Постанова

від 17.08.2021 по справі 904/4885/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/4885/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідачів - не з`явилися,

прокуратури - Гребеник І. А. (посвідчення від 09.01.2020 № 054690),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 (суддя Мельниченко І. Ф.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 (головуючий - Вечірко І. О., судді Білецька Л. М., Верхогляд Т. А.) у справі

за позовом виконувача обов`язків керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до: 1) Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна"

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2020 року виконувач обов`язків керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Управління, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального закладу "Васильківський психоневрологічний інтернат" Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР, Заклад, Інтернат) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" (далі - ТОВ "Родіна", Товариство) про: 1) визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.09.2017 (далі - договір від 26.09.2017, оспорюваний договір), укладеного між відповідачами; 2) зобов`язання ТОВ "Родіна" звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 632,6 га (далі - спірна земельна ділянка), яку надано в постійне користування КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, з посиланням на положення статей 16, 203, 215, 236, 1130, 1131, 1133, 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 180, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) статей 92, 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", пунктів 2, 3, 5 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 (далі - Порядок № 296).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) договір від 26.09.2017 порушує права позивача як органу, який реалізує права та інтереси держави на землю, у зв`язку з тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам ЗК України у частині дотримання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної власності, а також не спрямований на досягнення спільної мети сторін договору; 2) КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР наділено правом постійного користування спірною земельною ділянкою, але не розпорядження нею, тобто Інтернат, уклавши оспорюваний договір, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності та всупереч нормам ЗК України фактично розпорядився спірною земельною ділянкою, зробивши вклад у спільну діяльність.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 215, 216, 235, 236, 627, 628, 1130- 1134 ЦК України, статті 122 ЗК України, статей 73, 78, 179, 207 ГК України, статей 13, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) укладаючи договір про спільну діяльність, сторони визначають обов`язок кожної з них щодо внесків (грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією), необхідних для досягнення мети спільної діяльності, а зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він містить всі істотні умови договору про спільну діяльність і виконувався сторонами саме як договір про спільну діяльність; 2) під час укладення договору від 26.09.2017 сторони не повинні були його погоджувати відповідно до Порядку № 296, оскільки вказаний Порядок поширюється лише на підприємства державної форми власності, яким КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР не є; 3) зміна користувача спірною земельною ділянкою за договором від 26.09.2017 не відбулася, позаяк предметом цього договору є не спірна земельна ділянка, а вирощена на ній сільськогосподарська продукція, про що відповідачі дійшли згоди у розділі 4 оспорюваного договору, як наслідок, матеріали справи не містять доказів передачі спірної земельної ділянки у володіння та користування ТОВ "Родіна".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 203, 215, 235, 1130, 1139 ЦК України, статей 20, 92, 93, 95 ЗК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі", статей 86, 236 ГПК України, наголошуючи на наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу, оскільки апеляційний суд не врахував викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 висновку про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який уповноважує користувача земельної ділянки правом надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом передачі в оренду чи в спільну діяльність , оскільки цим правом наділено відповідний орган, уповноважений державою розпоряджатися земельними ділянками державної власності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

ТОВ "Родіна" своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу в строк (до 14.07.2021), передбачений частиною 1 статті 251 ГПК України, не скористалося, що в силу положень частини 9 статті 165 та частини 1 статті 301 цього Кодексу унеможливлює прийняття до уваги доводів відзиву, фактично поданого Товариством 12.08.2021, тобто зі значним пропуском встановленого процесуального строку та за відсутності поважних причин для його поновлення, що, в свою чергу, відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України зумовлює залишення без розгляду відзиву ТОВ "Родіна" на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 904/4885/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 17.08.2021 о 15:30.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. Розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації від 21.12.2006 № 654-р-086 Обласному комунальному закладу "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат" (далі - ОКЗ "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат") у постійне користування надано дві земельні ділянки загальною площею 721,8662 га (320,7999 га та 401,0663 га) на території Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області для ведення підсобного господарства.

Право ОКЗ "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат" на постійне користування земельною ділянкою площею 320,7999 га, кадастровий номер 1220786600:01:007:0008, підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 043489, виданим 27.02.2007 та зареєстрованим у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землі та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030711800003. Право ОКЗ "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат" на постійне користування земельною ділянкою площею 401,0663 га, кадастровий номер 1220786600:01:007:0009, підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 043490, виданим 27.02.2007 та зареєстрованим у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землі та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030711800002. Цільове призначення (використання) обох земельних ділянок - для ведення підсобного господарства.

Крім того на підставі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 043493 та серії ЯЯ № 043491, виданих 27.02.2007, ОКЗ "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат" надано у постійне користування ще дві земельні ділянки загальною площею 22,351 га (13,2097 га та 9,1413 га) для обслуговування закладу соціального забезпечення.

Таким чином, загальна площа земельних ділянок, які використовуються вказаним комунальним закладом становить 744,2172 га, з них ріллі 632,658 га, багаторічних насаджень - 8,6542 га, пасовищ - 55,9433 га, інші землі - 46,9617 га.

10. У подальшому, ОКЗ "Васильківський психоневрологічний будинок-інтернат" було реорганізовано в КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР, засновником якого є Дніпропетровська обласна рада.

11. 26.09.2017 між КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР (далі - Сторона-1) і ТОВ "Родіна" (далі - Сторона-2) укладено договір про спільну діяльність, за умовами пунктів 1.1, 2.1, 3.1 якого сторони зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна спільно діяти без створення юридичної особи по вирощуванню з метою її подальшої реалізації сільськогосподарської продукції на земельній ділянці загальною площею 632,6 га, яка знаходиться у постійному користуванні Сторони-1 згідно державного акта на право постійного користування, виданого Васильківською районною державною адміністрацією, серії ЯЯ № 043489 та серії ЯЯ № 043490 від 27.02.2007. Для здійснення зазначеної спільної діяльності Сторона-2 надає виробниче устаткування, транспортні засоби, високоякісне репродуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, власні знання, досвід та інше, що необхідне для виконання умов цього договору. Цей договір укладено на 5 років з переважним правом Сторони-2 на його поновлення. Договір зобов`язує обидві сторони шляхом об`єднання трудових та матеріально-технічних ресурсів, спільно приймати участь у обробітку земельної ділянки на площі 632,6 га для досягнення спільної господарської мети: ведення галузі рослинництва, а саме: соняшнику, пшениці, ячменю, кукурудзи тощо; підвищення ефективності ведення сільськогосподарського виробництва та охорони землі, збереження та відтворення їхньої родючості; зменшення сукупних витрат, матеріально-технічних та інших ресурсів для сільськогосподарських культур та розробки нових технологій.

12. Згідно з пунктами 4.1, 4.4, 4.5 договору від 26.09.2017 розподіл результатів спільної діяльності проводиться з урахуванням витрат сторін по їх здійсненню. Фактичний розподіл отриманої від збору врожаю продукції або продуктів її переробки здійснюється сторонами шляхом поставки 50 % цієї продукції Стороною-2 Стороні-1, але у будь-якому разі грошовий еквівалент такої продукції за середніми цінами на поточний місяць не може бути меншим ніж 5 % від вартості земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1 даного договору, в поточному році. Сторона-1 може відмовитись від отримання вказаної в пункті 4.4 договору продукції та отримати від Сторони-2 її грошовий еквівалент за середніми цінами відповідно до даних Головного управління статистики у Дніпропетровській області на поточний місяць. В окремих випадках, за взаємною згодою сторін, Сторона-2 може провести частковий розрахунок зі Стороною-1 шляхом надання їй послуг, поставки матеріалів, обладнання тощо.

13. У подальшому 31.01.2018 між відповідачами укладено додаткову угоду № 2 до договору про спільну діяльність від 26.09.2017, якою викладено пункт 4.4 договору в такій редакції:

"4.4. Фактичний розподіл отриманої від збору врожаю продукції або продуктів її переробки здійснюється Сторонами шляхом поставки частини цієї продукції Стороною 2 Стороні 1 у кількості 50 % від вартості чистого прибутку спільної діяльності, але у будь-якому разі грошовий еквівалент такої продукції за середніми цінами на поточний місяць не може бути меншим ніж 5 % від вартості земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.1 даного Договору, в поточному році."

14. Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору від 26.09.2017 визначено вклад Сторони-1 у вигляді виділеної для спільної діяльності земельної ділянки, зазначеної в п. 1.1 даного договору (загальною площею 632,6 га, яка знаходиться у постійному користуванні Сторони-1 згідно державних актів на право постійного користування, виданих Васильківською районною державною адміністрацією, серії ЯЯ № 043489 та серії ЯЯ № 043490 від 27.02.2007). Вклад Сторони-2 визначається обов`язками, вказаними в пункті 5.2 договору, зокрема: після підписання даного договору невідкладно приступити до здійснення сільськогосподарських робіт; провести своїми силами та засобами сільськогосподарські роботи; здійснювати фінансування в обсягах, необхідних для досягнення спільної мети; забезпечити за власний рахунок придбання товарно-матеріальних цінностей для виконання Сторонами умов даного Договору (забезпечити для посіву рослинних культур високоякісне продуктивне насіння, якісні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин тощо); підготовку площ для виконання сільськогосподарських робіт з виконанням заходів поліпшення та збереження природно-ресурсного потенціалу земель; здійснення всього комплексу сільськогосподарських робіт за договором в межах земельної ділянки тощо.

15. У пунктах 5.3, 8.1, 8.2 договору від 26.09.2017 його сторони погодили, що до обов`язків Сторони-1 відноситься лише: сплачувати земельний податок, забезпечити Стороні-2 вільний доступ до земельної ділянки, надати Стороні-2 можливість виконання технологічних процесів у межах спільної діяльності. Спільною власністю сторін є майно (сільськогосподарська культура), що вирощується за умовами даного договору та сільськогосподарська продукція, набута сторонами в результаті спільної діяльності. Користування спільним майном здійснюється сторонами в порядку, визначеному в договорі.

16. Земельна ділянка площею 632,6 га, що є предметом оспорюваного договору, знаходиться за межами населеного пункту та відноситься до земель державної власності, розпорядником якої є ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Позиція Верховного Суду

17. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

18. Звертаючись з цим позовом, Прокурор зазначив, що договір від 26.09.2017 є удаваним, оскільки вчинений відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди земельної ділянки державної власності, яка наразі перебуває у постійному користуванні КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР на підставі державних актів на постійне користування землею серії ЯЯ № 043489 і серії ЯЯ № 043490, виданих 27.02.2007. При цьому Інтернат наділено виключно правом постійного користування спірною земельною ділянкою, але не розпорядження нею, тобто Інтернат, уклавши оспорюваний договір, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою державної власності та всупереч нормам ЗК України фактично розпорядився спірною земельною ділянкою, зробивши вклад у спільну діяльність.

19. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що оспорюваний договір містить всі істотні умови договору про спільну діяльність і виконувався сторонами саме як договір про спільну діяльність, а не як правочин оренди землі, оскільки зміна користувача спірною земельною ділянкою за договором від 26.09.2017 не відбулася, позаяк предметом цього договору є не спірна земельна ділянка, а вирощена на ній сільськогосподарська продукція, про що відповідачі дійшли згоди у розділі 4 оспорюваного договору, як наслідок, матеріали справи не містять доказів передачі спірної земельної ділянки у володіння та користування ТОВ "Родіна".

20. Колегія суддів не погоджується з передчасним висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору як прихованого правочину оренди землі та водночас вважає обґрунтованим твердження скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування положень статей 92, 93, 95 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, з огляду на таке.

21. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

22. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

23. Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

24. Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

25. Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

26. Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

27. Cтаттею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

28. За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

29. Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

30. Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

31. Положеннями частин 1, 8 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

32. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

33. Застосовуючи наведені норми цивільного та земельного законодавства України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформулював такий правовий висновок:

"Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій".

34. Аналогічний висновок міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19.

35. Колегія суддів зауважує, що зазначеному правовому висновку Верховного Суду не відповідає покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір містить всі істотні умови договору про сумісну діяльність і виконувався сторонами саме як договір про сумісну діяльність.

36. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

37. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

38. На порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної оцінки змісту пунктів 4.4, 4.5 договору від 26.09.2017 на предмет їх відповідності імперативним вимогам частини 3 статті 22 Закону України "Про оренду землі", якою допускається здійснення розрахунків щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній власності, виключно у грошовій формі.

39. Крім того суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили і не спростували доводів скаржника про те, що згідно з вимогами Закону України "Про оренду землі" визначений наведеними пунктами договору від 26.09.2017 перерозподіл отриманої від збору врожаю продукції або продуктів її переробки є фактично орендною платою за право користування земельними ділянками, наданими у цьому випадку для вирощування сільськогосподарської продукції (пункт 1.1 договору) та отримання Інтернатом плати за користування цими земельними ділянками.

40. Наведене не виключає наявності достатніх підстав вважати, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору як удаваного правочину, під яким відповідачі насправді приховали договір оренди земельної ділянки державної власності.

41. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статей 92, 93, 95 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову є передчасним і таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

42. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

43. Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права (статей 203, 215, 235 ЦК України, статей 92, 93, 95, 122 ЗК України, статті 13 Закону України "Про оренду землі") і порушення норм процесуального права (статей 86, 236, 269 ГПК України) допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

44. З огляду на наведені раніше висновки Верховний Суд відхиляє доводи КЗ "Васильківський ПНІ" ДОР, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45 . Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову не відповідає вимогам статей 86, 236, 269 ГПК України.

47. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

48. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

49. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

50. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

51. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 904/4885/20 скасувати.

Справу № 904/4885/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай