Постанова

від 19.08.2021 по справі 636/1853/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 серпня 2021 року

м. Харків

справа № 636/1853/18

провадження № 22-ц/818/3731/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Гришиної А.О.,

ім`я (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представники - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 серпня 2018 року в складі судді Ковригіна О.С.,

у с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_9 . Після його смерті відкрилась спадщина на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1198 га, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП 40 років Жовтня .

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_9 , окрім неї, є його доньки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_2 .

Вона фактично прийняла спадщину оскільки на момент смерті батька була зареєстрована та фактично проживала разом з ним за вказаною адресою.

Зазначає, що вона зверталась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак у видачі свідоцтва їй було відмовлено, оскільки у Державному акті на право приватної власності на землю серії Р3 № 84559 зазначено невірний кадастровий номер.

Вказує, що вона з 2005 року проживає за адресою : АДРЕСА_1 , добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується усім домоволодінням.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 визнати за нею: право власності на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1198 га, кадастровий № 6325486500:02:000:0382, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП 40 років Жовтня , а за набувальною давністю - право власності на 3/5 частин вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 15 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. За ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на: 1/5 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1198 га, кадастровий № 6325486500:02:000:0382, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП 40 років Жовтня . За ОСОБА_1 визнано право власності в порядку набувальної давності на 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 , у зв`язку з чим наявні підстави для визнання за нею права власності на спадкове майно. Також, враховуючи те, що позивачка добросовісно, відкрито, безперервно володіє домоволодінням АДРЕСА_2 більше десяти років, суд першої інстанції вважав вимоги про визнання права власності на 3/5 нерухомого майна за вказаною адресою за набувальною давністю такими, що підлягають задоволенню.

20 квітня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позо залишити без задоволення.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції щодо їх непроживання у спірному будинку є необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимими доказами. На час смерті батька ОСОБА_3 була неповнолітньою, ОСОБА_4 - малолітньою, у зв`язку з чим вони не звертались до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. Вони є власниками 1/5 частин спірного будинку кожна, а тому підстави для визнання права власності за набувальною давністю за позивачкою відсутні.

Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 по 1/5 частину кожному на підставі свідоцтва про право власності, виданого 19 липня 2003 року Дочірнім підприємством Житловик Кочетовського Державного виробничого управління житлового комунального господарства (а. с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер (а. с. 10).

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/5 частину вказаного житлового будинку, а також на земельну ділянку площею 5,1198 га кадастровий номер 6325486500:02:000:0382, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області, КСП 40 років Жовтня , яка належала померлому на підставі Державного акту Серія РЗ № 845598, виданого згідно з розпорядженням Чугуївської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 26 березня 2003 року № 129.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Старогнилицької сільської ради Чугуївського району Харківської області 07 жовтня 2016 року, на час смерті ОСОБА_9 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (а. с. 14).

Листом Головно управління Держегокадастру у Харківській області від 04 травня 2017 року повідомлено, що кадастровий номер земельної ділянки в Державному акті на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва серія Р3 № 845598 від 20 червня 2003 на ім`я ОСОБА_9 не співпадає з витягом з Поземельної книги про земельну ділянку від 08.04.2017 № НВ-6304036212017, у зв`язку із дублюванням кадастрового номеру 6325486500:02:000:0020 в подальшому не використовується для ідентифікації земельної ділянки та отримує статус архівного. Земельній ділянці згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серія Р3 № 845598 від 20 червня 2003 року, присвоєно кадастровий номер: 6325486500:02:000:0382 (а. с. 13).

Із відповіді нотаріуса Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області від 03 квітня 2021 року № 979/02-17, наданої на запит ОСОБА_4 вбачається, що після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась та свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статі 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах- до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону України Про нотаріат нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом. Нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 зазначеного Закону. Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку про те, що оформлення спадкових прав з видачею свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.

Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав в разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України Про нотаріат ).

Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Відомостей про звернення позивачів для вирішення питання про видачу їм нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину до суду не надано та, відповідно, матеріали справи їх не містять.

Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно за наявності умов для оформлення спадкових прав нотаріусом і відсутності відмови останнього у вчиненні відповідної нотаріальної дії, зокрема, щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно є передчасним, що має своїм наслідком відмову в позові.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) та від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16-ц (провадження № 61-22570св18).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, враховуючи, що позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та письмової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, підстави для вирішення питання про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування відсутні.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 3/5 частини будинку за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю, то суд виходить з такого.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном .

Установивши, що позивачка була обізнаний про те, що власниками 3/5 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом спору, є відповідачі, які не відмовлялися від свого права власності на нього, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на майно за набувальною давністю, оскільки володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном не є добросовісним в розумінні статті 344 ЦК України.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про залишення позову без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом наведених положень процесуального закону, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року ОСОБА_10 та ОСОБА_4 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 4 Закону України Про судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої цієї статті становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позивачкою при зверненні до суду сплачено 704,80 грн. (а. с. 18).

Враховуючи викладене, судовий збір за подання апеляційної скарги становить 1057,20 грн саме ця сума мала бути сплачена за подання апеляційної скаргу на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 серпня 2018 року.

Таким чином, оскільки апеляційні скарги задоволено, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 2144,40 (1057,20 грн *2) грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 15 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання права власності залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Чугуївським РВ ГУМВС України в Харківській області 24 березня 2010 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави 2144,40 (дві тисячі сто сорок чотири грн 00 коп.) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2021 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук