Ухвала

від 18.08.2021 по справі 911/2447/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 911/2447/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Шекшеєвої В.С.,

Бучанської міської ради Київської області - Шаправського Т.О.,

Комунального підприємства Бучабудзамовник Бучанської міської ради - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Добрий володар - Мосюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 (у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.)

у справі № 911/2447/20

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча

до Бучанської міської ради Київської області, Комунального підприємства Бучабудзамовник Бучанської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Добрий володар

про визнання недійсними рішень, визнання недійсним договору суперфіцію,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі територіальної громади міста Буча до Бучанської міської ради Київської області (далі - Бучанська міськрада), Комунального підприємства Бучабудзамовник Бучанської міської ради (далі - КП Бучабудзамовник ), Товариства з обмеженою відповідальністю Добрий володар (далі - ТОВ Добрий володар ), у якому просив:

- визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 21.12.2017 № 1673-36-VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності по вул. Нове шосе, 10-Б, в м. Буча. Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Бучабудзамовник ;

- визнати недійсним рішення Бучанської міськради від 24.10.2018 № 2539-47-VII Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник ;

- визнати недійсним договір суперфіцію земельної ділянки серія та номер 2904 від 06.11.2018 площею 0,3734 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0214, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, вул. Нове шосе, 10-Б, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, укладений між КП Бучабудзамовник і ТОВ Добрий володар , який зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно - індексний номер рішення 43879613 від 06.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення ради прийнято всупереч інтересам територіальної громади міста, а також з порушенням вимог законодавства, оскільки КП Бучабудзамовник як постійний користувач спірної земельної ділянки не мало наміру використовувати її за цільовим призначенням, а мало намір передати її в користування юридичній особі, що призведе до вибуття земель із комунальної власності в приватну. Водночас договір суперфіцію укладений з порушенням вимог статей 102 1 , 134 Земельного кодексу України, статті 413 Цивільного кодексу України без проведення торгів та за відсутності у постійного землекористувача повноважень на його укладення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.12.2020 позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення Бучанської міськради від 24.10.2018 № 2539-47-VII Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник та договір суперфіцію від 06.11.2018. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Бучанської міськради від 21.12.2017 № 1673-36-VII.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 29.12.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2021 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021, а рішення Господарського суду Київської області від 29.12.2020 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 911/2447/20 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.08.2021.

Бучанська міськрада та ТОВ Добрий володар у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.08.2021 в судовому засіданні у справі № 911/2447/20 оголошено перерву до 18.08. 2021.

КП Бучабудзамовник у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Бучанської міськради від 25.09.2008 № 962-38-V затверджено Порядок заключення договорів суперфіція земель комунальної власності в місті Буча, у якому між іншим зазначено, що договори суперфіцію мають право укладати виключно комунальні підприємства або установи органів місцевого самоврядування міста Буча за погодженням з Бучанською міськрадою на будівництво об`єктів соціально-економічного (в тому числі житлової забудови), культурно-фізкультурного, освітянського або медичного значення.

Рішенням Бучанської міськради від 21.12.2017 № 1673-36-VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності по вул. Нове шосе, 10-Б в м. Буча. Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Бучабудзамовник вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по вул. Нове шосе, 10-Б у м. Буча та передано КП Бучабудзамовник в постійне користування земельну ділянку площею 0,3734 га з кадастровим номером 3210800000:01:122:0214, за наведеною адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до рішення Бучанської міськради від 24.10.2018 № 2539-47-VII Про розгляд звернення КП Бучабудзамовник цьому комунальному підприємству надано дозвіл на укладення з ТОВ Добрий володар договору суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:122:0214, площею 0,3734 га, що розташована по вул. Нове шосе, 10-Б у м. Буча, терміном на 5 років.

На підставі зазначеного рішення 06.11.2018 між Бучанською міськрадою (власник), від імені якої на підставі статуту та рішення від 24.10.2018 № 2539-47-VII діє КП Бучабудзамовник (правокористувач/суперфіціар) і ТОВ Добрий володар (суперфіціарій) укладено договір суперфіцію, за умовами якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування на 5 років земельну ділянку кадастровий номер 3210800000:01:122:0214, загальною площею 0,3734 га, яка знаходиться за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Нове шосе, 10-Б, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування, згідно затвердженого проекту будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки (пункт 1.2); щомісячна плата за користування земельною ділянкою становить 5 488, 85 грн та сплачується до місцевого бюджету міста Буча (пункти 4.1, 4.2).

За змістом пунктів 2.3, 2.4, 2.6 договору земельна ділянка передається в користування суперфіціарію для здійснення будівництва об`єктів нерухомості, інших господарських споруд, необхідних для їх обслуговування; земельна ділянка не вилучається з постійного користування КП Бучабудзамовник , а суперфіціарій отримує лише право користування нею для реконструкції, будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості; об`єкт користування має використовуватися суперфіціарієм відповідно до його цільового призначення.

За умовами договору передача земельної ділянки в користування здійснюється без розроблення проекту її відведення (пункт 5.); передача земельної ділянки в користування суперфіціарію здійснюється протягом 5-ти денного строку після державної реєстрації права за цим договором (пункт 5.2); право на використання земельної ділянки відповідно до договору виникає після державної реєстрації права за цим договором в установленому законодавством порядку (пункт 5.3); укладення відносно земельної ділянки договору суперфіцію не припиняє права власності та права постійного користування нею; суперфіціар вправі реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою у повному обсязі, але при цьому він повинен попередити суперфіціарія про права третіх осіб на неї (пункт 7.2); суперфіціар зобов`язаний передати земельну ділянку у користування суперфіціарія за актом приймання-передачі у строк, встановлений у пункті 5.2 договору (пункт 7.2); суперфіціарій зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені вказаним договором, та після підписання акту приймання-передачі; своєчасно вносити плату за користування земельною ділянкою; повернути земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання після припинення договору, на умовах і в порядку, встановлених договором (пункт 8.4).

У пунктах 9.1, 9.2 договору визначено, що право власності на зведені суперфіціарієм об`єкти нерухомості на земельній ділянці відповідно до цього договору належить суперфіціарію; суперфіціарій має право володіти, користуватись і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами; в разі продажу суперфіціарієм об`єктів нерухомості, до його покупця - нового власника переходить право користування земельною ділянкою відповідно до законодавства.

06.11.2018 між сторонами підписано акт приймання-передачі зазначеної земельної ділянки.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку 3210800000:01:122:0214 зареєстровано за Бучанською міськрадою 01.03.2018; право постійного користування цією земельною ділянкою зареєстровано за КП Бучабудзамовник 01.03.2018; право забудови відповідної земельної ділянки (суперфіцій) зареєстровано за ТОВ Добрий володар 06.11.2020.

У подальшому ТОВ Добрий володар було отримано містобудівні умови та обмеження, затверджені наказом Відділу містобудування та архітектури Бучанської міськради від 31.10.2019 № 26-м, для проектування об`єкта будівництва - закладу громадського харчування за адресою: м. Буча вул. Нове шосе, 10-б, а також дозвіл на будівельні роботи ІV112201141054 для будівництва закладу громадського харчування за наведеною адресою.

Рішенням Бучанської міськради від 02.12.2020 № 57-2-VIIІ Про розгляд звернення ТОВ Добрий володар надано дозвіл КП Бучабудзамовник на припинення договору суперфіцію; припинено право постійного користування КП Бучабудзамовник на земельну ділянку площею 0,3734 га з кадастровим №3210800000:01:122:0214; надано ТОВ Добрий володар у користування на умовах оренди терміном на 25 років земельну ділянку площею 0,3734 га з кадастровим №3210800000:01:122:0214 за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Нове шосе, 10-Б, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, землі житлової та громадської забудови.

07.12.2020 нотаріально посвідчено договір про припинення договору суперфіція від 06.11.2018 (реєстровий № 2904); інформацію про припинення іншого речового права (права забудови земельної ділянки (суперфіцій) 07.12.2020 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора, заявлена до Бучанської міськради, КП Бучабудзамовник і ТОВ Добрий володар , про визнання недійсними рішень Бучанської міськради від 21.12.2017 № 1673-36-VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності по вул. Нове шосе, 10-Б, в м. Буча. Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Бучабудзамовник та від 24.10.2018 № 2539-47-VII Про розгляд звернення комунального підприємства Бучабудзамовник , визнання недійсним договору суперфіцію від 06.11.2018, обґрунтована тим, що зазначені рішення органу місцевого самоврядування прийняті, а оспорюваний договір укладено всупереч інтересам територіальної громади міста Буча, з порушенням вимог законодавства та встановленої процедури передачі земельної ділянки комунальної форми власності у користування для здійснення будівництва об`єктів нерухомості.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та визнав недійсними рішення Бучанської міськради від 24.10.2018 № 2539-47-VII та договір суперфіцію від 06.11.2018, мотивуючи таке рішення тим, що відповідно до вимог чинного законодавства правом розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності, а саме передачі землі у користування для будівництва, наділений виключно її власник, а не особа, яка набула лише право постійного користування такою земельною ділянкою і як землекористувач має певний обсяг прав, до якого не належить право передачі такої земельної ділянки у користування іншій особі для забудови; водночас судом не встановлено на момент надання дозволу на укладення оспорюваного договору суперфіцію та момент його укладення будь-яких обставин, які б давали підстави для передачі спірної земельної ділянки третій особі поза межами процедури земельних торгів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним рішення Бучанської міськради від 21.12.2017 № 1673-36-VII, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором у встановленому порядку допустимими доказами не доведено обставин прийняття цього рішення органом місцевого самоврядування з метою надання права користування спірною земельною ділянкою для забудови у подальшому певній особі.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора в повному обсязі з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

У касаційній скарзі Заступник керівника Київської обласної прокуратури послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 92, 95, 102-1, 120, 134, 135 Земельного кодексу України, статей 377, 413 Цивільного кодексу України, статей 4, 6, 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та не врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 та від 17.06.2020 у справі № 914/2298/17 (щодо відсутності у постійного землекористувача права на укладення договору суперфіцію); від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г (щодо надання земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них під будівництво виключно на земельних торгах (аукціоні); від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а (щодо віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів); у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду, висновками у яких Заступник керівника Київської обласної прокуратури обґрунтував наявність підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Так, у справі № 914/2298/17, предметом позову у якій є вимога органу місцевого самоврядування про припинення права на постійне користування земельною ділянкою, скасування акта про надання в користування земельної ділянки, визнання недійсним договору суперфіцію та зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд (постанова від 17.06.2020) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору суперфіцію земельної ділянки комунальної власності, оскільки цей договір було укладено особою, яка не є власником цієї земельної ділянки.

У справі № 910/4528/15-г Верховний Суд постановою від 09.02.2018 залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора про визнання незаконним і скасування рішення ради про передачу товариству земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання відсутнім у товариства права користування земельною ділянкою, з огляду на встановлені обставини, зокрема порушення процедури передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності.

В адміністративній справі 504/2797/16-а Верховний Суд постановою від 06.10.2020 скасував рішення судові попередніх інстанцій, якими задоволено адміністративний позов про визнання протиправним і скасування рішення ради про затвердження генерального плану села, а справу передав на новий розгляд, оскільки для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що для оскарження актів індивідуальної дії, тому недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

У постановах від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, предметом позову у яких є вимога прокурора про витребування майна на користь територіальної громади міста в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, Верховний Суд України навів, між іншим висновок, що вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння. Воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Здійснення органом місцевого самоврядування права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, встановивши обставини припинення оспорюваного договору суперфіцію, припинення КП Бучабудзамовник права постійного користування спірною земельною ділянкою та надання цієї земельної ділянки в оренду ТОВ Добрий володар у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на цій земельній ділянці, дійшов висновку, що обраний прокурорам спосіб захисту шляхом визнання рішень Бучанської міськради та договору суперфіцію недійсними, які вже було реалізовано і вичерпали свою дію, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення територіальній громаді у володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди, тому такий спосіб захисту є неефективним та у подальшому потребуватиме додаткових засобів захисту, що не відповідає, між іншим принципу процесуальної економії, висновки щодо дотримання якого було сформульовано Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц); якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний за змістом висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021у справі № 916/1415/19).

Такі висновки Великої Палати Верховного Суду було враховано судом апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, а також зазначено, що з урахуванням обставин цієї справи належним способом захисту буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо територіальна громада була позбавлена права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо територіальній громаді чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Водночас з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, мотивував своє рішення тим, що обрання позивачем неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Разом із тим суд касаційної інстанції бере до уваги, що у постановах Верховного Суду і Верховного Суду України, на які прокурором здійснено посилання у касаційній скарзі, питання неналежного/неефективного способу захисту порушеного права позивача судом не вирішувалося та відповідних висновків не наводилося.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 911/2447/20, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 у справі № 911/2447/20.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко