльності, та відповідними копіями податкових декларацій.

Таким чином, вищенаведені висновки та докази, надані Позивачем, що ТОВ «Любмет»в особі її керівника Бухтоярова  В.І. взагалі не знає та не мало ніяких відносин ні з МТП «Світлана», ні з Герасименко Г.В., спростовують доводи Бахмацької МДПІ, що ТОВ «Любмет»в особі її керівника Бухтоярова В.І., який є уповноваженою особою, укладаючи вищевказані господарські зобов`язання усвідомлювало, що вони не відповідають вимогам закону та мало на меті не сплачувати належні податкові зобов`язання, приховати від оподаткування одержані за даними договорами доходи, тобто діяло з метою, яка завідомо суперечить  інтересам держави і суспільства.

Посилання Позивача на наявність на спірних договорах відтиску мокрої печатки ТОВ «Любмет»не спростовує доведеного самим Позивачем факту підписання їх не уповноваженою особою зі сторони ТОВ «Любмет».

Крім того, Позивачем не надано доказів, що ним або податковою міліцією вжито відповідні заходи та встановлено, яким чином на спірних договорах, підписаних не уповноваженою особою ТОВ «Любмет»Герасименко Г.В., про якого ніколи не чув директор даного підприємства Бухтояров В.І., з`явилися відтиски мокрої печатки ТОВ «Любмет».  

Також, ухвалами суду від 06.07.07р. та від 24.07.07р. від Позивача витребовувалися:

·          докази, що саме ТОВ фірма «Любмет»при укладенні спірних угод мало намір на приховування від оподаткування доходів, та діяло з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

·          пояснення, чи порушено кримінальна справа за фактом можливого фіктивного підприємництва при реєстрації ТОВ фірми "Любмет";

·          пояснення, чи проводились перевірки дотримання податкового законодавства ТОВ фірмою "Любмет", в тому числі з питань взаємовідношень з МТП "Світлана";

·          пояснення, чи порушено кримінальну справу за фактом підробки спірних угод.

Згідно листа ДПІ у Солом`янському районі м. Києва від 02.08.07р. перевірка дотримання податкового законодавства ТОВ «Любмет»з 02.02.04р. не проводилася. Інформація про порушення кримінальних справ у відношенні службових осіб ТОВ фірми «Любмет»відсутня.

Інших документів чи доказів з вищевикладених обставин Позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання недійсними спірних господарських зобов`язань, як таких, що вчинені ТОВ «Любмет»з метою, яка завідомо суперечить  інтересам держави і суспільства, а саме, направлені на приховування від оподаткування прибутків, одержаних з даних господарських зобов`язань, та застосування відповідних наслідків визнання недійсними господарських зобов`язань з цієї підстави, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, як просить Позивач.

Також, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

Бахмацька МДПІ просить визнати недійсними вищевказані господарські зобов`язання, як такі, що вчинені на  загальну суму 915441,91 грн., в тому числі ПДВ 152576,99 грн., та застосувати наслідки визнання недійсними господарських зобов`язань, а саме стягнути з Відповідача-2 на користь Відповідача-1 915441,91 грн., та  стягнути з Відповідача-1 в доход держави 915441,91 грн.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.180 Господарського кодексу України:

«1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін,  спрямованою на встановлення,  зміну або припинення господарських зобов'язань,  як погоджені сторонами, так і ті,  що приймаються  ними  як  обов'язкові  умови  договору відповідно до законодавства.

2. Господарський   договір  вважається  укладеним,  якщо  між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто  згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного  виду,  а  також  умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При  укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.»

Відповідно до ст.208 Господарського кодексу України:

«1. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено  з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,  то за наявності  наміру  в  обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами  -  в  доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а  у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторонни стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею повинно бути повернено другій стороні,  а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави.

2. У  разі  визнання  недійсним  зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все  одержане за зобов'язанням,  а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.»

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.216 Цивільного кодексу України:

1. Недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості  такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає  у  користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті,  застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих  видів недійсних правочинів.»

З викладеного вбачається, що кожний господарський договір є окремим господарським  зобов'язанням з власними предметом, ціною та строком дії договору, в межах яких кожне окреме господарське зобов'язання і визнається недійсним та застосовуються наслідки визнання  недійсним  зобов'язання, а не по загальний сумі групи договорів, як бажає Позивач.

Як зазначено вище, згідно пункту 1 обох договорів, по цим договорам ТОВ «Любмет»(Продавець) зобов`язувалося поставити узгодженими партіями трубку бойлерну (далі Товар), а ПП МТП «Світлана» (Покупець)  зобов`язувалося прийняти та оплатити твар на умовах самовивоза.   

          Згідно п.2.1 обох Договорів, найменування Товару згідно Специфікації (Додатку) до даного Договору, які являються його невід`ємною частиною.  

Згідно п.2.2 Договорів, кількість Товару оговорюється в Специфікації (Додатку), який являються невід`ємною частиною Договору.  

Відповідно до п.п.3.1,3.2 Договорів, строки поставки Товару зазначаються в Специфікації (Додатку) до даного Договору, які являються його невід`ємною частиною. Поставка Товару може здійснюватися партіями за узгодженням сторін.

Згідно п.4.1 Договорів, ціна і загальна вартість Товару оговорюються в Специфікації (Додатку) до даного Договору, які являються його невід`ємною частиною.  

          Відповідно до п.5.1 Договору, Покупець проводить оплату по факту поставки Товару шляхом внесення відповідних грошових коштів готівкою в гривнах України в касу підприємства.

          Згідно п.6.1. Договору, Продавець надає Покупцю наступні документи: Сертифікат якості, рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну.  

Ухвалами суду від 06.07.07р. та від 24.07.07р. від Позивача та Відповідачів витребовувалися:

·          специфікації до спірних угод;

·          первинні документальні докази одержання ТОВ фірмою "Любмет" від МТП "Світлана" коштів по спірних угодах та оформлення даних операцій по податковому та бухгалтерському обліку;

·          первинні документальні докази отримання товару МТП "Світлана" від ТОВ фірми "Любмет"  та оформлення даних операцій по податковому та бухгалтерському обліку.

Разом з тим, жодних первинних документальних доказів, а саме, специфікацій до спірних угод, сертифікатів якості, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, розрахункових документів, квитанцій до прибуткових касових ордерів, які б дали змогу ідентифікувати предмет, його кількість та ціну окремо по кожному з договорів та підтвердити їх виконання, а саме факти передачі товару та коштів, суду не надано.    

          Згідно усних та письмових пояснень директора ПП МТП «Світлана» Лободи М.В. всі вищезазначені первинні документи були випадково знищені вогнем.

          Як на доказ вищевказаної загальної суми договорів та на факт їх виконання Позивач посилається на пояснення директора та головного бухгалтера Відповідача-1, а також на копії книги обліку придбання товарів та реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України:

Суд  оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.»

З урахуванням викладеного, суд не може визнати дані докази належними та достатніми для ідентифікації предмету, його кількості та ціни окремо по кожному з договорів та підтвердження їх виконання з наступних підстав.

По-перше, книга обліку придбання товарів та реєстр отриманих та виданих податкових накладних не є ні договором, ні його невід`ємною частиною, які безпосередньо визначають узгоджену сторонами договору предмет, кількість, ціну та строк дії договору.

По-друге, відповідно до ч.ч.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N996-XIV:

«1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій  є  первинні  документи,  які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів  можуть складатися зведені облікові документи.

2. Первинні  та  зведені  облікові  документи можуть бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

·          назву документа форми);

·          дату і місце складання;

·          назву підприємства, від імені якого складено документ;

·          зміст та  обсяг  господарської  операції, одиницю виміру господарської операції;

·          посади осіб, відповідальних за здійснення  господарської операції і правильність її оформлення;

·          особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.»

Згідно п.п.1.1.,2.1.,2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N168/704:

«1.1. Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у   бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів,    бухгалтерської звітності підприємствами,  їх об'єднаннями  та  госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства),  установ та організацій,  основна  діяльність  яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

2.1. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції –це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,  капіталу,  зобов'язань  і фінансових результатів.

2.4. Первинні  документи  (на  паперових  і  машинозчитуваних носіях інформації)  для  надання  їм  юридичної сили і доказовості повинні мати  такі  обов'язкові  реквізити:  назва   підприємства, установи, від  імені  яких  складений  документ,  назва  документа (форми), код форми,  дата і місце складання,  зміст  господарської операції та  її  вимірники  (у  натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і  підписи  осіб,  відповідальних  за  дозвіл  та здійснення господарської    операції    і   складання   первинного документа.»

В свою чергу, книга обліку придбання товарів та реєстр отриманих та виданих податкових накладних не є  первинними документами, які безпосередньо фіксують та підтверджують факти здійснення конкретних господарських операцій, а можуть бути визнані зведеними обліковими документами для контролю та  впорядкування оброблення самих первинних документів, тобто мають похідний характер від первинних документів.

З урахуванням викладеного, суд не знаходить підстав як для зазначення вартісного виразу суми спірних договорів, господарські зобов`язання по яких визнаються недійсними, так і для застосування наслідків визнання їх недійсними, передбачених ч.ч.1,2 ст.208 Господарського кодексу України  та  ч.ч.1,3 ст.216 Цивільного кодексу України.

Таким чином, як Позивачем, так і Відповідачами не надано суду належні та достатні докази, які б дали відокремити предмет (товар), його кількість та ціну по кожному з двох спірних договорів, та підтвердили б передачу відповідних кількості товару та суми коштів між Відповідачами.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,  крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.»

          На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково, а саме,  господарські зобов`язання, які виникли між Приватним підприємством Мале торгівельне підприємство „Світлана” та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Любмет” на підставі договорів про поставку бойлерних труб №3 від 02.02.2004р. та №1 від 03.01.2005р., необхідно визнати недійсними повністю з тієї підстави, що спірні договори зі сторони ТОВ «Любмет»підписані не уповноваженою особою, проте без зазначення вартісного виразу суми спірних договорів та без застосування наслідків визнання їх недійсними.

          В решті позову має бути відмовлено.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:        

“У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем  -  фізична  чи  юридична  особа,  судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.”

Покладення на Відповідача держмита у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею взагалі не передбачено.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідачів обов'язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним повністю господарське зобов`язання, яке виникло між Приватним підприємством Мале торгівельне підприємство „Світлана” (код 14219794) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Любмет”(код 30018876) на підставі договору про поставку бойлерних труб №3 від 02.02.2004р.

3. Визнати недійсним повністю господарське зобов`язання, яке виникло між Приватним підприємством Мале торгівельне підприємство „Світлана” (код 14219794) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма „Любмет”(код 30018876) на підставі договору про поставку бойлерних труб №1 від 03.01.2005р.

4. В решті позову відмовити.

5. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

6. Дана Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

7. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть  участь  у  справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів,  підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини,  які  були  встановлені постановою,  що набрала законної  сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 21.09.07р.

Суддя                                                                                                           І.В. Кушнір