Постанова

від 19.08.2021 по справі 826/13433/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 серпня 2021 року

Київ

справа №826/13433/18

адміністративне провадження №К/9901/69054/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 у складі судді Огурцова О.П. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 у складі колегії суддів: Василенка Я.М. (суддя-доповідач), Кузьменка В.В., Шурка О.І. у справі №826/13433/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старонаводницький парк" до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, треті особи - Державне підприємство "Укрархбудінформ", Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" ім. Ю.М. Білоконя" про визнання протиправним та скасування наказу

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Старонаводницький парк" (надалі - позивач, ТОВ "Старонаводницький парк") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (надалі - відповідач, Мінрегіон), в якому просило визнати протиправним та нечинним наказ відповідача від 23.04.2018 №100 "Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" (надалі - Наказ №100).

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

3. Цією ухвалою також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство "Укрархбудінформ" та Державне підприємство український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" ім. Ю.М. Білоконя" (надалі - ДП "ДІПРОМІСТО").

4. 27.08.2018 позивачем подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії Наказу №100 до набрання рішенням у справі законної сили.

4.1. На обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що оспорюваний Наказ №100 має ознаки очевидної протиправності, оскільки його підписано неуповноваженою особою, а ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" затверджений цим наказом містить численні суперечності та неточності. Позивач, який є суб`єктом містобудівної діяльності, вважає, що внаслідок прийняття Наказу №100 йому б довелося зупинити проведення робіт на своїх об`єктах, які перебувають на стадії розробки проектної документації, до моменту приведення її у відповідність до ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій". Позивач переконаний, що це безумовно призвело б до завдання йому істотних збитків та несвоєчасного введення таких об`єктів, значна частина яких будуються за кошти інвесторів - фізичних особі, в експлуатацію.

5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018, постановленою без повідомлення учасників справи, заяву ТОВ "Старонаводницький парк" про забезпечення адміністративного позову задоволено.

5.1. Вжито заходи забезпечення адміністративного позову.

5.2. Зупинено дію Наказу №100.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 залишено без змін.

7. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи відповідні судові рішення, виходили з того, що затверджений Наказом №100 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" мав набрати чинності з 01.09.2018, після чого проектна документація для будівництва об`єктів повинна була відповідати їх вимогам. Враховуючи зазначені обставини, суди дійшли висновку про те, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння значної шкоди правам, свободам та інтересам позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

8. Відповідачем - Мінрегіоном, подано касаційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати.

8.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неповного з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, а також неправильного застосування норм матеріального права і допущення порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник наголошує, що наведені в ухвалі про забезпечення позову обставини ґрунтуються на припущеннях і позивачем не надано доказів, які б свідчили про понесення ним значних матеріальних збитків та/або існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам. Крім того, скаржник посилається на те, що законодавством передбачено погодження та затвердження проектної документації, отримання щодо неї висновку експертизи та повідомлення органу архітектурно-будівельного контролю про початок виконання будівельних робіт. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій, зупиняючи дію Наказу №100, фактично, узаконили незаконні дії позивача. Скаржник заначив про відсутність вказівки в оскаржуваних судових рішеннях на те, у чому саме полягає очевидна протиправність Наказу №100.

9. Позивачем - ТОВ "Старонаводницький парк", подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

9.1. На обґрунтування відзиву вказує, що оскаржувані судові рішення були ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

10. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України, в редакції, чинній до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

11. Згідно з частинами 1-2 статті 150 КАС України (тут і надалі - в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

12. Частиною 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

13. За змістом частини 2 цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

14. При цьому, частиною 5 статті 151 КАС України встановлено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

15. Як встановлено частиною 6 цієї статті, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

16. Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого судового рішення.

17. Водночас, заходи забезпечення позову мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

18. При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

19. Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, серед іншого, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання судового рішення чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

20. Поряд з цим, розглядаючи заяву про забезпечення позову з вимогою про скасування нормативно-правового акта, суд має з урахуванням аргументів, наведених позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта та ним порушуються права чи інтереси позивача, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

21. При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

22. Також суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням до ухвалення рішення у справі.

23. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову безпосередньо обґрунтованість позовних вимог не досліджується, оскільки це питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

24. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

25. Судові рішення у цій справі наведеним вище вимогам КАС України не відповідають. Висновки судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 КАС України обставин для вжиття заходів забезпечення позову є хибними з огляду на наступне.

26. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження в межах заявленого у цій справі позову є Наказ №100 Мінрегіону, яким затверджені ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".

27. Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні - нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

28. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про будівельні норми" від 05.11.2009 №1704-VI (надалі - Закон №1704-VI, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури (абзац 3).

29. За змістом частин 1, 5 та 7 Закону №1704-VI, розроблення, затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва. Порядок розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Державні та галузеві будівельні норми не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.

30. Пунктом 20 Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 №543 (тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), визначено, що державні будівельні норми затверджуються Мінрегіоном.

31. Підпунктом 2 пункту 4 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 №197 (надалі - Положення, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), передбачено, що Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань: затверджує державні будівельні норми, зокрема з питань реставрації, консервації, ремонту і пристосування пам`яток архітектури і містобудування, планування їх території та визначення меж, режимів використання їх зон охорони, порядок консервації та розконсервації об`єктів будівництва.

32. Пунктом 8 Положення встановлено, що Мінрегіон у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Віце-прем`єр-міністр України - Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (далі - Міністр), організовує і контролює їх виконання.

33. У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №640/17408/19 (яка стосувалась оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління) викладено правовий висновок, який колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин, за яким:

"35. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою.

36. Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність скасовується за спеціальною процедурою чи припиняється через настання певної події або дати.

37. Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

38. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується, вичерпується у зв`язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.

39. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 640/12695/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18".

34. Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що як ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", так і Наказ №100 Мінрегіону про затвердження вказаного ДБН, є нормативно-правовими актами у розумінні КАС України. Зокрема, ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" закріплює обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури, які поширюються на широке коло осіб - суб`єктів господарювання, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення і на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які розраховані на їх неодноразове застосування, що свідчить про те, що ці ДБН відповідають ознакам нормативно-правового акту. У свою чергу, Наказ №100 Мінрегіону, що затверджує ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", є невід`ємною частиною ДБН і його прийняття обумовлює набрання ДБН чинності як нормативно-правовим актом, тому і сам Наказ №100 є нормативно-правовим актом.

35. Отже, під час розгляду заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Наказу №100 суди попередніх інстанцій повинні були керуватися положеннями частини 5 статті 151 КАС України та з`ясувати чи наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного нормативно-правового акту та чи мають місце порушення прав, свобод або інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту.

36. Варто зауважити, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи відповідні судові рішення, узагалі не зазначили про існування будь-яких очевидних ознак протиправності Наказу №100, хоча позивач посилався на вказані обставини у своїй заяві про забезпечення позову.

37. Що стосується тверджень з приводу порушення прав, свобод або інтересів позивача, то суди попередніх інстанцій, у першу чергу, виходили з того, що затверджений Наказом №100 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" мав набрати чинності з 01.09.2018 та підлягав застосуванню з цієї дати суб`єктами містобудівної діяльності та позивачем, зокрема.

38. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вказані обставини самі по собі не можуть свідчити про порушення прав, свобод та інтересів позивача оскаржуваним Наказом №100, адже набрання чинності ДБН, який це наказ затверджував, ще не означає автоматичного настання для позивача будь-яких негативних наслідків.

39. Крім того, суди попередніх інстанцій в якості підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову послались на те, що їх невжиття може мати наслідком заподіяння значної шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення.

40. Слід зауважити, що позивач у заяві про забезпечення позову зазначив, що через прийняття Наказу №100 існує загроза заподіяння йому, як суб`єкту містобудівної діяльності, значних збитків внаслідок можливості несвоєчасного введення в експлуатацію об`єктів, значна частина яких будуються за кошти інвесторів - фізичних особі.

41. Поряд з цим, до заяви про забезпечення позову позивачем не додано жодних доказів на підтвердження вищевказаних обставин.

42. Верховний Суд вже неодноразово робив висновки про застосування норм процесуального права під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в наступному:

"Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі."

43. Правові висновки такого змісту були викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20, від 11.03.2021 у справі №640/23179/19, від 13.10.2020 у справі №460/549/20, від 11.12.2019 у справі №826/16216/18.

44. Таким чином, наявність у цій справі гіпотетичної (а не реальної) шкоди завдання збитків позивачу, який звернувся до суду з позовом щодо оскарження нормативно-правового акту, існування якої окрім іншого не підтверджено ним буд-якими доказами, не могло слугувати самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення такого позову та зупинення дії оскаржуваного нормативно-правового акту.

45. Твердження судів попередніх інстанцій про можливість істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду в цій справі у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову колегією суддів Верховного Суду відхиляються як безпідставні, оскільки статтею 245 КАС України передбачене визнання нормативно-правових актів протиправними та нечинними, що означає втрату ними чинності з певної, визначеної судовим рішенням, дати. У зв`язку з цим, виконання судового рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту не вимагає вжиття якихось додаткових заходів примусового характеру і відповідно не може йти мова про ускладнення чи неможливість виконання такого судового рішення.

46. Таким чином, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 150-151 КАС України, що призвело до постановлення незаконної ухвали про забезпечення позову та постанови про залишення такої ухвали без змін за наслідками апеляційного перегляду, як підлягають скасуванню Верховним Судом.

47. За приписами частин 1-2 статті 351 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

48. З огляду на наведене, касаційна скарга Мінрегіону підлягає до задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 у справі №826/13433/18 - скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Старонаводницький парк" про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Судді В.М. Шарапа

А.А. Єзеров

С.М. Чиркін