Постанова

від 18.08.2021 по справі 346/5048/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/5048/17

Провадження № 22-ц/4808/978/21

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене суддею Беркещук Б.Б. 21 квітня 2021 року в м. Коломиї, повний текст якого виготовлено 29 квітня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Коломийської міської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, визнання незаконним рішення міської ради,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом до ОСОБА_2 , Коломийської міської ради.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 згідно Державного акту на земельну ділянку серії ІФ №043827 від 19.05.2004 року та витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 2610600000:17:003:0158 являється власником земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, площею 0,0307 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Однак вищезгаданий Державний акт на право приватної власності на землю слід визнати недійсним на підставі рішення виконкому Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26.02.1992 року №78 про зміни границь земельних ділянок АДРЕСА_2 , у відповідності до якого затверджено границю між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 як вказано на Генеральному плані/схемі.

Також з даного рішення вбачається, що була допущена помилка. Зокрема, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 межа була проведена на відстані 1,5 м від задньої стіни будинку АДРЕСА_1 , а фактично згідно матеріалів 1953 року границя проходить по задній стіні цього будинку.

Згідно викопіровки в забудованому кварталі №78А, виданої Коломийською міською радою, вбачається, що між ділянками 58а та 60 межа проходить по стіні будинку, який розташований на ділянці АДРЕСА_1 та належить відповідачу.

Доповнивши позовні вимоги 30.03.2018 року, позивач зазначив, що приймаючи рішення №136 від 23.10.2002 року про передачу присадибних ділянок у приватну власність відповідачу, Коломийська міська рада керувалась планом (схемою) земельної ділянки по АДРЕСА_4 від 30.10.1981 року (копія знята 04.01.1990), який фактично був скасований на підставі рішення виконкому Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26.02.1992 року №78 про зміни границь земельних ділянок АДРЕСА_2 .

Таким чином слід також визнати незаконним рішення №136 від 23.10.2002 року в частині передачі земельної ділянки відповідачу.

З огляду на викладене позивач просив визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №043827, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,0307 га, кадастровий номер 2610600000:17:003:0158, для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010429700148, виданий 19 травня 2004 року; визнати незаконним рішення Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 23.10.2002 року №136 в частині передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових споруд відповідачу ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 загальною площею 307 м.кв.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2021 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що Державний акт відповідача є недійсним з огляду на те, що винесений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26 лютого 1992 року №78 про зміни границь земельних ділянок АДРЕСА_2 , та у відповідності до дійсного генерального плану села, межа між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 повинна проходити по задній стіні будинку АДРЕСА_1 (який належить відповідачу).

Натомість, приймаючи рішення №136 від 23.10.2002 року про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 , Коломийська міська рада керувалася планом (схемою) земельної ділянки, який фактично був скасований на підставі рішення виконавчого комітету від 26.02.1992 року №78 про зміни границь земельних ділянок.

Оскільки відповідно до генерального плану, який поданий відповідачем для виготовлення документації, межа між господарствами проходить на відстані 1,5 м від задньої стіни її будинку, цим самим нею порушено право позивача на вільне користування та розпорядження своєю земельною ділянкою.

У відповідності до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29.08.2012 року, проведеного державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, будь-яких порушень у використанні земельної ділянки позивачем не встановлено.

Також те, що межа повинна проходити по задній стіні будинку АДРЕСА_1 , встановлено ТОВ Геоземкадастсервіс при виконанні топографічних робіт, що зазначено в листі від 06.09.2016 року.

Вважає, що доданий відповідачем для розробки технічної документації на її земельну ділянку генеральний план села був недійсний на момент виготовлення документації, а отже і виготовлена в подальшому документація на право власності на земельну ділянку також є недійсною.

Зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. В даному випадку відповідач порушує право користування позивачем належною йому ділянкою, та дане порушення не припинено на сьогоднішній день, а тому до даного позову не може бути застосовано строк позовної давності.

Просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване позивачем рішення є законним та обґрунтованим, судом першої інстанції було всесторонньо досліджено всі обставини справи, а також всі докази, надані сторонами по справі. Звертає увагу суду на те що позивачем не вказано з яких підстав слід скасовувати оскаржуване рішення, не зазначено, які саме його права порушує оскаржуваний державний акт та рішення Коломийської міської ради від 23.10.2002 року №136, оскільки, як встановлено експертом, по державному акту позивача межа його земельної ділянки також не проходить по стіні житлового будинку ОСОБА_2 .

Зазначає, що отримала державний акт на право власності на свою земельну ділянку у встановленому законом порядку, в тому числі отримала погодження меж від позивача.

Також позивач не оскаржував рішення Коломийської міської ради про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0985 га, що свідчить про те, що він був згідний із таким розміром земельної ділянки.

Більше того, розмір земельної ділянки позивача вже було встановлено судом в іншій справі між тими самими сторонами щодо тих самих земельних ділянок (справа №346/5342/16-ц). Так, судом було встановлено, що земельна ділянка відповідача згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №043827 від 19.05.2004 року в жодному випадку не порушує цілісність земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 ; жодних накладень земельних ділянок одна на одну немає.

Вважає, що виносячи рішення №136 від 23.10.2002 року, Коломийська міська рада взяла до уваги всі рішення, які існували по даному питанню станом на 19.05.2004 року.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2021 року.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Микитюк Р.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін.

Представник Коломийської міської ради в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №672906 від 08.02.2010 року, виданого на підставі рішення Коломийської міської ради від 22.01.2010 року №2521-46/2010, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0985 га, що розташована в АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 6, 71).

ОСОБА_2 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №043827 від 19.05.2004 року, виданого на підставі рішення Коломийської міської ради від 23.10.2002 року №136, є власником земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд, площею 0,0307 га, яка розташована в АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 7).

Обґрунтовуючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач посилався на те, що рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26.02.1992 року №78 Про зміни границь земельних ділянок АДРЕСА_2 затверджено границю між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 як вказано на Генеральному плані/схемі. Тобто межа між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 була проведена по задній стіні будинку АДРЕСА_1 .

На підтвердження вищенаведеного позивач надав суду копію рішення від 26.02.1992 року №78, копії план-схеми земельних ділянок, генерального плану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 9, 11, 13, 15, 16, 17).

Як вбачається з копії рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26.02.1992 року №78 Про зміни границь земельних ділянок АДРЕСА_2 , вирішено затвердити границю між земельними ділянками № НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 як показано на плані, що додається; затвердити площі земельних ділянок за будинками АДРЕСА_5 - 985 кв.м.; Коломийському МБТІ зареєструвати за землекористувачами вказані площі та внести зміни в картографічні і облікові матеріали (т. 1, а.с. 15-16).

Разом з тим, судом встановлено також, що рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради №404 від 16.10.2001 року затверджено план-схему розподілу прибудинкової території сформованих меж земельної ділянки по АДРЕСА_6 ; вирішено зареєструвати за ОСОБА_2 земельну ділянку площею 307 кв.м., в тому числі 3,5 кв.м. в спільному користуванні (т. 1, а.с. 40).

Згідно копії Акту установлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 02.02.2002 року в присутності представників суміжних земельних ділянок проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Зазначено, що межі в натурі проходять по огорожі. Ніяких претензій при встановленні меж землекористування не заявлено. Межові знаки вказані представником в натурі і передані на зберігання (т. 1, а.с. 38).

Відповідно до копії рішення Коломийської міської ради №136 від 23.10.2002 року ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд загальною площею 307 кв.м. Зазначено землекористувачам забезпечити через спеціалізовану землевпорядну організацію виготовлення технічної документації для видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, встановлення меж земельної ділянки на місцевості (т. 1, а.с. 37).

Висновком Державної землевпорядної експертизи Коломийського міського відділу земельних ресурсів від 10.11.2003 року №96 зазначено, що документація пройшла погодження в Міському відділі земельних ресурсів та Відділі архітектури та містобудування; технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки для видачі Державного акта на право власності на землю по АДРЕСА_4 виготовлено згідно вимог, площа 307 кв.м. (т. 1 а.с. 176-177).

Згідно копії Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Івано-Франківській області від 29.08.2012 року ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0985 га на підставі Державного акту та рішення Коломийської міської ради від 22.01.2010 року №2521-46/2010 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Під час перевірки порушень чинного земельного законодавствам не виявлено (т. 1, а.с. 97).

Крім того, не встановлено накладки земельних ділянок сторін як на кадастровій карті, так і на місцевості під час проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі №346/5342/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, яка розглянута Коломийським міськрайонним судом 16.05.2017 року та переглянута Апеляційним судом Івано-Франківської області 14.11.2017 року. Постановою Верховного суду від 24.12.2019 року залишено рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області без змін.

Згідно висновку №057/ЗТ-17 судової земельно-технічної експертизи, проведеної експертом Судово-експертної фірми Експо-Фірма 07.09.2017 року, встановлено часткову невідповідність розмірів і конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_2 розмірам і конфігурації земельної ділянки у представлених приватизаційних документах, Державному акті на право власності на землю від 19.05.2004 року. В результаті переобміру земельної ділянки ОСОБА_2 виявлено зменшення площі дійсного (фактичного) землекористування з 0,0307 га до 0,0297 га та встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_2 ОСОБА_1 встановив перешкоди та стовпи. Експертом також встановлено часткову невідповідність розмірів і конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 розмірам і конфігурації земельної ділянки у представлених приватизаційних документах, Державному акті на право власності на землю від 08.02.2010 року. В результаті переобміру земельної ділянки ОСОБА_1 виявлено збільшення площі дійсного (фактичного) користування земельною ділянкою з 0,0985 га до 0,1000 га. Виявлено часткове порушення північної межі земельної ділянки ОСОБА_2 . По цій межі ОСОБА_1 створено перешкоди, що частково усунуто безпосередньо перед проведенням експертизи (т. 1, а.с. 41-46).

Відповідно до висновку експертизи та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.11.2017 року межа між земельними ділянками має проходити з т. 1 від криниці та до межевого знаку в кінці ділянки т. 2 по прямій лінії на відстані 0,43 м по зрізу західної стіни житлового будинку ОСОБА_2 та 0,58 м по зрізу східної стіни житлового будинку ОСОБА_2 . Таким чином висновком експерта частково підтверджено обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 щодо зміщення ОСОБА_1 межі між їхніми земельними ділянками (т. 1, а.с. 47-49).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог у справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, які його права порушує оскаржуваний державний акт та рішення Коломийської міської ради №136 від 23.10.2002 року, оскільки межа його земельної ділянки із земельною ділянкою відповідача не проходить по стіні житлового будинку ОСОБА_2 . Рішення Коломийської міської ради від 23.10.2002 року №136, яким передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків та господарських споруд ОСОБА_2 , загальною площею 307 кв.м. по АДРЕСА_4 , прийняте в межах та в порядку передбаченому Земельним кодексом України. При цьому позивачем не доведено ні терміну, з якого йому стало відомо про порушення його прав, ні поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а тому саме із цієї підстави слід відмовити у задоволенні позову.

Однак погодитися в повній мірі із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту г частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 125 ЗК України (у редакції, чинній на час винесення оспорюваного рішення) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження неправомірності оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Більше того, матеріалами справи доведено, що і позивач, і відповідач оформили своє право власності на землю у встановленому законом порядку.

При цьому місцевий суд правильно зазначив, що посилання позивача на рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 26.02.1992 року №78 як на підставу для скасування оскаржуваного рішення Коломийської міської ради від 23.10.2002 року №136 та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №043827 від 19.05.2004 року, не заслуговують на увагу, оскільки таке не є документом, що встановлює право власності на земельну ділянку та визначення її меж в натурі (на місцевості).

Право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступити до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів (ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року, чинного на час винесення вказаного рішення).

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як роз`яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц (провадження №14-252цс18) викладено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

За обставин, коли позов не доведено, посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності є формальним порушенням норм матеріального права, оскільки до неправильного вирішення справи це не призвело, а тому не тягне за собою скасування оскаржуваного судового рішення. Однак таке посилання підлягає виключенню з його мотивувальної частини. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2021 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення як підставу для відмови в позові посилання на сплив строку позовної давності.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 27 серпня 2021 року.