Рішення

від 07.06.2021 по справі 308/10802/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10802/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

Головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі - Курбатова Д.

за участю:

представника позивача - Штель О.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовною заявою Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач - Закарпатська обласна кредитна спілка Бескид (далі - ЗОКС Бескид ) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 09 жовтня 2012 року між ЗОКС "Бескид" (далі - позивач) і ОСОБА_3 (далі - перший відповідач) було укладено кредитний договір №769-12, відповідно до якого позивач надав відповідачу ОСОБА_3 кредит на споживчі цілі на загальну суму 10000,00 гривень із сплатою відсотків із розрахунку 36% річних від суми залишку кредиту, строком на 24 місяці до 09 жовтня 2014 року, на умовах щомісячного погашення кредиту за встановленим графіком та сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між Позивачем і ОСОБА_1 (далі - другий відповідач) був укладений договір поруки №769-12 від 09 жовтня 2012 року, за яким остання зобов`язалася перед Позивачем солідарно з ОСОБА_3 відповідати за виконання свого обов`язку згідно умов договору.

Позивач вказує на те, що відповідачі за вказаним договором належним чином не виконали взяте на себе зобов`язання, і на вимогу сплатити заборгованість сторони не реагували.

Враховуючи, що відповідачі не виконали належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у них виникла заборгованість, яка станом на 20 вересня 2018 року становить 6968,67 грн., з яких: 4515,43 грн. - заборгованість за кредитом, 2453,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, яку позивач ЗОКС Бескид і просить стягнути з відповідачів на свою користь в солідарному порядку.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю та просила суд його задовольнити. Надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Заперечувала проти доводів представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо пропуску строку позовної давності. Зазначила, що строк позовної давності ними не пропущений. Згідно ст. 264 ч. 1 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно ч. 3 даної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового не зараховується.Зазначила, що остання сплата по кредиту проводилася 06.07.2017 року, а відтак позовна давність за загальною нормою тривалістю в 3 роки - закінчується 06.07.2020 р.

Представник другого відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав та мотивів викладених у письмовому відзиві на позовну заяву від 29.10.2019 року за яким просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що позовні вимоги заявлені після спливу строку позовної давності. Вказує на те, що заява про застосування позовної давності одного з відповідачів не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів, в тому числі і при солідарній відповідальності.

Як вбачається з письмового відзиву представник відповідача зазначив, що пунктом 2.3. договору поруки №769-12 від 09 жовтня 2012 року встановлено, що строк дії договору поруки складає 60 місяців, тобто, до 08 жовтня 2017 року. Позивач звернувся із позовом до суду 20 вересня 2018 року, тобто, майже через рік після закінчення строку дії договору поруки. А отже, відсутні будь-які підстави щодо стягнення заборгованості по договору кредиту №769-12 від 09 жовтня року та договору поруки №769-12 від 09 жовтня 2012 року.

Зазначає, що у даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування. Вважають, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися після спливу визначеного договором строку кредитування 09 жовтня 2014 року.Тобто, після закінчення строку дії договору кредиту №769-12 від 09 жовтня 2012 року позивач не мав прав нараховувати відсотки, відсутні всі законні підстави для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом до повного виконання першим відповідачем своїх зобов`язань по договору кредиту, що повністю узгоджується із висновком Великої Палати Верховного суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).

Вказує на те, що позивач не мав права нараховувати відсотки на заборгованість Відповідача-1, а всі кошти направлені на погашення відсотків, які здійснювалися після 09 жовтня 2014 року мали направлятися на погашення тіла кредиту. Враховуючи суму кредиту в розмірі 10000,00 гривень та її погашення в розмірі 6454,57 гривень, то залишок заборгованості по тілу кредиту мав становити 3545,43 гривень, а не 4515,43 гривень, як зазначає позивач в позовній заяві. Згідно карточки позики, наданої позивачем, в якості розрахунку за період з 09 жовтня 2014 року по 20 вересня 2018 року неможливо встановити суми сплачених відсотків за цей період. Враховуючи всі сплати, які здійснив відповідач-1 то зобов`язання по договору кредиту №769-12 від 12 жовтня 2012 року є припиненим, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

02 листопада 2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі № 308/10802/18 та призначено до судового розгляду.

На адресу суду позивачем 04.11.2019 року були надані додаткові докази, а саме: додатковий договір від 31.12.2014 року № 254 до кредитного договору від 09.10.2012 року №769-12 за яким сторони у п. 1 встановили, що строк дії договору продовжений (пролонгований) до 31.12.2016 року, а також додатковий договір від 30.09.2015 року № 76 до кредитного договору від 09.10.2012 року №769-12 за яким сторони у п. 1 встановили, що строк дії договору продовжений (пролонгований) до 30.03.2017 року. За якими передбачили погашення боргу згідно графіку погашення кредиту. Крім того надали видатковий касовий ордер №2668 від 12.11.2013 року до кредитного договору від 09.10.2012 року №769-12.

В судовому засіданні протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів , з підстав ч.8 ст. 83 , ст.222 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Оскільки позивач в порушення приписів ЦПК України не долучив докази до позовної заяви, та не повідомив суд письмово про наявність обєктивних причин з яких доказ не може бути поданий у встановлений законом строк, а подав їх до суду після спливу тривалого часу, а відтак докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, відповідно до приписів ч.8 ст. 83 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, надавши їм правову оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України ).

Судом встановлено, що 09 жовтня 2012 року між ЗОКС "Бескид" і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №769-12 від 09 жовтня 2012 року, відповідно до якого позивач надав першому відповідачу кредит на споживчі цілі на загальну суму 10000,00 гривень, із сплатою відсотків із розрахунку 36% річних від суми залишку кредиту строком на 24 місяці до 09 жовтня 2014 року, на умовах щомісячного погашення кредиту за встановленим графіком та сплатою відсотків за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором між Позивачем і ОСОБА_1 був укладений договір поруки №769-12 від 09 жовтня 2012 року, за яким остання зобов`язалася перед Позивачем солідарно з ОСОБА_3 відповідати за виконання по зобов`язаннях останнього у повному обсязі, тобто: повернення кпедиту , виплату відсотків за його користування, сплату додаткових відсотків.

Факт отримання коштів першим відповідачем - ОСОБА_3 у розмірі 10000,00 грн. 09.10.2012 року підтверджується видатковим касовим ордером №2444 та не заперечується першим відповідачем.

Позивач надав суду розрахунок заборгованості згідно якого станом на 20 вересня 2018 року заборгованість Відповідачів становить 6968,67 грн., з яких: 4515,43 грн. - заборгованість за кредитом, 2453,24 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, яку позивач і просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Як встановлено судом, 19 грудня 2017 року позивачем було направлено на ім`я першого та другого відповідачів листи-претензії від 18.12.2017 року №34 про сплату залишку кредиту у розмірі 4515,43 грн. та відсотків за користування кредитом у розмірі 1224,05 грн. Суду надані докази направлення цих листів-претензій відповідачам, тобто рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які відповідачами отримані 10.02.2018 року.

Як встановлено судом, 15 березня 2018 року позивачем було направлено на ім`я першого та другого відповідачів досудову вимогу від 15.03.2018 року №6 про сплату залишку кредиту у розмірі 4515,43 грн. та відсотків за користування кредитом у розмірі 1611,51 грн. Суду надані докази направлення цієї вимоги лише першому відповідачу - ОСОБА_3 , тобто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке ОСОБА_3 отримав 07.04.2018 року. Докази щодо направлення досудової вимоги на адресу другого відповідача - ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

В ході розгляду справи представником позивача суду надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №769 від 09.10.2012 року ОСОБА_3 , з якого вбачається, що залишок заборгованості на кінець договору на 09.10.2014 р. - 5554,82 грн., загальна сплачена сума - 5371,64 грн. Станом на 20.10.2020 року залишок заборгованості становить 183,18 грн.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України .

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України у редакції станом на дату укладення кредитного договору між сторонами - 09 жовтня 2012 року).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 1 статті 1050 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як строк договору , так і строк (термін) виконання зобов`язання (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань з погашенням щомісячних платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 09.10.2014 року.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати визначено ануїтетними черговими платежами.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення ануїтетних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 цього Кодексу).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з пунктів 2.1, 3.3 кредитного договору сторони погодили строки та розміри погашення кредиту та виплати процентів за користування кредитом розраховані на термін 24 місяці, шляхом сплати щомісячних платежів, розмір яких встановлений графіком погашення кредиту.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, позичальник почав допускати прострочення сплати тіла кредиту та процентів по ньому з 06.05.2016 року.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України наведеній у постанові від 09.11.2016 року у справі № 6-1457цс16, за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як зазначено у ч. 1 - 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зазначити, що суд позбавлений можливості достовірно встановити факт визнання першим відповідачем лише певної частини боргу, або боргу вцілому за призначенням платежу, що є підставою для переривання строку позовної давності лише щодо певної частини боргу або боргу вцілому відповідно. Оскільки такий факт можливо встановити лише із призначення платежу, яке міститься у первинних розрахункових документах (платіжному дорученні, квитанції, прибутковому касовому ордері, тощо), проте сторони не надали суду жодних первинних документів, що свідчать про сплату боргу першим відповідачем.

Що стосується розміру нарахованих позивачем відсотків, за кредитним договором за період з 10.10.2014 року по 20.09.2018 року, суд враховує правову позицію, яка викладена у пунктах 48-55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, яка полягає в тому, що з дня закінчення строку дії кредитного договору відносини між банком та відповідачем за своєю суттю перейшли з кредитних правовідносин, які передбачають правомірне користування чужими грошовими коштами зі сплатою відповідних процентів визначених у договорі, у відносини незаконного користування чужими грошовими коштами, тобто перейшли в охоронні правовідносини, права та інтереси позивача за якими забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки умовами кредитного договору визначено строк його дії по 09 жовтня 2014 року, то після цієї дати право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припинилися.

Отже, включення позивачем до розрахунку процентів за користування кредитом періоду з 10.10.2014 року по 20.09.2018 року є безпідставним.

Позивач не заявляв вимог на підставі ст.625 ЦК України .

Судом встановлено, що згідно наданого позивачем в хлді судового рзгляду розрахунку заборгованості за кредитним договором №769-12 від 09.10.2012 року станом на 20.10.2020 рік залишок заборгованості ОСОБА_3 становить 183,18 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню щодо першого відповідача, а саме слід стягнути із ОСОБА_3 на користь Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид суму заборгованості за кредитним договором №769-12 від 09.10.2012 року станом на 20.10.2020 року у розмірі 183,18 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовити .

Що стосується доводів представника відповідача ОСОБА_1 щодо припинення поруки, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (ч. 1 ст. 553 ЦК України )

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України ).

За загальним правилом, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. ст. 598 , 599 ЦК України ).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Як установлено судом, боржник (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 09.10.2014 року, сплачуючи її частинами ( щомісячними платежами).

При дослідженні договору поруки №769-12 від 09.10.2012 року встановлено, що сторони узгодили, що строк дії поруки складає шістдесят місяців (п. 2.3), тобто до 09.10.2017 року, таким чином встановивши строк поруки.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття строк чинності поруки повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Беручи до уваги, що строк дії поруки є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються (преклюзивний строк), зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі, застосування судових заходів захисту права, кредитор вчиняти не може.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що договір поруки припинив свою дію із 10.10.2017 року, а протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, позивачем не було пред`явлено вимоги до суду до другого відповідача - ОСОБА_1 про сплату боргу за кредитним договором, що є підставою для повної відмови у позові щодо другого відповідача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/19424/14-ц (провадження № 61-9076св18).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат:

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України , у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір в розмірі 1762,00 грн. (за подання позовної заяви).

Предметом позову Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 6968,67 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про обгрутнованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 183,18 грн.

За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 46,31 грн. (1762,00 грн. * 183,18 / 6968,67 грн.).

Керуючись ст.ст.12,13,76-89,95,258,259,263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид (код за ЄДРПОУ 22109660), що знаходиться в м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 3, к. 4, суму заборгованості за кредитним договором № 769-12 від 09.10.2012 року станом на 20.10.2020 року у розмірі 183,18 грн. (сто вісімдесят три гривні 18 копійок), яка складається із заборгованості за кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - відмовити.

У задоволенні позовних вимог Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Закарпатської обласної кредитної спілки Бескид (код за ЄДРПОУ 22109660), що знаходиться в м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 3, к. 4, витрати із сплати судового збору в розмірі 46,31 грн. (сорок шість гривень 31 копійок).

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 354 , ст. 355 ЦПК України ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України ).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України ).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України ).

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч.4 ст.273 ЦПК України ).

Учасники справи:

Позивач - Закарпатська обласна кредитна спілка Бескид (код за ЄДРПОУ 22109660, що знаходиться в м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 3, к. 4);

Відповідачі - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Дата складання повного тексту рішення суду з врахуванням днів перебування судді у відпустці - 18.06.2021 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Бенца К.К.