ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 541/702/18 Номер провадження 22-ц/814/1937/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Пікуля В.П., Панченка О.О.
за участю секретаря Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування права власності на спірну земельну ділянку,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Павла Костянтиновича
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 червня 2021 року, -
В С Т А Н О В И В :
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 0,21 га ріллі, яка розташована на території с. Руда Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер 5323282202:02:001:0030 та скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 5323282202:02:001:0048, зареєстровану за ОСОБА_2 .
Позов мотивовано тим, що 17 травня 1999 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 532789, на підставі якого він набув право власності на земельну ділянку площею 0,21 га, розташовану в с. Руда Миргородського району Полтавської області. 12.12.2004 року позивач отримав державний акт серія ПЛ № 077815 на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030.
29.12.2015 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5483 га, частиною якої, як вважає позивач, є ділянка, яка належить останньому. Позивач посилається на те, що належна йому земельна ділянка незаконно вибула з його володіння. Враховуючи вищезазначене просив позов задовольнити.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування права власності на спірну земельну ділянку.
Рішення мотивовано тим, що позивач не надав доказів вибуття з його володіння спірної земельної ділянки.
В апеляційному порядку вказане судове рішення оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Акрітов П.К. В апеляційні скарзі вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вказує, що судом першої інстанції не було з`ясовано чи знав відповідач, що спірна земельна ділянка вибула з власності позивача з порушенням закону, платно чи безоплатно відповідач отримав майно. Вважає, що встановлення вказаних обставин має значення для вірного вирішення спору.
Зазначає, що судом першої інстанції було встановлено те, що спірна земельна ділянка не накладається на земельну ділянку відповідача на підставі доказів, які були подані з порушенням процесуального строку.
Суду не звернув увагу на те, що у 1999 році ОСОБА_3 продала позивачу земельну ділянку площею 0,21 га ріллі кадастровий номер 5323282202:02:001:0030, а потім у 2015 році продала її відповідачу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ПЛ № 001903, виданого Зубівською сільською радою 03.07.1997 року, належала земельна ділянка, площею 0,70 га, з яких 0,15 га має цільове призначення - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а решта 0,55 га - для ведення особистого підсобного господарства (а.с.6).
17.12.1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі -продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,21 га ріллі , що знаходиться в с. Руда Миргородського району Полтавської області (а.с.8).
13.12.2004 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №077815 від 13.12.2004 року. Відомості про земельну ділянку внесенні до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 5323282202:02:001:0030 (а.с.7) (а.с.14-15).
29.12.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5483 га . з кадастровим номером 5323282202:02:001:0048 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Місце розташування земельної ділянки: с. Руда Миргородського району Полтавської області (а.с.8, 11). Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ПЛ № 001903, виданого Зубівською сільською радою від 03.07.1997 року.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказував на вибуття з його володіння земельної ділянки з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030 площею 0,21, так як вважає, що остання в 2015 році була повторно продана ОСОБА_5 .
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факт незаконного вибуття з його володіння земельної ділянки з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу), у тому числі в судовому порядку, в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Зокрема, захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).
Водночас, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Нявність у власника права на витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Предметом доказування у даній справі є наявність обставини які б вказували на факт вибуття майна з володіння позивача (поза його волею), відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено те, що земельна ділянка з площею 0,21 га . з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, вибула з його володіння. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , про що свідчить запис в Державному земельному кадастрі. (а.с. 14-15) Доказів того, що зазначена земельна ділянка була повторно продана відповідачу, матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,5483 га. з кадастровим номером 5323282202:02:001:0048, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, на підставі купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2015 року (а.с.8, 11). Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 , відповідний запис міститься в Державному земельному кадастрі.
Доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030, накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5323282202:02:001:0048 не надано.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
Враховуючи те, що позивачем у даній справ не було доведено вибуття з його володіння земельної ділянки площею 0,21 га. з кадастровим номером 5323282202:02:001:0030, суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду, а ґрунтується лише на припущеннях та не згодою з рішенням суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, в силу ст. 141 ЦПК, понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382 383, 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Павла Костянтиновича - залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 червня 2021 року - залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.08.2021.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль
Суд | Полтавський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 26.08.2021 |
Оприлюднено | 28.08.2021 |
Номер документу | 99213324 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Полтавський апеляційний суд
Одринська Т. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні